Мене звуть Бровко Даниїл Сергійович, народився 20 травня 2001 року об 11:55 у місті Слов’янськ Донецької обл. Надалі ріс і виховувася в адвентиській родині. В мене є старша сестра, та молодший брат. Взагалі першим хто прийшли до Бога в родині це мій батько та мама, а вже потім через них до віри прийшли їх батьки.
У 2002 році мені зробили операцію на пересадку сечоводу, була велика загроза життю, але саме після цієї вдалої операції моя бабуся по папеній лінії прийняла хрещення в АСД.
3 1-7 років ріс в селі Микільске
В 7 років пробувавав піти у музичну школу, але через велику кількість людей мене не взяли.
В 2008 році пішов у перший клас, загалом я не любив школу, моя класна кірівниця допомагла з цим..
В 2011 році ми переїхали до міста Слов’нськ, а у 2012 році в нас відкрився клуб слідопитів.
У 2013 році мене посвятили в слідопити.
У 2014 році ми переживали не прості обставини, через воєнні події та постійні постріли. Якийсь час ми жили за містом у бабусі. Але один знайомий пастор запросив нас до себе і ми поїхали в Ростов-на-Дону. У 2015 році ми повернулися до дому. В цей час в мене проявлявся у всій красі подростковий період і я поняв на скільки я таксична людина. В цей не простий час я захопився музикою і сам почав займатись на гитарі. Взагалі я ні коли не прихилявся до якоїсь певної групи, але для мене не було проблеми спілкуватись з усіма, правда іноді через це я відчував себе самотнім. І тут я почав шукати Бога, спочатку я шукав відповідей на запитання, на той час в мене не було найкращого співбесідника чим Він. Я пережив певну боротьбу, а ще особисті досвіди з Богом. В церкві я цікавився, як в повсякден знаходити підтримку і впевненість в тому, що ти не один. Я не мав супер здібностей, все що в мене добре виходило, це просто допомагати коли це було потрібно, не завжди я хотів іти до церкви, тому що відчував себе самотнім. Через деякий час мене вперше запросили до молодіжки зіграти на гитарі і я зіграв, для мене було це особистим покликанням, а ще я дуже хвилювався бо ще тільки почав грати. З часом через моє захоплення, до мене почали більш серйозніше ставитись і використовувати мої навички. Якщо чесно, моїм духовним наставником був дідусь, не можу сказати, що він був завжди гарним прикладом, але він ні коли не засуджував провини інших людей і якщо необхідно було, віддавав все що в нього є за ради інших. Також є речі про які знає лиш Бог і тільки з Ним можно пройти певний шлях, а саме пройти велику боротьбу проти усіляких залежностей світу. І саме в цьому ми схожі з дідусем, в нас є певні залежності і на нас часто ставлять хрест, а ми після кожного падіння, звертаючись до єдиного нашого Духовного Наставника, з вірою проходимо мов кроти, через цю прірву з перемогою. Саме так я б і описав усе своє життя!
У 2019 році 29.06 я прийняв хрещення.
В цьому ж році я закінчив школу і поступив в УАТІ
Під час навчання я більшу частину часу приділяв служінню, бо не був схильний до наук. Але все одне, через свою недосконалість і заалежність до земного, відчував, що так не має бути, якщо я хочу надалі бути служителем, перш за все я повинен свідчити своєм повсякденним життям. І з часом я кинув навчання, це було не просте рішення, яке тягнуло за собою багато стресняка і самотності та інших переживань. В літку я пережив певний досвід з воєнкоматом. В вересні 2020 року пішов навчатись на єлектрогазозварника і різника. За цей рік я багато пережив досвідів з Богом. У 2021 році вперше я захистив диплом, з усіх хто захищав його, тільки дві людини самі робили креслення і мені було приємно бути в цому числі. Я зварив вперше зборний мангал, мені дуже подобається зварювати метал, але я поняв, що все одно це не те чим я буду і хочу займатись усе життя.
Я поїхав до Бучі забрати документи для навчання в іншому закладі, але коли зустрів на території знайомих людей я дуже скучів за всім цим. Тому вирішив поступити в УГІ на фізичне виховання, поступив відверто для отримання бакалавра..
За цей рік також багата чого було цікавого, особливо хочу зазначити як я перехворів у дуже складній формі ковід саме з Божою допомогою. Також були певні падіння та перемоги в духовному русі. Були перемоги в навчальному планні, я став більше відповідальнішим, особливо коли мене попросили бути старостою.
24 лютого 2022 року через военні події, ми вимушено покинули Бучу, нас з моїм другом привезли до Вінниці, там ми перебувавали десь тиждень, ми не як не могли виїхати ні куди, бо з транспортом була велика проблема, але завдяки цим обставинам я знайшов нових друзів. Потім ми поїхали до Чернівців, ми поїхали до табору, там ми якийсь час жили та працювали, потім мій друг поїхав. І я залишився один, для мене це була не проста розлука. І я дуже багато мріяв, що мені робити далі, бо мої рідні знаходились у небезпеці, а я не міг ні як допомогти їм. Я багато молився, під час тяжкої хвороби мені запропонували піти наставником до дітей і я погодився, наступні пів року я працював наставником для дітей від 10-13 років, загальна кількість дітей в отряді було 16. Під час наставництва я почав зустрічатися зі своєю колегою по роботі і саме до тепер ми разом знею. Потім після табору я поїхав до друга в Дніпропетровську область, там побув декілька місяців. В церкві був відкриваючим.
Потім поїхав в Бучу. Навчався, а інколи служив в якості музиканта.
На протязі цього і наступного року, мене питали декілька людей, чи хочу я повернутися в УАТІ, але я ні як не хотів повертатися бо відчував страх перед не видимим. Під час випуску моєї дівчини, я запитав її як вона буде відноситись якщо я поновлюся на навчання на служителя, але вона сказала щоб спочатку я рішення прийняв, а потім вона скаже своє слово. І тут я вже повинен був прийняти важливе рішення на все життя і я прийняв його. Влітку перед табором я сказав про це рішення певним людям і поїхав до табору в якості музиканта. Це рішення було не тільки не простим, це був ще одним кроком в прірву. Я розумі що надалі прийдется іти тільки за допомогою Бога. Я і зараз перживаю певні складнощі, але все буде файно якщо я з Богом. Зараз працюю, навчаюсь, а ще ми з дівчиною одружилися в літку. І тепер, у себе на дому, проводимо домашню церкву. Бажаємо і нададлі разом, розвиватися в служінні.
