Розповідає психолог Орест Малиш.
Під християнським життям люди часто мають на увазі лагідність, самопожертву, смиренність, сімейні цінності, іншими словами слабкі і природні для жінок (в більшості) характеристики. А про сукупність чоловічих якостей (сила, хоробрість, прагнення до перемоги, амбітність) найчастіше замовчується. А ще враховуючи, що в процентному співвідношенні жінок і бабусь в церкві більше, хлопчики не бачать того, як повинна виявлятися чоловіча енергія і стають або слабкими, вразливими (які не вміють постояти за себе і брати відповідальність), або в майбутньому взагалі йдуть з церкви, знаходячи себе в спорті, бізнесі, змаганнях (там, де відчувають себе справжніми чоловіками і можуть реалізуватися). Як в таких умовах виховати мужнього і цілеспрямованого хлопчика? Про це розповідає психолог Орест Малиш.
Перш за все, варто розуміти, що якщо є ціль – виховати мужнього сина, то мусить бути план і хтось має за це відповідати та займатися його реалізацією.
В церкві, на жаль, цим питанням дійсно ніхто не займається. У нас є окремі жіночі служіння, але чоловічих поки що немає.
Я вважаю це важливою проблемою, тому що виховати дитину, зокрема, хлопчиків в таких умовах дійсно важно. Чоловіки потребують підтримки, спілкування та розвитку.
На мою думку, справжнього чоловіка може виховати тільки чоловік: батько, дідусь, дядько, пастор тощо. Саме вони є провідниками у світ чоловіків. Мама може розповісти теорію, але якщо дитина не бачить це на практиці, то результату не буде.
- У чому можуть бути причини інфантильності хлопчиків?
Причин є декілька:
- Немає батька та прикладу в сім’ї, який може показати чоловічу роль та навчити відповідати за свої дії.
- Прив’язаність мами до дитини. Батьки не дають можливості бути самостійним.
- Зміни в суспільстві. Наприклад, в Європі до 30 років чоловік ще сприймається юнаком, який може не брати відповідальність за сім’ю, суспільство.
Цікавий момент, що в минулому були обряди чоловічої ініціації. Був період, коли хлопчик мав виконати певні самостійні дії, за допомогою яких дитина зі статусу підлітка переводилася в статус дорослого чоловіка. Це був чіткий день. Зараз кільтура змінилася, через що, зокрема, багато чоловіків не має поняття, коли потрібно починати нести відповідальність.
- Як можна цього уникнути? Як навчити дитину в майбутньому брати відповідальність за себе, сім’ю, церкву і суспільство?
З самого дитинства необхідно привчати дитину до відповідальності. Наприклад, разом обрати домашню тварину (рибку, кота, собаку) та розподілити обов’язки та догляд за нею таким чином, щоб дитина відчувала відповідальність.
Також потрібно розмовляти з сином, пояснювати роль чоловіка та захисника. Важливо розуміти, що відповідальність культивується в сім’ї і в першу чергу на особистому прикладі. Якщо хлопчик бачить тата, який не виконує свої обіцянки або нехтує допомогою своїй дружині, буде проблема.
На жаль, часто батьки хочуть навчити дитину тому, що не виконують самі. Це неможливо.
Не менш важливо довіряти дитині невелике служіння в церкві, в якому хлопчик міг би відчути свою важливість та необхідність.
В вихованні відповідальності дуже важливий елемент довіри. Наприклад, потрібно довірити підліткам організувати служіння, підтримуючи та віруючи в їх успіх.
Не засуджувати невдачі, а підкреслювати кращі сторони, навіть якщо будуть недоліки в роботі та служінні.
Потрібно пояснити, що помилятися – це нормально. Як каже апостол Павло: “Забуваю те, що позаду, спішачи до того, що попереду,” (Флп 3:13).
- Як розвинути у хлопця такі якості як мужність, цілеспрямованість, хоробрість?
Для кожної людини, а особливо для хлопчика, важливе внутрішнє відчуття: “Я можу!”.
Мужність – це подолання страху. Це відчуття виховується тоді, коли є підтримка від батьків, особливо від тата. Важливо донести, що дитина може досягти успіху, може бути сильним та ініціативним. Важливо підтримувати дитину у пізнанні чогось нового. Кожна дитина потребує приклад становлення чоловіка. Якщо у сім’ї, наприклад, немає батька, важливо знайти чоловіка (брата, пастора), який міг би спілкуватися з хлопцем та показувати йому приклад.
- Є думка, що якщо батьки ухиляються в бік дисципліни і порядку, то сім’я перетворюється у в’язницю (це може привести до знищення особистості), а якщо в сторону любові — отримується вседозволеність (відсутність меж). Як знайти батькам гармонію між любов’ю і дисципліною?
В першу чергу є проблема в тому, як більшість пояснює любов. Чомусь для багатьох любов – це вседозволеність, але це не так.
Достатньо подивитися на те, як любить нас Бог. Так чи інакше для того, щоб оберегти нас, Він запровадив певні межі, але людина робить свій вибір самостійно. В цьому і є істинна любов. Потрібно прислуховуватись до дитини, поважати її, не обезцінювати її почуттів та переживань, але при цьому чітко показати межі.
Також важливо пам’ятати, що любити – це давати людині те, що їй потрібно. Коли ми любимо по-справжньому, то ми можемо і кордони виставити, і можемо віддати ласку, турботу та підтримку. У всьому повинен бути баланс.
- Що ви можете побажати батькам?
- Приділяти особистий час для взаємин з Богом. Іншим людям ми можемо принести лише те, що ми взяли у Бога. Коли ми провели час з Богом, коли ми розуміємо Божу любов, ми це даємо дітям, зокрема, хлопчикам.
- Приділяти час особистому розвитку, спокою, особистому відновленню. Коли у батьків є сили, фізичне і емоційне здоров’я, тоді дитина не будет страждати від роздратування та неспокою батьків.
- Приділяти час одне одному. Мінімум одну побачення в тиждень. Коли батьки між собою мають хороші взаємини і діти це бачать, виховати їх щасливими, з правильним баченням сім’ї, значно простіше.
- Приділяти час дитині. Обов’язково потрібно спілкуватися з хлопчиком. Це повинно бути глибоке, якісне і довірливе спілкування, коли дитина може розповісти і поділитися своїми переживаннями, радощами, успіхами та невдачами. В цей момент важливо підтримати дитину і стати для нього другом.
Важливо не зупинятися у своєму зростанні, як у особистості, так і у батьківстві: ходити на семінари, читати книжки, за необхідністю звертатися до психолога. Лише у комплексі вищесказаних факторів, можна досягти успішного виховання сина.
Запитання – Олена Столяр
Розповідає психолог Орест Малиш.