Фактор об’єктивності

19-08-2007, Комментариев нет Просмотров: 672

Унікальна через свою тему («Історія кримського адвентизму») лекція Олега Арутюнова, гостя із Сімферополя – людини з нестандартним мисленням і своєрідним духовним покликанням (заснував адвентистський музей у Сімферополі – четвертий в усьому світі, перший на пострадянському просторі) – відбулась у Харкові 14 липня 2007 року.
neznayukto.jpg (64.23 Kb)

Ця лекція унікальна й тому, що торкнулася питань стосовно розвитку та існування протестантизму в контексті історії, культурології, богослов’я, психології та інших наук, що виникають з цього приводу (наприклад, „переємність поколінь”, західна та східна ментальність, раціоналізм та асоціативність, містика тощо), бо подібні питання озвучуються рідко або й узагалі замовчуються (з боку „штатних співробітників” – по ідеологічним (політичним) чи етичним (наприклад, у відношенні „потомствєнних” до „нєпотомствєнних” братчиків) міркуванням, з боку рядових – через елементарну необізнаність).

Ідеологія адвентизму наразі не включає, як на мене, ґрунтовного переосмислення історії Церкви (можливо, не знають, звідки почати?) з усіма її протиріччями і „білими плямами” (в умах рядових (і не тільки) однодумців), бо для цього доведеться підняти факти, які, на погляд керівників, компрометують їх самих (цікаво дізнатись, як?). Можливо, цей страх, породжений викриттям-у-будь-яку-мить інформації, яка може бути використана „духовно незрілими” братчиками для нівелювання авторитету Церкви як організації, носить причини не тільки контекстуально історичні, але і сучасно-теперішні.

На щастя, не про це йшлося Олегові Миколайовичу, бо своїм завданням він поставив згадати себе (чи то пак „опритомніти” і „пам’ятати всю ту дорогу, що Господь, Бог твій, вів тебе нею”, щоб зрозуміти, що „не хлібом самим живе людина”, особливу увагу акцентуючи на слові всю, маючи на увазі і добру, і не дуже…

Цікаве припущення висловив лектор з приводу цілісного християнського руху (а не осібно виокремленого адвентизму), запропонувавши розповісти шлях не тільки нашої церкви, а й усього народу Божого, усіх дітей Божих, які проживали і дотепер проживають на території Криму.

Таким чином ми наблизилися до ключового питання, яке лейтмотивом проходить через усі подібні „відхилення від робочого курсу” будь-якої системи. Воно звучить так: „А чи потрібно..?” Пропоную перед розглядом аргументів „за” (бо „проти” наведено більше, ніж досить, навіть там, де вони начебто виглядають як „за”), щоб кожен із нас відповів сам собі на питання: „А чи потрібна історія Церкви Божої (не тільки як організації) самій Церкві Божій, народу Божому?” Бо якщо нас влаштовує той історичний вакуум у часі (де Лютером усе починається, ним же усе і закінчується), де, не знаючи свого коріння і не прогнозуючи своїх плодів, ми спокійно продовжуватимемо сповідувати „рафінований” адвентизм (поступово перетворюючись на духовних імпотентів), дізнаючись про нього з брошур „із-за буґра”, то на нас чекає те ж саме, що й на наших однодумців (?) за тим-таки бугром. Від нас залежить можливість стати спільнотою „відкритих запитань” або лишитись сектою „готових відповідей”.

Тепер уважаю за потрібне перейти до безпосереднього розгляду деяких припущень, які, на мою думку, допоможуть не байдужим до спірного питання читачам сформувати біль-менш об’єктивний погляд на дану проблему або, сподіваюсь, стимулюють їх пошуки у цій сфері.

Але спочатку дозвольте привести цитату, яка слугуватиме нам за ідейний Рубікон і відправний пункт нашого дослідження. Впевнений, що вона є однією з переконливих ІНТЕРПРЕТАЦІЙ наведених вище уривків з восьмого розділу книги „Повторення Закону” в контексті як даної книги, так і всієї Біблії. Представляю її на ваш розсуд: „Исторический подход к изучению Писания и богооткровенной религии есть самый естественный и правильный подход, конечно, при условии, что он руководим верою в Откровение. Понятие Священного Писания неразрывно стоит в связи с понятием Священной Истории. А то, что история может быть священной, определяется тем, что истинный Бог подавал Свое Откровение, входя в историю сотворенного Им мира: Он подавал знание о Себе через события истории, всегда открывался определенным, избранным Им Самим людям, жившим в определенные эпохи, в определенной исторической обстановке, говорящим на определенном человеческом языке. Священное Писание, написанное боговдохновенными авторами, жившими в исторической действительности, является одним из главных плодов вхождения Бога в историю. Засвидетельствованная же ими Священная История является историей вхождений Бога в нее”.

Так от, „історичний підхід до вивчення Писання”, по-перше, допоможе більш глибоко і об’єктивно інтерпретувати його (у певному часі і просторі), тобто пояснювати, коментувати, ТЛУМАЧИТИ у контексті не тільки самої Біблії, але й історії, археології, філології та інших допоміжних наук, що дозволить цікавіше, а головне – переконливіше доводити своє розуміння сили-силенної спірних та незрозумілих у ній місць і моментів.

По-друге, з огляду на те, що протестантизм відкидає будь-яку „священну” мову (хай то давньогебрейська, староболгарська чи латина), якими послуговуються для виправлення служби консервативні католицькі та православні християни або інші ортодоксальні конфесії, пропоную поступово „перекваліфікуватись” із дослідників Синодального перекладу Біблії (щоб, не допусти Господи, „наша” російська теж не стала „священною”) на знавців її української молодішої сестри – Біблії, переклад якої здійснив наш славний земляк І. Огієнко (талановитий громадський діяч, священнослужитель, учений та письменник), до того ж з оригіналу (на відміну від Синодального перекладу, зробленого із Септуаґінти), ще й з належним ментальним відтінком. Він точніший, а зважаючи на рік видання – 1962 – актуальніший.

Услід за цим не за горами вивчення історії та історії культури рідного краю і його автохтонного етносу – українського народу, якщо ми, адвентисти, справді вважаємо себе „царським священством”, духовною елітою світу, і України зокрема. Бо за цим відповідальним походженням (а за Х. Ортеґою-і-Ґасетом „походження зобов’язує”) стоїть не тільки духовна себедисципліна, але й підтримка кращих гуманітаристичних шукань нашого, тобто українського народу, Звідси випливає третє положення нашого пошукування: вивчення історії Церкви бажано провадити у паралелі з вивченням історії (історії релігії зокрема) рідного народу, бо їх розмежування завжди родить хибу замість того, щоб допомагати не відмежовуватись („моя хата скраю”) від помилок, учинених не задля розваги, а під час пошуків „Дороги, Правди і Життя”. Найгірше, що після таких хибних дій настає свідома бездіяльність, навіть ворожість, виражена морально виправданою індиферентністю, тобто „сектантською” байдужістю до „не своїх”.

Вже тут ми впритул підійшли до найсуперечливішого в релігійній історії людства моменту, за яким стоїть різноголосся у „справі спасіння” поганських народів у до- та післяхристиянські часи. Якщо розглядати історію життя на Землі як процес підготовки до Втілення і найповнішого заглиблення у очікування Явлення Предвічного у період історії, коли настане „повнота часу”, то стане зрозуміло, що серед тих, кого готували і хто очікував, ми натрапимо на народи з усіх континентів земної кулі. Як це не парадоксально, але поміж них були: греки, вавилоняни, єгиптяни, слов’яни, гебреї, китайці, індійці тощо. (Моя зустріч із епохальною працею „Історія релігії” християнського мислителя Олександра Меня кардинально змінила мої уявлення про до- та післяхристиянську історію людства.) Та не про це зараз мова.

Не менш важливий аспект у вивченні та розумінні Біблії в контексті історії криється в тому, що знання історії допомагає виховати критичне ставлення до неї самої, озираючись на посліди її, історії, подій. Визначення та аналіз помилок і переваг у минулому допоможе прогледіти їх у майбутньому. А це у свою чергу дозволить об’єктивно глянути на факти, які з різних причин були ідеалізовані та возведені у ранг міфу (як у позитивному, так і в негативному смислі). Перспектива, як бачимо, неоціненна, до того ж відкриває двері перед безболісним зануренням у теперішнє під допустимо-нормованим кутом минувшини і зрілим проектуванням майбутнього.

Тільки збагнувши усе, зазначене вище, нам стане під силу усвідомити найважливіше: що таке ДУХОВНА ТРАДИЦІЯ і яку функцію вона виконує у повсякденному житті християнина-протестанта. Я не маю на увазі традицію обряду (форму богослужіння), що найперше презентує традицію релігійну (конфесійну), – я говорю про традицію «ГЛИБОКОГО ПОШУКУ», як влучно висловився Олег Арутюнов у своїй лекції, – суто протестантську першопричину.

Чи варто її відновити і почати знову сповідувати, як робили це протестантські «отці Церкви», бо тільки продовження цієї традиції забезпечить, як не парадоксально, духовно істинний розвиток Церкви, щоб прийняти від попередників і передати послідовникам принципи і знання, які складають духовний спадок Божого народу, – вирішувати нам. Проте, на моє глибоке переконання, Господь прагне розвитку адвентизму не тільки вглиб (для нього характерний доктринальний аспект), а й вшир (саме по собі це не має принципової різниці, бо усяка глибина – то є розширення, а ширина – поглиблення) – за „МЕЖІ БЕЗПЕЧНОГО”, що набагато складніше, ніж уявляється на перший погляд. Тому я бажаю усім нам позбутися свого внутрішнього страху, а також отримати силу для здійснення цієї далекосяжної мрії.

Олександр Глущенко

Рубрика: История Церкви


RSS канал Следите за поступлением новых комментариев к этой статье через RSS канал

Оставьте свой комментарий к статье:

Для форматирования своего комментария (жирный, курсив, цитировать) - выделите текст в окне курсором и нажмите одну из кнопок форматирования. Более подробно об этом читайте на странице "Помощь".
Если Вы желаете исправить свой комментарий или удалить его - напишите нам в редакцию.
Запрещается размещать комментарии через прокси-сервера, с целью скрыть свои данные.
Запрещается размещать комментарии с использованием множественных фиктивных имен с целью создать видимость участия в обсуждении группы людей. Постоянные псевдонимы допускаются.
Запрещается размещать в комментариях URL ссылки на статьи, размещенные на сайтах враждебных к Церкви АСД или призывающих к расколу, независимо от изложенного там материала.
Если, по Вашему мнению, какой-то комментарий является оскорбительным или унижающим Вас или Ваши религиозные верования, или является таковым в отношении других читателей - напишите нам в редакцию. Мы рассмотрим этот вопрос, и если нужно, примем меры.
© Интернет-газета "ПУТЬ", 2006-2016
При использовании материалов указывайте эл.ссылку на цитируемую статью, в бумажной публикации – короткую ссылку на наш ресурс. Все права на тексты принадлежат их авторам. Дизайн сайта: YOOtheme GmbH. Техническая поддержка сайта: info@asd.in.ua

Христианский телефон доверия: 0-800-30-20-20 (бесплатно по Украине), 8-800-100-18-44 (бесплатно по России)
или с мобильного: Life (093) 50-157-80, МТС (066) 707-000-5, Киевстар (098) 707-000-5.