Протестантські організації не демонструють динаміки у суспільно-політичній діяльності

Розповідає Олексій Гордєєв — спеціаліст із соціальних комунікацій, автор книги «Церковь на Майдане» (К., 2016).

Які є результати суспільної та соціальної діяльності українських протестантів у 2018-2019 роках (ВРЦіРО, РЄПЦУ, суспільні організації, громадські рухи; благодійність, освіта)?

Протестантські організації не демонструють динаміки у суспільно-політичній діяльності. Це означає не тільки відсутність значних досягнень, але й раптового спаду.

Послідовники Лютера й Кальвіна стабільно ефективні у традиційних для себе нішах (їх усі знають),однак досі не в змозі стати суб’єктом або «ЛПР» (лицо, принимающее решение) на загальній арені. ВРЦіРО, яка за часів президентства Порошенка була для нього зручним інструментом, як достукатись до сердець виборців-християн, — новій владі поки непотрібна: частково це пояснюється тим, що сам В. Зеленський проти практики використання релігійності у політиці. Втім, він тет-а-тет зустрічається з Патріархом Філаретом, Митрополитом Онуфрієм та Митрополитом Єпіфанієм; таких зустрічей з протестантами (і, зокрема, з РЄПЦУ) не відбувалось. Крім того, втрата політичної ваги Олександром Турчиновим (екс-секретар РНБО) та Павлом Унгуряном значно послабила суспільно-політичні позиції протестантів, які завжди намагались бути присутніми у владних кабінетах.

Що ж стосується суспільних організацій та громадських рухів, то вони продовжують працювати, втім, без проривів та інноваційних ідей. Приміром, восени знову відбудеться «День подяки» — дорогий і неефективний формат впливу.

Зрештою, на жаль, протестантів гучно чути майже завжди у двох випадках: у контексті боротьби з ЛГБТК-дискурсом та у антивакцинних колах. Коли ж йдеться про питання освіти, антикорупції, культури та мистецтва, їм незручно виходити за межі того, що може не стосуватись їхнього напряму. Або не веде до покаянь слухачів. Репутаційні втрати від такого підходу колосальні.

Якою є конфесійна динаміка українських протестантів за цей час: приріст-утрата членства, активність у служінні, розбудова церковної інфраструктури?

На жаль, питання приросту-утрати не відстежував, як і активності у служінні. Що ж стосується розбудови саме церковної інфраструктури, то варто згадати заснування у січні цього року громадської спілки «Всеукраїнський собор» на чолі з тодішнім секретарем РНБО О. Турчиновим. Теоретично, це могла бути відносно нейтральна платформа для формування єдиного голосу українських протестантів з різних питань. Однак, у моїй пам’яті, підсиленій результатами пошуків у Google, залишилось лише одне повідомлення «Собору»: той виступив проти легалізації медичної марихуани. Отже, це та сама модель дії «проти», ніж «за», що, втім, дуже характерно для українських протестантів.

Чи змінилося ставлення суспільства до цієї конфесії за цей час? Якщо змінилося, то в який бік?

Ставлення соціуму до протестантів було позитивно-нейтральним саме у 2018 році, коли на медіа поверхні ще тримались О. Турчинов та П. Унгурян (обидва вже втратили посади). Коливання були відсутні: хто вважав діяльність обох проукраїнською та патріотичною, схилялись до толерування протестантів. Хто дивився на їхні дії вороже, — лише зміцнював своє несхвальне ставлення до обох.

У 2019-му репутаційні параметри протестантської спільноти не змінювались і базувались на: 1) сприйнятті її вище згаданих медійно «прокачаних» представників та 2) повідомленнях преси по діяльність цих християн. При цьому ці меседжі були неоднорідними: з одного боку, суспільство цікавилось і схвалювало діяльність проукраїнських капеланів, благодійників та священиків-протестантів. З боку іншого, оскільки ніхто не розбирається у внутрішніх поділах протестантів, іміджеве фіаско Володимира Мунтяна автоматично негативно позначалось на репутації інших представників третьої гілки християнства.

Отже, оскільки в українських протестантів відсутнє розуміння стратегічних комунікацій та, зокрема, роботи з пресою (прес-відділи перевантажені поточною роботою, а не вибудовуванням стосунків зі ЗМІ), ставлення до протестантів непропорційно залежить від поточних повідомлень ЗМІ, які, у свою чергу, тяжіють до всеосяжного негативізму. При відсутності підготовлених медіа амбасадорів, яким би першим телефонували журналісти з проханням підтвердити/спростувати чи просто прокоментувати, ставлення до протестантів залежить від них самих не більше, ніж від обрання нового Папи – від католика-мирянина.

Запитання — Максим Балаклицький