Вітаю! В другій книзі Царів написано: «И было, что, когда погребали одного человека, то, увидев это полчище, погребавшие бросили того человека в гроб Елисеев; и он при падении своем коснулся костей Елисея, и ожил, и встал на ноги свои» 4 Царств 13:21
Андрій запитує: Протестантское богословие отвергает чудодейственное влияние мощей святых. Но в этом отрывке показан пример обратного. Может ортодоксальные церкви правы в вопросе почитания мощей?
Відповідь: Добрий день, Андрію, дякую за ваше серйозне і чесне запитання.
Що насправді відбувається в 4 Цар. 13:21?
У цьому тексті сказано, що мертвий чоловік, доторкнувшись до костей пророка Єлисея, ожив. Це унікальна подія, і Писання не подає її як норму релігійного досвіду. Ми вважаємо, що тут перед нами не сила кісток, а вияв Божої влади, здійснений з певною метою — підтвердити служіння Єлисея та зміцнити віру Божого народу.
Біблія багато разів показує, що Бог може діяти через будь-що — через посох Мойсея, через воду Йордану, через порох, через одяг Павла, але це ніколи не наділяє предмети власною чудотворною силою. Сила завжди належить Богові, а не речам.
Чому це не може бути підставою для культу мощей?
В адвентиських джерелах прямо сказано, що поклоніння святим та мощам належить до небіблійних звичаїв, введених у християнство в період відступлення. У книзі «На початку було Слово» читаємо, що Реформація припинила такі практики: «Було покладено край багатьом небіблійним вченням і обрядам, таким, як… шанування святих і мощей»
Так само в коментарях до історії ранньої церкви на книгу Даниїла зазначено, що:
> поклоніння іконам і “святим мощам” було введено як форма ідолопоклонства.
Ці документи офіційно відображають адвентистське розуміння: культ мощей — це результат змішання християнства з язичництвом, а не біблійне вірування.
Чому ми не визнаємо чудодійність мощей?
а) Біблійне вчення про людину і смерть
Біблія послідовно навчає, що:
* людина не має безсмертної душі,
* у смерті людина повністю перестає існувати як особистість,
* не може впливати на живих чи взаємодіяти зі світом.
У світлі цього ніякі «останки святого» не можуть мати духовної сили, бо в них немає жодної живої свідомости, душі чи енергії. Мертва матерія не має надприродних властивостей.
б) Питання поклоніння і посередництва
В книзі «На початку було Слово» чітко підкреслено, що реформатори закликали людей звертати погляд не до святих і предметів, а виключно до Христа:
> «…спрямовував їх погляд на Священне Писання і… на Христа як їх єдиного Посередника і Спасителя, а не до людських справ, священників чи таїнств».
Тому вчення про мощі суперечить основі протестантського і, зокрема, адвентистського богослов’я: один Посередник — Христос, і тільки через Нього отримується благодать.
Як адвентисти пояснюють випадок із кістками Єлисея?
Ми вважаємо, що:
1) Це було одноразове чудо, здійснене Богом, а не кістками.
У Біблії є й інші випадки подібного характеру — наприклад, коли тінь Петра або одяг Павла ставали засобом зцілення. Але жодна з цих подій не стала основою для створення культу тіні чи одягу. Це були суверенні, виняткові дії Бога, а не наділення предметів самостійною силою.
2) Писання ніде не наказує збирати, зберігати або почитати мощі.
Навпаки, Бог суворо застерігав Ізраїль від будь-якої форми поклоніння матеріальним речам.
3) Сам приклад Єлисея не повторився більше ніколи.
Якби це була норма або встановлена Богом практика, ми б мали систему вшанування останків пророків ще у Старому Завіті. Але її там немає.
- Чи мають православні підстави для шанування мощей?
З позиції православної традиції — так, але це питання їхнього богослов’я, а не біблійного наказу.
З позиції Церкви АСД — ні, тому що:
* це суперечить біблійному вченню про смерть;
* це переносить довіру з Бога на матеріальні об’єкти;
* історично це ввійшло у християнство під впливом язичництва;
* у Писанні немає наказу або схвалення такої практики;
* це суперечить духу Євангелія та принципам Реформації.
Ми з повагою ставимось до православних братів, але визнаємо, що в цьому питанні вони не спираються на Біблію, а радше на церковне передання.
- Пасторське слово
Ми вважаємо важливим зберігати покірне ставлення до текстів Писання. Чудо біля гробу Єлисея не покликане навчити нас шукати силу в мощах. Воно покликане показати, що:
* Бог — джерело життя,
* Він може воскресити, кого хоче, і як хоче,
* навіть смерть пророка не припинила силу Господа, Який діяв через його служіння.
Але жоден біблійний текст не спонукає нас створювати систему поклоніння останкам святих. Навпаки, все Писання покликане привести нас до одного Центру віри — Ісуса Христа, Назарянина, Живого Спасителя.
Висновок
* чудо з кістками Єлисея — це дія Бога, а не останків;
* культ мощей не має біблійного обґрунтування;
* ця практика виникла як результат відступлення церкви;
* протестантське та адвентистське богослов’я справедливо відкидає її;
* Христос — єдиний Посередник і єдине Джерело благодаті.