Того осіннього ранку землю окутав густий туман. Тоді мені здалося, що саме він, туман зневіри, і «зламав» життя тим людям, яких я разом з братами і сестрами їхала підтримати.
Неподалік Києва, у мальовничому селі Люберці, проходить реабілітацію четверо братів. У кожного позаду своя історія вершин і падінь. Одного дня вони спіткнулися в дорозі і стали залежними від алкоголю, тютюнопаління, наркотиків. Пройшов деякий час, і світло Христової любові поволі показало вихід – створення реабілітаційного центру. Цю ідею задовго до знайомства з цими людьми виношував у собі Олег Капацин. Через деякий час завдяки Божому провидінню та його старанням було знайдено приміщення, в якому сьогодні відроджують свій духовний і фізичний образ зболені серця.
У ту суботу директор відділу інформації Української унійної конференції Юрій Григорович Кузьменко, його дружина Раїса Степанівна, а також Олег Капацин, Світлана Романчук, студентка УГІ Лідія Грицак та Олександр Бормотов приїхали підтримати братів. Гості помітили, як їхні очі наповнилися радістю, обличчя прикрасила усмішка надії. На уроці суботньої школи Юрій Григорович повів присутніх у світ повної довіри до Бога. Світлана Романчук у вірші відтворила духовні та фізичні переживання Господа Ісуса Христа, які Він переніс на Голгофі. Зі словом настанови звернувся Олег Капацин. Цікавою була його думка про те, що кожному, хто хоче зцілитися і відродитися, потрібна допомога і людей. Ілюстрацією цьому є історія про хворого, який ніяк не міг скупатися у водах Віфезди. Тільки бажання бути здоровим і допомога Христа здійснили диво у його житті. Для того, щоб алко-, тютюно- та наркозалежному відродитися до нового тверезого способу життя, потрібна його віра у силу Божої любові та постійна підтримка інших. Зустріч продовжили співи, які додали духовних сил. Нам надовго запам’ятаються і доброта, і гостинність братів. Такого запашного чаю ми не пили давно.
Повертаючись додому, думками летіла назад, у реабілітаційний центр, адже там відбулося переосмислення цінностей. Я вперше побувала у подібному закладі. Після знайомства з братами зрозуміла, що часто випробування можуть «зламати» людей, і тоді вони стають залежними від алкоголю, тютюну чи наркотиків. І в цьому випадку найлегше їх засудити. Набагато важче зрозуміти причину і підтримати, допомогти і словом, і ділом. Будемо вчитися у Господа, який ніколи не залишає людей самотніми. У цьому центрі брати знайшли надійне плече друзів і «мудрі рецепти» Лікаря. Саме любов Ісуса розсіває у їхніх серцях туман зневіри в житті та дає надію на відродження в них образу Божого. То ж не будьмо байдужими до тих, чий життєвий корабель надламав вітрила.
Світлана Романчук, м. Ірпінь