Православний – адвентист: богословські дискусії. Частина друга

28-11-2007, комментария 3 Просмотров: 1 536

Початок тут.

13.09.07. САВЧЕНКО – БАЛАКЛИЦЬКОМУ.

«Христос посеред нас!

Високоповажний пане Максиме!

Дуже вдячний Вам за розгорнуту і обґрунтовану відповідь, було дуже цікаво читати думки переконаного християнина-адвентиста. Приємно вражений Вашим глибоким проникненням у біблійне богослов’я, хоч мені важко з Вами погодитися з більшості питань.
Якщо Ви не заперечуєте, я скористаюся Вашою методою, і по черзі коментуватиму ті фрагменти Вашого листа, які мене чимось найбільше зачепили.

1. Спочатку про загальне: аргументи, наведені Вами щодо смертності душі дуже переконливі для адвентиста-початківця, який потребує раціональних підтверджень своєї віри. Однак для людини православної богословської традиції такі твердження є, щонайменше, спірними. Тому я хотів би докладніше пояснити позицію ПЦ (і, власне, свою).

Православні не поділяють надмірної спіритуалізації людини, яка властива католицизму. Православ’я наголошує на загальній есхатології (Воскресіння, Страшний Суд), тоді як католики віддають перевагу ”індивідуальній”: ідеї безсмертя душі, приватного суду над душею одразу після смерті. З точки зору православної антропології, душа — це не людина, так само і тіло — це не людина. Людина — це єдність тіла, душі та духу (яким Бог оживотворив людину на останньому етапі її створення: «И создал Господь Бог человека из праха земного, и вдунул в лице его дыхание жизни, и стал человек душею живою» (Быт. 2: 7) і суд над людиною відбудеться на Останньому Суді після воскресіння усіх померлих, возз’єднання душі і тіла. Я погоджуюся, що Старий завіт не дає підстав для віри у безсмертя душі. Чому? Тому що Старий Завіт взагалі не порушує цієї теми. Як ми знаємо, після вигнання з раю, людина не могла сама туди повернутися. Усі, в тому числі і праведники, помирали. Православні богослови вважають, що Бог навмисне, з ”педагогічною метою” нічого не відкривав людям про життя за гробом, щоб люди не впали у відчай, оскільки до Христа душі усіх померлих були приречені перебувати ”во аді”. Лоно Авраамово — це не рай, це теж частина аду, але там, біля Авраама були усі ті, хто залишався вірним Богові і вірив у майбутнього Спасителя, ”втіху Ізраїлю”. Замість Царства Небесного Бог Ізраїлю обіцяв вірним Землю обітуванну…

Лише після того, як Христос після хресної смерті зійшов до пекла (є навіть така дуже характерна ікона ”Сошествие Христа во ад”): «Потому что и Христос, чтобы привести нас к Богу, однажды пострадал за грехи наши, праведник за неправедных, быв умерщвлен по плоти, но ожив духом, которым Он и находящимся в темнице духам, сойдя, проповедал…» (1 Петра, 3: 18, 19), знищивши своїм воскресінням царство сатани, людям був відкритий шлях до раю. Згадайте, що сказав Господь розбійнику, розіп’ятому разом із ним: «Ныне же со Мною будеш в раю» (Лк., 23: 42) В який спосіб розбійник мав опинитися нині в раю з Христом? Разом з тілом? Але Євангеліє нічого про це не говорить, не говорить про воскресіння розбійника і вознесіння разом з Христом. Відтак, логічно припустити, що душу розбійника Христос взяв з собою до раю. Далі. Якщо душа помирає разом з тілом, як Христом міг проповідувати ”духам в темнице”? Чи не свідчить це про те, що певні свідомі суб’єкти були реципієнтами його проповіді, а не безгласні і непритомні мерці? А ось привід ще більше засумніватися в адвентистському вченні про те, що душа без тіла не може існувати: «…Ибо мы ходим верою, а не видением, — то мы благодушествуем и желаем лучше выйти из тела и водвориться у Господа» (2 Кор. 5:8), «Ибо для того и мертвым было благовествуемо, чтобы они, подвергшись суду по человеку плотию, жили по Богу духом» (1 Пет. 4:6). Як бачите, ап. Петро не зрозумів би доктрину адвентистів…Чи порадите ці слова теж не сприймати буквально, а образно? Але це не притча. Можна привести свідчення з книги, яку адвентисти надзвичайно шанують — Откровення. До речі, у православній церкві цю книгу ніколи не читають під час храмових богослужінь, лише келейно, щоб не провокувати нездорових апокаліптичних настроїв, якими наша Церква, на жаль, і так хворіє. «И когда он снял пятую печать, я увидел под жертвенником души убиенных за слово Божие и за свидетельство, которое они имели. И возопили они громким голосом, говоря: доколе, Владыко Святый И истинный, не судишь и не мстишь…И даны были каждому из них одежды белые, и сказано им, чтобы они успокоились еще на малое время, пока и сотрудники их и братья их, которые будут убиты, как и они, дополнят число…» (Откр. 6:9, 10). Зауважте, Максиме, тут відбувається діалог між душами померлих та Господом, діалог же можливий лише поміж живими та свідомими суб’єктами. Хоч, підозрюю, і ви і тут можете порадити не сприймати буквально…А тепер пряме запитання: що сталося з людською душею Христа після смерті? Вона померла? Христа вже не було? Христос розвоплотився? Бог розлучився повністю з людською природою Ісуса? Тоді виходить, що воскресіння є новим боговтіленням. Як Христос проповідував мертвим в темниці? У тілі? Чи душа Христа дійшла до пекла для проповіді?

А як ви інтерпретуєте старозавітній сюжет?: «И умер Елисей, и похоронили его. И полчища моавитян пришли в землю в следующем году. И было, что, когда погребали одного человека, то, увидев это полчище, погребавшие бросили того человека в гроб Елисея; и он при падении своем коснулся костей Елисея, и ожил, и встал на ноги свои» (4 Цар.13: 20, 21) Душа цієї людини воскресла і знову повернулася до мервого тіла? Чи вона повернулася до нього мертвою? Бог заново створив душу для цього мерця? Чому кості (мощі) Єлисея виявилися такими чудотворними? (а ви, як протестанти, заперечуєте шанування чудотворних мощей).

Притча про Лазаря — це лише один сюжет, який, на мій погляд, свідчить таки не на користь доктрини АСД. З притчі ніде не видно, щоб ”свідомість багача спала”, навпаки він свідомо висловлює запізніле каяття. Але скажу стосовно жанру: річ у тім, що притча — це не казка. Усі притчі Господь брав із життя, щоб вони були зрозумілі його слухачам. Тому усі Христові притчі таки ”корелюють з дійсністю”. Зауважте, в жодній Христовій притчі немає фантастичного, казкового сюжету, усі вони побудовані за законами, якщо можна так сказати, ”соціального реалізму” (притча про виноградарів, блудного сина, розумного купця) і жоден з наведених у притчах фактів не є неймовірним, не суперечить здоровому глузду. За вашою логікою, лише в одній притчі — про Лазаря — Ісус відмовляється від власної ”тактики” і вплітає фантастичний сюжет. Порівняння з старозавітною притчею з книги Суддів не є коректним, оскільки ви не врахували кількох обставин, важливих для історика: між двома подіями лежить багато сотень років; слухачі обох притч були різними людьми з різним менталітетом, нарешті Євангелія і Книгу Суддів писали різні люди (безумовно, натхненні одним Духом), які виховували свій літературний смак в різних культурних контекстах. На ці обставини варто зважати, дотримуючись засад історизму.

2. Є у Вашому листі одна фраза, яка мене збентежила своєю категоричністю, хоча це спільна риса усіх протестантів: ”ПІСЛЯ ЗЕМНОЇ СМЕРТІ НІХТО ВЖЕ НЕ ЗМІНИТЬ СВОЄЇ ВІЧНОЇ ДОЛІ”.

Я сказав би: після Страшного Суду ніхто не змінить своєї долі. Так, по смерті вже не можна покаятися, від людини нічого не залежить. Але померла людина продовжує бути членом Церкви, і Церква як містичне Тіло Христове, благає Бога за померлого члена Церкви. Звісно, не за того, який помер у стані війни з Богом, вірою, Церквою, хули на Духа Святого. Церква обіймає не лише тих, хто живе на землі, а й тих, хто перейшов до вічного життя, оскільки ”Бог не є Богом мертвих, але Бог живих” ( …) «Доля померлих, ? писав св. Феофан Затворник, ? не вважається вирішеною до загального суду. До того часу ж ми не можемо нікого вважати осудженими остаточно, і на цій підставі молимося, стверджуючись у надії на милосердя Боже». Така думка суперечить католицькій догматиці, яка ствердждує, що суд над душею відбувається вже одразу після смерті. Молитви Церкви ? Тіла Христового ? за померлу людину здатні вплинути на остаточний вирок Божественного Судді, який є одночасно і Небесним Отцем, що приймає своїх “блудних синів“. Немає такої необхідності, такої ”карми”, яка б зв’язала волю Бога і не дозволяла б йому ”милувати і милувати” своїх блудних дітей, навіть за молитви інших людей. «Господь і на Страшному Суді буде не тим перейматися, як би осудити, а тим, як би виправдати усіх. І виправдає кожного, тільки б для цього хоч найменша підстава була». (Св. Феофан Затворник). Ми також пам’ятаємо заповідь «Моліться одне за одного» і слова Спасителя про те, що перед ним немає мертвих, а всі живі. Відтак, чому ми маємо вважати безплідною молитви одних членів Церкви за інших?

Звісно, ви маєте право сказати, що ці міркування є небіблійними, ідеї заступництва Церкви в Біблії немає. Згоден. От тут і починається лінія розподілу і непорозуміння між православними і протестантами: для нас Біблія не є ізольованою книгою. Вона виникає, формується як откровення Боже його Церкві, і це откровення не закінчується останньою крапкою на останній сторінці Біблії. Власне, Біблія є частиною Священного Передання, яке, в свою чергу, є благодатним життям Церкви як містичного Тіла Христового (знаю, що протестанти карикатурно розуміють Священне Передання як збірник байок). Ми пам’ятаємо слова Спасителя: «Созижду Церковь свою і врата адовы не одолеют ее», і ми віримо, що Церква, яку він створив на П’ятидесятницю, подарувавши їй Духа Святого, Утішителя, існує з того часу понад 2000 років, і ніхто не здолає її. Наведу слова відомого російського філософа В. Розанова: «В дивных трудах тысячелетнего размышления и созидания Церковь кое в чем поднялась над Евангелием. Евангелие безгрешно, но всего круга бытия оно не обнимает, а Церковь и есть движение к восполнению. Бедные протестанты этого-то и не понимают, вообразив в 4-х Евангелиях полный круг в 360 градусов, когда это явно есть только начатая дуга. Слишком проста была бы задача истории: не курить и читать Евангелие». Різко, але справедливо. Євангеліє — це радісна звістка. Про кого? Про Христа. Але не можна всього духовного життя зводити лише до звістки про Христа. Треба нарешті почати жити Христом, у Христі. Христос живе в нашій Церкві («Пребуду с вами во вся дни до скончания века»), ми споживаємо його Тіло і Кров під час Євхаристії (”лекарство бессмертия”), онтологічно стаючи частиною Христа: «Если не будете есть плоти Сына Человеческого и пить крови Его, то не будете иметь в себе жизни. Ядущий Мою плоть и пиющий мою кровь имеет жизнь вечную, и Я воскрешу его в последний день» (Ин.6:54) Цим ми забезпечуємо собі участь у його воскресінні. Нам мало чути словам про Христа, нам мало моральної солідарності з Христом та його заповідями, ми хочемо буквально на органічному рівні стати частинами Його Тіла. Нам мало ”оправдання”, ми хочемо стати ”синами Божими” по благодаті. Ми воскреснемо не тому, щоб з’явитися на суд, а тому, що стали ще за життя у тілі причасниками Його воскреслої, преображеної, божественної природи, тому що Бог увібрав у себе нашу немічну, пошкоджену гріхом природу, пропустив її через горнило смерті, вилікував, воскресив і оновлену знову подарував нам. Сотеріологічний ідеал православ’я виражається поняттям теозіс (обожнення): «Ибо для того Сын Божий стал Сыном Человеческим, чтобы сыны человеческие стали сынами Божьими» (Св. Афанасій Вел.) В той час як протестанти апелюють до юридичного поняття ”виправдання”. Але сотеріологія — це окреме питання, дуже складне і відповідальне[1]. Отже, Євангеліє — це закваска, а Церква — це плід. Тому не всі практики нашого (і вашого) приходського життя можна виправдати покликом на Євангеліє (зрештою, де в Біблії написано, що в 1844 р. почнеться ”Божественне розслідування”? Я такого не зустрічав).

1 Мені дуже подобаються слова патріарха Сергія Страгородського: «Смысл жизни не в наслаждении, а в святости, и сущность спасения — в освобождении от греха, а не от наказания. Истинный христианин предпочел бы быть святым и страдать, чем вечно блаженствовать и грешить. Несправедливо представлять себе спасение делом, извне вменяемом человеку, происходящим в человеке помимо участия его свободы. Человек оказывается только безвольным предметом чужого воздействия…» Або Єфрем Сирін: «Христос всегда готов подать тебе свою десницу и восставить тебя от падения. Ибо как скоро ты первый протянешь к Нему руку, Он подаст тебе десницу Свою»

3. «ЩОТИЖНЕВА ЗГАДКА ПРО ВОСКРЕСІННЯ ХРИСТОВЕ – ГАРНА ІДЕЯ. ОТ ТІЛЬКИ ДЕ БОГ ПРОСИТЬ РОБИТИ ТАК?»

Бог багато чого не просить робити, наприклад, чистити зуби чи мити руки (пам’ятаєте намагання Христа виправдати своїх учнів за негігієнічний вчинок?) Але це не означає, що в даному випадку ми маємо стати фанатичними фундаменталістами, і не робити того, про що не написано в Біблії. Господь говорить, що не треба думати що нам одягати, що нам їсти і пити. То давайте не думати, кинемо роботу і чекатимемо, коли Бог подасть? А де Бог просить захищати дисертації? Хіба не були апостоли простими невченими риболовами? А під час посту ви мажете голову маслом?:«А когда ты постишся, помажь голову твою», Мф. 6:17. «Итак, братия, стойте и держите предания, которым вы научены или словом или посланием нашим», — пише ап. Павло (2 Фес. 2: 15), а ви заперечуєте Передання, яке передається від апостола з покоління в покоління в усній формі в ПЦ. «Прошу совершать молитвы, прошения моления за всех человеков, за царей и за всех начальствующих…» (1 Тим. 2: 1) Так якого царя згадують у своїх молитвах вірні біблійній букві християни-адвентисти? «Впредь пей не одну воду, но употребляй немного вина, ради желудка твоего и частых твоих недугов» (1 Тим. 5: 32) Адвентисти справді лікують хронічний гастрит вином? В Біблії ж написано….А чи носять адвентисти на поясі лопатку для гігієнічних потреб: «Кроме оружия твоего должна быть у тебя лопатка, и когда будешь садиться вне стана, выкопай ею яму и опять зарой ею испражнение твое» (Втор. 23: 13)

Є така риса у всіх християн, які намагаються по-своєму тлумачити Священне Писання: в одним випадках вони говорять: ”Не варто розуміти буквально, це образ, притча, ”іносказание”. А в інших, коли це невигідно для їхньої доктрини — стають радикальними буквалістами. То давайте якось узгодимо спільні засади інтерпретації біблійного тексту, давайте нарешті навчимося відділяти головне, вічне від другорядного, історичного, скороминущого, пшеницю від плевел….

Те, що християни почали святкувати ”День Господній” в перший день тижня — неділю я не вважаю ознакою язичництва чи сонцепоклонництва. Ну і що з того, що римські язичники святкували в цей день свято Сонця? І я не бачу тут ніякого компромісу чи синкретизму. А якщо з’ясується, що дуліби чи деревляни святкували в суботу свято Велеса чи богині Мари? То що — це осквернятиме цей святий день, чи дасть привід закинути адвентистам солідарність з велесопоклонниками? Нехай римляни святкують в цей день (неділю) свято Сонечка, а ми будемо в цей день шанувати наше ”Солнце Праведное” — Христа Спасителя! Як це впливає на наше спасіння? Ваші закиди стосуються католиків, які ”підступно” підмінили суботу (день Творця) неділею (днем Спасителя). А чому б Вам не святкувати і той, і другий день, як це роблять вже дві тисячі років православні християни? Знову нагадаю, що в православному церковному календарі субота так само святковий літургійний день, як і неділя. Це два самостійних свята. Так, серед нас є погані християни, які про це не пам’ятають. Але це лише привід нагадувати, відроджувати строго церковну традицію. Думаю, що серед ваших одновірців теж траплялися не дуже гідні християни, які робили негідні вчинки. Але це не привід екстраполювати вчинки цих негідних людей на всю Церкву? Хто з нас без гріха? ”Нет праведного ни одного”. Отже, до появи адвентистів у середині ХІХ ст. лише Православна Церква у всьому світі шанувала і святкувала суботу як день Творця. Ви згодні з цим? Тому я теж можу сказати про себе, що святкую суботу, бо є православним християнином, а не католиком.

Врешті-решт, знайдіть у Новому Завіті слова Христа про те, що хто не шануватиме суботи — не побачить Царства Божого і вічного життя. Для розподілу на спасенних і загиблих Христос обирає зовсім інші критерії (згадайте овець і козлищ). Тому обурення адвентистів недотриманням суботи іншими християнами я поділяю, але не можу зрозуміти, чому це суто обрядове питання ставиться на перший план? Мені здається, що питання суботи лише відволікає увагу адвентистів від головнішого питання, від якого залежить наше спасіння: це питання Євхаристії, єднання з Христом у найсвятішому таїнстві, про що прямо сказано в Євангеліях. (Це тема окремої довгої розмови). Відтак, не можу зрозуміти вашої іронії з приводу абсолютизації ”другорядних деталей”. Причастя — це не ”другорядна деталь”, а умова спасіння людини. Про це прямо говорить ап. Павло: «Чаша благословения, которую благословляем, не есть ли приобщение крови Христовой? Хлеб, который преломляем, не есть ли приобщение тела Христова?Посему, кто будет есть хлеб сей или пить чашу Господню недостойно, виновен будет против Тела и Крови Господней. Ибо кто ест и пьет недостойно, то ест и пьет осуждение себе, не рассуждая о Теле Господнем». (1 Кор.10: 16, 11: 27). Не кажучи про наведені вище слова Самого Христа.

4. Поділяю ваше обурення нахабними католицькими катехізисами. Я з ними теж знайомий. Повірте, у нас до католиків ще більше богословських та історичних претензій, ніж у вас: це і лжевчення про намісництво папи, непорочне зачаття Діви Марії, чистилище, приватний суд над душею, магічний спосіб здійснення меси, молитви до органів тіла Христа (?!), еротичний блуд католицьких святих, відсутність епіклезису на літургії, філіокве (знеособлення Духа Святого через учення про сходження Святого Духа від Отця і Сина), Хрестові походи на православну Візантію (зокр. 1204 р. сплюндрування столиці православного світу), переслідування православної віри в Речі Посполитій та ін.

Щодо зжидовілих ви маєте рацію. Дійсно, за ініціативи новгородського архієпископа Геннадія, який надихнувся прикладом кат. інквізиції, було спалено кілька єретиків. Однак ви забули сказати, що у православному світі подібне явище було рідкістю, більше того, противником страт єретиків-зжидовілих були заволзькі старці прп. Ніл Сорський, Вассіан Патрікєєв і загалом уся Церква осудила цю страту. Страта єретиків — явище нетипове для православ’я, воно не випливає з жодної її доктрини, і вам це має бути відомо. В епоху синодальної Церкви були переслідування єретиків, але страт не було. Крім того, переслідувала держава, а не Церква, яка й сама страждала від держави (закриття монастирів, конфіскація церковних земель, Сибір для ”незручних” ієрархів тощо).

Маю нагадати вам і про ”колоду” в очах протестантів, бо ви про неї делікатно промовчали. Якщо ви ототожнюєте себе з протестантизмом, то чи солідаризуєтеся із ”батьком” протестантизму Жаном Кальвіном, який спалив на вогнищі іспанського єретика Сервета? До речі, Сервет був спалений приблизно за ті самі лжевчення, за які постраждали зжидовілі в Московії (заперечення божественності Христа та його месіанства, зневаження догмату про Святу Трійцю). А вогнища, на яких горіли тисячі ”відьом” у протестантській Німеччині, Швейцарії ви пам’ятаєте і засуджуєте? Їх протестанти палили не менш жорстоко, ніж православні зжидовілих…А ще один ”батько” протестантизму Мартін Лютер не закликав різати анабаптистів як скажених собак? Мені такі заклики відомі. Через вроджені лінощі не хочеться зараз шукати цитату. З яких богословських доктрин протестантизму ця практика випливала? А як поводили себе протестанти-колоністи по відношенню до американських аборигенів. Вам наводити приклади? Зрештою, навіть Кортес був більш милосердним, якщо подивитися, скільки індіанців нині лишилося в Латинській (католицькій) Америці, а скільки в Північній (протестантській). Якщо ви скажете, що адвентисти непричетні до злочинів лютеран, кальвіністів та колоністів, то відповім, що Українська Православна Церква теж непричетна до помилкової політики Московської держави ХV ст. та Івана ІІІ. Може ви знаєте, кого замордувала УПЦ?

5. «МЕСІЯ СЬОГОДНІ ПРОТЯГУЄ ПРОБИТІ ЦВЯХАМИ РУКИ Й ПРОГОЛОШУЄ ЩОДО ПІДСУДНИХ ВІРНИКІВ: «ЦЕ МОЯ КРОВ». А САТАНІ: «ХАЙ ГОСПОДЬ ДОКОРИТЬ ТОБІ!» — ПИШЕТЕ ВИ.

Після того, як Христос був розіп’ятий на хресті, Він воскрес. Тому не ”пробиті цвяхами руки” Він протягує нам, а дарує плід Своїх страждань: Воскресіння! (побувайте хоч раз у православному храмі на Пасху! Ви відчуєте атмосферу небесної пасхальної радості, яку навіть не порівняти з міщансько-комфортабельною атмосферою західного Різдва). Христос помер для того, щоб воскреснути, і свою нову преображену людську природу, непричетну до первородного гріха, подарувати нам, віруючим в Нього. Якщо Христос воскрес, воскреснемо і ми. «Головною ціллю Господа було воскресіння тіла, бо знаменням перемоги над смертю слугувало те, щоб усім показати, всім засвідчити, що Він знищив тління та дарував безсмертя тілам » (Св. Афанасій Вел.) В цьому суть нашої віри і велика пасхальна радість. Хочу, щоб Ви поділяли цю радість разом з нашою Церквою.

6. Ваша теза про те, що з 4 ст. до 1844 р. триває безроздільне панування пап — з історичного боку не витримує жодної критики. Нагадаю Вам, що Візантія — найбільша світова середньовічна імперія — не була під владою папи, так само як і наші східнослов’янські землі. З папською владою постійно змагалися світські правителі Європи (напр. імп. Оттон, Фрідріх, Філіп ІV Французький та ін.) Нарешті, з ХVІ-ХVІІ ст. половина Західної Європи вже не належить папі.

7. «ІСТОРИЧНІ ЦЕРКВИ ОБМАНУЛИ ЛЮДЕЙ, ЗАБРАВШИ У НИХ БІБЛІЮ Й ЛИШИВШИ МАРНОВІРСТВА, СТРАХ, ПЛАЗУВАННЯ ПЕРЕД СВЯЩЕНИКОМ І ОБДИРАННЯ ОСТАННЬОЇ ШКУРИ».

Жорстке звинувачення. Спочатку про останнє — обдирання шкури. Я не знаю, чи існує в адвентистів практика десятини. У нас її немає. Під час співання ”Достойно єсть”, троє людей йдуть по церкві, прохаючи пожертвування. Можна дати 5 коп., можна 1 грн., можна 1000000…В громаді, як правило, майже ніхто нікого не знає, особливо у містах, тож морального тиску на ”руку дающого” ніхто не чинить. Ось до чого зводиться ”обдирання останньої шкури”. Є плата за разові треби (вінчання, похорон, хрестини), але вони відбуваються один раз в житті, і людина за все життя, повірте, здатна дати 30-40 грн. на церкву. Хто не може дати пожертву — вінчають та хрестять безкоштовно.

Щодо ”відбирання” Біблії — то це смішний стереотип, який тягнеться ще з часів Вольтера, котрий стверджував, що попи придумали Бога для того, щоб обдурювати народ. Не радив би цей аргумент використовувати в академічному середовищі. Просто річ у тім, що в середні віки ніхто не вмів читати (за винятком священнослужителів, і то не всіх). Навіть серед королів грамотні люди були величезною рідкістю аж до ХVІІІ ст. Почитайте на цю тему досл. Марка Блока ”Феодальное общество”, Ж. Ле Гоффа ”Средневековая цивилизация”, П.Шоню, А. Гуревича та ін. медієвістів. Селяни були переважно неграмотними аж до ХХ ст. Чи ви теж, вслід за Вольтером, вважаєте цю історичну обставину наслідком тотальної ”змови попів”? На Русі слов’янський переклад Біблії з’явився вже у ХVІ ст. Біблія перебувала в постійному користування членів православних міських братств у Львові, Луцьку, Києві та ін. містах. Її могли читати усі, знайомі з абеткою. (див. Я. Ісаєвич. Українське книговидання. Львів, 2001; він же: Першодрукар Іван Федоров. Львів, ….)

8. Якщо ви вірите в ”небесне святилище”, то й добре. Я все одно не можу збагнути, як ця доктрина допоможе мені, наприклад, бути кращим християнином. Так само не розумію, навіщо католики придумали собі чистилище, з яким тепер їхні богослови не знають що робити. Яке прикладне значення ”святилище” має в житті християнина? Буду над цим ще міркувати.

9. А тепер про те, що мене вразило у вашому листі дуже боляче. «ЖЕРТВА УСТ – МОЛИТВА (ЄВР. 13:15) – ТЕПЕР ПІДНОСИТЬСЯ ДО СВЯТИХ, БІЛЬШІСТЬ ЯКИХ НЕ КРАЩА ВІД РАСПУТІНА Й СТАЛІНА, ЯКИХ ЗАРАЗ НАМІРЯЮТЬСЯ КАНОНІЗУВАТИ РАДИКАЛЬНІ ПРАВОСЛАВНІ УГРУПУВАННЯ В РОСІЇ, Й ДО ДІВИ МАРІЇ.»

Було б цікаво дізнатися: на підставі яких джерел ви прийшли до такого висновку? Чи знайомі ви з такими агіографічними працями як Афонський патерик, Печерський патерик, Палестинський патерик, Валаамський патерик, Єгипетський патерик, чи знайомі ви з життям Святого Макарія Єгипетського? Серафима Саровського? Феодосія Печерського? Амвросія Оптинського? Чи ви дійсно вважаєте, що Сталін і закатований ним у таборах о. Павло Флоренський — нічим не відрізняються за рівнем своєї ”святості”? А священномученик митрополит Володимир Богоявленський, садистськи замучений чекістами в Лаврі на очах братії у 1918 р. нічим не кращий за своїх катів? А святий Іван Кронштадський, який віддавав усе своє жалування бідним, сцілював недужих молитвою, побудував безліч притулків та шкіл, врятував не одне людське життя від пияцтва, самогубства та голоду, по вашому, нічим не кращий за свого знаменитого сучасника Грішку Распутіна? Це відповідальна заява християнина-адвентиста? На яких обрахунках ґрунтується ваша статистика? Я розумію, що це полемічне перебільшення, але…До речі, ті, хто бажає канонізації Грозного, Распутіна і Сталіна (це секта ”опричників” Козлова і Щедріна) жодного відношення до православ’я і до ПЦ не мають. Прошу це розповісти вашим братам по вірі. Хотілося б, щоб цей аргумент, як неправдивий, не використовувався у дискусії між християнами. Цих хлопців, до речі, з таким самим успіхом можна назвати й ”адвентистськими радикалами” — за домінування апокаліптичної проблематики в їхній доктрині.

Свого листа хочу закінчити такими словами: пане Максиме, у православних можна навчитися не лише пити, курити і колотися. За дві тисячі років наше Церква накопичила чимало багатств, які мають загальнохристиянське значення. До речі, багатьом православним святим (повірте, вони таки відрізняються від Сталіна) ви як християнин маєте бути вдячні.
• Наприклад, за Біблію, яку в 5 ст. зібрали, кодифікували та канонізували на Соборі православні Святі Отці (очистивши її від апокрифів та гностичних тлумачень).
• За перемогу над аріанською єрессю, яка заперечувала божественність Христа, і розробку тріадологічного догмату, який поділяєте і Ви (зокрема, слово ”Трійця” першим вжив св. Феофіл єп. Антіохійський). Завдяки св. Василію Великому та Григорію Богослову християни всього світу, в тому числі і адвентисти, знають, що Єдиний Бог — це Трійця, Три окремі Особи (іпостасі), що володіють спільною божественною природою, що Христос не перше творіння Бога Отця (як стверджували аріани), а єдинородний і єдиносущний Син Божий, ”рожденний, але не сотворений”.
• Варто подякувати і за вистраждання христологічного догмату (Св. Кирило Олександрійський, св. папа Лев, св. Максим Сповідник та ін.) Завдяки цим святим ми знаємо, що в особі Христа божественне і людське начало поєднане ”неслитно, неизменно, непревращенно, неразделимо”, що заперечували єретики-монофізити, монофеліти, несторіани. Святого Максима тому називають Сповідником, до речі, що відстоюючи істину про те, що Христос — Бог і Людина в одній іпостасі — він сповідав свою віру перед лицем імператора-єретика (монофеліта), який наказав відтяти йому за це руку та язика. Бачте, не завжди православні катували інакодумців, бувало й навпаки.
• Чимало ви можете черпнути з православної аскетичної чернечої традиції, яка втілює заклик Христа йти слідом за ним, відрікшись від земного багатства та утіх. Мій улюблений монашеський ”коан”:
«Приходит учений к авве Сисою.

— ”Отче, я пал во грех”.
— ”Восстань”.
— ”Отче, я снова пал”.
— ”Снова восстань”.
— ”Я опять пал”.
— ”Восстань”.
— ”Доколе же мне, Отче, падать и восставать?”
— ”Доколе будеш положен во гроб твой”».

Із ”Добротолюбія”: «Всегда поминай об исходе из тела и не выпускай из мысли вечного осуждения, если будеш так поступать, вовеки не согрешишь. Думай сам себе: я не пробуду в этом мире больше нынешнего дня, и никогда не согрешишь пред Богом. Смирение состоит в том, чтоб человек считал себя грешником и думал, что он ничего доброго не делает пред Богом…»

«Подходит ученик к старцу: Отче Амоний, я в видениях вижу ангелов, восходящих на небеса! Авва ему ответил: это не велико дело видеть ангелов. Велико дело, если кто узрит себя хуже всякой твари и непрестанно будет помышлять о грехах своих».

«Все грехи мерзки перед Богом, но всех мерзостнеее гордость сердца». (св. Антоний Вел.)

«Перед совершением греха дьявол представляет нам Бога милостивым и всепрощающим, чтобы соблазнить на грех, а после совершения греха — справедливым и неумолимым, чтобы ввергнуть в отчаяние».(прп. Иоанн Лествичник)

«Основание христианству служит то, чтобы человек, если и совершит дела правды, не упокоевался на них и не почитал себя великим и святым, но был нищ духом» (Макарий Вел.)

«Господь наш Иисус Христос для того и пришел, чтобы изменить, преобразить и обновить естество падшего человека…» (Макарий Вел.)

Запрошую Вас, Максиме, до світу православної аскетики і богословської думки. Там цікаво і можна багато що позичити. Адвентисти пам’ятають про другий прихід Спасителя, з нетерпінням очікують його. І це добре. Ми теж про це пам’ятаємо. Однак адвентисти на диво нечутливі до містично-сакраментального аспекту буття Церкви. Ми ж пам’ятаємо не лише про пришестя Христове, а й про те, що ”Царствие Божие внутри нас есть”, і що Христос вже дві тисячі років живе у нашій Церкві, яка є Його Тілом.

Дякую Вам за запрошення, буду у Харкові, завітаю. Неодмінно надішлю Вам свою книжечку, але хочу дочекатися, коли вийде монографія про полемічну літературу, тоді вже відішлю і її. Якщо вас це хоч трохи цікавить. Буду вдячний за Вашу працю про І. Багряного. Можу вас запевнити, що після вашого листа я змінив своє ставлення до адвентистів на краще. До цього просто не мав досвіду спілкування з ними, окрім своєї студентки, яка намагалася переконати мене, що Христос з апостолами пили не вино, а виноградний сік. Щиро перепрошую, що деякі тези формулював, можливо, в надто полемічно загостреній формі.

З найщирішою повагою, раб Божий Сергій».

***

30.10.07. БАЛАКЛИЦЬКИЙ – САВЧЕНКУ.

«Високошановний пане Сергію!

1. Дякую за похвалу. Ціную Вашу думку. Буває важко помітити й озвучити позитиви свого опонента.

Вдячний Богу за можливість спілкування з Вами.

Уповаю на слова Христа, що «кто хочет творить волю Его, тот узнает о сем учении, от Бога ли оно, или Я Сам от Себя говорю» (Ин. 7:17). Вірю, що Істина може себе захистити, що Святий Дух здатен зробити її очевидною для щирого серця й ума, спраглого правди.

2. Розумію Вас, що Ви стоїте на інших богословських позиціях. Для цього й існує діалог, аби дати можливість іншому зрозуміти логіку твоїх учинків.

3. «АРГУМЕНТИ, НАВЕДЕНІ ВАМИ ЩОДО СМЕРТНОСТІ ДУШІ ДУЖЕ ПЕРЕКОНЛИВІ ДЛЯ АДВЕНТИСТА-ПОЧАТКІВЦЯ, ЯКИЙ ПОТРЕБУЄ РАЦІОНАЛЬНИХ ПІДТВЕРДЖЕНЬ СВОЄЇ ВІРИ».

Не думаю, що адвентистська доктрина не вимагає віри. Вимагає, а інколи й чималої.

Але мені імпонує адвентистська установка на абсолютну взорованість церковного учення й життя на Слово Боже. Три принципи визначають ужиток будь-якої ідеї: 1) так говорит Господь (Исх. 4:22); 2) так [в законе] написано (Дан. 9:13, Лк. 24:46); 3) как читаешь? (Лк. 10:26). Все інше не має шансів піднятись на рівень загальноцерковної норми.

4. Цікаво дізнатися про відмінності між православним і католицьким богослов’ям. Але поясню свою позицію.

Адвентисти вивчають не стільки історію розвитку тої чи іншої доктрини, скільки намагаються якнайглибше дослідити Писання на доступному їм рівні й запровадити це знання на практиці.

Тому вони наголошують, що коли хто розчарується в їх ученні, його відповідальністю є залишити організацію, бо в такий спосіб людина визначає свою вічну долю:

«Церковь признаёт, что истинная религиозность зиждется на вере, свободе совести и личном убеждении. ПОЭТОМУ НЕИЗМЕННАЯ ЦЕЛЬ ЦЕРКВИ – ПРЕПЯТСТВОВАТЬ ТОМУ, ЧТОБЫ ЭГОИСТИЧЕСКИЕ ИНТЕРЕСЫ ИЛИ ВРЕМЕННЫЕ ПРЕИМУЩЕСТВА БЫЛИ СТИМУЛОМ ДЛЯ ПРИВЛЕЧЕНИЯ КОГО-ЛИБО В ЦЕРКОВЬ. НИКАКИЕ УЗЫ, КРОМЕ ВЕРЫ И ЛИЧНОГО УБЕЖДЕНИЯ, НЕ ДОЛЖНЫ УДЕРЖИВАТЬ ЧЕЛОВЕКА В ЦЕРКОВНОМ ЧЛЕНСТВЕ. ЕСЛИ ИЗМЕНЕНИЕ УБЕЖДЕНИЙ ПРИВОДИТ ЧЛЕНА НАШЕЙ ЦЕРКВИ К МЫСЛИ О ТОМ, ЧТО ВЕРА И ДЕЯТЕЛЬНОСТЬ АДВЕНТИСТОВ СЕДЬМОГО ДНЯ БОЛЕЕ НЕ СООТВЕТСТВУЕТ ЕГО ВЗГЛЯДАМ, МЫ ПРИЗНАЕМ НЕ ТОЛЬКО ЕГО ПРАВО, НО И ОТВЕТСТВЕННОСТЬ ИЗМЕНИТЬ РЕЛИГИОЗНУЮ ПРИНАДЛЕЖНОСТЬ В СООТВЕТСТВИИ СО СВОИМИ УБЕЖДЕНИЯМИ, НЕ ПОДВЕРГАЯ ЕГО ПРИ ЭТОМ УНИЖЕНИЮ И ОСКОРБЛЕНИЮ. Мы ожидаем, что и другие религиозные организации проявят тот же дух приверженности принципам религиозной свободы» (Жукалюк Н., Любащенко В. История Церкви христиан-адвентистов седьмого дня в Украине. – К.: Джерело життя, 2003. – С. 262).

Я хотів би зосередитися не на тім, яка Церква правіша, а що від мене хоче Господь. І слідувати волі Божій, відкритій у Біблії, куди б вона мене не повела.

5. Радий, що, за Вашими словами, православні вважають тіло невід’ємною частиною людини. Тільки лишається незрозумілим, як із такою вірою суміщається доктрина про безсмертя душі.

6. Щодо вчення Старого завіту про стан мертвих я пишу в статті Чи живі мертві, або Головна доктрина Сатани.

7. Переконаний, що до воскресіння душі й тіла ВСІХ померлих і зараз перебувають в аді.

8. Чому живіт чи, за Огієнком, груди ВОСКРЕСЛОГО Авраама, який святкує спасіння людства на небесній учті, є частиною аду?

9. «ЗАМІСТЬ ЦАРСТВА НЕБЕСНОГО БОГ ІЗРАЇЛЮ ОБІЦЯВ ВІРНИМ ЗЕМЛЮ ОБІТУВАННУ…»

Себто, на Вашу думку, Він їх зовсім не планував уводити до Неба? Відтак, обманював? Чи нічого не говорив їм про це? А як же Ам. 3:7?

Павло в Евр. 11 твердить, що Авраам сподівався саме небесного Граду.

10. Щодо 1 Петра 3:18, 19, 4:6, Лк. 23:43, 2 Кор. 5:8, Откр. 6:9, 10 див. мого листа Критерії істини.

11. Христос після смерті повністю зник. Його людська душа повністю щезла. Це була друга смерть, яка чекає всіх грішників при поверненні Христа на землю після Міленіуму: Откр. 20.

12. При ВОСКРЕСІННІ людини, що торкнулася костей Єлисея, дух Божий знову ввійшов у її тіло. І ця пара уможливила відновлення роботи її мозку, що включило свідомість. Так її душа, себто внутрішній світ, знову «запрацювала».

Для мене найближча паралель цього принципу – комп’ютер. «Залізо» (обладнання) – тіло. Дух – електричний струм. Ці два компоненти уможливлюють роботу операційної системи, що може бути аналогом душі. Без кожного з них ми просто не зможемо сказати, а «де ж ділася» Віндоуз. Її просто не буде існувати.

13. Не заперечую чудотворність мощей. Я проти спекуляцій на цім ґрунті, коли й зараз «на повнім серйозі» владики привозять «скалки голгофського хреста», «ніготь Івана Хрестителя» тощо й виставляють ДЛЯ ПОКЛОНІННЯ у храмах «на доказ істинності своєї Церкви» (див. Мф. 23:17).

14. Я й намагаюся показати, що Біблія заперечує можливість несвідомого існування. Людина не помічає ходу часу під час сну. Саме тому Христос і наголошує, що ніхто не помітить своєї відсутності на арені історії під час перебування в могилі. Людей буде воскрешено з тими ж думками, які вони мали на смертному одрі.

Багач у притчі саме тому СВІДОМО кається, бо воскресає перед тим. Там так і сказано, що він на якомусь етапі ВІДЧУВ МУКИ Й, ПІДНЯВШИ ОЧІ, ПОБАЧИВ одкрите небо. Всі знають, що мерцеві в могилі, куди, за словами Христа, його поклали, подібні видовиська недоступні.

Щодо «неказковості» цієї притчі згоден з Вами. Проповідуючи 10 жовтня в церкві м. Теребовлі Тернопільської області, я ділився одкровенням, що цю притчу слід тлумачити як буквальний, реальний приклад жорстокого розчарування псевдовіруючої людини під час другого Пришестя Христа. Заперечень не послідувало. Наступний на черзі – Харків.

15. Щодо заступницьких молитов іще раз повторю, що я стою тільки на Слові Божому й не можу зректися цього при всій повазі до Вас і до православної Церкви.

Ви самі прекрасно знаєте, що ця ідея суперечить біблійному вченню про персональну відповідальність людини за своє життя перед Богом. Тільки під час земного існування можна вплинути на людину, змінивши її ставлення до Бога, а в такий спосіб, її посмертну долю.

16. «ПРОТЕСТАНТИ КАРИКАТУРНО РОЗУМІЮТЬ СВЯЩЕННЕ ПЕРЕДАННЯ ЯК ЗБІРНИК БАЙОК».

Протестанти заперечують СВЯЩЕННИЙ СТАТУС передання через його суперечності з Біблією й невідповідність науковому знанню. Пам’ятаю, як Олександр Мень намагався переконати читача, що попри те, що праці отців Церкви відбивають сучасний їм науковий досвід (наприклад, що в Індії водяться мурахи розміром із собаку, які виносять із підземних глибин золоті зливки), у тих книжках є багато корисного для християнина.

Я не збираюся сперечатися з ним або з будь-ким. Ґрунтовність протестантського підходу до освіти загальновідома. Але треба коректно розставляти пріоритети. Їх дотримання багато в чім забезпечило наявні переваги юдаїзму й протестантства на світовій арені. Як кажуть, найкраще – ворог гарного.

Сам я багато читаю. Але для мене очевидна прірва між книжками, хай і найкращими, й Божою Книгою. Навіть стосовно власного пророка – Олени Вайт – цей пріоритет адвентисти витримують. Не раз був свідком того, що, не бачачи підтвердження якійсь ідеї в Біблії, якийсь вірник говорив, що в цім моменті він із Оленою Вайт не згоден. І на моїй пам’яті такі ситуації не спричиняли жодних адміністративних заходів.

17. Наскільки філософ-езотерик Розанов може бути експертом у питаннях Божого Слова, я, наприклад, сумніваюся.

Але, на жаль, цю еволюціоністську позицію стосовно волі Божої для Церкви поділяє багато благочестивих теологів.

У чім Церква «піднялася» над Євангелієм? Як людське може піднятися над Божим? Уся боротьба світла з пітьмою – намагання Диявола представити себе творцем конструктивних цінностей і повалення цієї ідеї Христом.

Слово закликає нас вірити пророкам Божим, а пророки завжди зміцнюють авторитет Слова: 2 Пар. 20:20, Ин. 5:39, 2 Тим. 3:16, 2 Петра 1:21 тощо.

Я читаю не про більші одкровення, а про необхідність берегти те, що маємо в часи приходу лютих вовків в овечій шкурі: Деян. 20:29, Откр. 3:11. Христос заявляє про повноту Своєї науки про спасіння, розкритої ще в Старому заповіті: Ин. 15:15, 2 Тим. 3:15.

До того ж чи не карикатурною є спроба звести протестантське благочестя до відмови од тютюну й читання Біблії? Впевнений, що Розанов і курив, і Біблію читав саме так – як пройдений етап. Тому для нього це читання й стало не зустріччю з живим Богом, а гортанням чергової розумної книжки.

18. Адвентисти наголошують, що спасіння складається з двох етапів – виправдання, коли людина вірою приймає смерть Христа за свої гріхи, й освячення, коли Христос у процесі її духовного життя змінює її характер на Свою подобу. Будь ласка, не «чешіть нас під один гребінь» з усіма.

19. Якщо ми на якийсь момент утратимо орієнтир на Біблію, треба покаятися й повернутися в попередню точку, почавши все знову.

20. Восени 1844 року справдилося пророцтво Дан. 8:14.

Хиба Міллерівського тлумачення полягала в католицькому розумінні Божого святилища як того, що перебуває на землі. Саме тому, на думку католиків, потрібні розкішні храми, священикові облачення. Саме тому на тіарі папи написано «Намісник Божого Сина», а сам він носить титул первосвященика. Оце й є той обман пророчого малого рога – представити небесну доктрину про заступницьке служіння Христа в Небесному храмі в її земному ерзаці.

Дан. 2, 7–8 показує, що очищення Небесного святилища означає начало Божого суду. Це видно з того, як основний історичний хід щораз уточнюється: загальний погляд на європейську цивілізацію в Дан. 2 зосереджується на долі народу Божого – Ізраїлю, а перегодом і Церкви. Далі показано повстання протибожної сили, яка замахнеться на рятівну місію Небесного храму (Дан. 7–8) і показано часові рамки постання її – 1260 пророчих днів-років (Чис. 14:34, Иез. 4:6) з 508 року хр. ери, коли римський папа виграв війну проти трьох аріанських племен, до 1798 року, коли папу Пія VI арештовано французьким генералом Бертьє.

Дан. 8 демонструє, що діяльність малого рога буде зупинено саме в силу Божого вироку.

2300 років починаються з указу Дарія про відбудову Єрусалимського храму (Ездр. 6). Цей указ вийшов восени 457 року до хр. ери. Через 490 років прийшов Христос (Дан. 9). Відтак, після Його першого пришестя лишається ще 1810 років. Вони приводять нас до 1844 року.

21. Невірно ставити на один рівень повсякденне життя й аспекти спасіння, про які прямо сказано в Біблії.

Якраз санітарним аспектам Закон приділяє дуже багато уваги.

А от Христос не про гігієну говорив. Він опонував уявленням про РИТУАЛЬНУ НЕЧИСТОТУ немитих рук – почитайте уважно Мк. 7.

22. У Мф. 6:25 написано не про лінощі, а про стрес і турботу, спричинені невір’ям. Але Біблія постійно засуджує лінь: Еккл. 9:10.

Я ніде не читаю, щоб Бог звільняв людину від її обов’язків. Безгрішний Адам і той повинен був обробляти сад, доглядати сім’ю, виховувати дітей, учити їх богопоклонінню…

23. Бог просить захищати дисертації в притчі про таланти. Якщо я не буду виконувати своє призначення, Він покарає мене як недбайливого робітника. Халатність у «світській» роботі може підставити під удар навіть моє спасіння.

24. Маслом голову не мажу, але на служіння одягаюся ошатно й під час посту. Біблія дає духовні закони, які мають відмінне культурне втілення в різний час. Наприклад, коринфське покривало на голові заміжньої жінки тепер відповідає весільній обручці на її пальці. Але ідея подружньої вірності є незмінною.

25. Я заперечую не передання, а небіблійні ідеї, які видають за нього: Втор. 13:1–5.

26. Це закон молитви за владу. За «начальствуючих» адвентисти моляться постійно. Дух і буква повинні іти поруч: Ин. 4:24.

27. Ви впевнені, що саме алкогольне вино мається на увазі? У Біблії слово «вино» (що визнають єврейські коментатори, які самі вино п’ють) в оригіналі передано шістьма різними словами. Рекомендую свіженьке дослідження цього питання.А от неперебродилий виноград здавна використовують для лікування шлунка (мій знайомий – 30-річний доктор медицини – гастроентеролог).

28. Адвентисти не носять лопатку на поясі з тих пір, як увага до Старого заповіту в протестантськім світі співпала з дослідженнями в мікробіології. Відтепер усі ми миємо руки після туалету, а унітаз – спеціальним засобом. А буржуї ще й користуються біде.

На кінець ХІХ сторіччя, коли адвентисти ставили це як категоричну вимогу, їх приймали за диваків. А тепер цивілізовану людину не уявляють іншою.

29. Принцип тлумачення спірних місць – зрозуміти суть закону, який міститься в цім вірші.

Наприклад, гігієна не може застаріти, бо поки що не змінюється функція мікробів, які повинні нищити все мертве. Відтак, живим треба захищатись від них імунітетом і чистотою.

Але я не згоден із логікою, коли

1) освячення дня-пам’ятника БОЖОГО Творіння священики називають «жидівськими замашками»,

2) натомість пропонуючи святити день сонця, прикриваючи це ЛЮДСЬКОЮ (?) ініціативою щотижня згадувати про Воскресіння Христа,

3) хоча Слово БОЖЕ велить на згадку про це Воскресіння одноразово прийняти хрещення (1 Петра 3:21),

4) яке натомість без нашої згоди заміняють кропінням.

Це не передання, а перекручення Божої волі.

30. Наше спасіння виміряється вірністю Божому Слову. Просто несила наводити десятки віршів із цією ідеєю.

31. Люди всюди є різні. Але є «строго церковні традиції». І от про них ми й говоримо.

32. Якщо Ви святкуєте суботу, то на які Божі настанови орієнтуєтеся? Коли починається субота, коли закінчується? Що можна робити в суботу, що ні? ЧОМУ? Прошу дати біблійськи обґрунтовану відповідь на ці питання, а далі довести, що ПЦ так учить І ТАК ЖИВЕ, принаймні більшість священноначалля.

33. А які заповіді Христос називав тими, що втратили силу (Мф. 5:17)? Ми вже говорили, що ніде в Новому заповіті немає свідчень, що апостоли вчили про інший день Господній і святили його.

До чого тут вівці й козли? Доброчинство є виконанням другої скрижалі Закону, субота – першої. Це різні речі.

34. Проти Причастя нема чого заперечувати. Однак усі заповіді Христові важливі: Иак. 2:10. Бога влаштовує тільки повна святість без жодних компромісів: Еф. 3:19, Мф. 5:48.

35. Не хочу створювати конфлікту, але у протестантів до православних абсолютно ті ж богословські й історичні питання, що й до католиків, хіба що зі зменшувальною поправкою, яка пояснюється різним рівнем можливості політичного тиску й переслідування опонентів.

36. Наведіть, будь ласка, докази того, що всередині ПЦ була серйозна опозиція страті «зжидовілих». Це не сумніви у Ваших словах, а бажання побачити повну картину.

37. Репресії інакомислячих були й до Синодальної Церкви. Все історичне християнство побудовано на ідеї релігійної нетерпимості. Я не хочу сказати, що ранні протестанти були геть інакші. Але грубе офіційне порушення БІЛЬШІСТЮ тогочасних Церков Христової заповіді про любов до ворогів спростовує претензію окремих конфесій на власну виняткову істинність.

Заява, що «ПЕРЕСЛІДУВАЛА ДЕРЖАВА, А НЕ ЦЕРКВА, ЯКА Й САМА СТРАЖДАЛА ВІД ДЕРЖАВИ (ЗАКРИТТЯ МОНАСТИРІВ, КОНФІСКАЦІЯ ЦЕРКОВНИХ ЗЕМЕЛЬ…)» не є переконливою. Хіба Рим не твердить того ж самого? Хіба й він, попри свій папоцезаризм, не втратив політичну владу й майно в ХІХ сторіччі? Та й середньовічні справи єретиків у Європі так само лицемірно «передавалися для здійснення вироку світській владі». Нічого нового під сонцем – Христа церковники вбили так само.

Та хіба не Муссоліні відновив державність Ватикану 1929 року? Хіба не совєти встановили пріоритетний статус православ’я в СРСР? Щось не чути слів каяття за такі «дари»…

38. Кого замордувала УПЦ МП, не знаю. До того ж її статус екзархату не до кінця мені зрозумілий. Католики хоча б на словах визнали стосунок до середньовічних переслідувань.

І що таке УПЦ МП? Якщо це філія московського православ’я, вона вповні поділяє всі його переваги й злочини. Якщо це окрема Церква, де докази цього й її відмінної позиції? Бо стільки бруду й образ на адресу всіх інших я ще ні від кого не чув, як од московських священиків і їх речників. Це в жодні просто цивілізовані ворота не лізе, не те що християнські.

Саме протестанти впровадили ідею релігійної толерантності та прав людини в життя. Вони створили американську конституцію, перетворили демократію з анархії на можливий (хоч і далекий од досконалості) варіант суспільної моделі, розвинули ринок, промисловість, технології тощо. Обладнання й програми нашого Інтернет-листування створено в протестантських країнах, більшість яких належить до отого «першого» світу 🙂

39. Своїми словами про пробиті руки Месії я не заперечую Його Воскресіння, а наголошую на незбагненній ціні нашого спасіння.

Є підстави вважати, що в Його прославленому тілі ці знаки залишаться назавжди. Бо воскреслий Христос показував ці дірки апостолу Томі. У такому ж вигляді Він піднявся на небо. Й після Вознесіння янголи сказали, що Він повернеться в такий самий спосіб.

40. Откр. 14:8 показує, що духовний Вавилон напоїв усі народи вином свого блуду. Цебто «всякий любящий и делающий неправду» (Откр. 22:15) є його підданим і буде позбавлений вічного життя.

Політична незалежність Візантії од Риму не скасовує єдності церковного вчення й практики. Недарма католики тільки ПЦ називають «Церквою-сестрою».

Хто створив ідею християнства як державної релігії? Римський імператор Костянтин.

Рим тисячу раз міняв Закон Божий. А ПЦ слухняно береже вірність усім цим язичницьким перекрученням Божого Слова.

Князь духів «злобы поднебесной» панує «в воздухе» і «действу[ет]… в сынах противления» (Еф. 6:12, 2:2). Ці духи легко перелітають політичні перегородки. Їхні форпости перебувають у людських душах «любящи[х] и делающи[х] неправду». Так що політичне протистояння з Римом нічого не значить за умови виконання його духовної програми.

41. Що Церква всіляко заохочує людей до фінансової жертовності, непогано. Проблема в іншому – що вона не бореться (в кращому разі, якщо сама не поширює таких ідей) з намаганнями вірників убезпечити собі спасіння добрими справами: Гал. 3:11.

Це можуть бути пожертви на храм, прийняття перед самісінькою смертю хрещення (як імператор Костянтин) або чернечого постригу (як Іван Грозний) тощо.

У такому випадку людина розуміє, що п’ятьма копійками від Бога «не одкупишся». Недарма ж у XVII сторіччі тільки Києво-Печерській лаврі належало 17% орних земель України. Не думаю, що такі капітали купчаться власноручною працею братії.

42. Згоден із Вашим аргументом стосовно письменності. Але давайте подумаємо, чому так сталося. Чому пріоритет «книжності» серед «людей Книги», як називають мусульмани себе, християн і юдеїв, не поширився на широкі верстви православного люду, як це сталося в протестантському світі й було з часів Езри серед чоловіків-євреїв?

У тім-то й річ, що «змова попів» була дуже дальновидною: якщо дати людям грамоту, вони захочуть самотужки знайомитися з релігійними джерелами, й «смути не оберешся». Тому краще прицерковні школи (де вони є – в Московії, як усі знають, і більшість бояр була неписьменною) обслуговують переважно, а коли й виключно власні потреби Церкви – вчать «правильному» світогляду вищезгаданих священнослужителів.

Загальновідомо, яку соціальну, навіть цивілізаційну перевагу давала освіта в руки як добрих, так і поганих людей над неписьменними сусідами. В Україні – це перш за все визиск селян орендарями, більшість із яких була отими-таки письменними євреями.

Переконаний, що неписьменність простолюду давала простір Церкві й шляхті для потрібного їм контролю й маніпулювання масами.

43. «ЯКЩО ВИ ВІРИТЕ В ”НЕБЕСНЕ СВЯТИЛИЩЕ”, ТО Й ДОБРЕ». Дякую!

«Я ВСЕ ОДНО НЕ МОЖУ ЗБАГНУТИ, ЯК ЦЯ ДОКТРИНА ДОПОМОЖЕ МЕНІ, НАПРИКЛАД, БУТИ КРАЩИМ ХРИСТИЯНИНОМ. БУДУ НАД ЦИМ ЩЕ МІРКУВАТИ».

Підкажу. Дослідіть учення про Йом-Кіппур («День покриття [гріхів]»): Лев. 16, 23 розд. Це ідея про остаточне «покриття» гріхів (очевидно, використано образ того, що вилиту на землю кров жертви засипали зверху піском), внесених разом із жертовною кров’ю до Святилища – в кінці року (а в пророчій перспективі – в кінці історії). Уся ця символіка пронизує есхатологічні пророчі книги Даниїла й Об’явлення.

Себто ЯКЩО (припустімо) ми зараз живемо під час цих «десяти днів» трепетного очікування Божої милості, Який визнає реальність нашого каяття й уповання на Жертву істинного Месії, то нехтування біблійними нормами підготовки до цього часу може нам дорого коштувати. Всі, приміром, притчі Христа пронизує ідея духовної пильності до часу Божого «посещения твоего» (Лк. 19:44).

Але не буду випереджати Ваші міркування. Благослови Вас Господь у слуханні Його Слова!

44. Стосовно морального обличчя православних святих – каюся. Хоч це не захитує моєї віри у несвідомий стан усіх мертвих і потреби звертатися до Бога тільки через Ісуса Христа: 1 Тим. 2:5.

45. Я не ігнорую свого коріння. Адвентистська Церква в Україні якраз і намагається збагнути, як Бог діяв, зокрема, на нашій землі до того, як Він звелів дати українцям адвентистську вістку в її сьогоднішнім варіанті.

Класичне благочестя – дійсно величезне багатство. Свідомих адвентистів не задовольняє поверховість, характерна для т.зв. «масової релігійності». Усі тексти тої ж Олени Вайт пронизує різкокритичний дискурс стосовно буття «просто віруючим».

Наші пастори дедалі глибше вивчають церковну історію, бачачи Божий промисел у постанні попередніх релігійних рухів, і намагаються застосовувати практики тієї ж аскези у харчуванні, висловлюваннях, поведінці, побуті, слуханні Бога в Його Слові.

Адвентисти не намагаються демонізувати православ’я, незважаючи на постійно проявлювану у відповідь зневагу й нетерпимість.

Також хочу Вас запросити до знайомства з богословською спадщиною протестантів. Це глибокі твори Мартіна Лютера, Жана Кальвіна, Філіпа Меланхтона, Чарльза Сперджена, Вільяма Веслі… А також і сучасних авторів: Олени Вайт, Генрі Макдоналда, Ричарда Фостера, Пола Робертсона… Там теж є що почерпнути.

46. Щодо нечутливості до містичного буття Церкви. З часу Мойсея Бог підкреслював, що всяке людське об’єднання освячується Його Духом по благодаті. Що зазвичай більшість не буває правою: Исх. 23:2. Що «ни смерть, ни жизнь, ни Ангелы, ни Начала, ни Силы, ни настоящее, ни будущее, ни высота, ни глубина, ни другая какая тварь» не може ні покращити наш грішний стан перед Господом, ні знесилити Його Кров, яка рятує нас од усякого гріха.

Якщо у кого й є підстави чванитися своєю древністю й традиційністю, то це у Ватикану. Однак провал оцього експерименту «апріорі правої більшості» особисто для мене очевидний.

Я читаю, що 144 тисячі йдуть за Христом. Чомусь Бог не помістив ніяких назв Свого народу, крім слів «Церква» (110 згадок) і «християнин» (аж 3 (!) згадки). Відтак, «не тот Иудей, кто по наружности, и не то обрезание, которое наружно, на плоти; но Иудей, кто внутренно, и обрезание, в сердце, по духу, не по букве: ему и похвала не от людей, но от Бога». У серці людському, а не в кам’яній споруді, Бог ставить Свій храм. Там Він і воліє пробувати. І уже цих людей об’єднувати для певної місії.

З кожним землянином окремо (Гал. 3:28) Бог укладає заповіта віри. І веде його до спасіння. Церква не має тут вирішальної ролі: Ин. 10:16. Це ОДИН ІЗ Божих інструментів виконання Його волі. Багато людей урятується, не відвідавши ні адвентистських, ні православних богослужінь.

47. Ваша монографія мені дуже подобається. Приємно мати справу зі спеціалістом. Знайомство з Вашою працею іще більше зміцнило авторитетність Ваших суджень у моїх очах.

48. До речі, а які аргументи студентка наводила на користь соку? А Ви – на користь вина? Як її звуть? Коли це було?

49. Щодо гостроти не переживайте – начувся й гіршого. Проте бачу в Вас бажання розібратися в Слові Божому. Це для мене найголовніше.

50. Хочу й Вам поставити дуже важливе для мене питання: як Ви розумієте, що таке повнота спасіння у Христі?

Благословень,
Максим Балаклицький

Рубрика: Библейские исследования, Рецензии


Комментарии (3):

  • Олександра

    |

    Шановний член АСД, Максим Балаклицький.
    НЕ раджу вам сперечатись з православним батюшкою (чи то католицьким «мудрецем») — їм закрито бачити духовні речі.
    Шкода єдине, що вони прямою дорогою ведуть за собою народ в погибіль, кожен на свій манер.

    В Мат.7:20 написано:»…за плодами їхніми пізнаєте їх. «.
    Який плід мають православні (ну і католики в т.ч.)?

    І ще, наступне:
    «Не кожний, хто звертається до Мене: Господи! Господи! Увійде до Царства Небесного, але той, що виконує волю Батька Мого, який на небі.»

    Православні виконують волю Бога?
    Може православному попові здається, що так, але хіба це так?

    Подивіться навкруги на грішний народ : хто вони? Католики і православні.
    Подивіться в тюрми: хто там? католики і православні.
    Хто в неділю зранку йде в церкву , а ввечері — хто в кабачок, а хто до коханки (чи коханця)? Православні і католики.
    І це-номрально, цього не бачать священослужителі?!

    Подивіться на молодь!
    Ці молоді моральні уроди, для яких нині нема нічого святого! В скільки років дівчата втрачають невинність, вагітніють, роблять десятки абортів, пють, вживають наркотики — хто вони? Католики і православні.
    Недавно реклама по цілому місті була розвішена: приходьте і отримаєте презервативи безкоштовно — «ця соціальна реклама на телебаченні й білбордах, спрямована на профілактику епідемії ВІЛ/СНІДу».
    Невже попи не читали цю рекламу?
    Ніхто не виступив і не сказав: люди, не зі Снідом треба боротись, а з АМОРАЛЬНОЮ поведінкою молоді!
    А чи знають священики, що робиться в нічних клубах, які відвідують «дєвкі» по 12-15 років?(в кожному місті є такі «розважальні заклади»), однак НІХТО з «ПАСТИРІВ» народу не кричить: ЛЮДИ (ДІТИ),ЩО ВИ РОБИТЕ?! Ви занепащуєте свої душі! (і тіла теж!).

    Однак…в католиків є ще «лазєйка» , приманка для невлісів: чистилище. Тому «можеш жити в своє задоволення, а після смерті — добрий Бог помилує усіх , роблячих непотребства при житті!»

    А що в православних є подібне, щоб обманити народ, за яких ПОМЕР Ісус?
    То чому попи мовчать на такі ЯВНІ гріхи?
    Сплять?
    Так.
    Послухайте ,як ГАРНО сказав про ТАКИХ «поводирів» і «пастирів» народу і служителів для Бога Ісайя 56:10-12:

    «Його вартівники всі сліпі, не знають нічого, всі вони пси німі, які гавкати не можуть, мрійники, лежні, що люблять дрімати!
    І це пси ненажери, що не знають насичення, і це пастирі ті, що не вміють уважати: усі вони ходять своєю дорогою, кожен з свого кінця до своєї здобичі…
    Прийдіть но, говорять, візьму я вина, та напою п’янкого нажлуктимось, і буде і цей день, і завтрішній день далеко щедріший!…

    Однак памятайте, «пастирі», бо НАПИСАНО і для вас
    в Об явленні 22:14-15:

    «Блаженні ті, котрі дотримуються заповідей Його, щоб мати їм право на дерево життя і увійти до міста брамою.
    А зовні – пси і чаклуни, і перелюбники, і душогуби та ідолослужителі, і всякий, хто любить і чинить неправду.»

    Кого називає Ісайя та Іван Богослов «ПСАМИ»?
    Бажаєте заперечити моїм словам?
    Пишіть: Waitme@i.ua


  • Максим Балаклицкий

    |

    високоповажна Олександро!

    думаю, Ви не зовсім праві

    сучасні православні й католики не менше від протестантів почуваються меншістю в секулярному світі

    даремно вірити «дєвкам», наркоманам і злочинцям, котрі називають себе католиками і православними — вони не є ними

    ні католицьке, ні православне віровчення не дозволяє вбивати, чинити перелюб і красти, приміром

    для більшості наших співвітчизників означена самоідентифікація — спроба визначити себе, сказати щось про себе

    бо сучасну людину загублено в часі й просторі

    пострадянська територія — єдиний у світі ареал, населення якого зменшується

    ми вимираємо

    чому? хоча б через волаючу бездуховність свого існування

    і там, де люди дотримуються хоч якихось принципів, православних, католицьких або ісламських — ситуація є кращою. приміром, рівень розлучень у Західній Україні традиційно найнижчий. я впевнений, що вплив високого рівня релігійності населення тут є чи не визначальним

    боги сучасних людей — зовсім не Єгова-Ісус, діва Марія чи Магомет

    це справжні язичники, що служать богам-витворам людських рук: красі, сексу, грошам, успіху, технології, задоволенню, гордості, національній вищості…

    ці речі католики й православні засуджують настільки ж ревно

    це давні проблеми, що почалися не вчора:

    — уявлення про все суспільство як про свою парафію. відповідно, всі його гріхи твої опоненти вважають твоїми, незалежно від твого ставлення до них. справедливо? ні. звідки походить ця ідея? від бажання проголосити країну християнською. ідея хороша, але вона вимагає невсипущої праці над духовним відродженням її мешканців. а історичні церкви зайнялися переважно поділом влади, а духовність людей занедбали. хоча не можна сказати, що у протестантів усе інакше: секуляризм поглинає і їхні країни


  • Максим Балаклицкий

    |

    — небажання відокремитися від грішників. бо засудиш їх поведінку — втратиш підтримку громадськості

    — бажання влади і грошей. освячення ресторану — не дешева справа

    православні й католики далеко не завжди співали під чужу дудку. згадайте їх непримиренну позицію по відношенню до соціалістичної пропаганди. інша річ, що словами не захистишся від комунізму — потрібні, як мінімум, певний рівень економічної забезпеченості населення та якісь гарантії соціальної справедливості. саме цим відрізнялася більшість протестантських країн зі США на чолі, й тому там комунізм не пустив такого глибокого коріння, як у католицькому й особливо православному світі

    перелічений Вами матеріалізм є плодом комуністичної агітації, а не католицької чи православної проповіді

    звідки Ви взяли, що православним і католикам закрито бачити духовні речі? які саме? Ви просто не знаєте духовних православних і католиків. а матір Тереза? Олександр Мень? Франциск Асизький? протопоп Аввакум?

    навіть якщо Ви народилися в протестантській сім*ї, я прийшов до Бога з т.зв. «православного», а насправді з пострадянського, секулярного оточення

    чомусь же не закрило мені?

    не слід так різко судити

    є погані протестанти, є гарні католики й православні

    мені огидно читати пропагандистські заклики православних батюшок у світській пресі проти «єретиків, розкольників і сектантів» — католиків, представників інших православних патріархатів і протестантів відповідно

    чим Ваш суд відрізняється?

    я знаю не одного католика й православного, що перейшов у протестантську церкву. як і навпаки

    свобода на те і дана, щоб користатися нею і нести відповідальність за свій вибір

    різні православні й католики мають різні плоди

    я знаю масу доброчинних організацій, заснованих цими церквами, наприклад

    вони пишуть розумні книжки й роблять добрі справи

    не тільки їх, але й їх також

    у країнах із переважним протестантським населенням Ви знайдете чимало кримінальників, повій та алкоголіків із чіткою належністю до протестантських громад

    і що?

    до якої міри православні виконують волю Бога? 80% їх богослов*я спільне з протестантським, а етика — набагато більшою мірою

    замість писати оці промови подбайте про духовний стан своєї громади, й це приверне до вас багато спраглих істини католиків і православних

    подивіться в інтернеті, як зі СНІДом борються католики й православні

    хто сказав, що православні мовчать? так є далеко не всюди

    а Ви не мовчите? подібних коментарів на православних сайтах так само чимало

    а Вам не здається, що пси є серед протестантів?

    Ви багато знаєте католицьких чи православних священиків, які є чаклунами, і перелюбниками, і душогубами та ідолослужителями?

    я особисто не знаю жодного. про деяких чув, але доказів не маю

    в даному разі я дискутував із рядовим православним — це історик, що працює в світському вузі

    він ніколи не був священиком і не планує ним бути

    у нього було перекручене уявлення про протестантів як про бузувірів, і він визнав, що спілкування зі мною дозволило йому побачити протестантів у вигіднішому світлі

    чи не вартий цей висновок моїх зусиль? я впевнений, що вартий

    він хотів продовжувати наш диспут, але я сказав, що ми все одне одному пояснили, й я не бачу користі в дальшій бесіді

    не будьте категоричною:

    «завжди готовими будьте на відповідь кожному, хто в вас запитає рахунку про надію, що в вас, із лагідністю та зо страхом»


RSS канал Следите за поступлением новых комментариев к этой статье через RSS канал

Оставьте свой комментарий к статье:

Для форматирования своего комментария (жирный, курсив, цитировать) - выделите текст в окне курсором и нажмите одну из кнопок форматирования. Более подробно об этом читайте на странице "Помощь".
Если Вы желаете исправить свой комментарий или удалить его - напишите нам в редакцию.
Запрещается размещать комментарии через прокси-сервера, с целью скрыть свои данные.
Запрещается размещать комментарии с использованием множественных фиктивных имен с целью создать видимость участия в обсуждении группы людей. Постоянные псевдонимы допускаются.
Запрещается размещать в комментариях URL ссылки на статьи, размещенные на сайтах враждебных к Церкви АСД или призывающих к расколу, независимо от изложенного там материала.
Если, по Вашему мнению, какой-то комментарий является оскорбительным или унижающим Вас или Ваши религиозные верования, или является таковым в отношении других читателей - напишите нам в редакцию. Мы рассмотрим этот вопрос, и если нужно, примем меры.
© Интернет-газета "ПУТЬ", 2006-2016
При использовании материалов указывайте эл.ссылку на цитируемую статью, в бумажной публикации – короткую ссылку на наш ресурс. Все права на тексты принадлежат их авторам. Дизайн сайта: YOOtheme GmbH. Техническая поддержка сайта: info@asd.in.ua

Христианский телефон доверия: 0-800-30-20-20 (бесплатно по Украине), 8-800-100-18-44 (бесплатно по России)
или с мобильного: Life (093) 50-157-80, МТС (066) 707-000-5, Киевстар (098) 707-000-5.