Відзначення 500 років Реформації: крок до співпраці або екуменічний рух?

22-06-2017, 1 комментарий Просмотров: 117

У 2017 році ми як протестанти відзначаємо 500-річчя Реформації — суспільно-політичного і релігійного руху в Європі, який змінив увесь світ. Вплив цього руху поширився далеко за європейські простори. Українське суспільство не стоїть осторонь від відзначення цієї визначної події. Завдяки демократичній політиці нашої держави, конституційному праву і толерантному ставленню до будь-яких релігій в Україні сьогодні склалися для цього сприятливі умови. Указ Президента України №357/2016 «Про відзначення в Україні 500-річчя Реформації» відкрив широкі можливості для протестантських деномінацій — як для кожної окремо, так і для спільних проектів, таких як святкові концерти та урочистості за участі представників різних церков, духовні сніданки, круглі столи тощо.

Загалом адвентисти сьомого дня сприймають такі проекти добре. Але не всі члени церкви з розумінням ставляться до відзначення цієї події. Дехто вважає проекти, спільні з іншими протестантськими деномінаціями, участю в екуменічному русі, що гальмує всередині самої церкви процеси підготовки та проведення заходів. Тобто, виявляється страх перед екуменічним об’єднанням церков, яке може завдати шкоди Церкві адвентистів сьомого дня і призвести до її падіння.

Тож ми ставимо за мету розібратися в питанні екуменічного руху, що про нього говорить Біблія, а також з’ясувати, чи є проект R500 екуменічним рухом.

Електронний торговий майданчик УКРАЇНСЬКА ЕНЕРГЕТИЧНА БІРЖА — зручний доступ до аукціонів.

Спочатку ми звернемося до словникового визначення поняття «екуменічний рух», який подано в релігієзнавчому словнику: «Екуменічний рух (від грецьк. oikumene — заселена земля, світ) — об’єднавчий рух християнських церков, започаткований протестантизмом на Единбурзькій Всесвітній місіонерській конференції 1910 р. В 1948 р. в Амстердамі на 1-й Всесвітній асамблеї церков було створено Всесвітню Раду Церков (ВРЦ), до якої увійшли переважна більшість протестантських, а також православної і старокатолицької церков. У ВРЦ представлені також такі міжнародні протестантські організації як Лютеранська Всесвітня федерація, Баптистський всесвітній альянс та ін., регіональні релігійні об’єднання — Всеафриканська конференція церков, Всесвітня студентська християнська федерація тощо… Основне завдання Екуменічного руху — виробити доктрину щодо суті та умов єдності християнських церков» [Релігієзнавчий словник / За ред. проф. А. Колодного і Б. Лобовика. – К.: Четверта хвиля, 1996. – 392 с. – укр. мова. – ISBN 966-529-005-3 ]

На запитання щодо екуменічного руху нам також дали відповіді пастори і богослови Церкви адвентистів сьомого дня. Ми запропонували їм наступні запитання:

  • що таке «екуменічний рух»;
  • чи можна вважати проекти, спільні з представниками інших протестантських церков в рамках проекту R500, екуменічним рухом?
  • де пролягає межа між виправданою співпрацею з представниками інших церков і участю в екуменічному русі?
  • чому, на Ваш погляд, серед деяких членів церкви побутує думка, що R500 є екуменічним рухом?
  • яким чином можна подолати упередженість деяких членів адвентистської церкви перед проектом R500?

Станістав Носов, керівник Церкви адвентистів сьомого дня (АСД) в Україні, на питання, чи приєднується Церква АСД до екуменічного руху, відповів наступним чином: «Адвентисти не входять до складу екуменічного руху. Якщо ми говоримо про співробітництво нашої церкви з іншими конфесіями в світлі R500, то в цьому випадку ми наслідуємо Дух пророцтва, де Е. Уайт пише, що ми маємо дружити і контактувати з іншими конфесіями. Ми разом повинні молитися. Грань нашої дружби стоїть впритул до Закону Божого. Якщо щось у наших справах суперечить нашому вченню, то адвентисти не будуть брати у цьому участь. Наприклад, нас разом із представниками інших християнських деномінацій запросили на зустріч із Президентом Порошенком, яка відбудеться у суботу. Але нас з-поміж інших там не буде. Чому? Тому що це — субота, відокремлений день для Бога. І в цьому є також наше свідоцтво іншим конфесіям».

Максим Крупский, доктор теології, про екуменічний рух і місце в ньому Церкви адвентистів сьомого дня: «Слід розрізняти біблійний екуменізм і те, в що час від часу нас намагаються втягнути. Біблійний екуменізм — це єднання навколо Христа і Його Слова, це позитивне явище. Але, як свідчать пророцтва, в кінці часу тільки залишок (яким мислить себе наша Церква) залишиться вірним Богові та Його Слову і явить біблійну єдність. Так звані екуменічні рухи пропонують єднання на інших підставах і для інших цілей, тому ми в них не беремо участь. Участь в екуменічних проектах — це позбавлення Церкви своєї самобутності. Будь-яке прийняття неправдивих учень руйнує церкву зсередини. Але спільна діяльність в рамках соціальних проектів, спільний голос щодо захисту християнських цінностей (чим і є рух R500) — це не екуменізм. У рамках цього руху не планується об’єднання релігійних організацій. Також адвентисти не беруть участі в заходах, які так чи інакше вступають у протиріччя з принципами нашої Церкви».

Керівник Східно-Дніпровської конференції Церкви АСД в Україні надав нам вичерпну відповідь на питання, чи є прояви екуменізму в Біблії. Так, він сказав наступне: «Стосовно цього питання Біблія має різні позиції. Так, у Старому Завіті Бог мав за Свій цілій народ, цілу державу. І Бог цьому народові заборонив пряме, активне спілкування з поганами у релігійному напрямку (участь у відправленні культу або у релігійних обрядах тощо). В новозавітні часи ми бачимо, що ситуація змінилася, оскільки до Божого народу стали приєднуватися люди, які колись були поганами. Апостольські собори приймали рішення стосовно цих навернених людей. У своїх листах апостол Павло застерігає християн від різких рухів відносно тих, хто прийшов у віру з поганів, закликає до обережного поводження з ними, як з немічними. Ми бачимо, що християнство зростає, поширюється і покриває нові території.

У наш час ми бачимо дуже багату християнську палітру з різноманіттям віровчень. І якщо ми віримо, що адвентисти — це та Церква, яка несе Євангелію всім племенам і народам, ми просто зобов’язані, згідно першої ангельської вістки, знаходити спільну мову з усіма християнами, з усіма віруючими цього світу, щоб говорити їм про Христа. Але при цьому не забувати, що ми маємо істину, і якщо нас змушуватимуть іти на компроміс всупереч цій істині, ми мусимо бути пильними і обстоювати істину. Але в тих питаннях, які є спільними — а ми маємо багато спільного з іншими християнами, наприклад, віра в Трійцю, віра в Христа як Спасителя, — то в цих питаннях нам необхідно співпрацювати».

Олег Харламов, магістр теології і керівник відділу ресурсів Євро-Азійського дивізіону Церкви АСД, ведучий телепрограми «Пізнаємо істину», про екуменічний рух говорить наступне: «Коли ми говоримо “екуменічний рух”, ми розуміємо, що це свого роду певне об’єднання, союз у межах якогось конкретного напрямку».

Як бачимо, з одного боку, коли говорити про співробітництво на спільних засадах, то в світлі біблійного екуменізму Церкву адвентистів сьомого дня можна вважати екуменічною, оскільки йдеться про те, щоб «благовістити вічну Євангелію мешканцям землі, і кожному людові, і племені, і язику, і народові» (Об’явл. 14:6). Але коли мова заходить про об’єднання, щоб «виробити доктрину щодо суті та умов єдності християнських церков» [Рел. словник], що тягне за собою порушення біблійних принципів і Божого Закону, то адвентисти не входять до такого екуменічного руху і подібних релігійних об’єднань.

Далі О. Харламов відповів нам на питання, чи містяться в міжконфесійному співробітництві загрози влитися в екуменічний рух і якщо так, то чому: «Коли йдеться про релігію, віру, наші стосунки з Богом, то деякі люди вбачають у цьому певні складнощі в розумінні того, яким чином ми можемо бути єдиними з тими, хто не поділяє наших поглядів. Будь-яке спільне проведення заходів з представниками інших церков розглядається критиками як вступ до екуменічного руху, який загрожує забрудненням, якщо можна так сказати, нашої чистої віри. Але ж Господь говорить про те, щоб ми навчилися жити в цьому світі з людьми, могли контактувати з представниками будь-яких інших конфесій, і в той же час залишатися вірним Богові в Його принципах… Сьогодні в християнстві існують погляди, які виражають прагнення об’єднатися в деяких питаннях, таких як святкування певного дня, виконання певних обрядів і ритуалів, ставлення до багатьох доктринальних питань як от вчення про Бога-Отця, Сина, Духа Святого. Тут потрібне розмежування, розуміння, навколо чого об’єднуватись, і яка роль в цьому відводиться біблійним питанням. Адже навіть прийняття Ісуса Христа у людей може бути різним. Часом люди, прикриваючись вірою в Ісуса, обирають релігію, яка була б зручною і певною мірою, якщо можна так сказати, вигідною. І головним тут стає не Христос, а власні ідеї і погляди людини, які вона прикриває іменем Христа як щитом. З іншого боку, в об’єднанні я вбачаю великий плюс, коли йдеться про вироблення й прийняття певних законів, спрямованих на захист біблійних цінностей. У діяльності нашої церкви в плані спасіння людей ми також можемо бути єдиними з представниками інших конфесій. Тому, коли ми чуємо такі засуджуючі репліки: “А що — це вже екуменізм?”, коли йдеться про об’єднання в якихось спільних проектах, заходах, я не бачу в цьому нічого страшного, якщо в цих заходах ми як християни виступаємо за обстоювання своїх прав і свобод саме в питаннях Біблії і віри. Навпаки, коли ми виступаємо тут єдиним християнським фронтом, то це — великий плюс. Якщо ж нам пропонують стати єдиними в неправильному розумінні біблійної істини, то тут, звичайно, говорити про об’єднання немає сенсу».

Без спілкування з представниками інших християнських деномінацій, на тверде переконання пасторів і богословів, неможливо реалізувати мету Христа привести до істинного богопізнання й істинної віри тих, кого Він називає «вівцями не цієї кошари»: «Також Я маю інших овець, які не з цієї кошари, — Я повинен їх припровадити. І Мій голос почують вони, — і буде одна отара й Один Пастир!» (Ів. 10:16). Якщо «вівці», тобто віруючі, які належать зараз до інших церков, вийдуть із тих організацій, то їм необхідно кудись увійти. І тут, як зазначає О. Харламов, «все залежить від нашої готовності їх прийняти. Ми мусимо вміти налагоджувати контакти з представниками інших конфесій…» Приклади такого доброго ставлення до тих, хто не належав до Божого народу часів Христа, зазначає теолог, ми бачимо в доброму ставленні як самого Ісуса, наприклад, до самарянки або сирофінікіянки, так і в ставленні апостола Павла до атенських філософів, яких він назвав «особливо набожними». Він ніби відкривав двері свого серця для цих людей, показуючи, що він з ними єдиний у вірі в «невідомого Бога». Таким чином, апостол знаходив спільну платформу для діалогу з поганами, при цьому залишаючись вірним Божественним принципам.

Отже, ми бачимо, що для успішної проповіді біблійної істини віднаходження спільних поглядів, які б зблизили нас із тими, кому ми проповідуємо, є необхідною умовою. І це є біблійною позицією і, згідно з думкою М. Крупського, є правильним, біблійним екуменізмом, в напрямку якого ми як адвентисти маємо рухатися, запрошуючи інших прийняти Боже Слово, залишаючись твердими й непохитними щодо Божественних принципів.

Далі ми проаналізували відповіді наших експертів на питання, чи можна вважати екуменічним проект R500. Ось такі думки ми почули.

С. Молчанов: «Я вважаю, що R500 не можна назвати екуменічним хоча б тому, що це проект суто для протестантів, наскільки я розумію. Оскільки П. О. Порошенко, підписуючи Указ щодо цього проекту, відкрив можливість ще раз нагадати Україні і всьому світові, що 500 років тому Мартін Лютер проголосив вістку праведності з віри, вістку спасіння, вістку, що церква не є посередником між Богом і людиною. І ця вістка розвивалася. І в наш час завдяки проекту R500 ми мусимо показати Україні, наскільки це є цінним і важливим. Тому цей проект є таким, що його спільно реалізують протестантські церкви».

О. Харламов спільні заходи з представниками інших християнських деномінацій в рамках проекту R500 сприймає як «ще одну гарну можливість, навіть не для віруючих, а для людей, далеких від Христа, побачити правильність розуміння Святого Письма: чому саме Лютер, чому відбулася Реформація, а що до неї було не так. Люди сьогодні живуть, не розуміючись на багатьох питаннях. Тому це дуже актуально — коли ми ще раз, відзначаючи цю дату, говоримо про принципи Реформації: тільки Бог, тільки Христос, тільки Святе Письмо, і говоримо про ту благодать, яку Господь дарує усім нам. Якщо ми, маючи можливість, ще раз проголосимо ці вісті, я вважаю, це дуже добре. Тут ми є свідками того, у що ми віримо — у Святе Писання. Коли ми спілкуємося з представниками інших церков, вони ставлять нам запитання, відповідаючи на які, ми стаємо свідками істини. Ці віряни і є тими, кого Христос називає “вівцями не з цієї кошари”».

Отже, як бачимо, проект R500 не можна назвати екуменічним рухом з декількох причин:

  • це проект суто протестантський;
  • цей проект не є всесвітнім;
  • R500 має на меті не об’єднання церков як таке, а спільну співпрацю задля проголошення принципів Реформації;
  • в рамках цього проекту українці мають можливість побачити ті позитивні впливи, які ідеї Реформації здійснили на країни Європи і США як передові світові країни;
  • R500 дає можливість адвентистській церкві проголосити серед протестантських церков свої принципи, обстоюючи їх під час проведення спільних заходів;
  • співпраця з іншими протестантськими деномінаціями під час здійснення проекту є найкращим шляхом для проголошення їм наших ідей і принципів.

Але для нас є необхідним з’ясувати, де проходить межа між виправданою співпрацею з іншими конфесіями та участю в екуменізмі, щоб не стати на небезпечний шлях. «Така межа, — говорить С. Молчанов, — проходить у Святому Письмі. Ми беремо участь у R500 в усьому, що не суперечить Біблії, а сам проект не суперечить їй. Тому що є домовленість всіх протестантських церков, що включилися у цей проект, не “піарити” свої власні ідеї. Ми домовилися, що ніхто своїх ідей не просуває. Ми проповідуємо загальні істини, які об’єднують усіх протестантів, а таких істин дуже багато».

Необхідною умовою, щоб зберегти цю межу і не поринути в екуменічний рух в його негативному прояві, О. Харламов вважає наступне: «Я гадаю, треба просто просити у Бога мудрості, аналізувати взагалі кожен свій прожитий день. Коли б ми це робили, то уникнули б багатьох помилок як в особистому житті, так і в церковному. Бог дає можливість — аналізуй, перевіряй, порівнюй, де ти перетинаєш межу, а де — ні. Бог дав і дає мудрість, і вона полягає саме в тому, щоб побачити різницю між тим, що “праворуч” і тим, що “ліворуч”, між світлом і темрявою. І Христос, і апостоли називають віруючих синами світла, які можуть розрізняти це. Як визначити, чи є я сином Світла? Через аналіз. Тільки аналіз може запевнити тебе, що ти на вірному боці. Якщо ж те, у що ти віриш, не є твоїм рідним, особистим, ти віриш, тому що так тобі сказали, то ти досить скоро можеш опинитися у брехні. І це буде трагедія».

Зважаючи на це, ми можемо зробити висновок, що лише віра на ґрунті Святого Письма і обстоювання біблійних істин як на особистісному рівні, так і на рівні Церкви, мудрість від Господа, вміння аналізувати і правильно оцінювати те, що відбувається, може запобігти тому, що наше толерантне ставлення до віруючих інших деномінацій переросте у сприйняття їх ідей і принципів віри. Саме нехтування біблійними принципами й істинами прокладає шлях до негативного екуменічного руху, якого так бояться багато членів церкви.

Страх перед тим, що екуменічний рух може поглинути й Церкву адвентистів сьомого дня, призводить до того, що наше спілкування з представниками інших церков або взагалі обмежується, або перетворюється на такі собі «духовні баталії». Проявом цієї проблеми може бути войовничий дух у боротьбі за чистоту віри. Такий досвід пережив і О. Харламов: «У мене в молодості було бажання “притиснути до стінки” представників інших конфесій. Я їх “добивав” певними біблійними текстами, а вони — мене. І ми не знаходили спільної мови, ми були ворогами. Потім я зрозумів, що так не можна, ми повинні знаходити спільну мову. У нас трапляється так, що до людей, які вірують, у нас більш вороже ставлення, ніж до невіруючих, які живуть безбожно. Це — парадоксально. Так, у нас є відмінності, але вони не повинні сприйматися як ворожнеча. Найбільші проблеми і причини для воєн — це як раз релігійні. Релігія і національне питання — це те, що сьогодні дуже часто рухає багатьма людьми. Дуже легко перейти межу від розуміння своїх правильних стосунків з Богом до ненависті до інакодумців».

Далі він висловив таку думку щодо членів церкви і їх сприйняття R500: «Найголовніше питання — чи любиш ти людину. Христос спілкувався з тими, хто Його ненавидів. Чи можна вважати зустрічі й бесіди з віруючими інших конфесій зрадою своєї віри? Ніяк! Христос любив людей і бажав того, щоб вони зрозуміли різницю між добром і злом. У спілкуванні ж треба досліджувати свій духовний стан, як говорить апостол Павло: “Уважай на самого себе та на науку…”, і це треба робити постійно. Тому, коли хтось висловлюється про R500 як про екуменічний рух, то це їх право. Бог наділив нас свободою поглядів на віру іншої людини і на те, що вона святкує і які дати відзначає. З цих причин хтось вбачає в цьому загрозу, але йому треба розібратися, в чому тут загроза його особистій вірі і церкві. Якщо людина або церква йде на зраду своїх принципів — то це неприйнятне. Якщо ж ми можемо співпрацювати в якихось питаннях, а ми дійсно сьогодні співпрацюємо, — то ми робимо багато доброго, допомагаючи один одному. Не можна говорити, що я — найкращий. Христос дуже конкретно говорив про те, хто буде в Царстві Божому, і він не поділяє людей на конфесії. Він поділяє людей праворуч або ліворуч відповідно до того, що вони чинили. Так написано, тому оскаржувати ці слова Христа буде дуже погано з нашого боку».

На питання щодо страху деяких членів адвентистської церкви перед R500 як екуменічним рухом С. Молчанов сказав наступне: «Це є особистою проблемою членів церкви, а не є власне проблемою церкви. Церква адвентистів сьомого дня завжди була відкритою. Якщо ми візьмемо Церковний порядок у розділі, який присвячений Вечері Господній, то ми побачимо, що наша церква є відкритою. Кожен християнин, що охрестився через повне занурення у воду у свідомому віці і дотримується відкритих істин, може брати участь у тілі Христовому в Церкві адвентистів сьомого дня. Наше вчення говорить, що ми відкриті для всіх, хто згоден з нами співпрацювати. Але у багатьох членів церкви сьогодні, нажаль, таке собі “катакомбне” мислення. Знаєте, настане час, коли нас загонять у “катакомби”, коли ми будемо переслідувані державою і будемо змушені переховуватися. Але ховатися зараз, коли ми мусимо проповідувати вістку, яку ангел передає серед неба і уникнути всіх контактів, я вважаю, що це пряме порушення прямого одкровення про трьохангельську вістку».

Отже, як бачимо, не треба воювати і переховуватися у «катакомбах» у той час, коли ще відкриті двері для безперешкодної проповіді істини віруючим не адвентистського сповідання. Необхідно любити тих, то вірить не так, як ми, а не вважати себе за особливих. Але необхідно також постійно аналізувати себе і те вчення, в якому перебуваєш, щоб не схибити, співпрацювати в спільному і безкомпромісно обстоювати власні принципи.

Щоб подолати ці страхи серед членів церкви, пастори і богослови дали нам наступні поради.

С. Молчанов: «Передусім, це більше брати участь у проекті R500. Коли таке відбувається, то я бачу, що навіть пастори, які були спочатку дуже обережні, залучившись до цього, поспілкувавшись і побачивши, як багато корисного і цінного можна взяти у других церквах, змінили свою думку: ніхто нас не переслідує і не завдає утисків. Ми обстоюємо біблійні істини і говоримо, що в суботу ми не беремо участі у деяких заходах. Ми говоримо, коли нас запрошують на фуршети, що не вживаємо нечистої їжі. Тобто, ми й там обстоюємо свою позицію. Ми говоримо про це протестантам. Як же нам ще їм проголошувати свою позицію, яка насправді є біблійною, якщо б ми з ними не мали контактів? Тому, чим більше наших членів церкви братимуть участь у цьому проекті, тим більше можливостей розповідати людям про нас і нашу позицію віри. Розумієте, як можна народу України розповідати про адвентистів, коли вони дуже часто не знають, хто такі протестанти взагалі? Згідно з думкою багатьох людей і адвентисти, і протестанти — це сектанти. Як же після цього проповідувати, коли не розповісти, що таке  протестантизм, які його досягнення у світі. Багато передових країн є протестантськими. Як це нам не відкрити народові України? Це місток до подальшого проголошення адвентистської вістки. Але спочатку треба показати, що крім православ’я, католицизму і греко-католицизму є величезна кількість інших християнських деномінацій. Я вам скажу, що у Дніпровській області до 40% налічують саме протестантські громади. І багато людей цього не знають і вважають, що Дніпровська область суто православна. Але православних приходів майже стільки ж, скільки й протестантських. Про це варто говорити, пояснюючи, що ми не секта і що на нас варто зважати. Вже те, що Президент України видав цей Указ, говорить про те, що він зважає на протестантів».

Щодо ролі і місії пастора у справі подолання страхів членів церкви перед участю в проекті R500 О. Харламов дає такі поради: «Тільки терпеливе ставлення. Нікого не можна “ламати через коліно”. Христос чинив саме так, коли Він давав людині вибір. Це — бажання чинити добро для людей. Тому, я вважаю, тільки терпіння, добре ставлення і повага — воно змінює особистість».

Крім того, пастори і теологи вважають, що необхідно проводити освітні заходи для членів церкви з метою формування правильних поглядів на події, що відбуваються сьогодні. «З цього приводу необхідно обов’язково проводити освітні програми для членів церкви, — говорить С. Молчанов. — Коли ми бачимо усі протиріччя, що виникають у середовищі нашої церкви, очевидно, що члени церкви з багатьох питань не підготовлені до сучасності. Вони не знають структури протестантизму як такого, не знають, що є спільного у нас з іншими протестантськими церквами і що нас роз’єднує. Просто лунають такі огульні, категоричні заяви: “У нас нічого спільного немає!”. Сама Елен Уайт, яка була щирою християнкою-адвентисткою, говорила, що у нас багато спільного з іншими християнами. І коли вона йшла проповідувати в інші церкви, на питання “що Ви будете там проповідувати?”, вона відповідала: “Я буду проповідувати Христа, Якого й там приймають”».

Навчання тому, як нам діяти в умовах проведення таких заходів як R500, необхідно поєднувати з тим, щоб і самим любити тих, кого навчаємо, навчати їх самих любити тих, з ким доведеться стикатися під час проповіді біблійних істин. Такої думки дотримується О. Харламов: «Безумовно, членів церкви треба навчати. І, перш за все, навчати любити. Взагалі, вміння любити — це і мистецтво, і школа. Любити необхідно навчатися все життя. Просто так, раптово любов не з’являється. Так, це — особливий Божий дар, і ми зростаємо в ньому через освячення Святим Духом. Для мене любов — це школа терпіння, навчаючись у якій нм треба прикладати старанність, що б зростати, і зростаючи поступово показувати і відкривати грані Божої любові у собі і людям».

Таким чином, підсумовуючи все, що сказано в цій статті, ми можемо сказати наступне:

  • віднайдення спільних поглядів, які б зблизили нас із тими, кому ми проповідуємо, є необхідною умовою для успішної проповіді біблійної істини, і це є біблійною позицією;
  • R500 не можна назвати екуменічним рухом з ряду причин: це проект суто протестантський і не всесвітній, має на меті не об’єднання церков як таке, а спільну співпрацю задля проголошення принципів Реформації і презентації громадянам нашої країни надбань реформаційних ідей для ряду передових і розвинених країн; а також можливість адвентистській церкві проголосити серед протестантських церков свої принципи, обстоюючи їх під час проведення спільних заходів;
  • лише віра на ґрунті Святого Письма і обстоювання біблійних істин як на особистісному рівні, так і на рівні Церкви, мудрість від Господа, вміння аналізувати і правильно оцінювати те, що відбувається, може запобігти тому, що наше толерантне ставлення до віруючих інших деномінацій переросте у сприйняття їх ідей і принципів віри; нехтування ж біблійними принципами й істинами прокладає шлях до негативного екуменічного руху;
  • співпрацювати з представниками інших християнських деномінацій необхідно навчатися в дусі толерантності, любові і терпіння, і вагома роль тут належить керівникам громад і пасторам Церкви адвентистів сьомого дня.

Отже, проект R500 — це не екуменічний рух, а ще один шлях до співпраці між різними християнськими протестантськими деномінаціями.

Іван Ярош

Читайте також:

500-річчя Реформації. Молитва та духовне відродження

Який зв’язок 25 грудня та 500-річчя Реформації?

Библия, адвентисты и 500-летие Реформации

Рубрика: Библейские исследования, Образ жизни, Церковь и общество

© Интернет-газета "ПУТЬ", 2006-2017
При использовании материалов указывайте эл.ссылку на цитируемую статью, в бумажной публикации – короткую ссылку на наш ресурс. Все права на тексты принадлежат их авторам. Дизайн сайта: YOOtheme GmbH. Техническая поддержка сайта: info@asd.in.ua

Христианский телефон доверия: 0-800-30-20-20 (бесплатно по Украине), 8-800-100-18-44 (бесплатно по России)
или с мобильного: Life (093) 50-157-80, МТС (066) 707-000-5, Киевстар (098) 707-000-5.