За що я не люблю радикальний протестантизм (православний погляд)

Причиною написання цієї розсилки став мій
особистий досвід спілкування з протестантами різних конфесій та напрямків.
Одразу зауважу, що досвід цей не був надто легким та приємним. Міжконфесійне
спілкування завжди складне, воно завжди ставить людину перед проблемою
знаходження шляхів до порозуміння з представником іншого світогляду та іншого
способу життя. Звичайно, кожен протестант готовий безкінечно довго доводити, що
він абсолютно нормальний християнин, а то ще й кращий за інших, але чомусь
справжнім християнам спілкуватися з протестантами досить важко. І я спробую
пояснити чому.

Протестанти – це такі особливі люди, які
розмовляють переважно цитатами з Біблії. Просто як Еллочка Людожерка із
славнозвісного кінофільму „Дванадцять стільців”, яка мала в своєму лексиконі,
здається, тридцять слів, але цього їй абсолютно вистачало для висловлення
бажаного. Так і протестанти – у них на кожен випадок життя готова відповідна
цитата з Біблії. І якщо хтось намагався з ними спілкуватися, той знає, як
інколи важко стриматися та не загаласувати на чергового
робота-біблієцитувальника з усього духу: „Та набридло мені слухати твої цитати!
Я теж Біблію читав!!!”.

Мало того, що протестанти просто вбивають
інших своєю патологічною здатністю постійно цитувати Біблію, так вони на
додаток до цього ще й вважають, що так повинен робити кожен, бо саме в цьому і
полягає сутність християнського спасіння. Приходить до вас сусід попрохати
трошки солі, а ви йому: „Ви – сіль землі” (Мф. 5:13), навіщо ще вам сіль
кам’яна? Або захворів знайомий, звернувся по допомогу, щоб купити йому ліки.
Протестант скаже на це у відповідь: „Не на смерть ця недуга, а на Божу славу –
щоб Син Божий прославився нею” (Ін. 11:4). І от так знайомий помиратиме від
відсутності ліків, а протестант тішитиметься своєю кмітливістю та добрим
знанням Священного Писання. Чи ще такий випадок – посвариться юнак-протестант з
батьками, підходить до них і говорить: „Коли хто приходить до Мене і не зненавидить
свого батька та матері… – той не може бути учнем Моїм!” (Лк. 14:26).
Звичайно, нам смішно, але тим, кому доводиться у повсякденному житті мати
справу з протестантами, зовсім не солодко в таких випадках.

Окрема риса – це ортодоксальність протестантів.
Тобто вони не просто вбачають у цитуванні Біблії сенс свого життя, але й щиро
думають, що з них всі інші повинні брати зразок. А тому і православні
християни, і католики для протестантів – страшенні єретики, богоборці та, що
там казати, послідовники диявола. Мало того, що вони розмовляють звичайною
мовою, а не цитатами з Біблії, так ще й не вважають протестантів святими,
богословами та слугами Божими. Як же це так, думають протестанти, ми з ранку до
вечора просиджуємо за Біблією, нічим не цікавимось, нічого не робимо, не
працюємо – тільки Біблію читаємо, а ці нікчемні православні (чи католики) на
нас не зважають? І згадують знову якусь цитату з Біблії: „Вони кару приймуть –
вічну погибель від лиця Господнього та від слави потуги Його” (2 Фесс. 1:9). Протестанти
абсолютно впевнені і не мають в цьому жодного сумніву, що тільки вони є
правдивими християнами, а інші – то лише єретики, дурні та безбожники.

Дивно, звичайно. Спілкувався я з одним таким
протестантом (з групи „Адвентисти сьомого дня”) не так давно. І от мова зайшла
в сфери богословські. Я почав радити йому для прочитання різних цікавих авторів
– о. Александра Мєня, Миколу Бердяєва, праці з бібліїстики єп. Кассіана
(Безобразова), Сергія Авєрінцева. Але тому адвентистові все це було цілковито байдуже.
„Мене цікавить тільки Біблія” – відповідав він, додаючи до цього: „Бо Боже
Слово живе та діяльне, гостріше від усякого меча обосічного” (Євр. 4:12). І от
кожну свою сказану фразу він закінчував цитатою з Біблії. Звичайно, дуже швидко
мені це набридло і я попрохав його не розмовляти фразами з Біблії, але
адвентист після цього ще дужче розлютився й сказав: „Прошу я вас, браття –
будьте як я!” (Гал.4:12). За цим розмова припинилася. Я зрозумів, що ця хвороба
в даному разі невиліковна і краще буде для збереження моїх і так не надто
міцних нервів просто припинити спілкуватися з цією людиною.

Та проблема протестантизму, на жаль, не
припиняє існувати. Протестанти усюди – куди не підеш, всюди вони стоять із
своїми малограмотними журнальчиками й брошурами, готові до знущання над
черговою жертвою, щоб убити її потоком цитат та фраз із Біблії. Впертість
протестантів також усім добре відома – їх ні в чому неможливо переконати, бо
вони просто не здатні на серйозну розмову. Своїм невпинним цитуванням Біблії
вони відлякують від себе всіх скільки-небудь спроможних на богословський діалог
співрозмовників.

Пригадується ще один випадок. Якось я отримав
на свою електронну пошту розсилку про спільну акцію українських християн проти
гей-парадів у різних містах України. І от через декілька днів приходить
навздогін тій розсилці лист від якогось протестанта, котрий, як і всі інші його
колеги по лютерівській єресі, щиро вважає, що є борцем за Христове Євангеліє.
Він пише „Хто ви такі, щоб осуджувати гомосексуалістів та лесбіянок? Не судіть,
щоб не суджено й вас; і не осуджуйте, щоб і вас не осуджено (Лк. 6:37)”. Мені
аж подих перехопило, коли я це прочитав. У відповідь цьому „християнину” я зміг
написати лише це: „Шкода, що такі, як ви, існують в нашому суспільстві. Бо ви,
якщо йтимете вулицею й побачите, як ґвалтують вашу сестру, пройдете повз і не
протестуватимете, навпаки, тішитиметесь своїм „благочестям” – бо ж не можна
осуджувати ґвалтівників!”. І відіслав цю репліку всім учасникам розсилки.

Здається, всім є очевидним, що протестанти
соромлять честь та гідність Христової Церкви перед секулярним суспільством.
Вони роблять усім християнам репутацію слабаків, невдах і збоченців, а державні
органи влади та суспільні інституті чомусь їм у цьому допомагають, ведучи з
ними офіційні діалоги та запрошуючи на різні зустрічі. Крім цього, протестанти
компрометують християнське богослов’я перед освіченими атеїстами, які дуже
добре розуміють, що протестантська апологетика – це просто дитячі жарти
порівняно, хоча б, з матеріалістичною філософією Фейєрбаха, Дідро чи Маркса.

Останнім часом протестанти, користуючись
підвищенням суспільної уваги до екуменічного діалогу, намагаються знайти собі в
ньому якийсь прихисток, але марно вони це роблять. Кожен поважний теолог із
легкістю відрізнить іншого теолога від жартівника-протестанта, який, крім як
цитувати Біблію, більше ні на що й не здатен. Екуменізм, шановні панове
протестанти – це не визнання протестантизму як повноцінної Церкви, релігії чи
богословської традиції, а насамперед спроба поставити малоосвічених
„біблієзнавців” перед глибинами істинного християнського богослов’я, щоб цим
самим довести протестантам абсолютну безпідставність їхньої конфесійності.

Наостанок я хотів би закликати богословів та
фахівців з екуменічного діалогу, всіх людей, котрим доводиться спілкуватися з
представниками „біблійної релігії”, у розмові з протестантами свідомо уникати
цитування Біблії, щоб цим самим висловити рішучий протест проти цитувального
маразму протестантів.

Іван Верстюк

Ілюстрація: Нікейський собор (http://www.mlahanas.de/Greeks/Medieval/LX/NicaeaCouncil.jpg)