Клятва – табу для християн?

10-05-2015, Комментариев нет Просмотров: 780

клятваНа сьогоднішній день тема клятви є досить актуальною. Ми можемо чути клятви на всіх рівнях нашого суспільства. Клятви розпочинаються з фрази «мамою клянусь» або іншими дорогими людьми, і закінчуються клятвою президента на Біблії, коли він присягає на вірність народу України. Також клятва використовується в медицині, як відома всім «клятва Гіппократа». За президентства Леоніда Кравчука 15 червня 1992р. був прийнятий указ №349 про Клятву лікаря. В цьому указі чітко описана процедура проголошення клятви та слова, які повинні звучати.

Як нам, християнам двадцять першого століття відноситись до клятв? Щоб дати відповідь на дане запитання. Ми розглянемо клятви, які відбувалися у Старому заповіті, і як до них ставились у Новому заповіті.

Відкрийте будь-ласка Повторення Закону 6:13 і зачитайте в голос:« Господа, Бога твоего, бойся, и Ему [одному] служи, и Его именем клянись.» А хтось інший нехай зачитає в голос Євангелію від Матвія. 5:34«А Я говорю вам: не клянись вовсе: ни небом, потому что оно престол Божий;»

З даних текстів ви зрозуміли над яким питанням ми будемо сьогодні роздумувати. Чи можна нам як християнам клястись перед людьми і Богом?      

В загальному клятва в Біблії виступає, як договір між двома сторонами, також клятва виступає, як обітниця яку не можна порушувати, також клятву використовували коли підтверджували істинність сказаного слова.

Клятви у Старому заповіті

Першу клятву, яку ми розглянемо це клятва між Авраамом та Авімелехом, яка записана в книзі (Буття 21:22-32) «23. И теперь поклянись мне здесь Богом, что ты не обидишь ни меня, ни сына моего, ни внука моего; и как я хорошо поступал с тобою, так и ты будешь поступать со мною и землею, в которой ты гостишь. 24. И сказал Авраам: я клянусь.» В цій історії ми бачимо, що Авраам, який знав Бога клянеться його іменем і це нормальне явище на, яке Бог не відреагував негативно. Читаючи наступну главу книги Буття ми можемо прочитати, що сам Господь клянеться собою – (Бут. 22:16-17) «И сказал: Мною клянусь, говорит Господь, что, так как ты сделал сие дело, и не пожалел сына твоего, единственного твоего,17. то Я благословляя благословлю тебя и умножая умножу семя твое, как звезды небесные и как песок на берегу моря; и овладеет семя твое городами врагов своих;». У двох історіях нам представлена чітка картина, коли певна обітниця скріплялася клятвою і це в свою чергу було гарантом виконання конкретної обітниці, адже при цьому використовувалось ім’я найвищого законодавчого органу.

Читаючи далі книгу Буття ми можемо побачити, що Авраам вимагав від раба, щоб він поклявся Господом. (Бут. 24:2-3) « И сказал Авраам рабу своему, старшему в доме его, управлявшему всем, что у него было: положи руку твою под стегно мое 3. и клянись мне Господом, Богом неба и Богом земли, что ты не возьмешь сыну моему жены из дочерей Хананеев, среди которых я живу». Отже ми бачимо, що Господнє ім’я використовувалося у різних питаннях, які були дуже важливими для людини і це було нормою у житті ізраїльського народу.

Клятви які супроводжувалися словами «жив Господь»

У євреїв клятва, досить часто супроводжувалася словами: «жив Господь», ось один із прикладів: (1Цар. 28 : 10) «И поклялся ей Саул Господом, говоря: жив Господь! Не будет тебе беды за это дело». У Старому заповіті клятва, яка супроводжувалась такою комбінацією слів зустрічається 45 разі. Це означало, Господь свідок, що я не вчиню або не вчинив ту чи іншу річ.

Згідно законам, які були у Ізраїлі, суд признавав клятву, як доказ невинності в повинності у якій звинувачували людину (Исх. 22:10-11). «10 Если кто отдаст ближнему своему осла, или вола, или овцу, или какой другой скот на сбережение, а он умрет, или будет поврежден, или уведен, так что никто сего не увидит, -11 клятва пред Господом да будет между обоими в том, что [взявший] не простер руки своей на собственность ближнего своего; и хозяин должен принять, а [тот] не будет платить». Клятва виступала як гарант істинності сказаного слова.

Крім Божого імені при клятві використовували інші особистості. Ось наприклад Йосип коли був управляючим всього Єгипту, перед своїми братами клявся життям фараона: «(клянусь) жизнью фараона, вы не выйдете отсюда, если не придет сюда меньший брат ваш» (Быт. 42:15), а Урія клявся життям Давида:«Клянусь твоею жизнью и жизнью души твоей, этого я не сделаю». Ми не знаємо на скільки це було нормою присягати життям найвищої людини по правлінню у державі, але, використовуючи їхні імена, клятва була авторитетною і ставала гарантом чесності сказаного.

Були клятви, які Господь забороняв проголошувати — це клятви при яких використовувалися імена вигаданих богів: (Иеремия 5:7) «Как же Мне простить тебя за это? Сыновья твои оставили Меня и клянутся теми, которые не боги»; (Иеремия 12:16) «научили народ Мой клясться Ваалом».

Бог забороняв клястися вигаданими богами, яких реально не існує. І досить часто наголошував, щоб народ клявся Його іменем. (Вт.10:20, Вт.6:13) «Господа, Бога твоего, бойся, и Ему [одному] служи, и Его именем клянись». Чому Господь наполягав клястись Його іменем? Проблема була в тому, що у той час іменем якого бога ти клянешся такий бог є для тебе істинним живим Богом, якому ти підкоряєш своє життя. Господь хотів, щоб Його народ не признавав інших богів, а служив тільки йому. І тому через пророка Ісаю   Господь дивлячись у майбутнє говорив наступні слова: (Исаия 45:23) «Мною клянусь: из уст Моих исходит правда, слово неизменное, что предо Мною преклонится всякое колено, Мною будет клясться всякий язык.» (Исаия 65:16) «…и кто будет клясться на земле, будет клясться Богом истины, — потому что прежние скорби будут забыты и сокрыты от очей Моих.» Бог хотів і хоче бути єдиним Богом серед свого народу.

В яких випадках заборонялося клястись у Старому заповіті

Якщо людина обманювала вона не мала права використовувати ім’я Бога при клятві, щоб доказати обман.(Левит 19:12) «Не клянитесь именем Моим во лжи, и не бесчести имени Бога твоего. Я Господь» — цей вчинок безчестив Бога. Також ми вже згадували, що у старому заповіті заборонено клястись іменами інших богів бо вони не є боги справжні. (Иисус Навин 23:7, Иеремия 5:7, Втр. 10:20). Ще одна заборона до клятви записана у (Иеремии 44:24–27) «…не будет уже на всей земле Египетской произносимо имя Мое устами какого-либо Иудея, говорящего: «жив Господь Бог!» Юдеї кадили богині неба і їй служили, через це Господь заборонив їм клястись Його святим іменем.

Висновок, який можемо зробити з даного дослідження наступний: клястись Господь дозволяє у старому заповіті і навіть хоче, щоб його народ клявся тільки іменем Бога живого. Біблія говорить, що Господь незмінний, отже плани щодо клятви повинні були б залишитися і після часів патріархів. Клятва у старому заповіті означала не просто набір слів, а вказувала на бога якому ти служиш і підкоряєшся, або на царя, якому ти підкоряєшся. Клятва не могла порушуватись, тому її потрібно було давати досить обережно, але у разі порушення потрібно приносити жертви (Лев. 5: 4-6)

РОЗУМІННЯ КЛЯТВИ У НОВОМУ ЗАПОВІТІ

У Новому заповіті головним текстом для роздумів, є слова Ісуса з нагірної проповіді (Мт.5:33–36) «33 Еще слышали вы, что сказано древним: не преступай клятвы, но исполняй пред Господом клятвы твои. 34 А Я говорю вам: не клянись вовсе: ни небом, потому что оно престол Божий; 35 ни землею, потому что она подножие ног Его; ни Иерусалимом, потому что он город великого Царя; 36 ни головою твоею не клянись, потому что не можешь ни одного волоса сделать белым или черным.» Більшість християн використовують цей текст, як аргумент за те, що не можна клястись взагалі. Виникає запитання: чому Ісус вводить корективи у повеління свого батька (Отця) який говорив, що його Іменем можна клястись і будуть клястись: (Исаия 45:23, Вт. 6:11; 10:20, Исаия 65:16.)

Аналізуючи тексти Нового заповіту, ми бачимо, що ставлення до клятв яке було у Старому заповіті не змінилося. Клятви були обов’язковими для виконання і залишалися вагомими у суперечних питаннях. Для прикладу ми можемо взяти клятву Ірода танцівниці (Мк. 6:22-23) «23 дочь Иродиады вошла, плясала и угодила Ироду и возлежавшим с ним; царь сказал девице: проси у меня, чего хочешь, и дам тебе; 22 и клялся ей: чего ни попросишь у меня, дам тебе…» Ірод пожалкував потім, що дав клятвену обіцянку (Мк.6:26) «Царь опечалился, но ради клятвы и возлежавших с ним не захотел отказать ей.» Клятва обов’язково повинна була виконуватись. Також ми бачимо, що словам довіряли коли вони підкріплювалися клятвою (Мт.27:72-74) 72 «И он опять отрекся с клятвою, что не знает Сего Человека.73 Немного спустя подошли стоявшие там и сказали Петру: точно и ты из них, ибо и речь твоя обличает тебя.74 Тогда он начал клясться и божиться, что не знает Сего Человека.» Клятва виступала гарантом істинності слів Петра.

Вище згадані клятви вони також відкривають нам проблему, яку піднімав Ісус коли забороняв зовсім клястись (Мт. 5:33). Ірод не обдумано використав клятвену обіцянку в які не було потреби і це призвело до невинної жертви. Хоча Соломон попереджає, щоб людина не квапилась давати обіцянку перед Господом (Екл. 5:1). У історії з Петром ми бачимо пряме порушення Божого повеління, що до клятви, (Левит 19:12) «12 Не клянитесь именем Моим во лжи, и не бесчести имени Бога твоего. Я Господь.» Петро відкрито клянеться в неправді і безчестить ім’я Бога. Крім того у клятвених промовах клялись небом, землею, Єрусалимом і навіть власною головою це були вигадані клятви, якими народ користувався в побуті і яких Господь не повелівав проголошувати. Неправильне використання клятви стало причиною заборони її для використання. Історичні свідчення говорять що була широко розповсюджена легковажна божба, коли клялися і божились там, де в цьому не було потреби. Люди легковажно ставилися до клятви і фактично згадували ім’я Господа надаремне,це призводило до порушення третьої заповіді.

Ще одна причина по якій Ісус заборонив клястись, Єрусалимом, головою, небом, землею і сказав не кляніться взагалі була наступною: Юдеї поділили клятви на такі які потрібно обов’язково виконувати і на такі які не обов’язково виконувати. Зараз поясню. Люба клятва в якій згадувалося ім’я Бога була обов’язковою для виконання, а клятва в якій не згадувалося ім’я Боже було не обов’язковою для виконання. І тому, якщо людина клялась іменем Бога, вона твердо виконувала свою клятву, а якщо вона клялась небом, або землею, або Єрусалимом чи власною головою то таким чином вони мали право порушувати свою клятву. Це історичний факт нам показує, що у юдеїв виникли клятви, яких не постановляв Господь і вони їх використовували в основному для того, щоб клятву можна було порушити при неможливості її виконання. Тому люди клялися землею, небом, які їм не належали бо все належить Богу і таким чином не присягали іменем Бога на пряму, і за їхньою думкою це робило не обов’язковим виконання клятви. Схожий спосіб мислення ми можемо спостерігати у нас в Україні. До мого дядька приїздив знайомий з Німеччини і зауважив цікаву деталь він каже я не розумію вашого мислення у нас коли держава видає якийсь закон то всі намагаються його виконувати а у вас в Україні як що видається якийсь закон то намагаються його обійти що не виконувати. Ось така ситуація була за часів Ісуса юдеї намагалися обійти Боже повеління і своїми діями безчестили Бога. Яків коментує слова Ісуса у своєму посланні і пише наступне (Як. 5:12) «Прежде же всего, братия мои, не клянитесь ни небом, ни землею, и никакою другою клятвою, но да будет у вас: «да, да » и «нет, нет «, дабы вам не подпасть осуждению.» Щоб не попасти під осудження Боже і людське краще не брати участі клятвених промовах.

Чи брав Ісус участь у клятвах? Ми знаємо, що Христос мовчав на всі звинувачення проти нього але коли первосвященик промовив (Мт.26:63-64). «заклинаю Тебя Богом живым, скажи нам, Ты ли Христос, Сын Божий? 64 Иисус говорит ему: ты сказал.» Ісус підкорився клятві з використанням імені Бога живого і цим самим підтвердив, що на суді клятва дозволяється, але за умови використання імені Бога, що не суперечить Старому Заповіту (Вт.20:10).

Якщо поглянути трішки глибше і взяти контекст Старого заповіту то ми побачимо, що життя Ісуса було виконанням клятви Божої. В (Пс. 109:4) , Бог клянеться, що Він дасть вічного первосвященика, у той час, як в посланні до (Євреїв 7:21), Павло описує, що Бог виконав свою клятву в Ісусі Христі. Бог Батько зробив присягу ; Бог Син виконав її. Таким чином, саме життя Сина було виконання клятви зробленої Отцем.

Деякі елементи клятви Використовує Павло у своїх посланнях ось наприклад: «Свидетель мне Бог, Которому служу духом моим в благовествовании Сына Его, что непрестанно воспоминаю о вас,» (Рим. 1:9, Фил1:8). Павло підтверджує істинність своїх тверджень використовуючи Бога як свідка. У (1Фес.5:27) Павло використовує схожі слова які використовував первосвященик до Ісуса: «Заклинаю вас Господом прочитать сие послание всем святым братьям.» Як би Ісус відмінив клятву Павло не використовував би її у своїх посланнях.

Висновок. У народі були клятви які люди придумали самі щоб обійтись без істинної клятви яку дозволяє Бог. На прикладі Петра ми бачимо що клятви використовувалися для підтвердження обману і це безчестило Бога. Ісус не відмінив клятви, які постановлені були у Старому заповіті, а значить клятви з прикликанням у свідки Бога живого залишаються в силі. Клятва Живим Богом не відмінена Христом, адже в Біблії є тексти де записано, що сам Ісус клявся Богом, який створив небо та землю.

Ці вірші записані в книзі Обявлення у 10 розділі. Будемо читати з 5 вірша. [13, с.971] (Отк. 10:1-6). «5 И Ангел, которого я видел стоящим на море и на земле, поднял руку свою к небу 6 и клялся Живущим во веки веков Который сотворил небо и все, что на нем, землю и все, что на ней, и море и все, что в нем, что времени уже не будет;» З гідно Коментаря АСД цим ангелом являється Ісус Христос. «Этот могущественный ангел, который давал указания Иоанну был никто иной, как Сам Иисус Христос»

Ми приходимо до висновку, що клятви можна проголошувати, але залишається запитання, які клятви мають право на існування в сучасному світі? Елена Уайт по даному питанні пише наступні слова: «Я видела, что слова Господа нашего «не клянись вовсе» (Мф. 5:34) не касаются клятвы в суде.» [Свидетельство для Церкви. Т.1 с. 201.] Е. Уайт стверджує що клятва допускається на суді і християни мають повне право відстоюючи істину, призивати ім’я Бога для підтвердження правди. « Я видела, что если и есть на земле люди, которые могут постоянно свидетельствовать под клятвой, то это христиане. … Мне было показано, что когда по необходимости детей Божьих приглашают быть законными свидетелями, они не нарушат Слово Божье, если торжественно призовут Бога в свидетели, что говорят правду и ничего, кроме правды.» [10, с. 202]. Одним із вагомих аргументів того, що клятва дозволяється в суді — є суд над Ісусом, який Е. Уайт коментує наступними словами: «Иисус подчинился клятве, когда Его судили. «И первосвященник сказал Ему: заклинаю Тебя Богом живым, скажи нам: Ты ли Христос, Сын Божий? Иисус говорит ему: ты сказал» (Мф. 26:63, 64). Если бы Иисус имел в виду клятву в суде, когда наставлял учеников, то обличил бы первосвященника и утвердил бы Свое учение на благо присутствовавших там Его последователей.» [10, с. 202-203].

ВИСНОВОК

Як у Новому, так і у Старому заповіті до клятв потрібно було ставитися досить серйозно і відповідально. Їх не можна було порушувати і додавати до них своїх приписів. Бог постановив клятви і Христос не відміняв їх. Але у зв’язку з спотворенням істинного значення клятви Ісус радить не клястись взагалі, щоб не було осуду і гріха.

На сьогоднішній час клятва, не втратила свій задум і її обов’язково потрібно виконувати після проголошування. Проблема людини, що до клятви в тому, що людина може дати клятву, але не може дати гарантії, що вона її виконає. Людина не здатна керувати обставинами у житті.

Ми як християни можемо наслідувати приклад апостола Павла, який прикликав Бога за свідка, щоб підтвердити істинність своїх слів. Ми, як християни можемо захищати Божу істину на суді і підтверджувати сказану правду, присягаючи Богом живим.

Роман Шуляк

***

Література

  1. Новый библейский словарь. В.2.ч. Ч:2. Библейские реалии: Пер. с англ. – СПб: Мирт, 2001 – 1004 с.
  2. Библейский культурно-исторический комментарий: В 2 ч. Ч 1. Ветхий завет./ Дж. Х. Уолтон, В. Х. Мэтьюз, М. У. Чавелс; Под общ. ред. Т.Г. Батухтиной : Пер. с анг. – СПб . Мирт, 2003 – 984 с.
  3. Библия. Русский синодальный перевод.
  4. Библейская энциклопедия Брокгауза: Более 6000 ключевых слов к личностям, истории, археологии и географии Библии. / Фритц Ринекер, Герхард Майер; Пер. с нем. В. М. Ивановой, А. А. Карельского, Д. В. Щедровицкого. Кременчуг, Християнська зоря, 1999. – 1088 с.
  5. Лурье И. Очерки древнеегипетского права XVI — X веков до н.э. Памятники и исследования / Под ред. М.Э. Матье. – Л.: Изд-во Гос. Эрмитажа, 1960. – 355 с.
  6. Греческо-русский словарь Нового Завета: Пер. Кратко греческо-английского словаря Нового Завета Баркли М. Ньюмана / Перевод и редактирование В.Н Кузнецовой при участие Е. Б. Смагиной и И. С. Козырева. – М. : Российское библейское общество, 2008. – 240 с.
  7. Greek New Testament. 4th Rev. Ed. Editors: Kurt Aland, Matthem Black, Carlo M. Martini, Bruce M. Mtzger, and Allen Wikgren. — American Bible Society,2001. — 931 p.
  8. Библейский комментарий Адвентистов Седьмого Дня на соборные послания Иакова, 1,2 Петра, 1,2,3 Иоанна и Иуды. Русскоеиздание. — Review and Herald Publishing Association, 2004. – 382 с.
  9. Уайт Е. Нагорная проповедь Христа. – Заокский: Источник жизни, 2006. – 160 с.
  10. Уайт Е. Свидетельства для Церкви. Т. 1. – Заокский: Источник жизни, 1997. – 608 с.
  11. Блум Г. Західний канон: книги на тлі епох : пер. з англ. – К. : Факт, 2007. – 720 с.
  12. Баркли У. Толкование Евангелия от Матфея. Т.1. — Всемирный союз баптистов, 1986. – 417 с.

Рубрика: Библейские исследования, Образ жизни


RSS канал Следите за поступлением новых комментариев к этой статье через RSS канал

Оставьте свой комментарий к статье:

Для форматирования своего комментария (жирный, курсив, цитировать) - выделите текст в окне курсором и нажмите одну из кнопок форматирования. Более подробно об этом читайте на странице "Помощь".
Если Вы желаете исправить свой комментарий или удалить его - напишите нам в редакцию.
Запрещается размещать комментарии через прокси-сервера, с целью скрыть свои данные.
Запрещается размещать комментарии с использованием множественных фиктивных имен с целью создать видимость участия в обсуждении группы людей. Постоянные псевдонимы допускаются.
Запрещается размещать в комментариях URL ссылки на статьи, размещенные на сайтах враждебных к Церкви АСД или призывающих к расколу, независимо от изложенного там материала.
Если, по Вашему мнению, какой-то комментарий является оскорбительным или унижающим Вас или Ваши религиозные верования, или является таковым в отношении других читателей - напишите нам в редакцию. Мы рассмотрим этот вопрос, и если нужно, примем меры.
© Интернет-газета "ПУТЬ", 2006-2016
При использовании материалов указывайте эл.ссылку на цитируемую статью, в бумажной публикации – короткую ссылку на наш ресурс. Все права на тексты принадлежат их авторам. Дизайн сайта: YOOtheme GmbH. Техническая поддержка сайта: info@asd.in.ua

Христианский телефон доверия: 0-800-30-20-20 (бесплатно по Украине), 8-800-100-18-44 (бесплатно по России)
или с мобильного: Life (093) 50-157-80, МТС (066) 707-000-5, Киевстар (098) 707-000-5.