Православний – адвентист: богословські дискусії

04-10-2007, комментария 2 Просмотров: 1 866

Учасники:

Сергій Савченко, кандидат історичних наук, доцент кафедри історії, документознавства Національної Металургійної академії (м. Дніпропетровськ), віруючий Української Православної Церкви (Московського Патріархату).

issledovaniya1.jpg (88.17 Kb)

Максим Балаклицький, кандидат філологічних наук, доцент кафедри журналістики Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, адвентист сьомого дня.

issledovaniya2.jpg (52.28 Kb)

6.05.07. САВЧЕНКО – БАЛАКЛИЦЬКОМУ.

Привід – прочитання статті Балаклицького про історію адвентистської журналістики.

«Шановний пане Максиме!

З приводу богослов’я адвентистів. Я не хотів би ображати Ваші релігійні почуття, але з погляду православного християнина адвентистське богослов’я має кілька вад, які навіть дають можливість засумніватися в його християнському характері.

По-перше, ? учення про смерть душі разом із тілом, яке фактично іґнорує Євангеліє, його очевидні твердження, що душа може жити окремо від тіла (напр., див. притчу про “багача и Лазаря“). При цьому адвентисти спираються лише на Старий Завіт, наче з часів Мойсея у світі нічого не змінилося, а Нового Завіту наче і не було.

По-друге, ? “Небесне Святилище“, походження кого є небіблійним. Учення про це виникає, як вам теж відомо, після “великого розчарування“. Метою винаходу цього вчення було виправдання помилок в есхатологічних підрахунках Міллера, щоб не розбіглися і так розчаровані рештки прибічників. Зацикленість адвентистів на есхатологічній проблематиці, постійних вирахуваннях дати Другого Пришестя дає моральні підстави нагадати їм слова Спасителя: “Про день і час той не знає ніхто, ні Ангели Господі, ні Син, а лише Отець…“ Мабуть, адвентистам час Другого пришестя відомий краще, ніж Сину Божому…

В Біблії нічого не говориться ні про яке “Небесне святилище“, в якому перебуватиме Христос, проводячи “розслідування“ хороших і поганих справ людських. Тому, хто створив небо і землю і увесь Всесвіт, хто знає усі наші думки і справи ще до того, як ми їх здійснили, немає потреби бути “детективом“, займаючись процедурою розслідування аж з 1844 р. Тим самим ставиться під сумнів “всеведение“ та “вездесущие“ Боже. Прошу показати, які саме місця у Священному Писанні дають підстави для подібного богослов’я? Я вже не кажу про те, що за вченням адвентистів ? Ватикан якимось чином “осквернив“ “Небесне святилище“! Яким чином?

По-третє, ? я вітаю намагання адвентистів бути точними у виконанні заповіді про день суботній. Православна Церква, на відміну від Католицької, цей день теж шанує: у суботу служиться святкова літургія, немає посту. Але небажання адвентистів святкувати Воскресіння Христове (неділю) ? для мене не є зрозумілим. Тоді неясно, навіщо адвентистам взагалі Євангеліє, якщо шанування вітхозавітної суботи має більше значення, ніж шанування Воскресіння Сина Божого? До речі, перші християни апостольських часів саме в день Воскресіння Христового збиралися на “преломление хлеба“. Адвентисти забули, що Христос ? “господин субботы“…

Це лише кілька міркувань, які мені особисто не дають можливості побачити в адвентистському богослов’ї щось надзвичайно цікаве. Адвентизм, на мій погляд, це всього лише рецидиви старозавітнього мислення поєднані із хіліастичними єресями, популярними у середні віки. Неякісність богослов’я адвентистів полягає в тому, насамперед, що адвентисти “не помітили“ Євангельської “радісної звістки“, не зуміли органічно поєднати два Завіти ? Старий та Новий.

Твори Любащенко я читав, в тому числі не раз спілкувався з нею особисто. Її “Історія протестантизму в Україні“ ? це зразок крайньої ідеологічної заанґажованості та нерозуміння християнського богослов’я. Особливо, коли вона пише про ранньомодерний реформаційний рух та середньовічні єресі. Незабаром у Дніпропетровську вийде моя книжечка «Іван Вишенський поза контекстом “православної реформації“ та “українського гуманізму“», де я намагаюся це довести.

З повагою, Сергій Савченко».

*****************************************************************************************

10.09.07. БАЛАКЛИЦЬКИЙ – САВЧЕНКУ.

«Високошановний пане Сергію!

Як тільки знайшлася хвилина, бігом Вам одписую. Вибачте за тривале мовчання – відпочивав не в Харкові, а після повернення сталось традиційне занурення в буденну суєту 🙂

Для зручності я дозволив собі розбити Ваш лист на окремі понумеровані тези. Цитати з Вашого листа помічаю жирністю.

1. Я НЕ ХОТІВ БИ ОБРАЖАТИ ВАШІ РЕЛІГІЙНІ ПОЧУТТЯ…

Усе в порядку. Головне – істина, а вона не завжди буває приємною. У мене є досвід спілкування зі співрозмовниками з інших «ідеологічних таборів», і далеко не настільки коректними й грамотними, як Ви. Напр., я знедавна беру участь у відповідях на питання відвідувачів сайту «Твоя Біблія». Пишуть різні й різне…

2. ПО-ПЕРШЕ, ? УЧЕННЯ ПРО СМЕРТЬ ДУШІ РАЗОМ ІЗ ТІЛОМ, ЯКЕ ФАКТИЧНО ІҐНОРУЄ ЄВАНГЕЛІЄ, ЙОГО ОЧЕВИДНІ ТВЕРДЖЕННЯ, ЩО ДУША МОЖЕ ЖИТИ ОКРЕМО ВІД ТІЛА (НАПР., ДИВ. ПРИТЧУ ПРО “БАГАЧА И ЛАЗАРЯ“).

Давайте проаналізуємо даний фрагмент.

Я зазвичай студіюю Біблію за Огієнківським перекладом. Тому з Вашого дозволу цитуватиму його.

Луки 16:19 Один чоловік був багатий, і зодягався в порфіру й віссон, і щоденно розкішно бенкетував. 20 Був і вбогий один, на ім’я йому Лазар, що лежав у воріт його, струпами вкритий, 21 і бажав годуватися кришками, що зо столу багатого падали; пси ж приходили й рани лизали йому… 22 Та ось сталось, що вбогий умер, і на Авраамове лоно віднесли його Анголи. Умер же й багатий, і його поховали. 23 І, терплячи муки в аду, звів він очі свої, та й побачив здаля Авраама та Лазаря на лоні його. 24 І він закричав та сказав: Змилуйся, отче Аврааме, надо мною, і пошли мені Лазаря, нехай умочить у воду кінця свого пальця, і мого язика прохолодить, бо я мучуся в полум’ї цім!… 25 Авраам же промовив: Згадай, сину, що ти вже прийняв за життя свого добре своє, а Лазар так само лихе; тепер він тут тішиться, а ти мучишся. 26 А крім того всього, поміж нами та вами велика безодня поставлена, так що ті, що хочуть, переходити не можуть ізвідси до вас, ані не переходять ізвідти до нас. 27 А він відказав: Отож, отче, благаю тебе, щоб його ти послав у дім батька мого, 28 бо п’ятьох братів маю, хай він їм засвідчить, щоб і вони не прийшли на це місце страждання! 29 Авраам же сказав: Вони мають Мойсея й Пророків, нехай слухають їх! 30 А він відказав: Ні ж бо, отче Аврааме, але коли прийде хто з мертвих до них, то покаються. 31 Йому ж він відказав: Як Мойсея й Пророків не слухають, то коли хто й із мертвих воскресне, не йнятимуть віри!

Наскільки я розумію, це притча. Саме формулювання «один чоловік» указує на умовність ситуації. Подібні зачини характерні для притч (як про це прямо сказано) про виноградарів, милосердного самарянина, про господаря, що роздав слугам десять мін срібла, й про блудного сина з попереднього, 15 розділу цього Євангелія.

Що таке притча? Повчальна історія, яка не обов’язково корелює з дійсністю. Дійсним є не сюжет, а «сила» байки, висновок притчі («сказка ложь, да в ней намёк, добрым молодцам урок»).

На мою думку, найбільш фантастичною є притча з промови Йотама зі Суддів 9:

8 Пішли були раз дерева, щоб помазати царя над собою, і сказали вони до оливки: Царюй ти над нами! 9 А оливка сказала до них: Чи я загубила свій товщ, що Бога й людей ним шанують, і сторожити піду над деревами? 10 І сказали дерева до фіґи: Іди ти, та й над нами царюй! 11 І сказала їм фіґа: Чи я загубила свої солодощі та свій добрий врожай, і сторожити піду над деревами? 12 І дерева промовили до винограду: Іди ти, та й над нами царюй! 13 І промовив до них виноград: Чи я загубив свого сока, що Бога й людей веселити, і сторожити піду над деревами? 14 Тоді всі дерева сказали тернині: Іди ти, та й над нами царюй! 15 А тернина сказала деревам: якщо справді мене на царя над собою помазуєте, підійдіть, поховайтеся в тіні моїй! А як ні, то ось вийде огонь із тернини, та кедри ливанські поїсть!

АЖ ОСЬ І ТЛУМАЧЕННЯ:

16 А тепер, якщо направду й у невинності зробили ви, що настановили Авімелеха царем, і якщо ви добре зробили з Єруббаалом та з домом його, і якщо ви зробили йому за заслугою рук його, 17 бо мій батько воював за вас, і кинув був життя своє на небезпеку, і врятував вас із руки Мідіяна, 18 а ви сьогодні повстали на дім батька мого, та й повбивали синів його, сімдесят люда, на одному камені, і настановили царем Авімелеха, сина його невільниці, над сихемськими господарями, бо він брат ваш, 19 і якщо в правді й невинності зробили ви з Єруббаалом та з домом його цього дня, то радійте Авімелехом, і нехай і він радіє вами! 20 А як ні, вийде огонь з Авімелеха, та й поїсть господарів Сихему й Бет-Мілло, і вийде огонь із господарів Сихему й з Бет-Мілло, та й з’їсть Авімелеха.

По-моєму, паралелізм очевидний. Немає жодних підстав уважати, що (відтепер?) реальні рослини розмовляють і помазують над собою царя. Це лише притча. Без тлумачення вона втрачає всякий смисл.

Відокремити «силу» притчі про багача й Лазаря не тяжко. Як і в Йотама, її подають у кінці:

Як Мойсея й Пророків не слухають, то коли хто й із мертвих воскресне, не йнятимуть віри!

Цю ідею Христос озвучує й перед притчею:

Лк. 16:13 Жаден раб не може служить двом панам, бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або буде триматись одного, а другого знехтує. Не можете Богові й мамоні служити! 14 Чули все це й фарисеї, що були сріблолюбці, та й стали сміятися з Нього. 15 Він же промовив до них: Ви себе видаєте за праведних перед людьми, але ваші серця знає Бог. Що бо високе в людей, те перед Богом гидота. 16 Закон і Пророки були до Івана; відтоді Царство Боже благовіститься, і кожен силкується втиснутись в нього. 17 Легше небо й земля проминеться, аніж одна риса з Закону загине. 18 Кожен, хто дружину свою відпускає, і бере собі іншу, той чинить перелюб. І хто побереться з тією, яку хто відпустив, той чинить перелюб.

На пріоритеті Божого Слова наголошує Христос, бо фарисеї затемнювали його зміст власними переданнями (Мк. 7:1-23) й за те мали понести більший осуд (Лк. 17:1¬–2).

А ось попередній контекст:

Лк. 16:1 Оповів же Він й учням Своїм: Один чоловік був багатий, і мав управителя, що оскаржений був перед ним, ніби він переводить маєток його. 2 І він покликав його, і до нього сказав: Що це чую про тебе? Дай звіт про своє управительство, бо більше не зможеш рядити. 3 І управитель почав міркувати собі: Що я маю робити, коли пан управительство відійме від мене? Копати не можу, просити соромлюсь. 4 Знаю, що я зроблю, щоб мене прийняли до домів своїх, коли буду я скинений із управительства. 5 І закликав він нарізно кожного з боржників свого пана, та й питається першого: Скільки винен ти панові моєму? 6 А той відказав: Сто кадок оливи. І сказав він йому: Візьми ось розписку свою, швидко сідай та й пиши: п’ятдесят. 7 А потім питається другого: А ти скільки винен? І той відказав: Сто кірців пшениці. І сказав він йому: Візьми ось розписку свою й напиши: вісімдесят. 8 І пан похвалив управителя цього невірного, що він мудро вчинив. Бо сини цього світу в своїм поколінні мудріші, аніж сини світла. 9 І Я вам кажу: Набувайте друзів собі від багатства неправедного, щоб, коли проминеться воно, прийняли вас до вічних осель. 10 Хто вірний в найменшому, і в великому вірний; і хто несправедливий в найменшому, і в великому несправедливий. 11 Отож, коли в несправедливім багатстві ви не були вірні, хто вам правдиве довірить? 12 І коли ви в чужому не були вірні, хто ваше вам дасть?

Спірним моментом було сріблолюбство фарисеїв, які наголошували, що земне багатство (це його Христос називає неправедним – 16:10) автоматично вказує, що його власник є праведний перед Богом. Христос доводить, фатальний гріх багатого полягав у тім, що він своє надмірне багатство витрачав на себе, а не набував ним друзів, щоб, коли проминеться воно, прийняли його до вічних осель, яких символізовано Аврамовим лоном. Причина цього була в тім, що багач служив не Ієгові, а Мамоні. А, як відомо, ідолопоклонники з дітей Авраама втрачали право на Авраамів спадок – Небесний Ханаан (Євр. 11:8–10) (той же Ісав – Мал. 1:2¬–5), втрачали місце в небесних оселях.

Тепер про текст притчі. Як і в притчі Йотама, його не можна сприймати догматично:

• Помітний перегук становища блудного сина в дальнім краю з Лазарем. Через черствість багача Лазар так само голодний і покинутий, як і блудний син на чужині. Хоч Лазар і не помирає з голоду, він повинен був би їсти саме зі столу багача. Відтак, вдачі й долі Лазаря й багача становлять осьову опозицію притчі.

• Важливо, що про моральне обличчя Лазаря нічого не сказано. Єврей не повинен був заробляти хорошою поведінкою турботу брата. Вона була обов’язком останнього. Однак посмертна доля Лазаря показує, що Христос уважає бідних вартими спасіння.

• Після смерті праведні упокоюються до дня Божого суду. Нікого янголи не носять на Авраамове лоно. До того ж варто відмітити, що Христос ніде не вживає слів «душа», «дух». У тексті віднесли всю людину. Для Петра й після воскресіння Христа було очевидно, що праведний цар Давид перебуває в запечатаному гробі, про що апостол нічтоже сумняшеся згадує як доказ: Дії 2:29–34. Як бачимо, ніхто зі слухачів Петра не заперечив цього.

• Символічність Аврамового живота (чи черева) також очевидна. Якого розміру він має бути, щоб помістити на нього всіх спасенних, яких апостол Іван не міг навіть перелічити (Одкр. 7:9)? Навіть якщо там будуть тільки спасенні з євреїв. Та й у цьому випадку – на чиєму животі буде решта? Чи не більшою була чисельність християн у світі за 2000 років?

• Чому саме Авраам і його живіт? Чому не Бог, пріоритетність Якого завжди підкреслюється (Ів. 8:58)? Чому не Сам Христос, Який наново породив усіх нас (Як. 1:18)? Чи не вчить Біблія про Церкву як про тіло саме Христа? Чи євреї й християни будуть в окремих раях, чи то пак, на окремих животах?

• Фарисеї доводили свою «благодатність» родоводом від Авраама. Однак Христос твердив, що без Аврамової рятівної віри їх справжній батько – диявол: Ів. 8:59. Лазар, якого поневажив багач, був його родичем. Його прямим обов’язком було турбуватися про старців і злидарів зі свого народу. Віднесення Лазаря на живіт Авраама було символом того, що віра Лазаря його врятувала – він скористався з переваг перебування в народі Божому. Символічно Авраам визнав його своїм сином: Бут. 30:3, Іс. 63:16. А от родовід багатого сам по собі «не спрацював», бо його спосіб життя суперечив ділам Авраама. Його визнано вигнанцем, ґоєм: Бут. 21:10.

• Ідею представництва, символізовану тут животом Авраама, подибуємо в Євр. 7:9–10. Левій іще в тім таки органі Авраама задовго до свого народження віддав Мелхіседеку десятину. Наскільки я розумію, тут 1) живіт є благочестивим субститутом фалоса, який мав народити великий нарід і благословити решту етносів: Бут. 12:2–3. 2) Далі, я згоден із тлумаченням, що слова Авраама слузі Елі-Езеру «поклади свою руку під стегно моє, і я заприсягну тебе Господом» (Бут. 24:2–3) насправді натякали на фалос, який був найбільшою цінністю Авраама – засобом, який повинен був справдити Божу обітницю. Це другий субститут. 3) Недарма ж знаком біологічних Аврамових дітей дотепер лишається обрізання – ще один натяк на ту ж частину тіла.

• Янголи не знають посмертної долі людини. Це видно з опису Божого суду в Дан. 7. Тисячі свідків спостерігають судовий процес. Це Божі янголи, для яких ми зробилися захопливим видовиськом (1 Кор. 4:9), сутність якого вони тільки прагнуть збагнути: Еф. 3:10. Самі розумієте, без Божої вказівки Його слуги нічого не будуть робити (Євр. 1:14), а носити мертвих на той чи інший живіт і поготів.

• Далі вже складніше. Що це за муки в аду? Слова «шеол» і «гадес», ужиті в біблійному оригіналі в подібних місцях, означають одне – могилу, в якій панує повне небуття: Еккл. 9:5–6, Іс. 38:18–19, Єз. 37. Очевидно, недарма Огієнко частенько лишає невизначене «шеол» в українському тексті: 62 (!) згадки. Я припускаю, що під час перекладацької роботи він сам був здивований відсутністю семантичного поля, яке би дозволяло вживати тут старослов’янське «ад» (порівняйте: 7 згадок), а тим паче питомо українське «пекло» (жодної згадки!) – надто іншим є їх асоціативне навантаження у читачів грецького менталітету.

• Який символ описує пекельні муки? Чаша гніву: «Коли хто вклоняється звірині та образу її, і приймає знамено на чолі своїм чи на руці своїй, то той питиме з вина Божого гніву, вина незмішаного в чаші гніву Його, і буде мучений в огні й сірці перед Анголами святими та перед Агнцем» (Одкр. 14:9–10). Це саме той вогонь, який спалив Содом і Гоморру й який спалить грішників після Армагеддону: Одкр. 20. Після нього не вижив ніхто. Саме цю чашу Христос просив пронести мимо Нього. Коли ж Він її пив? До смерті чи після? Очевидно, до, бо помер Він од того ж, що об’єднує Содом з Армагеддоном – повного залишення Богом-життєдавцем: Мф. 27:46; див. Дії 17:28. Ніякі Його фізичні муки не можуть зрівнятися з прокляттям повішення на дереві – символом того, що Бог не допускає твоїй крові упасти в землю, щоб волати до Нього, себто символом вічного забуття: Іс. Нав. 10; Гал. 3:13. Грішники будуть помирати в жорстокій муці відчаю, злоби, депресії й страху: Одкр. 6:15–17. Багача забув Бог, тому й живіт Авраама його не рятує.

• Що цікаво, багатого ховають, а не носять на живіт. Муки він терпить у могилі, а не деінде.

• Там він щось відчуває. Себто він там не вмер, а, наприклад, ходить по герметично закритій кам’яній гробниці, чи лежить там. Головне, працює його нервова система, рецептори й мислення. Трупом це ніяк не назвеш. Хоч тіло реального Лазаря уже на четвертий день смерділо: Ів. 11:39.

• Йому там погано. Причина одна – відчуження од Авраама, себто метафізичне сирітство, байстрюцтво. Він… піднімає очі. 1) В повній темряві 2) мертва людина 3) бачить 4) видіння відкритого неба. Небесні матерії іноді відкривалися праведникам, однак примусово будуть показані всім при другому пришесті Христа (Одкр. 6), коли Він прийде оголосити результати суду, яким зайнятий зараз. Пояснення цього феномена одне: могила багача відкрилася (Дан. 12:1–2, 2 Тим. 4:8 тощо)! Саме при воскресінні почалися його пекельні муки од відчаю – неможливості змінити свою посмертну долю: Еккл. 9:4.

• Він бачить Авраама, а в нього на животі перебувають не всі спасенні, а один Лазар. Щоб на твоєму животі хтось лежав, слід як мінімум сидіти, а краще лежати: «Кажу ж вам, що багато-хто прийдуть від сходу та заходу, і засядуть у Царстві Небеснім із Авраамом, Ісаком та Яковом» (Мф. 8:11). Коли ми подивимось на різні переклади дієслова «засядуть» у цім вірші, стає ясно, що йдеться про свято Кучок (Лев. 23:34–44) – бенкет при входженні до Ханаану й довгожданому куштуванні його плодів. Усі спасенні на чолі з патріархами лягають біля святкового столу: Лк. 22:14. Крім свята Кучок, іще одним символом цього бенкету є весілля Христа зі Своєю Церквою (Мф. 22:1–14. У цій притчі про гостя не у весільнім одязі та ж сама доля, що й у багача). На Вечері Господній реальний апостол Іван поклав голову на груди Христа. На небесному бенкеті притчовий Лазар поклав [голову?] на живіт Аврааму.

• Як походить із Одкр. 20, при другому воскресінні, тепер неправедних, підняті з одкритих могил грішники шикуються під знамена Диявола, який веде їх на штурм Небесного Єрусалима. Атака провалюється – вогонь падає [зі стіни міста? з неба?] на загарбників і палить їх. Саме тому, очевидно, довго милуватися сценою небесного бенкету багачеві не вдається: його починає жерти полум’я.

• Він волає до Авраама не з проханням його взяти на небо, а тільки полегшити муки. Цей самий смисл, тільки з іншою метою, має гетсиманська молитва Христа, з якої починається пиття Ним пекельної чаші. Знову ж таки важливо помітити: багач молиться не Богу, а Аврааму. Це ідолопоклонство. Христос підкреслює, що віру в живого Бога багач замінив вірою у фалос Авраама. Він думав, що його врятовано для неба фактом біологічної спорідненості з Авраамом. Залишений Духом Святим багач навіть не мислить про спасіння. Його цікавить тільки власний фізичний стан. «Самі по собі» навіть найкращі, найпорядніші люди не зможуть не те що спастися, а й просто захотіти на Небо.

• І його звернення до Авраама доводить це. Йому не потрібне небесне синівство; головне, що його батько – Авраам.

• Авраам не відмовляється од біологічного родича й іменує його сином. Проте нічого не поправиш. Багач вибрав своїм богом Мамону й скуштував уже його благословіть. Його долю визначено тим, що він не захотів зрозуміти, що земне багатство – неправедне. Воно оманливе. Ним не можна знаджуватися. Його дано для здійснення Божого плану для земного існування: фізичного життя й духовного росту – служіння іншим: 2 Петр. 1:3. Його забуття потреби у вірі й доброчинстві зберегло його фізичне єство, але згубило духовне. Авраам пам’ятає про багача, але Бог навіть не присутній при їхньому діалозі – Він ніколи не знав цього чоловіка (Лк. 13:25–27. Це іще одна притча, розказана Христом незадовго до притчі про багача й Лазаря). Його невідомість для Бога підкреслено відсутністю багачевого імені. Він своє існування звів до майнового аспекту. Для Христа цього багача не існує; він тільки «один чоловік». Недарма ж Христос спочатку назвав ім’я реального – тоді мертвого – Лазаря, а потім уже «вийди сюди!»: Ів. 11:43. Мені подобається думка Чарльза Сперджена, який говорить, що якби Христос не назвав імені Лазаря, тоді встали б усі мертві від Адама. Може, так і буде: у перше воскресіння Бог перелічить усі імена з книги життя (Одкр. 21:27), а потім скаже: «вийдіть сюди!» А через тисячу років – тільки останню фразу.

• Після земної смерті ніхто вже не змінить своєї вічної долі. Багач зрозумів це й просить, щоб Лазар пішов до його братів, яких він уважає за іще живих! Ясно, що брати – символ багатих фарисеїв, які на момент виголошення притчі Христом іще можуть покаятися.

• Але в притчі посилати з ублаганнями пізно: всі земляни вже або з Авраамом на бенкеті в Небесному Єрусалимі, або в адському полум’ї з Дияволом. Багач цього не знає. Увесь час свого перебування в могилі він не помічав часу, бо його свідомість спала: Ів. 11:11–14.

• Багачевої омани Авраам не поправляє, бо притча покликана відкрити очі не цьому вимишленому персонажу, а слухачам Христа – фарисеям. Тому з уст Авраама звучить «сила» притчі: ніяке джерело, в тім числі церковне передання, не повинно відворотити нас од правди про Небо й огняне озеро.

• Багач апелює до переконливості чуда, якого фарисеї вимагали від Христа на доказ Його духовного авторитету: Мф. 12:39, 16:4. Однак Христос наголошує, що авторитет Писання вищий од чудес.

• Наостанок зазначимо, що Авраам підкреслює, що після смерті Лазар міг тільки в один спосіб явитися [іще живим?] братам багача – через своє воскресіння в тілі.

Тож я не можу знайти в цій притчі й найменших доказів загробного існування без тіла.

3. «ПРИ ЦЬОМУ АДВЕНТИСТИ СПИРАЮТЬСЯ ЛИШЕ НА СТАРИЙ ЗАВІТ, НАЧЕ З ЧАСІВ МОЇСЕЯ У СВІТІ НІЧОГО НЕ ЗМІНИЛОСЯ, А НОВОГО ЗАВІТУ НАЧЕ І НЕ БУЛО».

Для мене не існує штучного поділу між частинами єдиного Божого Слова: Лк. 24:44, 2 Тим. 3:16. Ми читали, що ніщо не переконає тих, хто не слухає Мойсея й пророків. Та й усі новозавітні заклики вивчати Слово Боже (Ів. 5:39 тощо) адресуються зовсім не до Нового заповіту, про який тоді ніхто з людей і гадки не мав. Християни училися слідувати за Христом на підставі Старого заповіту: Дії 15:21.

Якщо підрахувати цитати з мого попереднього аналізу, співвідношення між Старим і Новим заповітом буде 15 і 29 згадок відповідно. Пріоритет Нового заповіту очевидний, хоч одного його недостатньо для коректного богослов’я.

А що змінилося з часів Мойсея? Михаїл Архангел сперечався з Дияволом не за душу Мойсея, а за його тіло – за право його воскресити, а не взяти душу на Небо. В книзі Одкровення перед Божим престолом бачимо тільки 24-х старців, які воскресли разом із Христом: Мф. 27:52–53. Христові являються Мойсей і Ілля. Вони вказували на 2 класи людей, що стрічатимуть грядущого Христа. Одні встануть із могил, інші будуть узяті на небо живими: 1 Сол. 4:16–17. В останній цитаті все стає на свої місця: тут і Боже веління мертвим устати, і сурма, яка пробуджує «сплячих», себто мертвих, і Архангел [Михаїл], який відсуджує у Диявола спасенних. Написано, що море, смерть і ад віддадуть мертвих, а не тільки їх душі: Одкр. 20:13. Якщо щось у Новому заповіті забув, покажіть.

4. «ПО-ДРУГЕ, ? “НЕБЕСНЕ СВЯТИЛИЩЕ“, ПОХОДЖЕННЯ КОГО Є НЕБІБЛІЙНИМ».

Давайте розбиратися. Ця тема складніша.

Доктрина 23. 23. Служение Христа в небесном святилище.

На небе находится святилище, истинная скиния, которую воздвиг Господь, а не человек. Там Христос совершает ради нас Своё заступническое служение. Его служение даёт каждому верующему возможность спасения через принятие Его искупительной жертвы, которую Он однажды принёс на кресте за всех нас. Сразу же после вознесения Он стал нашим великим Первосвященником и начал Своё заступническое служение. В 1844 году, по окончании пророческого периода в 2300 лет, началась вторая и последняя часть Его примирительного служения. В это время на небе начался следственный суд — первая стадия окончательного удаления всех грехов, прообразом которой было очищение древнего еврейского святилища в день примирения. В том ветхозаветном служении святилище символически очищалось кровью жертвенных животных, небесное же святилище реально очищается совершенной жертвой, которой является кровь Иисуса. Жители неба, благодаря следственному суду, видят, кто среди умерших на земле почил во Христе, и потому считается достойным иметь участие в первом воскресении. На этом суде также становится ясно, кто из ещё живущих на земле пребывает во Христе, соблюдая Божьи заповеди, веря в Иисуса, полагаясь на Него в деле спасения, и, следовательно, достоин жизни в Его вечном Царстве. Этот суд подтверждает справедливость Бога, спасающего тех, кто верит в Иисуса. Суд провозглашает, что сохранившие верность Богу войдут в Небесное Царство. Когда же это служение Христа завершится, одновременно с ним закончится и отведённое для людей время испытания перед Вторым пришествием (Евр.8,1-5; 4,14-16; 9,11-28; 10,19-22; 1,3; 2,16.17; Дан.7,9-27; 8,13.14; 9,24-27; Числ.14,34; Иез.4,6; Лев.16; Откр.14,6.7.12; 20,12; 22,12).

Детальне тлумачення цієї доктрини можна знайти у книзі:

В начале было Слово. Основы вероучения христиан-адвентистов седьмого дня. – Заокский: Источник жизни, 1993 й багато пізніших перевидань.

Думаю, наведених вище текстів достатньо.

Мойсею на горі було показано зразок, за яким він будував земну скинію. Її покликання полягало в тім, щоб указувати на Скинію Небесну: Євр. 9:23, 24. Давиду було дано всі креслення, за якими Соломон збудував земний храм. Детальний опис храму, який не був збудований на землі, стрічаємо в Єзекіїля. Усе послання до євреїв розкриває ідею Христа як Первосвященика Небесного святилища. Сюжет книги Одкровення розгортається почергово на землі й у Небесному Храмі: Одкр. 1:12, 4:2, 7:15, 8:3, 9:13, 11:19, 15:5–8, 16:17. Небесний Храм – реальне місце: Євр. 8:2.

5. МЕТОЮ ВИНАХОДУ ЦЬОГО ВЧЕННЯ БУЛО ВИПРАВДАННЯ ПОМИЛОК В ЕСХАТОЛОГІЧНИХ ПІДРАХУНКАХ МІЛЛЕРА, ЩОБ НЕ РОЗБІГЛИСЯ І ТАК РОЗЧАРОВАНІ РЕШТКИ ПРИБІЧНИКІВ.

Усе було навпаки. Міллер очолив тільки авангард міжконфесійного есхатологічного руху. На те воно й велике розчарування, що абсолютна більшість прибічників цього руху розбіглася невдовзі після нього. Ними ніхто не керував, тим паче (майбутні!) адвентисти, які на той час були так само деморалізовані. До того ж вони були досить молодими людьми, аби вести за собою когось, та ще й у час такої кризи. Ні на яку близькість до самого Міллера не претендував жоден із піонерів адвентизму, хоч, думаю, спокуса існувала. Також ніхто з них не ставив себе розумнішим від нього, мовляв, «ми знали, що він помилявся» тощо.

Із руху «міллеритів» народилися не тільки адвентисти, а й Свідки Єгови (не світоглядно, ясна річ, а інституціонально) та мормони.

Після відомого «кукурудзяного видіння» жменька молоді рішила, що в тлумаченні Біблії можуть помилятися люди, а не Бог, і з ревними молитвами почала студіювати все з початку. Їх завдання було протилежним – не виправдати Міллера, а знайти хиби його вчення.

Наразі для адвентистів він тільки історичний попередник на кшталт альбігойців, Гуса або Лютера. Я не знаю жодної з його книжок у слов’янських перекладах, хоч видавнича активність АСД загальновідома.

6. ЗАЦИКЛЕНІСТЬ АДВЕНТИСТІВ НА ЕСХАТОЛОГІЧНІЙ ПРОБЛЕМАТИЦІ…

Це не зацикленість, а серйозна увага. Але, наприклад, я на 15-й рік членства в цій Церкві до сих пір не можу без підготовки розписати навіть основні часові викладки пророчих «ланцюгів», яким учать АСД [погано, але факт]. Не знаю жодного випадку адміністративних покарань парафіян за незнання пророцтв. А от позбавляти членства за перелюб, пияцтво, наркоманію тощо – норма для АСД, закріплена в «Церковному керівництві». Принаймні нерішучість пасторів у таких діях сприймається багатьма вірниками як загрозливий легалізм.

Тут є й текстологічні причини: кожен п’ятий вірш Нового таки заповіту говорить про друге пришестя Христа. Ігнорувати цю ідею сумлінному богослову просто несила. Христос прийшов звістити прихід Небесного Царства, натомість більшість Церков, схоже, переважно опікується справами царства земного.

7. ПОСТІЙНИХ ВИРАХУВАННЯХ ДАТИ ДРУГОГО ПРИШЕСТЯ ХРИСТОВОГО…

А це звідки взято?

Міллер спочатку оголосив рік пришестя – 1844, потім місяць, і й довго не погоджувався уточнювати цю дату, покликаючись на цитований Вами вірш: “Про день і час той не знає ніхто, ні Ангели Господі, ні Син, а лише Отець…“

Шок Великого розчарування так витверезив адвентистів, що на моїй недовгій пам’яті офіційна верхівка постійно спростовувала «народні чаяння» ту дату бодай уточнити. Ось позиція офіційного американського богослова з АСД: Марвин Мур. Кризис последнего времени. – Заокский: Источник жизни, 1999. – 288 с.

Офіційна Церква згодна, що ми можемо судити про знаки тенденцій, які вказують на пришестя: Мф. 24. Але дат жоден адвентист на моїй пам’яті не називав. Були кулуарні здогади, побажання, сподівання, побоювання. Але ніколи дати не лунали з кафедри й не попадали в офіційні видання, байдуже, зовнішні чи внутрішні.

Видання, які не облишили таких намірів, випускаються жменьками радикалів, що в масі своїй утворили власні релігійні групи. Офіційна Церква, якій належить бренд «християни-адвентисти сьомого дня», цих видань зрікається (подібний випадок описує М. Мур).

«Останньою соломинкою» у спокусі розрахунків лишається теза Олени Вайт про те, що події останнього часу почнуть бурхливо розгортатися після прийняття чи то Світовим урядом, чи урядом США (ось Вам знання середнього адвентиста! 🙂 указу про обов’язкове дотримання неділі як дня Господнього. Я в своїй проповіді, яку виголошував багато разів у різних місцях, критикую намагання узалежнити свою віру од строків того наказу, себто «рубаю останню гілку» цих прагнень. За всі ці роки я не стикнувся з жодним критичним відгуком на дану ідею з боку парафіян чи священиків.

8. ТОМУ, ХТО СТВОРИВ НЕБО І ЗЕМЛЮ І УВЕСЬ ВСЕСВІТ, ХТО ЗНАЄ УСІ НАШІ ДУМКИ І СПРАВИ ЩЕ ДО ТОГО, ЯК МИ ЇХ ЗДІЙСНИЛИ, НЕМАЄ ПОТРЕБИ БУТИ “ДЕТЕКТИВОМ“, ЗАЙМАЮЧИСЬ ПРОЦЕДУРОЮ РОЗСЛІДУВАННЯ АЖ З 1844 Р. ТИМ САМИМ СТАВИТЬСЯ ПІД СУМНІВ “ВСЕВЕДЕНИЕ“ ТА “ВЕЗДЕСУЩИЕ“ БОЖЕ.

Нам не зрозуміти всієї складності ситуації, якщо ми забудемо про те, що бунт Диявола поставив під питання легітимність Божого правління: Бут. 3:4–5. І саме Бог опинився крайнім у ланцюзі самовиправдання Адама й Єви. Недарма за Дияволом пішла третина янголів: Одкр. 12:4. Природа й характер Творця все ще успішно оббріхуються альтернативними голосами.

Суд Божий був відомий Самому Богу завжди: Дії 15:18. А от усесвіту відкривається зараз (я наводив вірші вище), а людям – під час тисячолітнього царства: 1 Кор. 6:3, 2 Кор. 20:4.

Без того, щоб вивести приховане на Боже світло (1 Кор. 4:5), не може бути повної довіри, на якій завжди ґрунтувалися стосунки дітей Божих зі своїм Батьком.

Справедливість суду й вироку якраз і забезпечено отим усезнанням Божим, Його унікальною здатністю охопити справу повністю, врахувати всі мотиви й обставини: Одкр. 15:4, 16:5. Зверніть увагу на підставу для спасенних прославляти Бога. 1) Для них (не для всезнаючого Бога!) 2) тепер 3) відкрилися (ця непрозорість була проблемою для землян, із часів Йова починаючи) Його суди, й вони, розібравшись і переконавшись у Божім правосудді, Його захоплено величають.

9. …ЗА ВЧЕННЯМ АДВЕНТИСТІВ ? ВАТИКАН ЯКИМОСЬ ЧИНОМ “ОСКВЕРНИВ“ “НЕБЕСНЕ СВЯТИЛИЩЕ“! ЯКИМ ЧИНОМ?

Як Ви знаєте, одне зі значень слова «антихрист» – той, хто постає замісць Христа, прагне закрити Його собою.

Ось як описується діяльність богоборчої сили, символізованої малим рогом:

Дан. 7:8 Я приглядався до тих рогів, аж ось поміж ними піднісся ріг інший, малий, а три з тих передніх рогів були вирвані з коренем перед ним. І ось у того рога очі, як очі людські, і уста, що говорили про великі речі. 9 Я бачив, аж ось поставили престоли, і всівся Старий днями. Одежа Його біла, як сніг, а волосся голови Його немов чиста вовна, а престол Його огняне полум’я, колеса Його палахкотючий огонь. 10 Огненна річка пливла й виходила з-перед Нього; тисяча тисяч служили Йому, і десять тисяч десятків тисяч стояли перед Ним; суд усівся, і розгорнулися книги. 11 Я бачив того часу, що від голосу великих слів, які цей ріг говорив, я бачив, аж ось був забитий той звір, і було погублене тіло його, і було віддане на спалення огню. 12 А решті тих звірів відняли їхнє панування, а довгота в житті була їм дана аж до усталеного часу та години.

Дан. 8:8 А козел з кіз став аж надто великий. А коли він зміцнився, то був зламаний той великий ріг, а замість нього виросли чотири подобі рога на чотири вітри неба. 9 А з одного з них вийшов один малий ріг, і з малого став дуже великий до півдня, і до сходу, і до Пишноти. 10 І він побільшився аж до війська небесного, і скинув на землю декого з війська, із зір, і потоптав їх. 11 І він побільшився аж до Вождя того війська, і від Нього була віднята стала жертва, і покинене місце святині Його. 12 І буде віддане йому військо враз із щоденною службою через гріхи, і він кине правду на землю, і зробить, і матиме успіх. 13 І почув я одного святого, що говорив. А інший святий сказав до того, що говорив: Аж доки це видіння про сталу жертву та про нищівний гріх, доки святиня й військо віддані на топтання? 14 І відказав він мені: Аж до двох тисяч і трьох сотень вечорів-ранків, тоді буде визнана очищеною святиня. 15 І сталося, коли я, Даниїл, бачив те видіння, і шукав значення його, ось став передо мною ніби муж. 16 І почув я поміж берегами Улаю людський голос, що кликнув і сказав: Гавриїле, виясни йому це видіння! 17 І він прийшов туди, де я стояв, а коли він прийшов, я настрашився й упав на обличчя своє. І сказав він мені: Зрозумій, сину людський, бо на час кінця це видіння! 18 А коли він говорив зо мною, я зомлів, і припав своїм обличчям до землі, але він діткнувся до мене, і поставив мене на моєму місці, 19 та й сказав: Ось я об’являю тобі, що буде в кінці гніву, бо на кінець призначеного часу це видіння. 20 Той козел, якого ти бачив, що мав ті два роги, це царі мідян та персів. 21 А козел, той волохатий, це цар Греції, а той великий ріг, що між очима його, це перший цар. 22 А той зламаний ріг, і що стали на його місці чотири, це чотири царства постануть із цього народу, але вже не в його силі. 23 А в кінці їхнього царства, коли покінчать своє ті грішники, постане цар нахабний та вправний у підступах. 24 І зміцніє його сила, але не його власною силою, і дивно винищить він, і буде мати успіх, і діятиме. І винищить він сильних і народ святих. 25 А через свою мудрість буде мати успіх, омана буде в його руці, і він звеличиться в своєму серці. І в часі миру він понищить багатьох, і повстане на Владику над владиками, але без руки буде зламаний.

• Ідея малого рогу прямо перетинається з темою Божого суду – Дан. 7. Очевидно, його діяльність прямо пов’язано з Небесним судом. З чотирьох царств, які постають на місці імперії Олександра Македонського, виникає Римська імперія. В цей час народжується якась особлива потуга, що стверджується чужою силою. Вона нищить народ святих. Орудує оманою, звеличується. Її географічні межі перевищують володіння Македонського – південь, схід, аж до Пишноти (Палестини).

• Я не знаю іншої земної формації, яка б протягом 14 віків мала таку владу, до того ж підтримувану ззовні. Це папський Рим, зіпертий на політичну силу лояльних царств.

• Він одрізняється від попередніх імперій, але його сила зворотно пропорційна його скромним розмірам. Перед ним з коренем виривають троє з десятьох племен, які є наступниками Риму. Це остготи, ґерули й вандали, які підтримували аріанство. Розгром цих племен у IV ст. по р. Хр. був першим досвідом політичної дії римського понтифіка. З цього часу починається його безроздільне панування над Європою. Воно обривається [точніше, коригується] тільки початком Небесного суду в 1844 році. Незадовго до того римського папу було арештовано наполеонівським генералом Бертьє.

• Звірина сутність попередніх царств контрастує з удаваною кволістю малого рога й його людським обличчям. Він не жере, а дивиться й говорить. Але ефект не менш руйнівний: нищить багатьох, повстає на Владику владик, себто на Христа: Одкр. 1:5. Піднімається на Вождя небесного війска, себто Архангела Михаїла: Одкр. 12. Подивіться усі вірші, пов’язані з цією особою, й Ви побачите, що Михаїл – це Христос. Саме його слова, тобто ідеологія, є підставою для Божого осуду й знищення цього царства.

• У чому ж полягає його руїнницька діяльність? Він забирає у Христа жертву, щоденну службу й занедбує місце Його святині. Це термінологія святилища, де щоденно приносилися жертви й куди зносилися людські гріхи. Земним святилищем це бути не могло – на це вказувало принесення ідеальної Жертви, розірвана завіса в єрусалимському Храмі й його руйнування римськими (!) військами 70 р. по р. Хр. Це розуміли перші християни, навернені з євреїв, тому не будували храмів, а збиралися в синагогах (від грецьк. сюнаґейн – гуртуватися, збиратися разом), себто домашніх зібраннях. Вони молилися, піднімаючи очі на Небо, куди пішов Христос, щоб заступатися за нас перед Дияволом: Рим. 8:34, Євр. 7:25, 8:6, 9:15.

• Але римський папа сказав, що Боже святилище перебуває на землі. Ним став храм святого Петра. А папа прийняв од імператора Костянтина поганський титул pontific maximus, себто первосвященик. Цей титул належить тільки Христові, однак Диявол завжди претендував на нього: Єз. 28:12–19. Жертва уст – молитва (Євр. 13:15) – тепер підноситься до святих, більшість яких не краща від Распутіна й Сталіна, яких зараз наміряються канонізувати радикальні православні угрупування в Росії, й до діви Марії. Серед угодників були не тільки одверті грішники, але: 1) всі вони сплять у гробах і чути молитов не можуть; 2) молитва не до Бога є гріхом; 3) єдиний посередник між людством і Богом – Христос: 1 Тим. 2:5; 4) нічия праведність, крім Божої, не може врятувати іншу людину: Єз. 14:14.

• «він кине правду на землю». Один із варіантів перекладу: «він зробить правду земною», опустить Божі стандарти до людських марновірств. Божу міру праведності було потоптано. Православні теж жорстоко переслідували інакомислячих (взяти хоча б спалення «пожидовілих» на автодафе), але католики навіть змінили Декалог, викинувши другу заповідь, розділивши десяту на дві, а «Пам’ятай день суботній» замінивши на «Покійся у святковий день». Рим перетворився на клоаку нечестя, політичних інтриг, визиску й обману. Прощення гріхів куплялося за гроші. Лагідний Агнець був заступлений кривавими збоченцями типу Торквемади. Релігія перетворилася на політичний інструмент. Європа стала глобальним концтабором.

• Історичні церкви обманули людей, забравши у них Біблію й лишивши марновірства, страх, плазування перед священиком і обдирання останньої шкури.

• Тому Небесне святилище, яке мусіло робити людину незалежною від будь-якого земного тиску на її сумління, було заступлене папою, який у відповідь на найменший непослух міг відправити в пекло цілі країни, й люди вірили в його силу зробити це.

• Найважливіше те, що католицька Церква з тих часів анітрохи не змінила своєї сутності. Навіть Іван Павло ІІ, і той експериментував тільки з іміджем католицизму, зовсім не впливаючи на його внутрішній устрій. Достатньо сказати, що Бенедикт XVI був, середньовічною мовою, головним інквізитором цієї церкви. Що важать облудні вибачення за переслідування єретиків, якщо машини для тортур уже приготовано до вживання?

• Отже, Ватикан не осквернив Небесне святилище. Такої влади в нього не було й не буде. Він закрив собою вхід у нього грішникам, коли замісць жертви Христа люди марно шукали спасіння в різних ерзацах. І за це Бог засудив оце псевдосвятилище на довічне знищення.

10. … НЕБАЖАННЯ АДВЕНТИСТІВ СВЯТКУВАТИ ВОСКРЕСІННЯ ХРИСТОВЕ (НЕДІЛЮ) ? ДЛЯ МЕНЕ НЕ Є ЗРОЗУМІЛИМ.

Христос велів святкувати Його воскресіння, приймаючи хрещення через повне водне занурення. Саме ця водна могила символізує потоп, перехід Ізраїлю через Червоне море, перебування Йони в череві кита, й знаходження Христа в могилі й Його воскресіння: 1 Петр. 3:18–22.

Щотижнева згадка про Воскресіння Христове – гарна ідея. От тільки де Бог просить робити так?

Єврейський лік днів тижня був таким: перший день тижня (себто неділя), другий… п’ятий, день приготування (п’ятниця) й шабат – день, присвячений Господу.

Суботу святкували в багатьох країнах, які не зазнали тотального впливу Риму: Вірменії, Ефіопії.

У тогочасних поган порядок днів був такий самий, тільки кожен із днів було присвячено новому божеству. Наприклад, англійська:

• День сонця

• Moni

• Tuesco

• Wedny

• Thirsy

• Frida

• Saturn (відгук римського панування).

У більшості мов ми побачимо, що перший день тижня – це день сонця: Sun-day, Sonn-tag тощо. Як ми важливі справи намагаємося робити першими, так і перший день тижня погани присвячували верховному божеству – сонечку. В Римській імперії неділя також називалася днем сонця, яку шанували всі погани. Сприймаючи Церкву як інструмент для зміцнення його політичної влади, імператор Костянтин вільно «інтегрує» біблійні й поганські елементи на свій розсуд.

І з підтримкою римського понтифіка приймає низку указів, які забороняли роботу в цей день. Наступним етапом було веління працювати в Господню суботу. Третім – кара порушникам дня сонця.

Тільки перегодом було знайдено богословське «підґрунтя» для святкування християнами «нової суботи». Ідею Бога як Творця було «замінено» ідеєю Бога як воскреслого Спасителя. Як на мене, це трохи різні речі. Без творіння не було б кого спасати. Це й нині популярний мотив: християни залюбки говорять про жертовність Христа, але не люблять учення про те, що Він не тільки Спаситель, але й Господь, себто Пан їхнього життя, Який установлює його закони.

А як Біблія ставиться до сонцепоклонництва?

Його можна побачити мінімум у трьох рисах:

• У космогонічному описі Буття 1–2 небесні світила взагалі не мають імен. Їх з’яву пояснено суто функціонально. Це підкреслює їх вторинність по відношенню до факту, що «на початку Бог…»

• Субота закріплює унікальний добовий часолік: з вечора до ранку, а не навпаки. Себто для Бога новий день – символ життя – починається, коли сонце (життєдатель у поганському світогляді) сідає за горизонт.

• У скинію, а пізніше храм можна було попасти тільки через єдині ворота зі сходу. В такий спосіб, щоб поклонитися Богу, вірник мусів стати до сонця, м-м-м, спиною. Коли ж священики розвернулись у зворотний бік (Єз. 8:16), Бог залишив Свій народ, місто й храм, дав поганам узяти Єрусалим, зруйнувати храм, а народ погнати у полон.

З усього цього я бачу, що Бог не терпить компромісів.

Самі католики (див. ту ж енцикліку Івана Павла ІІ «День Божий») визнають, що зміна святкування зі суботи на неділю – не біблійна, а церковна, католицька ідея. І коли протестанти сором’язливо питають їх щодо легітимності такого кроку, то вони кажуть, що якраз дотримання християнським світом їхньої постанови й доводить першість римського єпископа над ойкуменою. І тільки адвентисти є в цьому плані послідовними протестантами. Почитайте католицькі джерела, наприклад, їхній катехізис, там усе сказано з обеззброюючим нахабством.

11. …ПЕРШІ ХРИСТИЯНИ АПОСТОЛЬСЬКИХ ЧАСІВ САМЕ В ДЕНЬ ВОСКРЕСІННЯ ХРИСТОВОГО ЗБИРАЛИСЯ НА “ПРЕЛОМЛЕНИЕ ХЛЕБА“.

По-перше, вони здійснювали причастя щоразу після хрещення новонавернених. Попервах це було взагалі щоденно: Дії 2:47.

По-друге, старший єпископ – Павло – проводив у Троаді тоді останню ніч. Наступного дня він сідав на корабля. Якщо абсолютизувати такі деталі, то треба включити в чин причастя біблійну бесіду до ранку й обов’язкове далеке плавання священика.

По-третє, християни в язичницькому місті лічили дні від суботи. Не сказано: «в неділю», але «в перший [після суботи] день [тижня]».

Мене переконує факт: Біблія прямо говорить про суботу в Старому заповіті 87 раз, в Новому 56. Як бачимо, цілком пропорційно меншому обсягу Нового заповіту, а то й більше. Слів «неділя», «недільний день» в оригіналі немає зовсім, не тільки веління святити якийсь інший день.

А тут іще й католики «люб’язно» розвіюють усі сумніви щодо походження цього свята.

Відомий адвентистський богослов Семуель Баккіокі є першим випускником Папського Григоріанського університету в Римі, який не є католиком. Усе б нічого, якби не тема дисертації. Цей адвентист перерив папські архіви, щоб написати історію святкування неділі. Й показав на строго документальній основі, що це свято є сугубо католицькою ідеєю. І знаєте що? Папа Павло VI… вручив йому докторський ступінь із найвищою похвалою й золоту медаль.

Як то кажуть, коментарі зайві.

Особисто я святкую суботу, тому що є біблійним християнином, а не католиком.

12. ХРИСТОС ? “ГОСПОДИН СУББОТЫ“…

І що? Він її пан, бо Він її встановив, створивши світ. І цей таки вірш означає, що Він, а не папа, владний її міняти чи не міняти. Думку папи щодо суботи я знаю. Думку Христа – теж. Пасаж із Мф. 12, звідки походить наведена Вами цитата, закінчується висновком: «можна в суботи робити добро». Згоден, але до чого тут неділя? Хіба пророки раніше не говорили того ж самого?

Зверніть увагу, яке широке обґрунтування дає Бог щодо всіх питань, які змінилися з кінцем храмового служіння: обрізання, хрещення, статусу Ізраїлю, ставлення до поган тощо. Але статус суботи ніде не коригується.

13. НЕЯКІСНІСТЬ БОГОСЛОВ’Я АДВЕНТИСТІВ ПОЛЯГАЄ В ТОМУ, НАСАМПЕРЕД, ЩО АДВЕНТИСТИ “НЕ ПОМІТИЛИ“ ЄВАНГЕЛЬСЬКОЇ “РАДІСНОЇ ЗВІСТКИ“, НЕ ЗУМІЛИ ОРГАНІЧНО ПОЄДНАТИ ДВА ЗАВІТИ ? СТАРИЙ ТА НОВИЙ.

Як на мене, тільки адвентисти ці два завіти ставлять нарівні, не принижуючи жоден.

Тільки адвентисти не обмежили радісну вістку подією 2000-літньої давності, а показують, як Месія сьогодні простягує пробиті цвяхами руки й проголошує щодо підсудних вірників: «Це моя кров». А Сатані: «Хай Господь докорить тобі!»

• Що Месія скоро прийде, або дати спокій усім змученим од гріха.

• Що Його кров’ю ми стаємо по-справжньому святими.

• Що Він дасть нам можливість зазирнути в тайни Божого плану спасіння.

• Що Він пересотворить землю до стану часів Адама.

• Що гріх щезне назавжди, аби ніколи не повернутися.

14. ТВОРИ ЛЮБАЩЕНКО Я ЧИТАВ, В ТОМУ ЧИСЛІ НЕ РАЗ СПІЛКУВАВСЯ З НЕЮ ОСОБИСТО. ЇЇ “ІСТОРІЯ ПРОТЕСТАНТИЗМУ В УКРАЇНІ“ ? ЦЕ ЗРАЗОК КРАЙНЬОЇ ІДЕОЛОГІЧНОЇ ЗААНҐАЖОВАНОСТІ ТА НЕРОЗУМІННЯ ХРИСТИЯНСЬКОГО БОГОСЛОВ’Я. ОСОБЛИВО, КОЛИ ВОНА ПИШЕ ПРО РАННЬОМОДЕРНИЙ РЕФОРМАЦІЙНИЙ РУХ ТА СЕРЕДНЬОВІЧНІ ЄРЕСІ. НЕЗАБАРОМ У ДНІПРОПЕТРОВСЬКУ ВИЙДЕ МОЯ КНИЖЕЧКА «ІВАН ВИШЕНСЬКИЙ ПОЗА КОНТЕКСТОМ “ПРАВОСЛАВНОЇ РЕФОРМАЦІЇ“ ТА “УКРАЇНСЬКОГО ГУМАНІЗМУ“», ДЕ Я НАМАГАЮСЯ ЦЕ ДОВЕСТИ.

Все може бути.

Дуже хочу почитати Вашу роботу.

Будь ласка, надішліть її з дарчим написом.

Можу «помститися» своєю книжкою «Нова релігійність» Івана Багряного» (Київ, 2005), де я досліджую секулярні прояви релігійності в українській літературі першої половини ХХ сторіччя.

Буду радий при нагоді познаймитися з Вами особисто.

Зі щирою повагою,
Максим»

Рубрика: Библейские исследования, Рецензии


Комментарии (2):

RSS канал Следите за поступлением новых комментариев к этой статье через RSS канал

Оставьте свой комментарий к статье:

Для форматирования своего комментария (жирный, курсив, цитировать) - выделите текст в окне курсором и нажмите одну из кнопок форматирования. Более подробно об этом читайте на странице "Помощь".
Если Вы желаете исправить свой комментарий или удалить его - напишите нам в редакцию.
Запрещается размещать комментарии через прокси-сервера, с целью скрыть свои данные.
Запрещается размещать комментарии с использованием множественных фиктивных имен с целью создать видимость участия в обсуждении группы людей. Постоянные псевдонимы допускаются.
Запрещается размещать в комментариях URL ссылки на статьи, размещенные на сайтах враждебных к Церкви АСД или призывающих к расколу, независимо от изложенного там материала.
Если, по Вашему мнению, какой-то комментарий является оскорбительным или унижающим Вас или Ваши религиозные верования, или является таковым в отношении других читателей - напишите нам в редакцию. Мы рассмотрим этот вопрос, и если нужно, примем меры.
© Интернет-газета "ПУТЬ", 2006-2016
При использовании материалов указывайте эл.ссылку на цитируемую статью, в бумажной публикации – короткую ссылку на наш ресурс. Все права на тексты принадлежат их авторам. Дизайн сайта: YOOtheme GmbH. Техническая поддержка сайта: info@asd.in.ua

Христианский телефон доверия: 0-800-30-20-20 (бесплатно по Украине), 8-800-100-18-44 (бесплатно по России)
или с мобильного: Life (093) 50-157-80, МТС (066) 707-000-5, Киевстар (098) 707-000-5.