Чи живі мертві? Частина друга

21-01-2008, Комментариев нет Просмотров: 897

Початок тут

5.11.07. САВЧЕНКО – БАЛАКЛИЦЬКОМУ

1. Ще раз про терміни: «інославіє» — вказує на віросповідання, термін «секта» вказує на структуру, а також ставлення до основної культуротворчої релігії. ?Тоталітарна секта? — вказує на позбавлення свободи думки, волі, право на незгоду, навіть обмеження фізичної свободи членів, комерційну експлуатацію рядових членів як основну мету існування секти, радикальне протиставлення себе решті суспільства.

2. З приводу небіблійних елементів у православ’ї, то я таких не знаходжу. Натомість знайдіть у Біблії поняття ”замісна жертва”, яким оперують протестанти і адвентисти зокрема, знайдіть щось про 1844 рік, пророцтва про Міллера як обновителя церкви і т.п.

3. Як ви самі говорите, душа без тіла існувати не може, відтак і «согрішати» душа без тіла не може. Грішить людина, а не тільки її душа. Тому в першому випадку вочевидь йдеться про те, що людина, що грішить — помре. Гріх віддаляє людину від Бога — джерела життя. ”Святим Духом всяка душа живиться” — співають православні на вечірній. Дух не живить душу, що живе гріхом, упивається гріхами, Дух відступає від такої душі. Життя ж без Бога — це духовна смерть, навіть якщо людина житиме фізично. Авва Ісаія (4 ст.): «Когда мы бываем добры, вступаем в общение с Богом, по сходству с ним, а делаемся злыми, становимся отверженными от Него; а сие не то значит, чтобы Он гнев имел на нас, но то, что грехи наши не попускают Богу воссиять в нас, с демонами же мучителями соединяют. Если потом молитвами и благотворениями снискиваем мы разрешение во грехах, то это не значит, что Бога мы ублажали и Его переменили, но что посредством таких действий и обращения нашего к Богу, уврачевав сущее в нас зло, опять делаемся мы способными вкушать Божию благодать». Так, душа, що грішить — помре. З цим ніхто не сперечається, оскільки гріх — це стіна між Богом та людиною. Без Бога немає життя. Але між термінами «смерть душі» і «знищення душі» — принципова відмінність. Душа може померти духовно, оскільки припиняє стосунок з джерелом життя через гріх. Але вона може і воскреснути, покаявшись перед Богом. Динамізм людської особистості — це константа святоотецької антропології: «Человек имеет такую природу, что и тот, кто в глубине порока и работает греху, может обратиться к добру, и тот, кто связан Духом Святым и упоен небесным, имеет власть обратиться ко злу» (Преп. Макарий Великий, 4 в.) Душа не може бути знищена навіть Богом, бо «душа есть тварь умная, великая, чудная, прекрасное подобие и образ Божий» (Макарій Вел.) Складовою образу Божого в людині є актуальна вічність, Бог, за словами архім. Софронія Сахарова, ставиться до людини як до незалежного факту навіть для Самого Себе. Бог поважає свободу людини, навіть якщо ця людина повертається до нього спиною, слідуючи за ?человекоубийцей?. «В силу этого нет никого и ничего во всем бытии мира, что или кто мог бы навязать человеку свою волю, во времени или в вечности…» (Арх. Софроній).

А загалом, Душа -в біблійному контексті — це ширше поняття, ніж ми звикли вважати. ”Кто положит душу свою за Меня” — говорив Господь, маючи на увазі «віддасть життя». Під душею часто мається на увазі взагалі людина.

До речі, Православні теж вважають, що поради диявола мали погані наслідки для людини: «Адам, преступив Божию заповедь и послушав лукавого змия, продал и уступил себя в рабство диаволу и в душу Адама облекся лукавый. Ибо для того и было пришествие Господа, чтобы изгнать их и возвратить Себе собственный Свой образ и храм — человека» (Преп. Макарій Єгипетський, 4 в.)

4. Тертуліана та Орігена я б не відносив до прихильників адвентистських доктрин, особливо Орігена, який всупереч церковному ученню вірив у передіснування душ, тобто, він вважав, що спочатку створюється душа в світі ідей, а потім ця душа вселяється в народжене людське тіло. Ця єресь була засуджена п’ятим Вселенським Собором, і наскільки я знаю, вона не має нічого спільного з вірою адвентистів. (Прошу див.: Иоанн Мейендорф, Введение в святоотеческое богословие…, Александр Шмеман, Исторические путь православия…та ін.) Приклад з Социнами теж не дуже коректний. Социни (Соццині) та їхні прибічники взагалі не були християнами (вони не вірили в Святу Трійцю, не визнавали божественність нашого Спасителя, вважаючи його просто чемною і моральною людиною, заперечували первородний гріх, заперечували особистісний характер Святого Духу, вважаючи його просто безликою енергією). Якщо це не основи християнської віри, і якщо ви, знаючи це, називатимете їх християнами, то що тоді ХРИСТИЯНСТВО? Проповідь толерантності, чи проповідь про Христа?

З приводу жидовствуючих ви, на жаль, знову потрапили у пастку, яку лишила для вас Любащенко. Нічого спільного з християнством (як і з адвентизмом зокрема) вони не мають, це окультний осередок, що займався астрологією, кабалістичними підрахунками. Його очільники вважали, що ”Месія ще не прийшов” (І. Огієнко). Тому ви надто поквапились, кваліфікувавши жидовствующих як ідейних попередників адвентизму. (Зрештою, благаю вас, прочитайте мою статтю на цю тему, я вам її нещодавно вислав інтернетом, стаття про концепції ”православної реформації” та ”український ренесанс”). З приводу того, що Рабле є християнським теологом, то я вперше таке чую. Може він і теолог, але в його християнському характері мають великий сумнів М. Бахтін, О. Лосєв. Я з ними погоджуюсь. Згодом, якщо хочете, надішлю цитату з Лосева про Рабле, зараз точно не пам’ятаю. Перетворення православного богослова Стефана Зизанія на прихильника смертності душі- це побічний ефект надмірної довіри до інтерпретацій Любащенко (прошу: прогляньте мою статтю, я якраз про це пишу, якраз про той самий 8-й артикул). Вона хоче, щоб так було, але так не є.

5. Відверто кажучи, я потонув у фонтані ваших думок. Маю це ще раз перечитати, і не один раз. Визнаю вашу біблійну ерудицію.

Мені думка про те, що «Його людське втілення безкінечно обмежило Його божественні можливості», даруйте, здається дещо блюзнірською. Ви надто об’єктивізуєте це явище, в той час як прояви божественної чи людської природи залежали від особистого вольового рішення Сина Божого (зрештою, які божественні можливості Христа були безкінечно обмежені? Христові навіть закони природи були підвладні, бо Він їх і створив). Ми віримо в те, що божественна і людська природа поєдналася в особі Христа ”неизменно, неразлучно, неслиянно, непревращенно” (Орос Халкідонського Вселенського Собору 451 р), ані божество не обмежилося во Христі (тим більше до безкінечності), ані людськість не зменшилася (хоча так вважають єретики-монофізити). Христос істинний Бог та істинна людина. Те, що ви хочете висловити, мовою православного богослов’я називається «кенозис» — ”божественное самоумаление Сына Божия”. Ось що пише з приводу кенозиса В. Лосскій: «Неизреченное нисхождение Бога до последних пределов нашего человеческого падения, до смерти — нисхождение, открывающее людям путь восхождения, безграничные горизонты соединения твари с Божеством. Нужно было добровольное уничижение, искупительный кенозис Сына Божия, дабы падшие люди смогли выполнить свое призвание к обожению твари действием нетварной благодати».Багато проблем у протестантському богослов’ї випливає з того, що протестанти розглядають стосунки Бога та людини лише у психологічній та юридичній площині: замісна жертва, викуплення, прийми Христа як особистого Спасителя, умилостивлення й под. Сюди ж відноситься і ваше твердження про «вериги нашої плоті». Акцентуючи на тому, що в такий спосіб Христос ТІЛЬКИ ілюструє свою любов до грішників ви вкрай звужуєте сотеріологічну перспективу християнства лише психологією, моралізуванням, юридичними відносинами, втрачаючи онтологічний складник. Про це справедливо сказав вже згаданий Лосскій: «Искупительское богословие, сосредоточенное на страданиях Христа, не интересуется Его торжеством над смертью». Православні вважають, що «Христос, предал смерти храм Своего тела, дабы нетление Своего собственного тела соделать начатком всеобщего воскресения» (Св. Афанасій Великий, 4 ст.). А Св. Григорій Богослов, один з творців християнського догматичного богослов’я (між іншим, спільного для усіх християн, в т.ч. і адвентистів) так висловився про причину боговтілення: «Человеку нужно было освятиться человечеством Бога, чтобы ОН Сам избавил нас, возвел нас к Себе через Сына». Коротко кажучи, боговтілення — це не ТІЛЬКИ знак любові до грішників, це неодмінна умова повернення людей до Бога — через сцілення пошкодженої гріхом і смертю людської природи обожненим єством БОГОЛЮДИНИ . Ми приймаємо це обожнене єство Сина Божого в акті Причастя (Євхаристії), запрошуємо і Вас прилучитися до благодатних ДАРІВ істинної Церкви Христової.)

6. Ваші слова: «ЯК ЖЕ РОЗУМІТИ СЛОВА ХРИСТА? ЗГАДАЙМО, ЩО КОЙНЕ НОВОГО ЗАПОВІТУ НЕ МАЛА ПУНКТУАЦІЇ. ТОЖ ЦЯ ФРАЗА – ЩОСЬ НА КШТАЛТ «КАЗНИТЬ НЕЛЬЗЯ ПОМИЛОВАТЬ», ДЕ КОМУ ТРЕБА СТАВИТИ В ЗАЛЕЖНОСТІ ВІД КОНТЕКСТУ. ЩО Ж СТАЛОСЯ «НИНІ»? ОБІЦЯНКА, ДАНА ХРИСТОМ, ЧИ ПЕРЕХІД РОЗБІЙНИКА НА НЕБО? МЕНІ ЯСНО, ЩО ПЕРШЕ».

Якби всім було так ясно, то не було б біблійної екзегетики. Вашому умінню тлумачити такі нюанси напевно позаздрили б усі герої моєї праці про полемічну літературу. Хоч в даному випадку ці тлумачення були б доречними, якби слово нині мало значення ”зараз”, ” в цю мить”. У церковнослов’янському тексті стоїть слово ”днесь”, яке дуже багатозначне. Одне з головних значень цього слова не лише ”нині”, а й ”завжди”. ”Днесь” — це така категорія, яка означає позачасову нескінченність. Ви могли б позичити цей аргумент для полеміки з іншими православними опонентами.

7. Ваші слова: «ЗГІДНО ИЕР. 31:31–34 ТА ЕВР. 8, НОВИЙ ЗАПОВІТ УКЛАДЕНО ЧЕРЕЗ НЕВІР’Я ЛЮДЕЙ, А НЕ ЧЕРЕЗ НЕДОСКОНАЛІСТЬ СТАРОГО».

ТАК може через невір’я людей приймемо і Третій ЗАВІТ ”істинного Сина Божого Віссаріона”? (точніше, колишнього міліціонера Сергія Торопа, який вирішив, що він Христос ”третього завіту”). А НОВИЙ Завіт укладено через те, що збулися месіанські пророцтва, збулося те, про що свідчили усі пророки, збулося те, про що говорив БОГ Аврааму — БОГ ПРИЙШОВ НА ЗЕМЛЮ!!! Знов ця дивовижна нечутливість до факту Боговтілення, новизни і виняткового сотеріологічного і онтологічного значення цієї події, яка завжди бентежила мене в розмовах з протестантами.

8. [ВАШ ЗАКИД ЩОДО АПОКРИФІВ]

От тільки не ясно, чому їх до 5 ст. так чітко і не навчилися розрізняти. Вам розрізнити їх легко і не маючи теологічного ступеня, а для звичайної маси віруючого люду, яка не мала ані філологічних, ані історичних ступенів, таке розрізнення було проблематичним. Згадайте гностичні євангелія, євангеліє від Фоми, яке в принципі не суперечило канонічним, але не належало Фомі, згадайте масу ”послань ап. Павла”, коли навіть зараз ведуться суперечки, чи належить йому послання до євреїв. Те, що здається легким вам, на той час сприймалося болісніше і складніше.

9. [ЗАКИД ЩОДО ІКОН ТА ІНШИХ «ДЕФОРМАЦІЙ»]

Питання ікон надто розлоге, богословськи складне, щоб вирішити його двома рядками, може колись нашого завзяття вистачить і на цю тему. Поки що припускаю, ви твердий кантіанець або постмодерніст, і не вважаєте, що між світом речей у собі та світом феноменів існує взаємодія. Очевидно ви не вважаєте, що символічна реальність має право на існування.

10. [ДО ВАШОГО ЗАКИДУ ПРО ?ПОГАНУ? ДУХОВНУ ІДЕНТИЧНІСТЬ ПРАВОСЛАВНИХ ЦЕРКОВ].

Ви добре засвоїли лекції з логіки і добре розумієте, що є такий логічний прийом, який має назву ”підміна понять”. Він ефектний, але неефективний. Ви чудово розумієте, що бійки і мат не відносяться до містично-молитовного досвіду нашої церкви. З досвіду вашої церкви, адвентистів, ви добре усвідомлюєте, що гріхи окремих прихожан чи пастирів не можна узагальнювати і вважати моральною нормою для усієї церкви. То чому б вам цю логіку не поширити і на нас, православних пияків. Давайте розрізняти богослов’я і моральні вади окремих людей, які належать до наших церков. Інакше, як науковцю-релігієзнавцю, вам належить довести, що бійки, мат, пиятика і хамство — це неодмінна частина православної храмової літургії або аскетично-молитовної практики. Зі свого досвіду я не пригадую жодної бійки в нашому храмі, як і матюків з уст мого батюшки о. Ярослава. Зрештою, не забуваймо Христові слова про скалочку і колоду, як і те, чим молитва митаря відрізнялася від молитви фарисея.

11. [З ПРИВОДУ ПРИЧИН РОЗКОЛІВ У ПРАВОСЛАВВНОМУ ТА ПРОТЕСТАНТСЬКОМУ СВІТІ]

Сам св. патріарх Фотій, якого католики проклинають як схизматика, і який ініціював відокремлення Римської кафедри від православного світу, вважав єдиною причиною розколу між римлянами і греками філіокве. Інші ”причини”, обрядового, культурного, політичного характеру він вважав несуттєвими і вартими компромісу.

12. [З ПРИВОДУ БРАТЕРСТВА ПРОТЕСТАНТІВ]

А чи відомо вам, що, наприклад, серед баптистів є так звані ”реєстрові” та ”нереєстрові”, які одне одного ненавидять усіма фібрами християнської душі, багато хто з баптистів взагалі не вважає, що адвентисти — християни; харизматичні осередки вважають ”безблагодатними” звичайних баптистів (бо в них, бачте, немає говоріння мовами); лютеранський пастор забороняє своїм ходити на студентські збори до чужих (баптистів); і це лише кілька фрагментів з мого власного життєвого досвіду. Серед самих адвентистів трапилося кілька розколів (називати вам різні гілки адвентизму?) Польські та литовські кальнівісти ХVІІ ст. були ініціаторами (а не кровожерливі католики та православні) релігійних переслідувань социніан. (Див.: Юліуш Бардах, Студії з історії ВКЛ…) Ці ж самі кальвіністи-магнати у Литві та Польщі, на відміну від католиків, забороняли на своїй території будувати православні храми, незважаючи на те, що більшість населення в їхніх маєтках становили саме православні. В той час як у католицьких панів та магнатів Речі Посполитолї існувала традиція робити пожертви як на костели, так і на православні церкви. (Див.: Н. Яковенко, Паралельний світ. Дослідження з історії уявлень та ідей). (До речі, хто за це буде каятися? Адвентисти відносять себе до протестантського світу?) Тому я б не перебільшував протестантське братерство. Розумію, це ідеальна мрія, але реальність інша. І я її добре знаю.

13. [З ПРИВОДУ СКІФІВ-ХАРКІВ’ЯН]

Не дуже тоді розумію, чому Церкву 4 ст. не можна називати православною. По-перше. Вже тоді, в 4 ст., Церква мала майже всі ті ”небіблійні” елементи, від яких вона має, за вашими словами, зараз очищатися. Варто називати, що це за елементи? Зрештою, ті Святі Отці, яких я часто цитую, і з якими ви очевидно не погоджуєтеся, є стовпами православ’я саме цього 4-5 ст., насиченого тріадологічними та христологічними суперечками. По-друге, Церква сама називала себе православною вже тоді. І по-третє, збереглася апостольська спадкоємність єпископсько-священницької ієрархії, яку ви ніби і не заперечуєте. Тому не розумію вашого аргументу.

Сергій Савченко

***

15.11.07. БАЛАКЛИЦЬКИЙ – САВЧЕНКУ.

1. «ЩЕ РАЗ ПРО ТЕРМІНИ: «ІНОСЛАВІЄ» — ВКАЗУЄ НА ВІРОСПОВІДАННЯ, ТЕРМІН «СЕКТА» ВКАЗУЄ НА СТРУКТУРУ, А ТАКОЖ СТАВЛЕННЯ ДО ОСНОВНОЇ КУЛЬТУРОТВОРЧОЇ РЕЛІГІЇ».

Як на мене, «інославні» – толерантніше визначення, ніж «секта». Значить, нехристияни ближчі й дорожчі православним, аніж протестанти?

Які ж особливості структури протестантських Церков дозволяють Кураєву «со товарищи» називати протестантизм сектою?

Чому вони забувають, що первісне християнство структурно було сектою, однак це ніяк не зробило його неістинним?

Яке мусить бути ставлення до т.зв. «основної» релігії? Все, що не є її частиною, буде конкурентом. Як на мене, ця термінологія далека від функціональності.

Навіть якщо ця термінологія «наукова» й послідовна, в наших реаліях вона спричиняє погані наслідки:http://novomedia.org/modules/news/article.php?storyid=703

Вона соціально шкідлива. Треба або «реабілітувати» ці терміни, або замінити їх.

Відтак адвентизм, що поширений набагато більше, ніж православ’я, зобов’язаний у більшості країн світу називати його сектою? Не думаю, що це хороший варіант.

А в адвентизму є всі підстави «задирати носа»: 1) всесвітній характер проповіді; 2) найвищі темпи росту в світі; 3) екуменічний підхід – хрестимо всіх; 4) така ж упевненість у своїй істинності.

Знову ж таки, що таке культуротворчість? Хіба протестанти безкультурні? А чи вони не продукують власної культури, ясна річ, відмінної од тої ж православної? До того ж уважати панівну «культуру» в сучасній Україні православною, думаю, не погодяться й самі православні.

2. «З ПРИВОДУ НЕБІБЛІЙНИХ ЕЛЕМЕНТІВ У ПРАВОСЛАВІЇ, ТО Я ТАКИХ НЕ ЗНАХОЖУ».

У листі Христос посеред нас Ви самі визнаєте, що молитви за померлих не мають обґрунтування в Святому Письмі.

3. «ЗНАЙДІТЬ У БІБЛІЇ ПОНЯТТЯ ”ЗАМІСНА ЖЕРТВА”, ЯКИМ ОПЕРУЮТЬ ПРОТЕСТАНТИ І АДВЕНТИСТИ ЗОКРЕМА, ЗНАЙДІТЬ ЩОСЬ ПРО 1844 РІК, ПРОРОЦТВА ПРО МІЛЛЕРА ЯК ОБНОВИТЕЛЯ ЦЕРКВИ І Т.П».

Замісна жертва – хоча б «п’яте Євангеліє» – Ис. 53 та слова Хрестителя: «вот Агнец Божий, Который берет грех мира» (Ин. 1:29). Просто не уявляю, як поза цим механізмом адекватно збагнути Ісусову жертву.

Про 1844 рік я писав раніше.

А до пророцтва про православну Церкву як істинну? І слова такого немає в Біблії. Богові важать не назви, а сутність.

4. «ЖИТТЯ Ж БЕЗ БОГА — ЦЕ ДУХОВНА СМЕРТЬ, НАВІТЬ ЯКЩО ЛЮДИНА ЖИТИМЕ ФІЗИЧНО».

Біблія не залишає жодних шансів для цього «якщо»: Пс. 103:27–30, Деян. 17:28 тощо.

Без Бога немає ані фізичного, ані духовного існування.

5. «КОГДА МЫ БЫВАЕМ ДОБРЫ, ВСТУПАЕМ В ОБЩЕНИЕ С БОГОМ, ПО СХОДСТВУ С НИМ, А ДЕЛАЕМСЯ ЗЛЫМИ, СТАНОВИМСЯ ОТВЕРЖЕННЫМИ ОТ НЕГО. (…) ПОСРЕДСТВОМ ТАКИХ ДЕЙСТВИЙ И ОБРАЩЕНИЯ НАШЕГО К БОГУ, УВРАЧЕВАВ СУЩЕЕ В НАС ЗЛО, ОПЯТЬ ДЕЛАЕМСЯ МЫ СПОСОБНЫМИ ВКУШАТЬ БОЖИЮ БЛАГОДАТЬ».

Усе навпаки: від Адама Бог шукає грішника, який чимдуж тікає від Нього й ховається: Быт. 3:9.

Тільки благодать (незаслужена милість) Божа спонукає нас до каяття й освячення Його Духом на Його подобу: Иер. 13:23, Мф. 21:31, Рим. 2:4, 3:23, 5:20 тощо.

6. З ходом Ваших думок стосовно біблійного смислу слова «душа» згоден. Але в чім хиба моєї позиції? Не знайшов зауважень у Вашій репліці.

7. Стосовно аргументації про «одвічний конфлікт» доктрин про божественність Христа й смертність душі можу процитувати Ваші ж слова:

«У питанні про «ієрархізм» [Іван] Вишенський дуже нагадує преподобного Максима Сповідника, який дотепер є одним з найшанованіших на Афоні святих і приклад якого не міг не надихати нашого героя. Простий монах Максим у свій час був ПРАКТИЧНО ЄДИНИМ ЗАХИСНИКОМ православ’я серед монофелітської єресі, яка охопила політичну еліту, імператора, БІЛЬШУ ЧАСТИНУ ЦЕРКОВНОЇ ІЄРАРХІЇ ВКЛЮЧНО З ПАТРІАРХОМ. За словами прот. Георгія Флоровського, «в особі преподобного Максима світських захисників єресі найбільше дратувала його ДУХОВНА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ І ТВЕРДЕ ЗАПЕРЕЧЕННЯ прав царя в питаннях віри, заперечення авторитету царської влади. ДРАТУВАЛО І ТЕ, ЩО, СПОКІЙНО УСВІДОМЛЮЮЧИ СВОЮ ПРАВОТУ, ВІН ПРОТИСТОЯВ ЦІЛОМУ ТАБОРУ ЦЕРКОВНИХ ІЄРАРХІВ, ПРИХИЛЬНИКІВ КОМПРОМІСУ». А ці слова Максим промовив у відповідь тим ПРАВОСЛАВНИМ, які прагнули унії з Римом ЦІНОЮ ДОГМАТИЧНИХ ПОСТУПОК: «Я НЕ ДУМАЮ НІ ПРО ЄДНАННЯ ЧИ РОЗ’ЄДНАННЯ РИМЛЯН ТА ГРЕКІВ, АЛЕ ПРО ТЕ, ЩОБ МЕНІ НЕ ВІДСТУПИТИ ВІД СВЯТОЇ ВІРИ». Коли йому закинули, що він, простий монах, повстав проти думки усіх патріархів, Максим відповів, що, КОЛИ Б НАВІТЬ АНГЕЛ З НЕБА ПРОПОВІДУВАВ ЄРЕСЬ, він усе одно захищав би істину». Максим постраждав за істину, яку сповідував. Йому відрізали руку та язик. Після того Церква, яку він врятував від єресі, канонізувала його як Сповідника віри. Через тисячу років подібні слова злетіли з уста Івана Вишенського» // Савченко С. Давня Русь у полемічній літературі кінця ХVІ–ХVІІ століття. – Дн-ськ: Інновація, 2007. – С. 154–155.

Радий, що Ви також захоплюєтеся духовною незалежністю героїв віри. Думаю, це допоможе Вам зрозуміти адвентистів, які, до того ж маючи попередників і масу сучасних симпатиків (тих же суботствуючих протестантів інших деномінацій), ризикують протистояти абсолютній більшості християнського світу в питанні посмертного стану людини.

А про янгола-єретика до Максима Сповідника говорив апостол Павло: Гал. 1:8. Писання й ім’я цього янгола називає. Так що й тут біблійна основа є первинною. На неї і взоруються адвентисти.

Знайомий харківський історик Олексій Опарін (www.nauka.bible.com.ua) так прокоментував ситуацію з жидовствуючими: «Звертає увагу той факт, що православній опоненти почали їм приписувати антитринітаризм тільки після їх страти. Це дає підстави сумніватися, що жидовствуючі дійсно відкидали божественність Христа».

Феномен адвентистської проповіді на території Російської імперії полягав у тім, що повсюдно місіонери знаходили людей, які через особисте знайомство зі Святим Письмом уже до них сповідувати типові адвентистські доктрини, частенько думаючи, що тільки їм відкрито цю істину 🙂

Найпоказовіший приклад – українець Феофіл Бабієнко:

«Одним… из первых соблюдаюших субботу, был Феофил Бабиенко из Таращи, южнее города Киева. В середине 1870 года он помогал православному священнику в церковных богослужениях, читал псалмы. Получив разрешение изучать Библию на дому, вечерами собирал соседей и читал ее… Через некоторое время в 1877 году единоверцы вместе с Бабиенко оставили Православную церковь и назвали себя: «Общество братьев, верующих в Библию».

Общество росло и распространялось в других городах и селениях Украины. Вскоре в Таращи решили построить церковное здание. Для чего послали Бабиенко к губернатору в город Киев, чтобы получить необходимое разрешение. Но в Киеве Бабиенко арестовали и сослали в Ставрополь на Северный Кавказ. Находясь в ссылке, он достал Библию и (согласно свидетельству сына) после двух лет изучения начал соблюдать седьмой день субботу и ожидать второго пришествия Христа. Он писал братьям в Таращу о своей новой вере в результате некоторые из них восприняли учение о скором пришествии Христа и стали праздновать седьмой день субботу.

Феофил Бабиенко, находясь в сылке ссылке в Ставрополе, уже соблюдающий субботу, стал одним из первых русских обращенных. Он, очевидно, встретился с вестью АСД, когда Лаубган посетил человека, у которого работал Бабиенко. Пять из местных последователей Бабиенко были крещены в 1887 году, а восемь последующих — в 1888» – http://caumsda.by.ru/story/history3.shtm

«В 1876 году живший в городе Тараща Киевской губернии богобоязненный прихожанин и активист православной церкви Феофил Бабиенко, обычно читавший Псалтирь на клиросе во время богослужений, стал интересоваться Библией. Попросив разрешения у священника, он взял эту Книгу домой и стал по вечерам читать ее своим соседям. Стремясь во всем поступать по заповедям Божьим, он вместе с группой друзей, слушавших библейские чтения, начал соблюдать субботу. В 1877 году они образовали свою общину, дав ей название «Братья, исследующие Слово Божье». За эту деятельность Ф. Бабиенко, согласно действовавшему тогда царскому указу, был сослан в Ставропольский край, где в 1880 году принял адвентистскую весть от немецкого проповедника-евангелиста Энгейхейма. Из-за постоянных преследований этот мужественный христианин вынужден был в 1903 году эмигрировать в Канаду» – http://otkrovenie.info/historyrus.html

Сучасні розповіді про подібних людей чую від літературних євангелістів, що працюють у Сибіру й на Дальньому Сході Росії.

8. Перебування Стефана Зизанія в лавах православ’я, на жаль, не є гарантією проти єресей (див. приклад Максима Сповідника чи, навпаки, ситуацію з українською унією). Це католики вважають себе апріорі непомильними (хоч і вони порядком переслідували й палили одне одного).

Я не знаю аргументації Любащенко стосовно його вчення. Не знаю й першоджерел. Ви критикуєте «протестантизм» Вишенського досить переконливо. Я назвав праці Зизанія, які називає вона. Маєте час і бажання – наведіть контраргументи по цих текстах, і я постараюся їх донести Любащенко.

Питання, чи мав адвентизм попередників в Україні чи взагалі у православному (слов’янському, східному чи ще якомусь) світі, не є для мене принциповим. Навіть якщо «янгол з неба» доведе мені зворотне, я з Божою поміччю триматимусь Божої позиції, відкритої в Святому Письмі.

9. «ВІДВЕРТО КАЖУЧИ, Я ПОТОНУВ У ФОНТАНІ ВАШИХ ДУМОК».

Вибачте. Багатослів’я – моя біда.

Я тверджу, що воскресле тіло Христа мало рубці од цвяхів, і наводжу біблійні свідоцтва, що ці рубці лишаться в Нього назавжди.

10. «МЕНІ ДУМКА ПРО ТЕ, ЩО «ЙОГО ЛЮДСЬКЕ ВТІЛЕННЯ БЕЗКІНЕЧНО ОБМЕЖИЛО ЙОГО БОЖЕСТВЕННІ МОЖЛИВОСТІ», ДАРУЙТЕ, ЗДАЄТЬСЯ ДЕЩО БЛЮЗНІРСЬКОЮ».

Це Його вічна жертва за нас.

11. «ПРОЯВИ БОЖЕСТВЕННОЇ ЧИ ЛЮДСЬКОЇ ПРИРОДИ ЗАЛЕЖАЛИ ВІД ОСОБИСТОГО ВОЛЬОВОГО РІШЕННЯ СИНА БОЖОГО (ЗРЕШТОЮ, ЯКІ БОЖЕСТВЕННІ МОЖЛИВОСТІ ХРИСТА БУЛИ БЕЗКІНЕЧНО ОБМЕЖЕНІ?»

Його воля тут дійсно визначала все. Але увесь Його шлях показує, що сАме смирення перед Небесним Батьком було шляхом перемоги. Він МІГ у пустелі зробити каміння хлібом. Але цей акт звів би нанівець Його програму про довіру Богові як шлях перемоги для кожної людини.

Після Свого втілення Він уже не був Вседержителем у звичному сенсі. Щойно після Воскресіння Христос заявляє про реабілітацію Своїх божественних повноважень: Мф. 28:18. У тілі Христос не міг бути одночасно в різних місцях. Він постійно відчував обмеження щодо фізичних потреб: утомлювався, хотів їсти, не міг миттєво пересуватись у просторі й часі тощо.

Відмінність од Його божественної природи тут була настільки різка, що її можна порівняти хіба що з олімпійським спортсменом, який після травми назавжди стає паралізованим.

12. «АНІ БОЖЕСТВО НЕ ОБМЕЖИЛОСЯ ВО ХРИСТІ (ТИМ БІЛЬШЕ ДО БЕЗКІНЕЧНОСТІ), АНІ ЛЮДСЬКІСТЬ НЕ ЗМЕНШИЛАСЯ».

Це різні речі. Мінялася не сутність Його (паралізована людина – людина, а не янгол чи рослина), а звузилися можливості. Тепер місію Його присутності з нами і в нас виконує Святий Дух.

13. «ЗАПРОШУЄМО І ВАС ПРИЛУЧИТИСЯ ДО БЛАГОДАТНИХ ДАРІВ ІСТИННОЇ ЦЕРКВИ ХРИСТОВОЇ».

Дякую. Так само і я запрошую Вас прилучитися до неушкодженого обряду Причастя в нашій Церкві: з ногоомовінням, прісним хлібом і виноградним соком.

14. Згоден із Вашим твердженням у книзі про полемічну літературу, що перебільшувати навіть середньовічне обрядовірство не слід.

Однак уся Біблія сотні разів говорить, що пророки й апостоли «їли тіло Христове» перш за все через Його Слово: Втор. 8:3, Иез. 3:1, Мф. 4:4, Откр. 10:9 тощо.

САме Біблія, благоговійно прийнята вірою, розумом і чуттями, є тим Хлібом із небес, яким Себе називає Христос. Вона має ту ж природу, що й Він – божественну й людську.

Хоч Слово, ясна річ, не затемнює принципову роль Причастя у спасінні людини.

15. «ВАШОМУ УМІННЮ ТЛУМАЧИТИ ТАКІ НЮАНСИ НАПЕВНО ПОЗАЗДРИЛИ Б УСІ ГЕРОЇ МОЄЇ ПРАЦІ ПРО ПОЛЕМІЧНУ ЛІТЕРАТУРУ».

Дякую. Це адвентистська екзегетична школа.

16. «ХОЧ В ДАНОМУ ВИПАДКУ ЦІ ТЛУМАЧЕННЯ БУЛИ Б ДОРЕЧНИМИ, ЯКБИ СЛОВО НИНІ МАЛО ЗНАЧЕННЯ ”ЗАРАЗ”, ” В ЦЮ МИТЬ”. У ЦЕРКОВНОСЛОВ’ЯНСЬКОМУ ТЕКСТІ СТОЇТЬ СЛОВО ”ДНЕСЬ”, ЯКЕ ДУЖЕ БАГАТОЗНАЧНЕ. ОДНЕ З ГОЛОВНИХ ЗНАЧЕНЬ ЦЬОГО СЛОВА НЕ ЛИШЕ ”НИНІ”, А Й ”ЗАВЖДИ”. ”ДНЕСЬ” — ЦЕ ТАКА КАТЕГОРІЯ, ЯКА ОЗНАЧАЄ ПОЗАЧАСОВУ НЕСКІНЧЕННІСТЬ».

Що означає ця ідея нескінченності? Що «Ахіллес ніколи не наздожене черепаху»? Не можу зрозуміти Вашого пояснення.

Я намагаюся максимально проникнути в текст оригіналу, наскільки це дозволяє моя пострадянська освіта.

Ныне (Лк. 23:43) – sh/meron: сегодня, сей день, ныне // Греческий лексикон Стронга (с) Bob Jones University.

Також це слово стрічається в Мф. 6:11, 30, 11:23, 16:3, 21:28, 27:8, 19, 28:15, Мк. 14:30, Лк. 2:11, 4:21, 5:26, 12:28, 13:32, 33, 19:5, 9, 22:34, 23:43, 24:21, Деян. 4:9, 13:33, 19:40, 20:26, 22:3, 24:21, 26:2, 29, 27:33, Иак. 4:13, Рим. 11:8, 2 Кор. 3:14, 15, Евр. 1:5, 3:7, 3:13, 15, 4:7, 5:5, 13:8.

Як бачимо, більшість випадків його вжитку означає реальний проміжок часу типу «зараз, тепер, сьогодні».

17. «ВИ МОГЛИ Б ПОЗИЧИТИ ЦЕЙ АРГУМЕНТ ДЛЯ ПОЛЕМІКИ З ІНШИМИ ПРАВОСЛАВНИМИ ОПОНЕНТАМИ».

Чому сАме? Він доводить хибність православного тлумачення цього вірша?

18. «ТАК МОЖЕ ЧЕРЕЗ НЕВІР’Я ЛЮДЕЙ ПРИЙМЕМО І ТРЕТІЙ ЗАВІТ ”ІСТИННОГО СИНА БОЖОГО ВІССАРІОНА»?

Якщо ідея третього завіту біблійна, його треба приймати. Але оскільки його придумав отой колишній міліціонер, то й ставлення адвентистів до нього відповідне.

19. «З ДОСВІДУ ВАШОЇ ЦЕРКВИ, АДВЕНТИСТІВ, ВИ ДОБРЕ УСВІДОМЛЮЄТЕ, ЩО ГРІХИ ОКРЕМИХ ПРИХОЖАН ЧИ ПАСТИРІВ НЕ МОЖНА УЗАГАЛЬНЮВАТИ І ВВАЖАТИ МОРАЛЬНОЮ НОРМОЮ ДЛЯ УСІЄЇ ЦЕРКВИ».

Поверхово знайомий із православною історією, я знаю, що відмінності мали Київська й Московська кафедри (коли вже боротися за «аз», то кропіння й обливання – різні речі, тим паче коли Біблія говорить про повне занурення), а надто – московське й кримське православ’я, коли в Крим прийшли царські полки.

Недарма ж ніби «своїх», православних, вірмен і греків Катерина негайно по тому депортувала, щоб очистити місце для московських храмів із пантеоном святих, «симфонією» церкви й держави тощо.

Так само і філіокве. Якщо це істина, за неї варто й життя віддати.

З повагою,

Максим Балаклицький

Рубрика: Библейские исследования, Рецензии

RSS канал Следите за поступлением новых комментариев к этой статье через RSS канал

Оставьте свой комментарий к статье:

Для форматирования своего комментария (жирный, курсив, цитировать) - выделите текст в окне курсором и нажмите одну из кнопок форматирования. Более подробно об этом читайте на странице "Помощь".
Если Вы желаете исправить свой комментарий или удалить его - напишите нам в редакцию.
Запрещается размещать комментарии через прокси-сервера, с целью скрыть свои данные.
Запрещается размещать комментарии с использованием множественных фиктивных имен с целью создать видимость участия в обсуждении группы людей. Постоянные псевдонимы допускаются.
Запрещается размещать в комментариях URL ссылки на статьи, размещенные на сайтах враждебных к Церкви АСД или призывающих к расколу, независимо от изложенного там материала.
Если, по Вашему мнению, какой-то комментарий является оскорбительным или унижающим Вас или Ваши религиозные верования, или является таковым в отношении других читателей - напишите нам в редакцию. Мы рассмотрим этот вопрос, и если нужно, примем меры.
© Интернет-газета "ПУТЬ", 2006-2017
При использовании материалов указывайте эл.ссылку на цитируемую статью, в бумажной публикации – короткую ссылку на наш ресурс. Все права на тексты принадлежат их авторам. Дизайн сайта: YOOtheme GmbH. Техническая поддержка сайта: info@asd.in.ua

Христианский телефон доверия: 0-800-30-20-20 (бесплатно по Украине), 8-800-100-18-44 (бесплатно по России)
или с мобильного: Life (093) 50-157-80, МТС (066) 707-000-5, Киевстар (098) 707-000-5.