Наш час супроводжується пандемією самотності.
У 2022 році майже половина дорослих у Великій Британії повідомили, що відчувають себе самотніми іноді / переважно / часто або завжди. Це 26 мільйонів осіб. Із них майже 4 мільйони переживають хронічну самотність, тобто відчувають себе самотніми «часто або завжди».
Це захід і ковід. Подивімося у допандемійну Азію.
В Японії останні десятиліття зростає кількість осіб, які не працюють і не вчаться, живуть за рахунок батьків і майже не виходять з кімнати (на фото). Їх називають хікікоморі або хіккі, що значить “перебування на самоті”. Достаток середнього класу дозволяє утримувати дітей майже безкінечно. Відомо про випадок, де 80-річні батьки утримують 50-річного сина. Удень ці люди переважно сплять, а вночі читають, грають на приставці, сидять в інтернеті, дивляться кіно.
Причин цього явища називають чимало. Це і м’якість родителів, найперше матерів, до своїх синів, у першу чергу. І розчарування молодих японців у перспективах освіти й наполегливої праці. І вимогливість японського суспільства, яке орієнтує на безальтернативний успіх і досконалість у всьому.
Урядові програми допомоги цим самітникам не здаються ефективними, і кількість таких людей зростає. Деякі з них живуть у такому режимі десятки років. Інколи батьки приховують місцеперебування дитини навіть від сусідів, вважаючи це явище ганьбою для сім’ї.
Найсвіжішим моїм досвідом самотності був 2022 рік у Львові. Ми евакуювалися туди з обстрілюваного Харкова. Рідні перетнули кордон. Я залишився. Справжнім переселенцем мене не можна було назвати, радше чоловіком у відрядженні. Уже другого дня мені запропонували узяти постійні обов’язки у львівській студії телеканалу “Надія”, на якому я працював редактором з 2015 року. Ми винаймали квартиру з трьома, а далі двома іншими співробітниками телеканалу. У церковному соціальному центрі поруч з нашою телестудією по буднях нас годували обідом. Я щодня дзвонив дружині й мамі. Майже щовечора проводив трансляції. Відвідував львівську громаду адвентистів, де мене запрошувати виступати з біблійними уроками й проповіддю. Так уважно і вдячно, як там, мене не слухали ніде. Щосуботи мене запрошували у гості. Дистанційно викладав у харківському університеті й приватному виші.
Однак розлука із сім’єю давалася дуже тяжко. Я не міг абстрагуватися від цього. Щодня вставав о сьомій, біг 5 кілометрів, робив зарядку на турнику, брусах і лавці. Купив велосипед і декілька раз на тиждень катався, інколи до 50 кілометрів. Коли поруч відновили роботу басейну, старався його регулярно відвідувати. Усе це відволікало, але біль на душі ставав сильнішим. Інколи емоційно скручувало так, що було тяжко переключитися.
Найвідоміша з біблійних книг – Псалтир. Більшість пісень у цій збірці належать давньоізраїльському царю Давиду. Писати їх його спонукали різні переживання, де головними є досвід багаторічної втечі від попереднього царя, який відплатив Давиду за вірну службу ненавистю й спробами його вбити. Другим таким досвідом є пізніша історія повстання Давидового сина Авессалома, який вирішив, що батько нездатний керувати царством.
Псалми показують різницю між усамітненням і самотністю. Інколи сам Давид серед свого бурхливого життя шукав спокою, відпочинку і зосередження. В інші ж моменти він картав себе за прогріхи, наслідки яких пожинав, аналізував своє життя і стосунки з іншими людьми. У Давидових псалмах самотність – наслідок гріха, порушення гармонії у стосунках людини з Богом і своїми ближніми. Це порушення може статися з її вини або через зраду, підлість, злість інших.
Псалом 25:4-16.
4 ГОСПОДИ, відкрий мені дороги Свої, навчи мене стежок Твоїх.
5 Провадь мене в правді Своїй і навчай мене, бо Ти Бог, мій Спаситель, і я з нетерпінням очікую Тебе кожен день.
6 ГОСПОДИ, пам’ятай про Своє милосердя і Свою милість, бо вони відвічні.
Для Давида і усамітнення, і самотність – привід спілкуватися зі своїм Творцем. Самотність – це наслідок розриву зв’язків, а усамітнення – це нагода змінитися, вирости, чогось досягти. І Давид просить Бога змінити його, щоб Давид виріс духовно і ментально, умів бачити себе зі сторони і краще розумів інших.
7 Не згадуй гріхів моєї молодості й моїх переступів, а в Своєму милосерді і Своїй доброті пам’ятай про мене, о ГОСПОДИ.
8 ГОСПОДЬ – добрий і праведний, тому навчає грішників де вірна дорога.
9 Він провадить покірливих у справедливості й навчає смиренних Своїх шляхів.
10 Усі ГОСПОДНІ дороги – це милосердя і вірність для тих, котрі дотримуються Його Заповіту і Його свідчень.
11 Задля Твого Імені, ГОСПОДИ, прости мій гріх, бо він великий.
Найкращий шлях до змін – порівнювати себе не із грішними людьми, а із досконалим Богом, відкритим у Біблії. Давид аналізує своє життя і просить Господа усунути наслідки його гріхів, наскільки це можливо. Особливо йому дошкуляло, що повстання свого сина багато в чому спровокував він сам. Давид просить про те, щоб минуле перестало нависати над ним. Щоб Боже прощення дозволило розстатися з минулим і жити далі. Але для цього забути мало. Треба стати покірливим у справедливості та смиренним. Дотримуватися Божого заповіту та свідчень, тобто будувати своє життя згідно із Божими заповідями. Треба кожний день ніби починати життя наново.
12 Хто та людина, що боїться ГОСПОДА? Він вкаже їй дорогу, яку має обрати.
13 Вона сама зазнає добробуту, а її нащадки успадкують землю.
14 Відкривається ГОСПОДЬ тим, котрі Його бояться, і Свій Заповіт Він їм сповіщає.
15 Мої очі постійно спрямовані до ГОСПОДА, бо Він визволяє з пастки стопи мої.
16 Обернися до мене і помилуй мене, бо я самотній і нещасний.
Давид молиться про вихід із життєвих тупиків. Вірить, що Господь дає майбутнє там, де панує безвихідь. Давид розуміє, що страх перед Богом веде до безстрашшя і мужності у щоденних битвах. І що Всевишній може перетворити – самотність – на усамітнення. Перетворити руїни твого життя на будівельний матеріал майбутнього.
Давайте молитися, щоб Господь дав нам мудрості бачити різницю між самотністю й усамітненням. Дав нам зрілості й сили вірити, сподіватися й любити.
Максим Балаклицький
