16 грудня в Сокальській виправній колонії №47 особливо строгого режиму за сприяння адміністрації колонії було проведено служіння, учасниками якого стали: Олександр Зіборов, Олег Алексєєв, Сергій Чінко, Володимир Садовий, та Олег Тарасюк. Ініціатором служіння став Юрій Сахнюк, який відбував строк покарання у цій в’язниці. Після звільнення він поїхав додому, в Чернівці, знайшов церкву АСД, і прийняв хрещення у восьмій Чернівецькій громаді. Разом з громадою вони вирішили зробити подарунки на 200 осіб у Сокальську в’язницю. Юра розповів мені про свої плани, і ми вирішили провести там служіння, по завершенні якого всім присутнім роздати подарунки, які були підготовані Чернівецькою громадою №8.
Чудовий спів у виконанні Олега Тарасюка, особистий досвід пастора Володимира Садового, та авторський вірш Юрія Сахнюка — все це посприяло підготовці сердець до проповіді пастора Олега Алєксєєва, центром якої став заклик Христа: «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, — і Я вас заспокою!» По закінченні проповіді пастор Олег закликав всіх присутніх (яких в залі було близько 130 осіб) піднятись до молитви. Олег Тарасюк заспівав завершальну пісню, у якій звучав заклик віддати Христу своє серце.
Можемо з упевненістю сказати, що Бог у цьому служінні перебував з нами, тому що Його присутність ми всі відчули.
А зараз історія Юри:
«Зараз я люблю Господа Бога, — говорить він, — але хто б міг подумати, що буквально декілька місяців назад, я знаходився в колонії особливо-строгого режиму, де відбував покарання сім з половиною років за скоєння крадіжок?… Та з іншої сторони – хто б міг подумати, що людина, яка провела стільки років у в’язниці, була неодноразово судима, — так несподівано зміниться?… — це неможливо! «Як барс не може змінити свої плями, так і серце беззаконника не може стати добрим» — так говорить Святе Письмо.
Але для Господа немає нічого неможливого! Адже головне відкритись перед Ним, довірившись Йому повністю, — Він звершить. Так і сталося в моєму житті: я завжди намагався досягнути у житті всього сам. Адже як кажуть: «Якщо не зробиш сам тоді хто за тебе зробить?!»; звичайно, мало що виходило так, як хотілося б, а я прагнув змінити світ своїми силами. Виріс я в бідності. Батько мій був неодноразово судимий за крадіжки (я пам’ятаю його з дитинства). Та і я, будучи ще неповнолітнім, теж попав у в’язницю. І ось мені 26 років, і я все ще у в’язниці, — уже другий строк; та нічого в житті гарного не передбачається… Але Господь має для нас свої плани, плани на добро! І він торкнувся мого серця через страждання найближчої для мене людини — моєї матері.
В 2005 році я отримав листа від мами, в якому вона писала про те, що вона прокидається ночами від болю у животі — тяжкі листи. На обстеженні була знайдена пухлина. Потрібно було невідкладно робити операцію, та якби питання було тільки у грошах, я б і тоді не звернувся до Господа. Оскільки, навіть знаходячись в в’язниці, я б намагався знайти необхідну суму, але питання було не в грошах, хоча їх теж не було. Мама не хотіла оперуватись, сказавши: «Як буде — так буде». Моя перша молитва до Бога була зі словами: «Боже, якщо Ти дійсно існуєш, любиш нас, — спаси мою маму» Перші мої молитви були про маму. Я просив Бога, щоб краще забрав моє життя, адже вона все своє життя хворіє, тяжко працює, і нічого доброго в житті не бачила. А в мене все одно, життя — не життя. Та я відчув полегшення від того, що відкрився повністю Богу. Я почав досліджувати слово Боже, читати літературу різних конфесій, керувався спочатку своїми критеріями істини, але дослідивши вагомі (на перший погляд) доводи різних християнських конфесій, зрозумів, що істину треба шукати тільки в Слові Божім, і всю літературу читати через призму Біблії. Коли я почав заглиблюватись в Слово Боже та розуміти, — став замислюватись як мені самому жити далі. До того ж я бачив дію молитви! Потім з’явився брат Анатолій. Він вже був адвентистом, хоча і не розповів про це одразу. Ми разом досліджували Писання, разом молились і жили в одному помешканні майже чотири роки. Він у багатьох питаннях допоміг мені розібратись, і я дуже вдячний йому за це і, звичайно, Господу, Який звів нас разом. Познайомившись з Адвентистами сьомого дня, у нас з’явилось багато не тільки цікавої але і корисної літератури Адвентистської церкви. Читаючи ці книги я все більше і більше переконувався в їх повній відповідності Слову Божому.
Нам почала допомагати Церква АСД м. Сокаль — пастор якої Олександр Зіборов, часто в відвідував нас у в’язниці разом з Сергієм. Я від щирого серця дуже вдячний вам всім дорогі мої сестри та брати за вашу любов, участь і молитви. Слава за все Господу Богу! Я звільнився з в’язниці в серпні місяці цього року. І хоча не все так легко, та Господь благословляє мене на кожному кроці. Коли я приїхав додому в м. Чернівці, де проживаю разом з мамою, моя громада №8 (по вул. Садовій) прийняла мене дуже тепло, з Божою любов’ю. Я дуже вдячний їм усім, та кожному окремо. Як чудово коли є така сім’я. Я хочу, щоб кожен пам’ятав про те, що як би важко не було у житті, — Господь любить нас усіх, і «все робить на добро, тим хто любить Його», — завершує Юрій.
Ось така історія. Хто б міг подумати, що та людина, яка буквально декілька місяців назад йшла по Сокальській дорозі, як щойно звільнений ув’язнений, зараз — вже член Церкви Христової, стоїть на цій же дорозі із бажанням послужити Богу і цим людям у колонії, які ще не пізнали Його. Нажаль Юру на служіння в колонію не впускає Адміністрація колонії, оскільки він тільки недавно звільнився. Але він молиться за нас.
Ми покликані звіщати Благу вістку спасіння всім людям. Та особливу потребу в цьому мають люди, які знаходяться в місцях позбавлення волі. Адже саме там є ті, що прагнуть істини і Божого прощення. «У в’язниці Я був і мене ви відвідали…»
Подяка нашому Господу за Його любов і благословення!
Олександр Зіборов
Привіт Олександре!читала статю,дуже сподобалась,подякра за все ГОСПОДУ,)))