Дев’ятого лютого провідні газети Києва опублікували інформацію про уродженця Шрі-Ланки Йоахима Суреша, який побив свій власний світовий рекорд, занесений до Книги рекордів Гіннеса – безперервно дивився телевізор протягом 72 годин.
Що поганого в тому, що людина освоює космос, створює нові технології, завойовує почесні місця, піднімає рівень досягнень людства? Навпаки. Але, якщо останнє полягає в тому, щоб впулитись в екран на троє діб, постає питання: іншим способом не можна увійти в історію?
Виявляється, можна. Йоахим Суреш є автором більше 30 незвичайних рекордів: як-то безперервна гра в боулінг або їзда на ескалаторі.
Розмову про те, що спонукає людину в такий спосіб зробити собі ім’я й слави, залишмо спеціалістам різних профілів. Звернемо увагу на інше: чи можна використати 72 години, перефразувавши класика, щоб не було боляче за безцільно прожиті години?
72 години – це 3 календарні доби або 9 робочих днів. З власного досвіду: можна поїхати в подорож на 11 днів, бо на 9 робочих припадає 2 вихідних, за 3 доби – підготуватися до сесії або зробити косметичний ремонт на кухні разом із генеральним прибиранням.
А якщо години перевести у хвилини (4320)? У секунди (25920)? А якщо це останні 72 години життя?
Задавши в Google “72 години”, знаходимо безліч сайтів, які пропонують за цей термін:
- перемогти діабет;
- підвищити кваліфікацію психологам, психотерапевтам, педагогам і спеціалістам сумісних професій у Школі екофасилітації докт.псих.н., проф. П.В.Лушина;
або повідомляють про те, що за цей час можна:
- згідно з Конституцією України довести причетність/непричетність особи до злочину;
- змайструвати весільну сукню pr?t-a-porte, як це зробив Зак Позен для своєї сестри Олександри;
- провести, за словами Ю.Лужкова, комуністичний путч у Росії.
З огляду на вищезазначене за 72 години можна змінити не тільки власне життя, а й життя мільйонів осіб. То чи варто цей проміжок часу витрачати на перегляд серіалу, навіть, якщо цей «подвиг» буде занесено до книги рекордів?
Оксана Лівшун
Фото: http://www.sureshjoachim.org/