Великодні свята особливим чином відрізняються серед всіх інших традицій та звичаїв нашого народу. Саме в цей час замість звичного привітання “Добрий день” всюди чути “Христос воскрес!” та відповідь “Воістину воскрес!”. Великодні дійства, які є традиційними в нашій культурі, загалом відомі, тому пропоную зупинитися на біблійному значенні свята Пасхи, щоб перевірити відповідність традиційного святкування з Святим Письмом.
У Святому Письмі слово “Пасха” вперше зустрічається в Вихід 12:11. В перекладі з гебрейської “Pesach” – “перескочення”. В контексті це означало, що Ангол Господній, знищуючи первенців в Єгипті, обминав, або ж “перескакував” єврейські доми, в яких одвірки були змащені кров’ю пасхального ягнятка. З тих пір щорічно чотирнадцятого нісана в кожній єврейській сім’ї готували запечене ягня на згадку про милість Божу до них. Так святкували Пасху в часи Старого Завіту. Старозавітні пасхальні ягнята, як і інші тварини, яких приносили в жертву, слугували прообразом справжнього Викупителя, Який поніс покарання за наші гріхи на Голгофському хресті. В 1Кор. 5:7 написано: “Наша Пасха, Христос, за нас у жертву принесений”.
Виникає логічне питання – якщо євреї заради спасіння від згуби в ту далеку ніч споживали запечене ягня і змащували кров’ю одвірки, то як нам сьогодні стати причасниками спасіння від наших гріхів? Відповідь є.
Пасха Нового Завіту – це Вечеря Господня, під час якої ми споживаємо хліб і вино, які є символами Тіла і крові нашого Господа Ісуса Христа. В Євангелії від Іоанна 6:53,54 написано: “І сказав їм Ісус: “Поправді, поправді кажу вам: Якщо ви споживати не будете тіла Сина Людського, й пити не будете крові Його, то в собі ви не будете мати життя. Хто тіло Моє споживає, та кров Мою п’є, той має вічне життя, – і того воскрешу Я останнього дня”.
Першу новозавітню Пасху Ісус споживав з Своїми учнями під час Таємної Вечері. Пізніше апостол Павло в 1Кор. 11:23-26 описує сам обряд християнської Пасхи: “Бо прийняв я від Господа, що й вам передав, що Господь Ісус ночі тієї, як виданий був, взяв хліб, подяку віддав, переломив і сказав: “Прийміть, споживайте, це тіло Моє, що за вас ламається. Це робіть на спомин про Мене!”
Так само і чашу взяв Він по Вечері й сказав: “Ця чаша – Новий Заповіт у Моїй крові. Це робіть, коли тільки будете пити, на спомин про Мене!” Бо кожного разу, як будете їсти цей хліб та чашу цю пити, – смерть Господню звіщаєте, аж доки Він прийде.” Згадуючи події Таємної Вечері варто зазначити, що Христос спочатку спожив з учнями старозавітню Пасху – запечене ягня, і після цього запровадив новозавітню – хліб і вино. Беручи до уваги той факт, що під час святкування Пасхи у євреїв вдома сім днів не мало бути нічого квашеного (“Першого місяця, чотирнадцятого дня місяця будете їсти опрісноки аж до вечора дня двадцять першого того ж місяця. Сім день квашене не буде знаходитися в ваших домах, бо кожен, хто їстиме квашене, то буде витята душа та з Ізраїльської громади, чи то серед приходьків, чи то тих, хто народився у краї. Жодного квашеного не будете їсти в усіх ваших оселях, будете їсти опрісноки!” Вихід 12:18-20), Господь з учнями споживав хліб без дріжджів та вино, яке ще не зазнало бродіння, тобто чистий виноградний сік, що є символами безгрішного тіла і крові Ісуса Христа. Таку Пасху запровадив Господь, і таким чином святкують її християни.
Як бачимо, у Святому Письмі досить докладно описано святкування новозавітньої Пасхи, але немає жодної згадки про паску, писанки – головні атрибути традиційного святкування. Звідки ж це тоді в християнстві? Пропоную звернутись до історії.
Однією з давніх язичницьких релігій, що справили великий вплив на формування релігійних поглядів жителів Київської Русі, був культ Тенгрі. Він був поширений у степових народів – тюрків, гунів, монголів. Останні протягом 250 років (з 1236 до 1480 рр..) панували над Київською Руссю, повпливавши на її звичаї. І ось “… великим святом у тенгріан вважався прихід весни. А за традицією, корені якої йдуть в Індію, воно відзначалося 25 березня. Відомо, що до цього дня тенгріани пекли паски. Паска уособлювала чоловіче начало. В Індії та в багатьох інших країнах його символом був фалос. Тенгріанскій пасці надавалася відповідна форма, поряд клали два пофарбованих яйця. У цьому вже простежується зв’язок з фалічними землеробськими культами Індії, але настільки ж очевидний зв’язок цього звичаю і з великодними традиціями християнства. Тільки тенгріанські звичаї давніші” [Релігії світу. В 2 т. Енциклопедія. М.: Аванта +, 1996. Т. 1. С. 217]. Ця інформація спонукає замислитись над доцільністю освячення в Церкві явно язичницьких символів? Чи вказують ці символи – паска, покрита білою глазур’ю, з яєчками – на викуплення в Ісусі Христі? Чи таку Пасху залишив нам Господь? Чи правильно буде перед Богом святити те, що святили язичницькі народи в міру своєї розбещеності? Відповідь за вами.