Пам’ятаю своє перше відвідування адвентистської Церкви. Серед численних вражень того дня найяскравішим для мене був спів. І хоча крім роялю і системи караоке інших супроводжуючих засобів на служінні не було, проте щире виконання людьми (здебільшого не професіональними співаками!) християнських пісень ототожнювалось для мене з такими біблійними рядками: «…і як загримів голос на сурмах, і на цимбалах, і на музичних знаряддях, і як хвалили Господа: Добрий бо Він, бо навіки Його милосердя! то дім, дім Господній наповнився хмарою!..» (2 Хроніки 5:13).
Музика – це воістину могутня сила, котра, як казали стародавні філософи, «може змусити людину кохати і ненавидіти, вбивати і прощати». Пригадуєте історію знайомства Саула з Давидом? Коли на царя Саула став нападати злий дух від Бога, його слуги порадили пошукати майстра гри на гуслах. Виявилось, що цим віртуозом був Давид: «І бувало, коли злий дух від Бога нападав на Саула, то Давид брав гусла, та й грав своєю рукою. І легшало Саулові, і ставало йому добре, і відступав від нього той злий дух» (1 Самуїлова 16:23). Наведу ще один приклад. Католицькі ієрархи нарікали, що гімни Лютера спокусили не меншу кількість людей, ніж його писання.
Як бачимо, музичне мистецтво має величезний вплив на людей. І тим воно є небезпечним.
Перебуваючи в Божому храмі, ми слухаємо музику, що очищує наші серця і думки, що налаштовує на сприйняття Слова Господнього і відкриває шлях до спілкування з Ним. Така музика – це дар Всевишнього. Натомість, залишаючи молитовний будинок, ми потрапляємо у світ, перевантажений усілякими звуками. Поїздка в транспорті, похід по магазинам, прогулянка в парку майже завжди супроводжуються музикою. А ще й сусіди, які на повну гучність вмикають свої музичні центри! Жах! У ХХІ столітті тиша стає розкішшю. Але я хочу поговорити не про брак беззвуччя, а про те ЩО МИ СЛУХАЄМО.
Суперечки з приводу музичних смаків – одвічна проблема «батьків і дітей». Молоде покоління скаржиться на рідних: «Ну, як вони можуть слухати цю Аллу Пугачову, цю Софію Ротару!». А батьки страждають на головну біль через ту музику, що лунає з кімнати їхнього чада. Такі музичні протистояння призводять до сімейних скандалів. І в цьому випадку музика перетворюється на знаряддя сатани.
Хоча я сама належу до молодого покоління, проте мушу зізнатися, що музичні вподобання переважної частини людей середнього і похилого віку заслуговують на повагу. Те, що зараз слухає більшість молоді, – це музична какофонія, своєрідний наркотик, що ритмом і тембром одурманює молодь.
Яким чином музика впливає на людину? Справа в тому, що нервова система та мускулатура мають здібність засвоювати ритм. Музика, що виступає як ритмічний подразник, стимулює фізіологічні процеси. Проникаючи через слуховий аналізатор у кору головного мозку, вона (музика) розповсюджується на підкоркові центри, спинний мозок і далі на вегетативну нервову систему та внутрішні органи. Ритми і тембри класичної музики, на відміну від сучасної, постійно змінюються, тому класика заспокоює людину (тут є протиріччя: Ґете боявся, що під впливом музики Бетховена він утратить психічну рівновагу. У всьому треба знати міру!). Щоб проілюструвати згубний вплив шарманкової сучасної музики, наведу один приклад. Під час Другої світової війни німці допитували полонених за допомогою водопровідного крана: людина божеволіла від механічного ритму крапель, які падали з однаковою частотою (Вареник Наталья. Эти волшебные и опасные звуки музыки…// Зеркало недели. – 2007. – 31 марта). Таким чином, люди, що захоплюються репом, роком, важким металом і т.д. наражаються на серйозну небезпеку, адже «сатана нічого не має проти музики, якщо за допомогою неї він може заволодіти розумом молодих сердець… Він застосовує різні засоби, щоб тримати юнацтво в приємній для них байдужості, в той час як вони є паралізованими його силою» (Е.Уайт. Свідоцтва. Том 1).
Чому молодь так пручається намірам інтелігенції прищепити їй любов до класичного мистецтва? Оригінальну відповідь на це запитання дає Клайв Льюіс. Персонаж із його книги «Баламут пропонує тост» біс Баламут на випускному бенкеті бісів-спокусників каже: «Я знаю із надійних джерел, що молоді істоти придушують смак до класичної музики або гарної літератури, щоб він не завадив «бути як люди»… Чудово висловила це одна молода особа, яка нещодавно закликала до Ворога: «Допоможи мені стати нормальною і сучасною!» Нашими стараннями це означає: «Допоможи мені стати повією, споживачкою і дурепою!».
Але може, ще не все так погано? Може, серед молоді все ж таки зростає інтерес до класики? Для того, щоб дізнатися про це, я і дві мої однокурсниці вирішили провести журналістське розслідування.
Починаючи з 1995 року, за підтримкою Харківського міського центру дозвілля молоді й Управління у справах сім’ї та молоді Харківської міської ради щовесни в першій столиці проходить захід «Декада творчої молоді». За ініціативи Тетяни Вєркіної, ректора Харківського державного університету мистецтв ім. І.П. Котляревського (консерваторії), вперше цьогорічну «Декаду» було присвячено в основному класичній музиці. Начальник міського управління у справах сім’ї та молоді Андрій Віталійович Хижняк в інтерв’ю з нами так обґрунтував ідею циклу концертів: «Для більшості молоді Харкова класичне мистецтво, на жаль, є елітарним, кастовим. Ми би хотіли зробити його більш доступним».
На першому концерті великий зал консерваторії був заповнений десь на три чверті. Це небагато, адже вхід на концерт був абсолютно безкоштовним, афіші було розвішано у закладах вищої освіти і в переходах метро. Публіка – різноманітна: постійні відвідувачі (інтелігенти середнього віку), молоді музиканти, що прийшли послухати своїх колег, і невелика частина тих, для котрих, власне, й призначався цей захід.
Концерт, на мою думку, був просто чудовим. Молодіжний симфонічний оркестр «Слобожанський» на чолі з диригентом Шаліко Палтаджяном блискучо виконали класичні хіти: від шедеврів Россіні, Штрауса, Бізе до української народної «Підкручу я чорні вуса» й увертюри Дунаєвського до фільму «Діти капітана Гранта». Отже, ті, хто не прийшов, втратили чимало. Після виступу втомлений, виснажений, але щасливий диригент погодився дати нам інтерв’ю. Говорили про все: про враження від концерту, про сучасну молодь, про сам оркестр, про байдужість меценатів до української національної музики. Нижче наводжу найцікавіші тези бесіди із заслуженим діячем мистецтв:
«Я хотів би, щоб молодь розвивалась всебічно, щоб знала і класичну музику, і сучасну».
«Людина, яка не розбирається в класичній музиці, – бідна, духовно бідна людина. Я вважаю, що будь-яка особа, незалежно від професії, повинна хоч трохи її розуміти».
«Музика – мистецтво почуттів, інструменти – засоби для вираження почуттів».
«Зараз теле- і радіоефір займає будь-яка людина, яка навчилась грати на гітарі два акорди».
«У мене була мрія, щоб молодіжний оркестр грав для молоді. Вони повинні разом рости, разом розвиватись».
«З таких музикантів ніхто не візьме в руки ніж, щоб когось поранити чи вбити».
«Класичну музику створювали Богом послані люди. В 13 років Моцарт написав оперу «Весілля Фігаро» на чотири акта. Ну, хто може навчити дитину це робити? Значить, тут діють божественні сили».
«Не можна прослуховування музики супроводжувати другорядними справами».
На інших концертах зал консерваторії було заповнено вщент. Тішило, що переважна частина слухачів – молоді люди, які вперше були на таких концертах. Я майже переконалась у відродженні молоді, але мене спіткало розчарування. Виявилось, керівництво навчальних закладів забов’язали привести на «Декаду творчої молоді» своїх вихованців.
Через декілька тижнів після «Декади» я завітала до консерваторії на концерт класичної музики. Квиток – 5 гривень. Музиканти грали просто фантастично, але мені було соромно, бо в залі сиділо десь осіб тридцять – переважно харківська інтелігенція. Де ж ті молоді люди, які запевняли мене, що прийдуть у храм мистецтв, навіть якщо квиток коштуватиме і всі 50 гривень?
Та поціновувачі класичного мистецтва не здаються. Хтось висуває свої пропозиції стосовно прищеплювання любові до класики, хтось вже реалізує свої проекти свої проекти. Одна відвідувачка концертів висунула дещо цікаву, як на мене, ідею: можна було б записувати популярні класичні мелодії на дешеві СD-диски і роздавати їх на вулицях Харкова за умови: «послухай сам і передай іншому». Але треба шукати волонтерів, які б витрачали власні гроші й час на таку пропаганду. Поки намагаються прищепити смак до класичної музики іншими засобами. Так, на терміналі Південного вокзалу для пасажирів грає піаністка. І найсвіжіший проект – симфонічний оркестр в саду ім. Т. Шевченка у вихідні дні після 17.00. Сподіваємось, такі оригінальні засоби допоможуть подолати провінційщину і духовну бідність харків’ян.
Девізом «Могутньої кучки» (товариство російських композиторів, що виникло на початку 60-х років ХІХ століття) були такі слова: «Мистецтво є засіб для розмови з людьми». Пам’ятаймо, що через музику ми можемо «розмовляти» або з Богом, або з дияволом. Вибираючи музику, ми вибираємо співрозмовника.