Християнські основи журналістики (частина 2)

14-05-2007, Комментариев нет Просмотров: 1 490

ДЕЯКІ АСПЕКТИ ТЕНДЕНЦІЙ РОЗВИТКУ ІНФОРМАЦІЙНОГО СВІТУ

МАС-МЕДІА І СУЧАСНА ФІЛОСОФІЯ:
ВІД ПОСТМОДЕРНІЗМУ ДО ПОСТРЕАЛЬНОСТІ
“Світ змінився” – так охарактеризували новий історичний період після 11 вересня 2001 року. В падінні веж Всесвітнього торгового центру аналітики вбачають кардинальну зміну політичного світоустрою та нову фазу глобального протистояння наддержав та міжнародної мережі тероризму. Але ще за десять років до цього, під час війни в Перський затоці 1991 року, змінився світ інформаційний. Операція американо-британських військ “Буря в пустелі” в Кувейті стала першою в історії телевізійною війною, яка започаткувала поділ світу на реальний і трансльований. CNN малювала війну в Перський затоці фразами на кшталт “Сьогодні ми пропонуємо вашій увазі 15-ий день війни”. Жахливі реалії війни перетворилися на видовище, справжні людські трагедії – на розважальні драми. Агресивність і видовищність телепростору стали невід’ємними атрибутами нової історичної реальності, тобто псевдореальності, оскільки реальний світ, реальні людські нещастя не є видовищними. Остання війна в Іраку та її наслідки підтвердила, що за дванадцять років принципи видовищності не змінилися, а набули нових, цинічніших форм. Зрозуміло, що ці тенденції мають свою філософську основу.

Західна культура, що наводнила наше життя після падіння “залізної завіси, принесла на територію колишнього Союзу одну з найпопулярніших культурних течій другої половини 20 ст. – постмодернізм. Загалом, постмодернізм розглядають як багатозначний комплекс філософських, пізнавальних, естетичних і науково-теоретичних уявлень, а тому постмодерними прийнято вважати культуру, літературу, мистецтво, як і в інших культурних течіях (романтизм, класицизм, модернізм тощо). В контексті нашого дослідження ми розглянемо постмодернізм в комунікативістиці.

Постмодернізм відрізняється від усіх інших течій тим, що його неможливо чітко ідентифікувати. Основними характеристиками цього напряму є відкидання будь-яких авторитетів, можливості застосування будь-яких норм в житті людини та заперечення всіх претензій на істину. Релятивістська філософія постмодернізму критикує всі теорії, мотивуючи це тим, що жодна з них не має права претендувати на істинність. Виступаючи проти існування абсолютних істин, постмодерністи обрали курс на необмежений чуттєвий гедонізм, пародію та комедійний нігілізм. Їхню творчу діяльність можна охарактеризувати як спробу осягнути світ не лише інтелектуально, а й за допомогою іронічно-розважальної чуттєвості, творячи довільну інтерпретацію суспільних явищ та текстів (в тому числі біблійних).

В постмодернізмі текст є відірваний від контексту, оскільки основний акцент робиться не на ідею твору, а на його лінгвістику. Сенсом життя в постмодернізмі вважається безкінечний рух на самореалізацію особистості, яка мусить бути повністю незалежної від навколишнього світу.

“Немає нічого нового під сонцем” – казав Еклезіяст. Основні ідеї сучасного постмодернізму можна зустріти у вченні давньогрецьких софістів. Близько 450 р. до Р.Х. софісти, тобто “вчителі мудрості”, вчили, що особисте уявлення є єдиним мірилом дійсності, об’єктивної істини не існує, а тому кожен предмет чи річ є такими, якими нам видаються. Внаслідок цього софісти надавали великого значення вмінню говорити, створювати аргументи за і проти. Зрештою вони дійшли висновку, що межі між добром і злом, справедливістю та несправедливістю повністю злилися та зникли. Проти цього напрямку виступав афінянин Сократ (469 р. до Р.Х.), який заохочував пізнати самого себе. Він вчив, що пізнання чеснот, засноване на чіткому понятті істинної сутності речей, є найвищим завданням людини.

Поняття істини, віри в Бога, спокути та багато інших втратили історичне значення для людей постмодерної культури. Християнство ігнорується, постмодерністи не вважають його поганим, а просто заперечують його претензії на абсолютну істину. Відбувається відкидання ідеалів, традицій і цінностей минулих літ, зростає відраза до прийняття християнських норм життя. Коло інтересів звужується на споживанні, задоволенні і самому процесі життя. Під впливом постмодернізму відбувається небачений зріст індустрії розваг, споживацьких інтересів, пропаганда культу тіла, плотських бажань, зовнішнього вигляду та інстинктів, великий інтерес до високих технологій. Зусилля багатьох засобів масової інформації, особливо телебачення, скеровані на те, щоб заохочувати і підтримувати людину в задоволенні її плотських початків.

Посмодерністи поділяють світ на різні групи інтересів і мислять категоріями групи, мовляв, у кожної групи своя мова, своє мислення, свої переконання. Поняття про добро і зло постмодерніста визначаються групою, з якою він себе ідентифікує. До речі, християнство постмодерністи теж опускають в ранг однієї з культур на рівні з іншими культурами.

Філософією постмодернізму зазвичай захоплюються ті, хто не зміг реалізувати себе, розчарувався в житті та перестав сприймати життя як чорно-білі смуги, стверджуючи, що насправді воно сіре. Високі комп’ютерні технології створюють віртуальну реальність для людей, переважно молодих, які не знайшли свого призначення у світі реальному.

Розвиток постмодерністичних уявлень в ЗМІ протягом останнього десятиріччя 20 ст. вплинув на виникнення нової форми журналістики – постжурналізму. Загальне визначення цього явища можна сформулювати так: постжурналізм – це процес підпорядкування “логіці мас-медіа” політичних інституцій, економіки, культури, суспільного життя, дозвілля, які медіатизуються, стають такими, якими їх хочуть бачити ЗМІ. Американські дослідники комунікативістики Джон Хармс і Девід Діккенс називають постжурналізмом явище, коли ЗМІ не відображають дійсність, а створюють її, подаючи певний образ як реальне повідомлення.

Нині інформаційний простір стає творчою рушійною силою всіх сфер суспільного життя: від переконування глядача у необхідності жувати жуйку від карієсу, до створення далекого від дійсності образу політика, що всі ми мали можливість спостерігати в передвиборних кампаніях України та Росії.

Сучасне суспільство недаремно називають інформаційним. Сьогодні людина отримує таку кількість інформації, яка в багато разів перевищує ту, якою володіли наші предки сто років тому. В одному номері газети “New York Times” міститься інформації більше ніж пересічний англієць 19-го століття знав за все своє життя. Біологічно обмежений людський розум не здатен сприймати таке інформаційне насичення, через що травмується сама особистість, коли людина вже не обтяжує себе труднощами аналізу побаченого на екрані чи причин його появи. Багаторазовий повтор новин призводить до втрати людиною почуття історичної реальності, змушує швидко забувати минуле. Рекламні ролики з модними “героями нашого часу”, оспівування кримінального світу в американських та російських телесеріалах, новини, де 90% інформації йдеться про вбивства, теракти, катастрофи, катаклізми та інші жахи створюють власний віртуальний світ, в якому живуть мільйони людей. Постає питання: якщо людина одну третину свого дня проводить біля телевізора, а другу біля комп’ютера, то наскільки адекватно вона може сприймати дійсність? Мимоволі закрадається сумнів: чи здатна людина керувати створеним нею ж візуально-віртуальним світом?

За словами американського дослідника ЗМІ Джефрі Тофлера, якщо століття тому дітей виховувала сім’я і церква, то в нинішньому інформаційному суспільстві формується нова особа: батьки не мають часу виховувати дітей, церква виховує лише ритуально, шкільне навчання не має християнської основи. Таким чином дитина виховується передусім через телевізор, біля якого проводить найбільшу кількість часу.
Проте, світ інтернету, комп’ютерних ігор та телереальність не збігаються з життєвою реальністю, вони створюють власні віртуальні світи, з власними моральними законами, власним тлумаченням добра і зла, власною модою та стилем життя. Чимало людей, особливо діти, переносять знання і стиль поведінки з віртуального світу в реальний.

На наших очах відбувається інформаційна експансія, що нівелює роль інтелекту, робить непотрібним аналітичне мислення; все подається у формі образу, який легко ковтати, над яким непотрібно думати.

В контексті поширення ідеології постмодернізму, творення постжурналізму та віртуальної реальності, журналіст-християнин повинен не тільки нести людям Божественну реальність, але й зображати її практичну дію в реальному житті, показати як діють євангельські принципи в політиці, бізнесі, мистецтві, особистому житті, у взаємовідносинах людей усіх національностей і соціальних положень. Журналістові треба постійно вчитися, як вказати правильний шлях людині в її житті, як допомогти людині зробити вибір, перед яким вона стоїть щохвилинно: що їй вчинити у певній ситуації, як зрозуміти, що є добром і злом. Як стати жертовним для Бога, для світу, для сім’ї, як розвивати у собі подаровані Творцем якості, як не загубити їх у вирі земного буття.

На противагу постмодерністській філософії створювати якісь спеціальні методи для її викриття недоцільно: набагато краще пропагувати добре, ніж боротися з поганим. Не потрібно воювати з темрявою, коли можна ввімкнути світло! Виходячи з цієї тези, для протистояння ідеології постмодернізму та висвітлення створених нею фальш-світів журналістам варто використовувати такі принципи:

1. Роз’яснювати через ЗМІ, що абсолютні істини існують, та їх не можна ігнорувати. Скажімо, в кожній національній культурі існують принципи доброчесності, честі та гідності, мужності, які вважаються абсолютними. Схід-захід Сонця, кругообіг води в природі, сила земного тяжіння – це абсолютні істини фізичного світу, які ніким не піддаються сумніву. Зважаючи на це, непотрібно доводити існування Бога – слід говорити і писати про Нього як доконаний, достовірний факт. Істина не потребує доведень.

2. Зображувати наслідки культу розваг, споживацького мислення та поклоніння високим технологіям. Високотехнологічне суспільство неможливо захистити технологічно: хоча би на прикладі терактів 11 вересня в США та захопленні заручників на мюзиклі “Норд-Ост” в Росії.

3. Пояснювати, яким чином особистість і групи об’єднують своє життя на прикладі літературних творів та історій з реального життя, зображувати, що тільки смирення і підпорядкування людини Божій ієрархії є умовою її реалізації.

ГЕНЕЗИС ТОЛЕРАНТНОСТІ ТА ЖУРНАЛІСТИКА

У процесі спілкування різних культур нерідко виникають протистояння світоглядних позицій. Як свідчить історія, ці протистояння можуть призвести до збройних конфліктів. Толерантність (з лат. tolerantia – терпіння, терпимість до чужих думок і вірувань) покликана запобігти ворогуванню й антагоністичному протистоянню різних особистих інтересів. Тому кожна конфліктна ситуація на світоглядному ґрунті вимагає пошуків такої міри, яка б виступала як структура діалогу.

В журналістській діяльності дотримання норм толерантності є одним з основних. Журналіст повинен враховувати об’єктивне існування плюралізму культур, способів, стилів життя, різних моделей і концепцій розуміння світу і місця людини в ньому. Загалом толерантність передбачає збереження суб’єктом комунікації своєї незалежності та ідентичності, з одного боку, повагу та сприйняття інших, з другого. Тобто журналіст має усвідомлювати і визнавати самобутність і самоцінність людини іншої культури, поважати її право вибору, право бути інакшим у своїх уподобаннях, інтересах, звичках, якщо ці права не суперечать загальнолюдським нормам поведінки і не порушують права інших.

У світі існує й інший бік толерантності, коли стираються виховні та регулятивні функції ЗМІ. Наприклад, у США та країнах західної Європи межі толерантності є дуже розмитими. Існують певні соціальні табу на критику представників національних, сексуальних, релігійних меншин, навіть, коли йдеться про їхню професійну діяльність.

Таким чином генезис толерантності в історичному і сучасному вимірі має й іншу логіку розвитку. В постмодерністській філософії самоствердження толерантність служить своєрідним засобом самозахисту. Мовляв, “я поважаю твою думку і твоє світобачення, але в мене своє життя і свої цінності, які є не менш цінними, ніж твої”. Звичайно, якщо виходити з релятивної концепції постмодернізму, то ідея необмеженої толерантності виглядає логічною та філософськи обумовленою.

Однак, якщо дотримуватися правил вічних істин, віри в Бога та в Його Слово, то цілком правомірним є визначення певних меж толерантності. Скажімо, священик докоряє людину за гріх не тому, що йому це не подобається чи суперечить його переконанням, але тому що Бог є істиною, а гріх – ворожнечею проти Бога, проти істини. Для журналістів-християн ширма толерантності, за якою приховується гріх не повинна стати перешкодою для справедливого докору. Багато християн сьогодні не наважуються викривати гріх, оскільки “в кожного своя правда, і хто ми такі щоб нав’язувати їм свою?” Такий підхід трансформує ідею толерантності у найгірший варіант взаємоіснування християнства і світу – компроміс зі злом.

Отож толерантність, поруч із необхідною практикою уникання конфліктів, терпимого ставлення до інших культур, вірувань, образу життя, наносить відчутний удар по впливу Церкви на суспільство, зокрема на проповідь Євангелія. Зважаючи на це, журналіст-християнин, з одного боку, зобов’язаний поважати переконання та свободу вибору будь-якої людини, а з другого – покликаний відверто висловлюватися проти фальшивих цінностей секуляризованого світу. Якщо одне з найважливіших завдань християнської журналістики – привернути увагу людей з іншим світобаченням, щоб вони розглянули християнство як можливу істину для них, то обеззброївши себе беззубою ідеєю необмеженої толерантності, ми ніколи не виконаємо цієї місії.

ОБ’ЄКТИВНА І ПРАВДИВА ЖУРНАЛІСТИКА

Незважаючи на загальноприйняте правило, що журналістика як діяльність повинна бути об’єктивною і правдивою, останнім часом усе більше відомих журналістів стверджують, що існування цих категорій є лише міфом теоретиків. Суть цих тверджень така: правдивість журналіста передбачає, що будь-яка думка може бути або істиною або хибною. Проте, оскільки істина є і філософською категорією, то цілком правдивих аналітичних оглядів і коментарів існувати не може – скільки людей, стільки і правд. Тому, на думку скептиків, в журналістській практиці правду слід сприймати лише як точність фактів, а не істинність авторських суджень.

Те саме стосується й об’єктивності. Багато журналістів, особливо на Заході, вважають, що об’єктивна, цілком незалежна від свого автора журналістика також є міфом, бо журналістам, як і всім людям, властиво мати свої упередження та пристрасті, через що абсолютна об’єктивність є недосяжною. Згідно цієї логіки, від журналістської об’єктивності залишаються лише правила зваженого підходу та дотримання етичних норм.

Якщо розглядати такі визначення об’єктивності та правдивості журналістики з точки зору філософії постмодернізму, то в їх справедливості годі сумніватися. Все в світі є відносним, кожна людина суб’єктивна, а тому ніхто не має права претендувати на істинність своїх праць.

Проте, розглядаючи ці категорії згідно християнської концепції абсолютної істини, то існування об’єктивності і правдивості у найширшому розумінні стає цілком природнім і логічно обумовленим.

Об’єктивність і правдивість в контексті християнської основи журналістики – це чітке дотримання євангельських заповідей як дороговказу в лабіринті незрозумілих подій, явищ, тенденцій в світі, вчення Ісуса Христа як їх мірило. Використання євангельських істин у своїй творчій діяльності дає всі необхідні методи оцінки будь-якого суспільного явища та його інтерпретації. Знову пригадаймо “золоте правило” Ісуса Христа: “І як бажаєте, щоб вам люди чинили, так само чиніть їм і ви” (Луки 6;31); спробуйте знайти об’єктивніший спосіб ставлення до оточуючих!

МАНІПУЛЯЦІЯ МАСОВОЮ СВІДОМІСТЮ

Маніпуляція масовою свідомістю існувала від початку історії людства. Біблійна оповідь про спокушення змієм Адама і Єви – яскравий прообраз як людина потрапляє під маніпулятивний вплив того, хто бажає тримати її в рабстві. Сьогодні ми зустрічаємося з узаконеним створенням людини-раба, яке відбувається шляхом маніпуляції масовою свідомістю через ЗМІ.

Оксфордський словник подає термін “маніпуляція” так: 1) акт впливу на людей чи керування ними зі спритністю, особливо зі зневажливим підтекстом як приховане управління чи обробка; 2) вид застосування влади, за якою той, хто володіє нею впливає на інших.

В сучасному інформаційному світі маніпуляція масовою свідомістю через ЗМІ охоплює всі сфери людського життя. ЗМІ застосовують величезну кількість засобів і прийомів з метою переконати людей у тому, що ідеї, які їм нав’язують є слушними. Одним із видів такої маніпуляції є телереклама, яка створює потребу в певних речах, не використовуючи поважної аргументації, а діючи через привабливий вигляд.

Найбільш небезпечною є емоційна маніпуляція. Наприклад, тележурналісти звужують політику до рівня емоцій, зливаючи на глядачів потік розпачливої інформації. Сльози, відчай, гнів, погрози зображуваних людей стають потужними інструментами емоційної маніпуляції. Із практичного досвіду бачимо, що дуже легко переконати громадськість в необхідності збройної агресії проти держави, зобразивши дитину-біженця, що плаче або відчай батьків.

Фактично, безліч людей приймають помилкові рішення стосовно політичних, економічних, соціальних подій, навіть життя Церкви, під впливом емоцій, майстерно викликаних журналістами-маніпуляторами. Один телесюжет здатен викликати вибух непередбачуваних емоцій в тисячах квартир.

Англійський християнський мислитель і теоретик свободи преси Джон Мільтон, в промові до англійського парламенту казав: “Одного разу істина прийшла в світ разом зі своїм Божественним Вчителем, являючи свою досконалу форму, найчудовішу для очей. Але коли Він вознісся на небо і увійшли за Ним апостоли, тоді в ту саму мить з’явилося нечестиве покоління людей, які схопили цнотливу істину, порубали її чудове тіло на тисячу частин і розкидали на всі чотири вітри. …З тих пір засмучені друзі істини, ті, які насмілюються виступати відкрито, ходять повсюди і збирають в єдине ціле її частини, де би не знайшли їх”.

Нині маніпуляція здійснюється через відрив слова від речі, тексту від контексту. В інформаційних повідомленнях часто зустрічаємося з явищем недоінформованості – вилученням частини інформації з основного потоку, внаслідок чого створюється напівправдива, фальшива інформація. Порожня інформація не є знанням, вона не дає розуміння подій чи явища, а низка майстерно підібраних фактів підсвідомо підштовхує людину до “правильного” висновку, тобто того, який запланували маніпулятори.

Безумовно, свідомий маніпулятивний вплив вимагає великої майстерності та знань. Проте найчастіше маніпуляція має неприхований характер, коли людина відчуває на собі цей вплив. Але маніпуляція спрацьовує тільки тоді, якщо людина переходить на іншу програму дій. Якщо ж людина засумнівалася у нав’язуваних ідеях, якщо має та захищає власну духовну програму – маніпуляція не відбудеться. За принципом дії маніпуляцію можна порівняти з гіпнозом. Гіпноз вимагає повної розслабленості пацієнта: якщо людина протистоїть гіпнотичному впливу, то він не відбудеться.

Тобто маніпуляція є не насильством, а спокусою, якій можна протистояти, а можна свідомо піддатися. Багато журналістів йдуть з роботи, виходять із зони особистого комфорту через нав’язливу нечесну політику власника, щоб зберегти сумління.

Коли маніпульована людина починає відчувати себе комфортно лише під впливом маніпуляторів – це є завершальна стадія і мета маніпуляції: жуйка від карієсу додає впевненості що людина захищена від карієсу, а поливання брудом відомих людей викликає лише почуття стабільності.

Євангельські істини дають здатність віруючій людині вести конфронтацію з дійсністю протягом усього життя. Захиститися від маніпуляції мас-медіа і не стати маніпулятором, можливо лише пильнуючи власну духовну програму і не лінуватися шукати правду, як би глибоко вона не була.

Щоб зобразити, що породжує маніпулятивний вплив, наведемо для прикладу кілька індивідуальних психологічних причин, через які журналіст свідомо чи несвідомо вдається до маніпуляції:

• Журналіст маніпулює масовою свідомістю, коли підносить свою значимість і вважає, що може досягти популярності і визнання, якщо висуватиме вимоги і критикуватиме інших, в наказовому способі долучаючи людей до своєї думки.

• Журналіст має гіпертрофоване відчуття права вирішувати, що треба, а що не треба знати людям, вважає, що знає більше ніж аудиторія, що найбільше потрібно людям, впевнений, що люди нічого не знають з цього питання.

• Журналіст має заздрість і страх конкуренції перед іншим виданням чи журналістом, в яких щось виходить краще. Через страх втрати популярності журналіст вдається до пошуків нових методів привернення уваги, вигадує різні “сенсації”.

• Журналіст має схильність захищати когось, навіть, коли це призводить до порушення власних принципів. Він може сліпо захищати партію, політика, бізнесмена, священика, навіть, якщо сам знає, що об’єкта його захисту звинувачують справедливо.

МЕТОДОЛОГІЯ ХРИСТИЯНСЬКОЇ ЖУРНАЛІСТИКИ

ФУНКЦІЇ ХРИСТИЯНСЬКОЇ ЖУРНАЛІСТИКИ

Специфіка ЗМІ, незалежно від їхнього ідеологічного спрямування передбачає виконання соціальних функцій, в основі яких знаходяться об’єктивні потреби суспільства: забезпечення інформацією і рекламою, контроль за діяльністю влади, ідеологічний, духовний вплив тощо. Щоправда, нині реальну суть соціальних функцій зводять до підтримки і зміцнення влади тих, хто матеріально підтримує, фінансує, забезпечує технікою чи в інший спосіб редакцію, теле-радіостудію.

Традиційно ЗМІ декларують виконання таких соціальних функцій:

• Інформативна.
• Регулятивна (управлінська)
• Об’єднувальна (інтегруюча)
• Освітня.
• Гедоністична (розважальна, відпочинкова)
• Рекламна.
• Виховна.

Розвиток християнської журналістики не повинен обмежуватися виконанням однієї чи кількох з цих функцій, але вміло визначити пріоритети, вибрати основну, рушійну. В контексті християнських основ журналістики, спробуємо дати визначення кожній з цих функцій.

• Інформативна – об’єктивне, всебічне інформування про події, явища тенденції в країні та світі, їх інтерпретація та коментування за допомогою експертів або на основі власної обізнаності та компетентності. Виконання інформативної функції не обмежуються порожнім повідомленням. Християнська журналістика має стати надійним орієнтиром для тих, хто намагається розібратися у складних і неоднозначних реаліях світу. Інформування потребує коментарю компетентної особи чи кількох осіб, що є типовою ознакою якісної преси. Кожного дня слід підвищувати власну компетентність, обізнаність.

• Регулятивна (управлінська) – контроль за дотриманням правди і справедливості з боку всіх гілок влади на всіх рівнях, що передбачає сумлінне проведення журналістських розслідувань як альтернативного шляху пошуку правди, коли державна влада, особа чи група осіб неспроможні її знайти або не бажають її розкрити. Християнська журналістика повинна бути рупором правди: шукати правду, утверджувати правду, реалізовувати правду.

• Об’єднувальна (інтегруюча) – закликати і стимулювати населення до активного соціального життя, щоб залучити всі верстви населення до державотворення. Виступати у ролі миротворця, коли суспільство роз’єднане, коли йде протистояння на політичному, релігійному, національному ґрунті, акцентувати увагу громадськості на тому, що всі ми, незалежно від поглядів, настроїв і уподобань, є однією нацією, одним соціумом.

• Освітня – напевно є найскладнішою, оскільки передбачає перетворення інформації у знання. Інформація не допоможе людині, людині потрібні знання. Дати людині інформацію – це подарувати їй рибу, якою вона може харчуватися один день, але дати трансформовану інформацію, що перетвориться в розумі на знання – це навчити людину ловити рибу, забезпечивши її на все життя. Цей процес вимагає великої майстерності і чуйного серця, але результати виправдовують зусилля. Журналіст повинен шляхом системного дослідження й аналізу попереджувати людей про можливі негативні наслідки, постійно осмислювати політичні, наукові, економічні, соціальні процеси в крайні та в світі, щоб дати реальну картину світу та унеможливити маніпуляцію.

• Гедоністична (розважальна, відпочинкова) – здавалось би, позбавлена моральних ідей про вічні філософські питання, ця функція ЗМІ також необхідна соціуму. Кожна особа має психологічну потребу в розумовому відпочинку, відновленні душевних і певною мірою фізичних сил – тобто короткочасному свідомому усуненні від повсякденного розв’язування різноманітних проблем. Необхідність існування розважальної журналістики сьогодні не викликає заперечень. Засмучує низький рівень етичності авторів розважальних матеріалів, який присутній навіть в релігійних виданнях. Журналісти не усвідомлюють, що подаючи анекдоти “про чоловіка і дружину” тим самим підривають інститут сім’ї, принижують та опошлюють сімейні стосунки. При активному використанні “приколів”, не обмежених етичними рамками, ми ризикуємо отримати вкрай бульваризовану пресу, в якій, потураючи читацьким потребам “веселого”, будуть застосовуватися навіть заборонені з точки зору моралі слова. Уникнути справдження такої перспективи можна за умови, якщо ми не перетворюватимо розважальні матеріали на засіб пізнання дійсності, а головне – здійснюватимо розважальну функцію без найменших порушень етичного обов’язку, яким би вимогливим він не був.

• Рекламна – чесне і добросовісне подання рекламних матеріалів, що не опускаються нижче встановленої редакцією етичної та естетичної ланки, які не спрямовані на схвалення людини у задоволенні її низьких початків, на розбещення та аморалізацію людини. Реклама повинна стати джерелом корисної інформації, дзеркалом якісного економічного і соціального поступу, допомогою в професійній орієнтації, завдяки якій, людина дізнаватиметься про те, що насправді є важливим і актуальним.

• Виховна – на цій, найвідповідальнішій функції журналістики зупинимося докладніше. Зміна морально-ціннісних орієнтацій сучасної журналістики, викликана масштабними деформаціями суспільної моралі, не могла не позначитися на перерозподілі виконуваних нею функцій. Вчити, виховувати, виявляти турботу про пересічну людину, подаючи їй виважену, об’єктивну і правдиву інформацію, глибоку аналітику фактів і явищ, більшість сучасних ЗМІ не вважають своїм основним призначенням. Це вважається не актуальним і не модним, і до того ж вимагає значних інтелектуальних і професійних зусиль. Відмовляючись від виховної функції, журналісти зводять завдання мас-медіа до інформування населення, замість глибокої аналітики вживають іронічно-саркастичні “приколи”, створюють в аудиторії емоційне задоволення від отриманих відомостей. В результаті політику перетворюють на клоунаду, трагедії на видовище, релігію на фарс, — усе має розважати аудиторію!

“Журналісти не повинні намагатися змінити світ, — стверджує Майкл Гартнер, колишній головний редактор і співвласник американської “Дейлі Трибьюн”. – Якщо ви хочете займатися цим, станьте матір’ю, вчителем чи політиком. Журналіст же має вивчати, пояснювати і розкривати світ”.

“Наш професійний (журналістський) обов’язок – повідомляти, а не вчити. Вчитель – це вже інша професія – вважає Олександр Народецький, директор української служби “Радіо Свобода” в Празі.

З цих досить поширених переконань бачимо, що інформативна функція дедалі більше домінує над виховною, а то й взагалі витісняє її з журналістського фаху. Брак інформації вважається основною проблемою інформаційного простору країни. Думку американського дослідника мас-медіа Нейла Постмана про те, що брак чи наявність інформації насправді не впливає на вирішення насущних проблем, вважають хибною і, як мінімум, неактуальною.

“Зв’язок між інформацією та дією розірваний. Інформація стала предметом ужитку, який можна купити й продати, використати як форму розваги, або ж носити як убрання задля підвищення престижу, – стверджував Постман у 1999 році. — Вона приходить безоглядно, ні на кого зокрема не спрямована, не пов’язана з корисністю; ми пересичені інформацією, тонемо в ній, не маємо над нею контролю, не знаємо, що з нею робити.

Є дві причини, через які ми не знаємо, що з нею робити. По-перше, ми вже не маємо цілісної концепції самих себе і всесвіту, наших взаємних стосунків і наших стосунків зі світом. Ми вже не знаємо, як знали в середні віки, звідки ми прийшли, куди йдемо і навіщо. Тобто, ми не знаємо, яка інформація потрібна, а яка не потрібна для нашого життя. По-друге, ми спрямували всю нашу енергію та інтелект на видумування машинерії, яка лише збільшує наш запас інформації. Як наслідок, наші укріплення проти інформаційного пересичення впали, наш інформаційний імунітет не спрацьовує. Ми не знаємо, як фільтрувати інформацію, не знаємо, як її зменшити, не знаємо, як її використати. Ми страждаємо від своєрідного культурного СНІДу”.

“Але зараз я би хотів поставити кілька інших запитань, на мою думку, ще доречніших – продовжує Постман. — Чи Ірак окупував Кувейт через брак інформації? Якби між Іраком і США виникла жахлива війна, чи сталося б це через брак інформації? Якщо в Ефіопії діти помирають з голоду, то чи це відбувається через брак інформації? Чи расизм у південній Африці існує через брак інформації? Якщо злочинці вештаються вулицями Нью-Йорка, то чи роблять вони це через брак інформації?
Або звернімося до випадків, що стосуються особистого життя: якщо ви і ваша дружина будете нещасливі разом і ваш шлюб закінчиться розлученням, то чи це станеться через брак інформації? Якщо ваші діти будуть погано поводитись і ганьбитимуть вашу родину, то чи це станеться через брак інформації? Якщо у когось із ваших родичів буде нервовий зрив, то чи це станеться через брак інформації?”.

Особливо хочеться звернути увагу на одне запитання, яке Постман ставить у вищенаведеному уривку. “Якби між Іраком і США виникла жахлива війна, чи сталося б це через брак інформації?” – як пророче звучать його слова у світлі іракських подій 2003 року! Війна сталася не через брак інформації про наявність зброї масового ураження в арсеналах Хусейна; вона не могла не статися, оскільки адміністрація США переслідувала зовсім інші цілі.

Функції гуманістичної та християнської журналістики:

hrist2.png (6.5 Kb)
Сьогодні на багатьох прикладах спостерігаємо, що інформаційне перенасичення призвело до розгубленості особи перед явищами. Зникла чітка ієрархія в інформаційних потребах суспільства, журналісти перестали відокремлювати добро від зла і в філософському і в буденному сенсі.

Деякі дослідники цілком доречно вважають перших Апостолів Христа першими публіцистами. Важко уявити на кого би перетворилися Апостоли, якби вони інформували людей про Євангелію, а не проповідували її, не вчили і не виховували би навернених.

Хибною тезою, в якій дехто вбачає взірець діалектичної мудрості, є вислів “хто володіє інформацією – володіє світом”. Навіть найточніша інформація про кількість наркоманів в країні, їх стан і мотиви, не допоможе жодному з них. Інформація про злочини найвищих посадових осіб не поставить їх на лаву підсудних, інформація про злочинний режим не змінить його. Інформація не є знанням. Знання потрібні для того, щоб реалізувати інформацію.

Виховна функція вимагає від журналіста великих професійних знань, обізнаності, компетентності та чуйного серця. Журналіст, що виконує цю місію має поєднувати риси священика, психолога і просто порядної людини. Йдеться не про нав’язування власних етичних схем чи моралістичних повчань. Журналістові слід знайти слова, образи, порівняння, щоб надати іншим можливість зрозуміти і відчути те, що сам зрозумів і відчув.

Ми живемо в епоху багатоваріантного інформаційного вибору. Отже журналіст-християнин не має права обманюватися тезою “чим більше вибір – тим краще”. Насправді, чим більше вибір – тим невпевненіше відчуває себе людина. Саме тому виховна функція християнської журналістики полягає в тому, щоб не тільки подати людині різноманітні варіанти вибору, а й виразно підкреслити один із них – найвірніший з точки зору євангельської істини.

Рубрика: Библейские исследования, Церковь и медиа, Церковь и общество

RSS канал Следите за поступлением новых комментариев к этой статье через RSS канал

Оставьте свой комментарий к статье:

Для форматирования своего комментария (жирный, курсив, цитировать) - выделите текст в окне курсором и нажмите одну из кнопок форматирования. Более подробно об этом читайте на странице "Помощь".
Если Вы желаете исправить свой комментарий или удалить его - напишите нам в редакцию.
Запрещается размещать комментарии через прокси-сервера, с целью скрыть свои данные.
Запрещается размещать комментарии с использованием множественных фиктивных имен с целью создать видимость участия в обсуждении группы людей. Постоянные псевдонимы допускаются.
Запрещается размещать в комментариях URL ссылки на статьи, размещенные на сайтах враждебных к Церкви АСД или призывающих к расколу, независимо от изложенного там материала.
Если, по Вашему мнению, какой-то комментарий является оскорбительным или унижающим Вас или Ваши религиозные верования, или является таковым в отношении других читателей - напишите нам в редакцию. Мы рассмотрим этот вопрос, и если нужно, примем меры.
© Интернет-газета "ПУТЬ", 2006-2017
При использовании материалов указывайте эл.ссылку на цитируемую статью, в бумажной публикации – короткую ссылку на наш ресурс. Все права на тексты принадлежат их авторам. Дизайн сайта: YOOtheme GmbH. Техническая поддержка сайта: info@asd.in.ua

Христианский телефон доверия: 0-800-30-20-20 (бесплатно по Украине), 8-800-100-18-44 (бесплатно по России)
или с мобильного: Life (093) 50-157-80, МТС (066) 707-000-5, Киевстар (098) 707-000-5.