Запитує Олексій: Чи приносив Їфтах свою доньку в буквальну жертву всепалення? (Суд. 11:39)
Відповідає Аліна Козурак, бакалаврант богословʼя
Добрий день,
Дякуємо за ваше запитання!
Насамперед хочеться звернути увагу на те, в яку епоху жив Їфтах. Це була епоха суддів, і великого відступництва Ізраїлю.
Саме тоді, оселившись на нещодавно завойованих землях, Ізраїльтяни неодноразово чули застереження від Господа вигнати з-посеред себе язичницькі народи, аби не змішувати істину з неправдою. Це те завдання, яке вони не повністю виконали і впродовж довгих років наступали на наслідки невиконаного доручення від Господа. В звʼязку з серцем не повністю посвяченим Господу, Ізраїльтяни часто приносили у свою віру язичницькі елементи. Жертвоприношення людей було звичайною практикою безбожницьких народів.
Бог не просив Їфтаха приносити жертву, яку він самовільно пообіцяв Богові:
«І обіцяв Їфтах обітницю Господеві й сказав: Якщо справді даси Ти Аммонових синів у мою руку, то станеться, виходячий, що вийде з дверей мого дому навпроти мене, коли я вертатимусь з миром від Аммонових синів, то буде він для Господа, і я принесу його в цілопалення.» (Суд. 11:30-31)
Це його власна необдумана, не обговорена з Богом, ініціатива. Коли людина робить подібні заяви, виявляє бажання принести когось в жертву за перемогу над ворогом, це виглядає дуже похвально зовні. Але так здається лише при поверхневому дослідженні історії. Насправді ж тут простежується бажання принести жертву, щоб «задобрити Бога» власними зусиллями. Це той спосіб задобрити богів, до якого звикли безбожницькі народи. Те, що мало бути чужим для Ізраїля.
Отже, ця історія ще раз підкреслює наскільки далеко відійшов Ізраїль від Господа в цей період історії.
Ми читаємо: «І сталося в кінці двох місяців, і вернулася вона до батька свого, а він учинив над нею свою обітницю, яку обіцяв був, і вона не пізнала мужа. І сталося це звичаєм в Ізраїлі: 40 рік-річно ходять Ізраїлеві дочки плакати за дочкою ґілеадянина Їфтаха, чотири дні в році.» (Суд. 11:39-40)
При тому що обіцянка була нерозсудлива, вона все ж мала бути виконана, адже: «Ще ви чули, що було стародавнім наказане: «Не клянись неправдиво», але «виконуй клятви свої перед Господом». А Я вам кажу не клястися зовсім: ані небом, бо воно престол Божий; ні землею, бо підніжок для ніг Його це; ані Єрусалимом, бо він місто Царя Великого; не клянись головою своєю, – бо навіть однієї волосинки ти не можеш учинити білою чи чорною. Ваше ж слово хай буде: «так-так», «ні-ні». А що більше над це, то те від лукавого» (Матвія 5:33-37).
Тому, ми без сумніву можемо стверджувати, що жертва справді була принесена, але не як приклад нам, а як ще один доказ періоду відступництва Ізраїлю від розуміння справжнього люблячого характеру Бога.
Як важливо не кидати обіцянок Богу на вітер, не робити по людським звичаям, а лише так як Йому справді до вподоби!
Бажаємо і вам перебувати в послуху та покорі словам Господа, тоді життя буде благословенне Його присутністю.
З повагою,
Аліна!