Проблема християнського розуміння історії

17-03-2008, Комментариев нет Просмотров: 897

istoriya1.png (240.84 Kb)

Вже досить довгий час мені доводиться
багато розмірковувати над проблемами розуміння сенсу та глибинного значення
історії. Беручи як основу для міркувань почергово то одну, то іншу парадигму, я
дедалі повніше переконувався в тому, що історія як така взагалі є річчю дуже
маловивченою.

Чим довше я думав, чим більше я звертався до теоретичних
розробок видатних мислителів з різних епох, я міцнів у думці, що історія як
духовне подовження буття є чимось дуже складним для зрозуміння в своїх основах.
Історія ввижалась мені і нагородою, даром, але в той же час – прокляттям,
приреченням до цілковитого винищення, небуття, смерті. Історія є, безумовно,
уроком – довгим та дуже цікавим уроком того, для чого людина створена і ким
вона повинна бути. Історія є також тим полем, на якому відбувається Божа
Присутність. Підвищена до рівня освячення в Богові через прихід й іпостасне
втілення Боголюдини Ісуса Христа, історія отримує можливості мати безкінечно
високий та значущий сенс. Історія відбувається в Христі, через Христа та із
Христом. Поза найсвятішими подіями Смерті та Воскресіння Ісуса історія
неможлива й абсурдна, лише в цих двох максимально потужних духовних реверсіях
буття історія відбувається як необмежена можливість розвитку.

І яка б конкретна подія, чи факт, чи особа не
привертала нашої уваги в історії, ми все одно зустрінемося найперше з проблемою
інтерпретації її місця в загальному історичному процесі, з проблемою розуміння
конкретного пережитого досвіду буття. Тому, мандруючи історією, потрібно
пам’ятати, що вона жива, не зважаючи на віки, протягом котрих вона звершується,
історія продовжує жити, дихати, усвідомлювати себе. Вона закликає вивчаючих її
до зважених та справедливих оцінок, щоб таким чином відбулося розуміння історії
– стрижневого екзистенційного факту буття: буття, що рухається до Бога, аби
бути з Ним, а врешті й стати Ним. З цієї точки зору, християнство є авангардом
історичного руху до максимального зближення з Богом, до максимальної повноти
буття, до максимального рівня святості. Святість є доля всіх, хто з Богом, і
цей духовний акт відбувається незалежно від просторових чи часових вимірів,
тому що він визначений взаємною згодою Осіб Святої Трійці в Їхній передвічній
раді про створення світу.

То ж історія є закликом до діалогу з Богом та
якомога повнішого укорінення в Ньому, в формах Його присутності в світі. На мою
думку, історичний рух не є чимось динамічним. Він відбувається поза й понад
динамікою і зовсім нею не визначається. Історичний рух є подорожжю і розвитком
сенсу, тобто того, наскільки люди повно розуміють власне буття в світі, факт
своєї створеності та покликаності Богом, усвідомлення рівня свої причетності
Істині. Істина присутня в світі, Вона кличе, але Вона є дуже вимогливою до
світу. Складність перебування Істини в світі може бути пояснена тим, що світ у
своєму бутті потребує максимального освячення.

Християнська філософія завжди по-різному
розуміла історію. І для цього є пояснення. Розвивалася думка богословів,
змінювалося становище Церкви в суспільстві, відбувалось становлення соціальних
форм співбуття людей – людей максимально неоднакових, з котрих кожен по-своєму
розуміє своє місце в світі й в історії. Св. Авґустин (IV – V ст.) відчував жах
перед історією, вона здавалась йому однозначно Божою карою за гріхи людства.
Після авґустинівського дискурсу християнські богослови, дещо приголомшені
авторитетом Гіппонського єпископа, переважно уникали тем розуміння сенсу
історії, адже розвивати думки Авґустина просто не було куди – Авґустин в
обраному ним напрямку мислення сказав все, що тільки можна було сказати – а
говорити всупереч думкам цього мислителя було боязко. Боязко перед Богом, перед
Церквою, а, зрештою, і перед собою.

То ж християнське розуміння сенсу історії
розвивалося дуже складним шляхом, аж поки не настало вирішальне в багатьох
розуміннях ХІХ століття. Саме в цей час в рамках християнської парадигми
мислення відбуваються перші сміливі й водночас виправдані рухи думки – рухи
революційні, незвичні для заспокоєного монотонними співами латинських мес
пересічного європейця.

Я маю на увазі насамперед інтелектуальний
досвід переживання сенсу історії геніального німецького філософа Георга
Вільгельма Фрідріха Гегеля (1770 – 1831), котрий завжди підкреслював свою
цілковиту відданість християнському світорозумінню. Гегель прийшов до тієї
думки, що для розуміння історії необхідно виділити в ній ту основну рушійну
силу, зрозумівши яку, можна було б зрозуміти й саму історію. І Гегель цю силу
знайшов – це Дух. А історія є рухом та само становленням Ідеї як втілення Духу.
Цими ідеями Гегель надовго визначив напрямок думок про сенс та значення
історії. Християнська філософія після Гегеля приймає зовсім інших форм, стає
більш розкутою, більш сміливою, і – що дуже важливо – більш вишуканою. Саме від
метафізичних медитацій Гегеля – інколи свідомо, а інколи й несвідомо –
відштовхувалися у своїх дослідженнях російські християнські філософи Володимир
Соловйов (1853 – 1900) і о. Сергій Булгаков (1871 – 1944). Врешті, без
філософії Гегеля, не стало б можливим софіологічне розуміння історії, котре
народилося в працях Соловйова та Булгакова.

Але німецького генія можна безкінечно довго
звинувачувати в тому, що у виборі термінів для мовного дискурсу своїх
філософських праць він майже ніколи не звертався до термінів та категорій саме
християнських, тим самим змушуючи задумуватись й сумніватись в християнстві
Гегеля – чи він таки справді був християнином, чи лише приховував під владною
християнською парадигмою свої власні погляди з метою їх якомога ширшої
популяризації?

Та я вважаю, що ми повинні розуміти ті
спокуси, котрі були перед Гегелем – він був учасником традиції німецької
університетської філософії і не бачив ні можливості, ні особливих причин
виходити в своїх мовних практиках за межи цієї традиції. І тому саме російським
мислителям Хомякову, Соловйову, Булгакову ми вдячні тим, що в дискурсі
богослів’я історії з’являються звичні категорії християнського світорозуміння –
Церква, Святість, Хрест, Смерть, Воскресіння. Історія починає розумітись не як
логіка політичного розвитку різних націй та держав, а як космологічна
спрямованість буття, і це дуже важливий поворот, адже за пластом політичних
реалій дуже часто неможливо знайти відповіді на ті загадки, котрі ставить перед
кожною людиною її життя. Політичній дійсності справді не вистачає тої
метафізичної потужності, котру має усвідомлене переживання буття, що живе в
глибині людських душ. Історія – це не політика, а дещо більше.

В російській богословській традиції народилося
софіологічне розуміння історії. Софіологія – це найбільш повна й довершена
християнська філософія буття, що коли-небудь поставала перед потребами
людського інтелекту, що за своєю природою шукає Істину, а знайшовши,
намагається якомога тісніше пов’язати себе з Нею. Так от, історія в рамках
софіологічного розуміння дійсності є розгорненням та становленням Божої
Премудрості Софії. І саме це є найвищим сенсом історії, найпотужнішою її
духовною силою. Історія без Софії та поза Софією, знову ж таки, стає
неможливою, позбавленою життєствердної духовної значущості, відірваною від
Логосу як Світла існування. Поза Софією історія перетворюється на фарс, на
переможений хаосом процес космологічної трагедії, в той час як у світлі
софіологічного світорозуміння історія переображується і стає священним дійством
буття, що розгортається в своїй причетності до Святості Божества Бога-Трійці.

Завдяки таким мислителям, як Михайло Бахтін
(1895 – 1975) та митрополит Йоан Зізіулас (народився в 1931 р.), історія
починає розумітись як діалог. І це також є докорінною зміною мислительної
парадигми. Згадаємо св. Авґустина, котрий відчував абсолютний жах перед
монологічною приреченістю історичного буття, згадаємо віки мовчання
християнських філософів про зміст та сутність історії, згадаємо складну,
нерозв’язувану антиномію добра й зла, котра в монологічній картині історично
розвиваючогося світу зводила нанівець всі спроби мислителів побачити Світло
Логоса в історії. Але тепер відбувається поворот до діалогічного розуміння
історичного розвитку.

Звичайно, якісь моменти такого діалогізму в
християнській (і навіть в дохристиянській) філософії історії були постійно,
практично завжди, але діалогізм не набував того пріоритетного становища в
розумінні метафізики історичного руху, котре він отримав після Бахтіна та
Зізіуласа. Тепер історія перестає бути загадкою і стає інструментом. Але
інструментом в руках тих, хто досяг причетності Благодатній Святості Софії,
Божої Премудрості, в той час як люди, далекі від Неї, не можуть втрутитися в
глибинні причинно-наслідкові зв’язки історичного розвитку подій, хоча й роблять
для цього зусилля.

Та все одно історія є й залишається проблемою.
Вона далека від приборкання, від повного її розуміння та усвідомлення. Я не
вважаю, що історія є зрозумілою тільки в очах Бога, адже вірю, що Бог відкриває
глибинні сенси існування світу тим, хто Його люблять та шукають розуміння
шляхів Його Премудрості. Тим не менше, історія залишається ще занадто містичною
для нас, щоб ми могли їй лише радіти – сучасна історія вагітна не лише
радощами, але й сумом, стражданнями, болем. Ще поки в історії присутня темрява
як заперечення Світла та його спасительної місії. Ще поки історія не стала
відкритим шляхом до святості та обоження. І це проблема, над якою думатимуть
подальші покоління християнських філософів.


Іван Верстюк

Фото: www.shsu.edu/~his_dcm/

Рубрика: Искусство

RSS канал Следите за поступлением новых комментариев к этой статье через RSS канал

Оставьте свой комментарий к статье:

Для форматирования своего комментария (жирный, курсив, цитировать) - выделите текст в окне курсором и нажмите одну из кнопок форматирования. Более подробно об этом читайте на странице "Помощь".
Если Вы желаете исправить свой комментарий или удалить его - напишите нам в редакцию.
Запрещается размещать комментарии через прокси-сервера, с целью скрыть свои данные.
Запрещается размещать комментарии с использованием множественных фиктивных имен с целью создать видимость участия в обсуждении группы людей. Постоянные псевдонимы допускаются.
Запрещается размещать в комментариях URL ссылки на статьи, размещенные на сайтах враждебных к Церкви АСД или призывающих к расколу, независимо от изложенного там материала.
Если, по Вашему мнению, какой-то комментарий является оскорбительным или унижающим Вас или Ваши религиозные верования, или является таковым в отношении других читателей - напишите нам в редакцию. Мы рассмотрим этот вопрос, и если нужно, примем меры.
© Интернет-газета "ПУТЬ", 2006-2017
При использовании материалов указывайте эл.ссылку на цитируемую статью, в бумажной публикации – короткую ссылку на наш ресурс. Все права на тексты принадлежат их авторам. Дизайн сайта: YOOtheme GmbH. Техническая поддержка сайта: info@asd.in.ua

Христианский телефон доверия: 0-800-30-20-20 (бесплатно по Украине), 8-800-100-18-44 (бесплатно по России)
или с мобильного: Life (093) 50-157-80, МТС (066) 707-000-5, Киевстар (098) 707-000-5.