Євсевій Кесарійський — батько церковної історії

22-06-2017, Комментариев нет Просмотров: 72

Актуальність теми полягає в тому, що постать і спадщина Євсевія Кесарійського є дуже важливими для розуміння церковної історії. Значення його праць для Церкви важко переоцінити, і їх автор з повним правом іменується «батьком церковної історії». Євсевій був свідком і безпосереднім учасником надзвичайно складної епохи в історії Римської держави і християнської Церкви. Кесарійському судилось  послужити Церкві  під час її тяжких страждань. На його очах відбувалися найсильніші зусилля язичників придушити християнство, і він сам на собі переніс тяжкість останнього гоніння, але в той же час став свідком остаточної перемоги християнської віри над язичницькою.

І взагалі, деякі уривки з історії церкви нам би не були відомі, якби не Євсевій. Твори Євсевія Кесарійського, родоначальника жанру церковної історії, є досить показовими і цінними для нас. Життя і активна діяльність Євсевія відносяться до періоду пізньої античності (III – IV ст.), проте його роботи містять в собі вже основи нового, християнського, середньовічного світосприйняття.

Але чи є правдивою та історія, яку він описував і чи є джерела інформації, які він використовував, достовірними. Багато істориків і дослідників посилаються на його твори, і історія Римської держави і християнської церкви нам відома з опису Євсевія Памфіла. Тому важливо дізнатись чи є це так?

Об’єктом дослідження є Євсевій Кесарійський як батько церковної історії.

Предметом дослідження є історіографічний метод Євсевія, а саме критика методу Євсевія Кесарійського.

Метою дослідження є постать Євсевія Кесарійського як історика і богослова, і його важливість для історії церкви.

Для досягнення визначеної мети ставилися наступні завдання:

  • оглянути історичний портрет Євсевія Кесарійського;
  • дослідити метод написання творів Памфіла.
  • зробити оцінку Євсевія Кесарійського як богослова і історика.

Серед вітчизняних авторів, що досліджували постать Євсевія Кесарійського і достовірність його історіографії можна виділити таких як священник і  протоієрей О. Ястребов; кандидат історичних наук, І. Ю. Ващева; історик культури і біблеїст, С. С. Авепінцев; іторик і доктор філософських наук, В. Ф. Асмус; історіограф О. Л. Вайнштейн; латвійський і ізраїльський вчений, біблеїст, І. П. Вейнберг.

Історичний портрет

Біографія

Євсевій Кесарійський відіграв велику роль в історії християнства. Про його життя дуже мало відомо, і найбільшим джерелом інформації є його  твори, або  незначні згадки в творах його послідовників. Але, тим не менш,  візантійський словник наводить, що народився він приблизно 260 р. в Палестині. Отримав освіту в Єрусалимі і Антіохії. Був одним із найосвіченіших людей свого часу. Знавець ранньохристиянської традиції і античної культури. Учень християнина Памфіла, який помер мученицькою смертю в 309-му р. потім з початком гонінь на християн (303-го р.) був змушений втікати то в Сирію, то в Палестину, в Фінікію, в Єгипет. Сидів у в’язницях, але вижив. Після того, як було запроваджено християнство імператором Костянтином, Євсевій був затверджений при дворі імператора, а потім став довіреною особою імператора. Через свою стійкість до християнської віри він здобув популярність в церковних кругах  Сходу і в 311-му р. став єпископом Палестинської Кесарії. Помер приблизно в 340 р. [3 с. 317-318].

В своїй праці «Євсевій Кесарійський і становлення ранньосередньовічного історизму» Ващева описує цікавий факт про те, що в жодному з творів, які дійшли до нашого часу, нема прямої вказівки про місце і дату народження Євсевія. Припускають, що місцем його народження була Палестина, і зокрема Кесарія. Ця думка виникла в основному, тому, що до імені Євсевія часто додавалась приставка παλαιστινος. Однак ще наприкінці XIX століття Розановим зазначалося, що в більшості випадків також вживається слово επισκοπος, тому слово παλαιστινος могло означати швидше за все, місце, де Євсевій був єпископом. Хрещення Євсевія в Палестині, про яке він сам згадує у своїх творах, теж не є  доказом  народження Євсевія саме в Палестині.

Ще один цікавий факт про те, що точного часу народження Євсевія джерела теж не наводять. Дослідники відносять в цілому дату народження Євсевія до періоду з середини 250-х до першої половини 260-х р.р., але найбільш вірогідною датою більшість вчених-дослідників вважають початок 260-х р.р.
[2 с. 12].

Православна енциклопедія «Древо» каже,  що Євсевій народився приблизно 275-го р. [7].

Олексій Ястребов в своїй науковій статті «Євсевій Кесарійський» підтверджує цю думку, що про місце і час народження Євсевія в жодному з джерел, які до нас дійшли не міститься прямих вказівок. Припускають, що місцем народження його була Палестина, і зокрема Кесарія. Але це влише припущення [1].

Про батьків або родичів Євсевія Кесарійського теж не збереглося жодної достовірної інформації. Саме ім’я Ευσεβιος ο Παμφιλου як зазначає Ястребов, не є тим самим, що Αλεξανδρος του Φιλιππου, і не вказує на батька, а швидше за все, через його прихильність до свого вчителя Памфіла, який помер мученицькою смертю в 309-му році [1].

Про родичів Євсевія можна знайти згадку лише про Нікомідійського єпископа Євсевія. Знову ж Ващева описує в своїй праці «Євсевій Кесарійський і становлення ранньосередньовічного історизму», що деякі дослідники схильні вважати його братом Євсевія Кесарійського на тій підставі, що у блаженного Феодорита наводиться лист Арія до Євсевія Нікомідійського, де Кесарійський прямо називається його братом: «Ευσεβιος ο αδελφος σου ο εν Καισαρεια».

Але ймовірно що дане звернення швидше вказує не на родинні відносини двох єпископів,  а на їх приналежність до однієї віри.

Мало відомо і про учителів і наставників Євсевія. Достовірно відомо лише те, що одним з них був якийсь Памфіл, якого згадує сам Євсевій. Мабуть, він справив великий вплив на формування поглядів, життя і творчість самого Євсевія. Цілком ймовірно що в знак поваги і вдячності до вчителя Євсевій взяв його ім’я.

Під час своїх мандрів Євсевій був свідком місцевих жорстоких гонінь на членів Церкви. З докладного опису подій, що відбувалися, ми можемо встановити географію його подорожей з послідовністю, звичайно, умовною. Подорожі або блукання в далеких країнах зайняло значну частину його життя.  Ващева зазначає що з його «Церковної історії» випливає, що він особисто був у бібліотеках міста Елії, деякий час провів в Антіохії, Палестині, Тирі, Єгипті і багатьох інших країнах. Багато дослідників, детально досліджуючи «Церковну історію» і інші його твори, зазначали, що для їх написання треба було перерити всі бібліотеки Єгипту, Фінікії і Греції [2 с. 13-14].

Ястребов в своїй статті «Євсевій Кесарійський» зазначає що з його творів зрозуміло, що він отримав дуже гарну освіту, причому був начитаний як в області духовній, так і в гуманітарній. Він добре знав історію філософії, крім грецької, ще володів єврейською і частково латинською. Добре знайомство Євсевія з громадською історією теж не підлягає сумніву [1].

Офіційне православне богослов’я описує один цікавий факт: «Євсевій вчився у Памфіла, а саме, що Памфіл, Євсевій і ще пара людей кілька років працювали в одній згуртованій групі однодумців, жили, ймовірно, в одній кімнаті, працюючи на одному спільному  господарстві. Зрештою учень перевершив вчителя —  Євсевій здійснив всеосяжні дослідження документів, що стосуються походження християнства. У цей період спільної роботи Памфіл і Євсевій написали кілька книг, але більшість з них не збереглися» [5].

Онлайн бібліотека «Сторожової башти» пише, що Євсевій прожив приблизно 80 років (близько 260-340), ставши одним із найбільш плідних письменників давнини. Його твори охоплюють три століття: від початку нашої ери до часу імператора Костянтина. На схилі життя він поєднував письменницьку діяльність з обов’язками єпископа Кесарії. Хоча Євсевій більше відомий як історик, він був також апологетом, топографом, проповідником, критиком і екзегетом [6].

Вклад Євсевія Кесарійського

Православна енциклопедія «Древо» розказує, що з величезної письменницької спадщини Євсевія до нас дійшла досить велика частина його праць. Хоча проаріанска позиція Євсевія скомпрометувала його як богослова, він залишається для нас безцінним церковним письменником завдяки своєму стилю. Євсевій наділив свої роботи рясними і акуратними цитатами джерел, істотно полегшуючи завдання письменникам, які писали в більш пізній період. Багато творів дійшли до нас тільки у вигляді цитат з книг Євсевія.

Літературна творчість Євсевія в цілому відображає шлях його життя. Спочатку, під впливом Памфіла і, цілком можливо, Дорофея, він присвятив себе  біблійній критиці. Пізніше гоніння Діоклетіана привернули його увагу до мучеників і складання творів про їхнє життя. Це привело його до вивчення та написання історії Церкви, і нарешті до всесвітньої історії, яка для нього була лише підготовкою до історії Церкви.

Час аріанської смути змусив його сконцентруватися на догматичних питаннях. Також визнання імперією християнства вимагало створення апологетичних робіт з різноманітних питань. Під кінець свого життя, Євсевій, придворний письменник і богослов, написав серію хвалебних промов, які прославляли імператора Костянтина.

Крім основних творів, до його спадщини входять численні твори які не підпадають під класифікацію, починаючи від листів і вітальних промов,  закінчуючи різноманітними екзегетичними роботами, над якими він працював протягом усього життя, і включають в себе коментарі до Біблії, трактати з Біблійної археології та навіть щось на зразок путівника по святих місцях.

Також Памфіл і Євсевій спільно працювали над критичним аналізом текстів Старого і особливо Нового Завітів в Септуагінті. Можливо що, вони працювали над рукописами спочатку підготовленими Орігеном, які вони, згідно блаженному Ієронімові відредагували і поширювали для полегшення вивчення чотирьох Євангелій. Євсевій розбив їх на параграфи і склав на основі їх зведену хронологічну таблицю із зазначенням місць з кожного Євангелія, описуючи кожну подію в таблиці.

Важливі також твори Євсевія присвячені Біблії, але до нас дійшла тільки «Ономастика» – довідник по географічних місцях які згадуються в Біблії. Інші його роботи з біблійної археології, так само, як і його коментарі до Біблії, загублені. Листи Євсевія майже цілком загублені. Проте до нас дійшли кілька його промов і кілька проповідей, таких як проповідь на освяченні церкви в Тирі й промова на тридцятиріччя правління імператора Костянтина.

Найвідоміші і найбільш вагомі твори будуть описані нижче [7].

Хроніка

Енциклопедія «Древо» описує, що «Хроніка» одна з двох основних історичних робіт Євсевія, яка складається з двох частин. Перша «Аннали»  (грец. Chronographia), була задумана як короткий виклад світової історії, яка згрупована по країнах. Друга «Хронологічний канон» повинна була доповнювати першу, представляючи матеріал першої частини у вигляді хронологічної таблиці.

«Хроніка» не збереглась повністю в оригіналі, але може бути відновлена ​​з більш пізніх візантійських робіт, автори яких рясно використовували її матеріал і широко цитували її. Таблиці з другої частини, повністю збереглися в латинському перекладі блаженного Ієроніма. Так само до нас дійшов вірменський переклад «Хронік». «Хроніка» в тому вигляді як дійшла до нас описує події до 325 г. Вона була написана перед «Церковною історією» [7].

Церковна історія

Відкрита православна енциклопедія «Древо» пише про те, що в «Церковній історії» Євсевій згідно з його ж власних слів, мав намір описати історію Церкви від апостолів, до свого часу, приділяючи при цьому особливу увагу наступним областям:

  • наступності єпископів на важливих кафедрах;
  • історії християнських вчителів;
  • історії єресей;
  • історії євреїв;
  • відносинах з язичниками;
  • мученикам.

«Церковна історія» (Εκκλησιαστικὴ ἱστορία; Historia ecclesiastica) складається з 10-ти книг і висвітлює період від заснування Церкви до перемоги імператора Костянтина над Ліцинієм (324-го р.). В статті православної енциклопедії під редакцією Патріарха Московського і всея Руси Кирилла, Ястребов, посилаючись на Болотова, зазначає, що «Церковна історія» з’явилася на світ тому, що Євсевій, коли писав першу свою хроніку, , який зібрав масу матеріалу не вміщався в тісні рамки. Тому Євсевій зважився дати більш повний виклад церковно-історичних подій в новій праці: Εκκλησιαστικὴ ἱστορία. Однак це твердження приміняється лише до перших 7 книг «Церковної історії», оскільки наступні 3 книги описують сучасні автору події. Над цим твором історик працював досить довго. Він є результатом кропіткої праці в кращих бібліотеках того часу, таких як елійска (єрусалимська), кесарійська і, можливо, олександрійська, і, крім того, увібрав в себе враження про події, свідком яких був він особисто. Унікальність «Церковної історії» полягає в тому, що, якби її не було, велика частина подій, що відбулися протягом перших 3-х століть християнства, була б нам невідома.

“Церковна історія” охоплює період від появи християнства до смерті Костянтина у 337-му р. Текст збагачений фактичним матеріалом і доведений до 325 р. Твір написаний грецькою мовою і складається з10-ти книг, кожна з яких має кілька глав. Матеріал присвячений, в основному, історії Східної Церкви і в ньому дуже мало надано уваги церковному життю в Західній частині імперії. Це, на думку автора, пояснюється тим, що дослідник не достатньо володів латиною, якою подана вся інформація щодо Заходу [7].

Ващева в своїй праці «Євсевій Кесарійський і становлення ранньосередньовічного історизму» описує, що одна з найважливіших особливостей  «Церковної історії» є географія. Розуміння простору розширюється у Євсевія до всесвітньо-історичних масштабів. На відміну від античної історіографії, Євсевій розглядає не тільки греко-римський світ, але історію всіх відомих у той час країн і народів «Історія» Євсевія охоплює Рим, Італію, Єгипет, Юдею, Персію, Сирію, Келесірію, Асію, Фрігію, Кілікію, Каппадокію, Кесарію, Фінікію, Палестину, Віфанію, Месопотамію, Понт, Грецію і острови. Іноді сам Євсевій позначає географічні рамки своєї повісті «від Єрусалиму до Иллирика». Це ті землі, на яких розгортаються найважливіші для християнського історика тієї епохи події, землі, про які Євсевій найбільше знав. Однак він не обмежується тільки даним ареалом. Думка християнського історика охоплює Галію, Карфаген, Сицилію, Африку, Лівію, Нумідію, Мавританію, Вірменію, Парфію, Скіфію, Ассирію, навіть Індію і Ефіопію. Він знає різні народи не тільки римлян, еллінів, іудеїв, але також германців, сарматів, скіфів, македонян і навіть ефіопів [2, c. 85]

Енциклопедія під редакцією патріарха Кирила вказує на дату, а саме що Євсевій закінчив «Церковну історію» десь між кінцем 323 і серединою 324 року [8].

Апологетичні і догматичні роботи

За даними сайту «Офіційне богослов’я» багато апологетичних і догматичних робіт Євсевія є повністю втраченими. Нижче наведені основні його роботи з цієї категорії, які хоча б частково збереглися.

«Апологія Орігена» – перші 5 книг цієї роботи були написані Памфілом під час його ув’язнення в тюрмі, за допомогою Євсевія. Після смерті Памфіла Євсевій дописав шосту книгу. До нас дійшла тільки перша книга в латинському перекладі Руфіна.

«Philalethes logos» – твір спрямований проти Гіерокла (римського проконсула і неоплатоніка), який прославляв у своїх книгах Аполлона Тіанського, протиставляючи його Ісусу Христу і стверджуючи, що Аполлон перевершив Ісуса як учитель і чудотворець.

«Приготування до Євангелія» (лат. «Praeparatio evangelica») – трактат, який доводить перевагу християнства над усіма язичницькими релігіями та філософськими школами. «Приготування» складається з 15-ти книг, які цілком збереглися. Євсевій писав цю книгу як введення в християнство для язичників. Ця книга також важлива сьогодні тим, що Євсевій рясно цитував у ній багатьох стародавніх істориків і філософів, чиї роботи ніде більше не збереглися.

«Доказ на користь Євангелія» (лат. «Demonstratio evangelica») – цей трактат тісно пов’язаний з попередньою роботою, складався з 20 книг, з яких повністю збереглося 10 книг і фрагмент 15-ої. Ця робота присвячена особистості Ісуса Христа.

«Виписки з пророків» – ця робота в 4-ох книгах присвячена месіанським місцям в пророчих книгах.

«Проти Маркела» – полемічний трактат написаний близько 337-го р.

Додаток до попередньої роботи «Про богослов’я», в якій Євсевій веде полеміку з  Афанасієм Великим [5].

Історикографічний метод Євсевія

Критика методу написання

Яким же був підхід Кесарійського єпископа до джерел використаної інформації? Він писав все з голови? Ващева в своїй праці «Євсевій Кесарійський і становлення ранньосередньовічного історизму» дає відповідь на це запитання. І вказує те, що перше, що кидається в очі читачеві першої «Церковної історії», – це велика кількість цитат з більш давніх авторів. Причому він точно відтворює уривки з текстів своїх попередників. Дуже часто він сам каже: «У точності так сказано у Орігена …», або «так розповідає слово в слово Йосип», або «як про те в двадцятій книзі «старожитностей» пише Йосип…», «Лука в «Діях апостолів» згадує… Ось його розповідь..». Практично завжди він наводить дослівні цитати з творів стародавніх авторів. Ця особливість різко відрізняє працю Євсевія від усієї античної традиції яка йому передувала. Як підсумовують дослідники, «вирішальним для його оцінки як історика є саме те, що документи і тексти, які повинні підтверджувати його положення, він наводить дослівно. Багато з цих свідоцтв, є для нас унікальними. Тільки на підставі його ретельного огляду колосальної літератури він міг бути переконливим. Саме апологетичні і полемічні цілі робіт Євсевія зобов’язували його бути правдивим і точним.

Перш ніж скористатися даними свого джерела, Кесарійський єпископ звертає увагу на час її появи, її важливість, цілісність, повагу і достовірність. При певній достовірності свого джерела Євсевій дає йому не тільки зовнішню характеристику, але проводить і внутрішній аналіз – розглядає стиль, що зустрічаються в цьому джерелі, історичні, хронологічні, лінгвістичні, топографічні та інші важливі деталі. Як зазначає Ващева, російський дослідник XIX століття М. Д. Муретов пише: «Тонкість аналізу, виявлена при цьому Євсевієм, заслуговує повного подиву і ні в чому не поступається виробленим сучасною наукою прийомам» .

Євсевій намагається навіть встановити авторство деяких творів. Так, наприклад, він намагається визначити, кому належить грецький переклад Павлових послань. Роздумує він як зазначає Ващева таким чином: «Павло писав євреям рідною мовою, і одні кажуть, що євангеліст Лука, а інші, що сам Климент перевів його на грецьку. Останнє твердження здається більш ймовірним і за подібністю мови в Климентовому посланні і в посланні до євреїв, і по невеликій різниці між думками обох письменників»

Навіть до справжніх джерел Євсевій ставиться цілком критично. Для визначення ступеня достовірності справжнього джерела він звертає увагу на особистість письменника. Він задає такі питання як наприклад, чи заслуговує він довіри і якою мірою? Чи міг він достовірно знати те, про що повідомляє? Звідки почерпнув той чи інший письменник свої відомості?

Досить часто Євсевій, передаючи ту чи іншу інформацію, вказує не тільки, звідки він сам її почерпнув, але й джерела того автора, якого він цитує. Наприклад, як пише Ващева, Євсевій передує свою розповідь таким зауваженням: «Діонісій, колишній в наш час єпископ Александрійський, у другій книзі, говорячи про Іванове Одкровенні, так згадує про цю людину, дотримуючись древнього передання…»

Навіть таким авторитетним особам, як євангеліст Лука, Іреней та іншим, він вірить не сліпо. Данні зі священних книг він зіставляє одне з одним. На думку автора Ващевої, Євсевій неодноразово вказує: «Це випливає з його власних слів і з оповідання Луки в Діяннях апостолів. І Петро сам розказує …», або «Павло неодноразово свідчить про них у своїх Посланнях. І Лука в Діяннях … згадує.»

Луці, наприклад, він вірить не тому, що він – «священний» письменник, але тому, що він мав відомості про описувані їм події або з безпосереднього особистого досвіду, або ж від апостолів і учасників цих подій, а також тому, що свідоцтва його підтверджуються звістками Йосипа Флавія.

Завжди, коли це можливо, Євсевій перевіряє отриману інформацію текстами з інших доступних джерел.

Однак, характеризуючи свої джерела, Євсевій міркує не тільки як християнин, але і як історик, який претендує на наукову об’єктивність. Як Ващева зазначає історик пише, наприклад: «… якийсь Бардесан, був дуже обдарований і чудово володів сирійською мовою, склав і написав рідною мовою… діалоги проти послідовників Маркіона та інших єретиків … Його учні (їх було багато, бо він був сильним діалектиком) перевели їх з сирійської на грецьку. Бардесан належав раніше до школи Валентина, але, зрозумівши що безліч його вигадок були неправильними  він заперечив їх,  і навернувся до думок правовірних. Таким чином, хоча Бардесан ще не позбувся своїх єретичних помилок, це не заважає Євсевію визнати його позитивні якості і використовувати його дані як історичні джерела.

Таким чином, всупереч очікуванням, для Євсевія сам факт прихильності учасника істинної християнської віри ще не є вирішальним фактором, або  головним критерієм в підборі джерел. Він використовує і праці християнських апологетів і отців церкви, визнані церквою, і твори єретиків, і навіть відкритих противників християнства.

Розглядаючи ті чи інші стародавні книги, що викликали суперечки серед церковних діячів того часу, Євсевій намагається самостійно оцінити їх, ґрунтуючись на певному аналізі і зіставленні стилю, мови, змісту, загальній  спрямованості цих творів і визнаних творів апостолів. При цьому в їх аналізі чітко проявляється християнський дух: основний висновок, який робить Євсевій про ці твори – що вони «повністю безглузді і нечестиві». Так, само церковні інтереси і цілі, пов’язані із затвердженням християнської віри, змусили його проводити скрупульозний джерело-визначний аналіз.

Характерно, що Євсевій не тільки називає імена авторів, а й досить точно вказує фрагмент твору, про який він роздумує.

Євсевій вказує, звідки він черпає інформацію, на кого він посилається, у якого автора запозичує доводи і аргументи, що було не характерно для основної маси античних творів.

Ще одним чинником, який зумовив широку можливість цитування, стало тиражування певних видів християнських документів. Єпископальні послання часто розсилалися усім церквам Римської імперії; тексти полемічного характеру ретельно збиралися і поширювалися, щоб захистити ту чи іншу теологічну позицію.

Наочним свідченням критичного підходу Євсевія може також служити його ставлення до того, хто ходив серед християнами з багаточленними і різноманітними розповідями про чудесні події ранньохристиянської історії. В «Історії» Євсевія розповіді про чудеса зустрічаються вкрай рідко.

Таким чином, особливості «Історії» Євсевія, які часто розглядаються в якості її недоліків (з погляду художнього стилю), в той же час виявляються рисами «наукового» підходу автора до своєї роботи. Євсевій відмовляється від використання усної традиції, замінюючи легенди і розповіді письмовими творами своїх попередників, юридичними документами, церковними матеріалами, листуваннями і навіть надписами. Він наводить обширні і точні цитати зі своїх джерел. Він не просто повідомляє будь-які відомості, але намагається з’ясувати першоджерело цієї інформації. Критично розбираючи кожне свідчення, визначає, чи можна йому довіряти, і, якщо це можливо, перевіряє його даними інших джерел. Розбираючи «спірні» книги, він намагається встановити їх авторство, достовірність або фальшивість за допомогою певного стилістичного, лінгвістичного, текстологічного та порівняльного аналізу.

Всупереч дуже поширеній думці про зниження рівня історичного дослідження у зв’язку з утвердженням християнства, «Церковна історія» Євсевія Кесарійського виявляє дуже грамотний і серйозний підхід автора до написання історичної праці. Інтереси утвердження віри вимагали не тільки цікавості, повчальності, але й достовірності та точності. Християнська позиція Євсевія не заважала, але, навпаки, змушувала його бути гранично точним, правдивим і акуратним. В умовах гострої полеміки з найосвіченішими представниками язичницької культури він міг бути переконливим і міг протиставити свою концепцію традиційній, тільки чудово орієнтуючись у християнській і нехристиянській літературі, дотримуючись точності всіх формулювань, не допускаючи ні найменшої помилки.

Незважаючи на суперечливі оцінки особистісних переконань Євсевія та його неоднозначного і подекуди упередженого трактування історичних фактів та подій, він залишається одним з найславетніших дослідників християнського світу. Саме Євсевій був першим істориком, котрий спромігся на написання історії, що усебічно висвітлює життя християнства за досить великий і насичений важливими подіями проміжок часу. Такі видатні його твори як «Церковна історія», «Життя Костянтина» та інші праці, вкрай важливі для вивчення історії зародження і становлення Візантії – першої християнської імперії. [2, c. 206-220]

Оцінка Євсевія

Євсевій Кесарійський як богослов

Відкрита православна енциклопедія «Древо» описує те, що коли почалися аріанські хвилювання, Євсевій не зумів, чи не захотів, зайняти певну догматичну позицію. Як шанувальник Орігена його, природно, хилило на сторону субординаціонізму і аріанства; але коли на соборі 325-го р. справа дійшла до голосування формули імператора: (єдиносущий), він не встояв перед спокусою догодити вінценосному єпископу Костянтину. Але, цілком можливо, що може існувати якась інша причина.

Сам Євсевій визнавав, що він підписав символ Нікейського собору, щоб не порушувати мир у церкві. Ващева каже про те, що він сам у своєму творі «Про церковне богослов’я» швидше всього ухилявся від вирішення спірного питання, як недоречного і нерозв’язного, ніж був прихильником якогось вже сформульованого вчення. Можна припустити,  що до аріанських думок він, до деякої міри, схилився пізніше, коли став учнем Орігена. У 330-му р. він стояв за видалення з кафедри першого за часом борця проти аріан, Євстафія Антіохійського, а в 336-му р. вимагав повернення із заслання Арія і ув’язнення іншого захисника православ’я — святого Афанасія Олександрійського. Валезій, один з перших видавців і дослідників творів Євсевія, визнає, однак, Євсевія православним; так само думає російський патролог Філарет, єпископ Чернігівський. А. В. Горський знаходить Євсевія тільки не твердим у догматичних поняттях. Професор А. П. Лебедєв (у творі «Вселенські собори IV і V ст.») Вважає його відкритим вождем партії так званих полуаріан. Баур називає його «відображенням коливань церковної свідомості» щодо вчення про Трійцю [7].

Євсевій Кесарійський як  історик

Відкрита православна енциклопедія «Древо» описує, що всі якісь погані  уявлення про Євсевія затуляються його заслугами як церковного письменника. Оскільки велика частина документів і творів, якими він користувався, тепер зникла, то без Євсевія про перші три століттях християнства ми знали б дуже мало.

Євсевій є історіографом епохи Костянтина Великого; але саме завдяки його мистецтву наводити світло і тіні ми досі не знаємо багато важливого про життя імператора і про процес перетворення християнства з релігії гнаної в державну.

Його твір «Життя Костянтина» служить предметом гарячих суперечок. Багато дослідників звинувачують його у фальсифікації документів. Авторитетний сучасний богослов та історик церкви протопресвітер Іоанн Мейєндорф характеризує Євсевія як «придворного єпископа» за імператора Костянтина. Ще більшою мірою, ніж «Життя Костянтина», викликає сумніви в правдивості і його «Церковна історія».

Як вказує енциклопедія «Древо», Баур оцінює Євсевія так, що завдяки своєму твору «Церковна історія» для християнської церковної історії є тим же, чим був Геродот для історії загальної. Ранке вважає «історію» Євсевія твором зразковим і для нашого часу, особливо хвалячи її за прагматизм, за допомогою якого автор встановлює зв’язок між давно минулим, і сьогоденням.

Головне досягнення Євсевія — створення жанру церковної історіографії. Тим самим він поклав початок одному з провідних напрямків у середньовічному історіописанні. Його справу було продовжено цілою плеядою істориків — Сократом Схоластиком, Ерміем Созоменом, Феодоритом Кирським, Євагрієм Схоластиком, Бідою Високоповажним, Адамом Бременським, Ордеріком Віталієм та багатьма іншими [7].

У своїй праці «Євсевій Кесарійський і становлення ранньосередньовічного історизму» Ю. Ващева описує, що інтереси утвердження віри вимагали не тільки цікавості, повчальності, але й достовірності та точності. Християнська позиція Євсевія змушувала його бути гранично точним і правдивим у своїх міркуваннях і трудах. Під час того як він мав гостру полеміку з найосвіченішими представниками язичницької культури, йому треба було бути переконаним, і він повинен був могти протиставити свою концепцію — традиційній, тільки чудово орієнтуючись у християнській і нехристиянській літературі, дотримуючись точності всіх формулювань, не допускаючи ні найменшої помилки, історик міг перемогти.

Були у нього якісь неоднозначні і подекуди упереджені трактування історичних фактів та подій, але він залишається одним з найславетніших дослідників християнського світу. Саме Євсевій є першим істориком, котрий спромігся на написання історії, що висвітлює життя християн з усіх його сторін за проміжок часу який є величезним і насиченим важливими подіями [2, c. 220].

Висновки

Отже, розглянувши історичний портрет Євсевія Кесарійського, а також зробивши загальний огляд кількох його творів, можна зробити висновок, що Євсевій Памфіл є дуже важливим для історії християнської церкви.

Літературна творчість Євсевія в цілому відображає шлях його життя. Написавши такі вагомі твори як: «Хроніка», «Церковна історія», і різні апологетичні і догматичні роботи він справді заслужив титула «батька церковної історії».

Дослідивши його метод написання, робимо висновок, що сам Євсевій дуже критично ставився до використаних джерел. Він відмовляється від використання усної традиції, замінюючи легенди і розповіді письмовими творами своїх попередників, юридичними документами, церковними матеріалами, листуванням і навіть надписами, точно вказуючи звідки він взяв інформацію. Він наводить обширні і точні цитати зі своїх джерел. Він не просто повідомляє будь-які відомості, але намагається з’ясувати першоджерело цієї інформації. Критично розбираючи кожне свідчення, визначає, чи можна йому довіряти, і, якщо це можливо, перевіряє його даними інших джерел. Навіть авторам Євангелія Євсевій не довіряє сліпо. Наприклад Луці він вірить тому що він мав відомості про описувані ним події, або з особистого досвіду, або ж від апостолів і учасників цих подій, а також тому, що свідоцтва його підтверджуються звістками Йосипа Флавія. Тобто це дуже серйозне ставлення до написання історії.

Євсевія Памфіла можна оцінити як одного з найславетніших дослідників християнського світу. Саме він був першим істориком, котрий спромігся до написання історії, яка всебічно висвітлює життя християнства за досить великий і насичений важливими подіями проміжок часу.

Оскільки велика частина документів і творів, якими він користувався, тепер зникла, то без Євсевія про перші три століттях християнства ми знали б дуже мало.

Євсевій є історіографом епохи Костянтина Великого; але саме завдяки його мистецтву наводити світло і тіні, ми знаємо багато важливого про життя імператора і про процес перетворення християнства з релігії гнаної в державну.

Через його заслуги, з його опису нам відома історія Римської держави і християнської церкви. Багато істориків і дослідників можуть посилатись на його твори, які є досить достовірними.

Перелік літератури

  1. А. Ястребов Евсевий Кесарийский [Электронный ресурс]. – Режим доступу: http://pstgu.ru/download/1232533216.11.html
  2. Ващева И. Ю. Евсевий Кесарийский и становление раннесредневекового историзма / ред. М. Бибиков. – изд. Алетейя, 2006 р. – 272 с.
  3. Византийский словарь: в 2 т. / сост. общ. ред. К.А. Филатова. СПб.: Амфора. ТИД Амфора: РХГА: издательство Олега Абышко, 2011, т. 1, с. 317-318.
  4. Евсевий Памфил Церковная история: у 10 т. / изд. Амфора, 2007 р. – 662 c.
  5. Официальное богословие: Евсевий Кесарийский [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://studopedia.info/1-13467.html
  6. Онлайн библиотека сторожевой башни [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.mt1016.com/ru/wol/d/r2/lp-u-ru/2003527#h=3
  7. Открытая православная энциклопедия «Древо» Евсевий Кесарийский [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://drevo-info.ru/articles/1949.html
  8. Православная Энциклопедия под редакцией Патриарха Московского и всея Руси Кирилла. Евсевий [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.pravenc.ru/text/187357.html

***

Бакалаврант богослов’я Віталій Стрієнко

Ілюстрація

Рубрика: История Церкви, Наука и религия

RSS канал Следите за поступлением новых комментариев к этой статье через RSS канал

Оставьте свой комментарий к статье:

Для форматирования своего комментария (жирный, курсив, цитировать) - выделите текст в окне курсором и нажмите одну из кнопок форматирования. Более подробно об этом читайте на странице "Помощь".
Если Вы желаете исправить свой комментарий или удалить его - напишите нам в редакцию.
Запрещается размещать комментарии через прокси-сервера, с целью скрыть свои данные.
Запрещается размещать комментарии с использованием множественных фиктивных имен с целью создать видимость участия в обсуждении группы людей. Постоянные псевдонимы допускаются.
Запрещается размещать в комментариях URL ссылки на статьи, размещенные на сайтах враждебных к Церкви АСД или призывающих к расколу, независимо от изложенного там материала.
Если, по Вашему мнению, какой-то комментарий является оскорбительным или унижающим Вас или Ваши религиозные верования, или является таковым в отношении других читателей - напишите нам в редакцию. Мы рассмотрим этот вопрос, и если нужно, примем меры.
© Интернет-газета "ПУТЬ", 2006-2017
При использовании материалов указывайте эл.ссылку на цитируемую статью, в бумажной публикации – короткую ссылку на наш ресурс. Все права на тексты принадлежат их авторам. Дизайн сайта: YOOtheme GmbH. Техническая поддержка сайта: info@asd.in.ua

Христианский телефон доверия: 0-800-30-20-20 (бесплатно по Украине), 8-800-100-18-44 (бесплатно по России)
или с мобильного: Life (093) 50-157-80, МТС (066) 707-000-5, Киевстар (098) 707-000-5.