У молитовному будинку за адресою Ямська, 70 за ініціативи музичного відділу Київської конференції 10 грудня відбувся місіонерський концерт київського оркестру народних інструментів під керівництвом Павла Іванова, присвячений 100-літньому ювілею з дня видання книги Е. Уайт “Велика боротьба”. Зібрані кошти передбачається витратити на придбання і розповсюдження цієї книги бажаючим киянам, які мешкають поруч з молитовним будинком.
Е. Уайт була жінкою, яка мала особливі духовні дари. За час свого семидесятирічного служіння вона написала близько 25 млн. слів, серед яких 5 тисяч статей та 26 книг. Та попри все стверджувала, що її власне пророче служіння має бути випробуване Біблією: “Слово Боже – це великий детектор помилок; ним повинно бути випробувано усе. Біблія має бути мірилом кожного вчення і вчинку… Ми не маємо права погоджуватися ні з якою думкою, не порівнявши його раніше зі Священним Писанням. Божественний авторитет є найвищим в питаннях віри. Саме Слово живого Бога повинне вирішувати усі спори” (Матеріали 1888 р., с. 38-40, 44, 45). Вона вважала свої твори “меншим світлом, яке повинне підвести людей до світла більшого” (Літературний євангелізм, с. 125).
Про “Велику боротьбу” Е. Уайт говорила, що цінує її “вище срібла і золота” (Літературний євангелізм, с. 128). Вона також писала: “Мені хотілося б побачити ширше поширення цієї книги, ніж будь-хто інший з написаних мною, бо в “Великій боротьбі” остання застережна звістка світу повідомляється виразніше, ніж у будь-якій іншій з моїх книг” (Літературний євангелізм, с. 127).
Над рукописом цієї книги Е. Уайт працювала 5 місяців поспіль, з середини березня до середини серпня, і вже 9 вересня 1858 року книга була видана для широкого загалу. У надрукованому вигляді вона становила 219 сторінок.
У концерті, крім мелодій у виконанні оркестру, прозвучали християнські пісні та гімни у виконанні Вікторії Бєлкіної, Володимира Пархоменка, Лілії Клитко.
Після закінчення концерту слухачі могли ознайомитися з історією перекладу “Великої боротьби” на російську мову в Радянському Союзі Надією Олексіївною Парасей та її виданням на друкарській машинці, так званий саміздат, переглядаючи фотографії тих часів та перегортаючи тоненькі сторінки такого примірника.
Оксана Лівшун
Фото Ірини Жук