Відповідь: З контексту запитання ми бачимо, що автор запитання має не зовсім довірливі стосунки в сім’ї. Якщо ми прочитаємо повеління стосовно десятини, воно твердить нам, щоб ми принесли «всю десятину до дому скарбниці, щоб страва була в Моїм храмі» Мал.3:10. Вся десятина передбачає, як десятину з заробітку, так і десятину з плодів землі, що нам дав Господь (Повт.14:22 Конче даси десятину з усього врожаю насіння твого, що рік-річно на полі зросте). Ми читаємо в Старому завіті повеління, що недвозначно вказує нам на необхідність повернення Богу Його частки. Ту ж думку стосовно цього має і новий Завіт, це ми можемо побачити з відповіді Ісуса: «Мар.12:17 Ісус тоді каже в відповідь їм: Віддайте кесареве кесареві, а Богові Боже! І дивувалися з Нього вони…».
Отже Бог велить нам бути щирими з Ним у відношенні користування всіма ресурсами, котрі Він нам доручає на землі. Якщо ми візьмемо до прикладу сім’ю християнську, то відповідь на дане питання буде однозначно НІ! Оскільки якщо обоє в супружній парі вірні Богу у них не буде й ніяких секретів стосовно повернення Богу належного. Але все ж бувають випадки, коли один з подружжя не притримується вказаного вище правила про повернення десятини. Тут ми не можемо дати відповідь однозначно так або ні. Оскільки Бог нас створив вільними, ми не вправі нав’язувати комусь свої переконання, щодо того чи іншого принципу, котрого ми притримуємось. І якщо дружина, як видно з питання має чоловіка «невіруючого», звісно вона повинна сказати йому про своє бажання повертати належне Богу. Звісно вона могла б і не говорити йому про своє переконання передавати частину заробітку в церкву, але ми розуміємо, що зарплатня жінки – це частина спільного сімейного бюджету, тому приховувати це від чоловіка було б не чемно з її боку. Звісно бувають ситуації, коли чоловік по особливому агресивно може бути налаштованим проти релігійних переконань своєї партнерки, і якщо це може загрожувати її життю, то жінка може й не розповідати про своє переконання повертати десятину. Особливо це актуально в мусульманських країнах, де християнство під особливим табу. В таких випадках вважаю за потрібне спочатку не говорити про те, скільки й кому я повертаю коштів, натомість краще спочатку познайомити свого чоловіка ближче з Ісусом, та пояснити, чому, за що, навіщо й кому ви плануєте повертати частину заробітку. Якщо людина пізнає, скільки за неї було заплачено на Голгофі, вона зрозуміє, на скільки це смішна сума, всього 10% від заробітку. Звісно наш Господь бажає, аби ми віддали Йому не лише 10% свого часу, грошей, чи інших ресурсів, Він бажає, аби повністю віддали своє серце Йому, адже Він Сам бажає жити в нашому серці. Підводячи підсумок, скажемо, що іноді християнин має право не говорити своїй другій половині про свої витрати, проте це не для кожного випадку актуально, скрізь бувають виключення з правил.
З повагою, Роман Липівський бакалаврант богослов’я
