Поезія Юлії Лазаренко
Небо похмуро-тужливе свинцем налягає вниз.
Проллється безтямна злива рясними потоками сліз.
Обтяжливий смуток осені… Йому не ввійти в мої сни.
Бо в серці звучить стоголосо дзвінке відлуння весни.
То в ньому іскряться спогади. І сяють ясним вогнем
Прониклива світлість погляду, незнано-солодкий щем.
Тривожно-п`янке до млості невловиме ім`я твоє.
Не потрібно нічого. Просто я щаслива тим, що ти є.






