Ілля Іжевський
Рецензія на підручник: К’єлла Крістенсена «Коли Бог був створений».
К’єлл Крістенсен є автором і писав для театру, кіно, радіо та телебачення. Його інтерес до історії, релігії та міфології відображено в багатьох його творах. Крістенсена використовували як консультанта та порадника в ряді контекстів, пов’язаних з релігією та культурним розумінням.
К’єлл Крістенсен розглядає багато питань у своїй новій книзі «Коли Бог був створений». Наприклад, як релігія вплинула на міжособистісні стосунки, чи можна пов’язати хижацьку експлуатацію земних ресурсів із даною Богом відповідальністю орендаря в авраамічних релігіях, якою мірою релігії ґрунтуються на плагіаті інших традицій, чи перешкоджали релігії вільна думка, і чи християнство змусило людей відвернутися від хорошої гігієни в середні віки.
Коли починаєш читати цю книгу ти одразу відправляєшься у незабутню подорож історією релігії — точніше, вибраними частинами світової історії, починаючи з дитинства людини і закінчуючи нашими днями. В історичній розповіді, яка становить левову частку книги, Крістенсен витрачає напрочуд багато місця, описуючи все, крім релігії. Одним із прикладів є розділ про Стародавню Грецію та Рим. Тут він пише коротко і поверхнево про все і ні про що.
У цьому короткому розділі грецьким філософам приділено відносно багато уваги, але він не вважає за доцільне говорити що-небудь про те, як вони вплинули на релігії, що особливо примітно у випадку Платона. Зважаючи на те, скільки релігійних інновацій, а також релігійної критики відбулося в цей період, краще уникати написання будь-чого про це в книзі, яка присвячена розвитку релігій та комунікації.
Більш дивним є те, що він перескакує прямо з класичної Греції до періоду римського панування, не вдаючись до еллінізму. Це незважаючи на те, що ця епоха є справжнім мішком смаколиків для тих, хто шукає приклади релігійного синкретизму або «плагіату».
Внесок зороастризму в релігійну історію також не підкреслюється, і він ледь згадується в двох реченнях далеко в книзі. Те, що Візантійська імперія також була здебільшого забута, стає зрозумілим, коли він описує, як християнство призвело до погіршення гігієни серед християн у середні віки, хоча центр тяжіння християнства протягом значної частини цього періоду, безсумнівно, лежав на сході, де і акведуки, і лазні, ще були в експлуатації. Загалом Крістенсену вдається не помічати або поспішати повз кілька найважливіших і формувальних етапів в історії релігії, і натомість надає пріоритет написанню речей, які він сам вважає захоплюючими, наприклад колонізації Конго чи парових двигунів.
Коли наприкінці книги він збирається описати релігію в наш час, він вдається до поверхневого списку вибраних нових релігійних груп і явищ і лише скромно намагається помістити їх у ширший контекст.
В книжці є осмислення феномена релігійної комунікації де саме відбувається. Вочевидь, що актуальність звернення до проблеми релігійної комунікації обумовлена необхідністю комплексного осмислення цього феномена і пошуком єдиних методологічних підстав. Можна розглядати релігійну комунікацію у загальних теоріях обсяг, мізерний. Саме Едвард Б. Тайлор надає книжці найбільше теоретичної основи, але Крістенсен не містить жодної критики своєї еволюційної моделі з дитинства антропології. Однак Крістенсен вносить власну дотепну критику біблійних досліджень. Він пояснює, що вона поділяється на дві школи, з яких «домінуюча» сприймає біблійні тексти як достовірні історичні документи, тоді як ультрамінімалістична школа Нільса П. Лемше становить раціональну противагу.
З деяких загальних принципів, тут можна сказати що є відносини, у яких відбувається:
— Передача та обмін інформацією релігійного змісту за допомогою певної для системи знаків. Однак необхідно розуміти, що релігійна комунікація має низку відмінність рис. Коли читаємо книгу, ми бачимо як структура релігійної комунікації реалізується у векторах вертикальної та горизонтальної спрямованостей.
Вертикальна спрямованість — релігійної комунікації тут як і схожих за жанром книжок виявляється двосторонній зв’язок між людиною і Богом (між профанною і сакральною) — тобто, по суті, є певний зв’язок, головним змістом вибудуваної комунікативної вертикалі.
У книзі багато світлих плям, але Крістенсен володіє достатньою мовою, а між ними є кілька приємних блукаючих думок, навіть якщо вони не завжди мають багато спільного з темою. Його, очевидно, турбує довкілля, і коли він, нарешті, доходить до питання експлуатації природних ресурсів людиною, він пише про це з пристрастю та пафосом.
Проте, всупереч — він припускає у вступі, саме сучасний капіталізм звинувачують у злиднях, а не дану Богом відповідальність за оренду авраамічних релігій. Звичайно, він міг би поєднати критику капіталізму та релігії, віддавши християнству свою частку заслуг у підйомі сучасного капіталізму, але він не бажає цього робити, тож усе виглядає як ще один довгий відступ. Для мене книга досить цікава з неї можна вичепити для себе уроки.