Про що гавкають собаки?..

30-03-2017, Комментариев нет Просмотров: 106

(замальовка з натури)

Професор прикладних наук мав обов”язок після університетської кафедри  забирати додому школярика,  що успішно долав перший клас в школі з математичним ухилом навчання.  Такий обов”язок  не завжди  співпадав з професорськими планами і турботами, але це не обтяжувало професора, а навпаки, доставляло не аби яке задоволення, так як слугувало добрим оздоровлюючим моціоном: прогулянка з школяриком по набережні Салгіра,  цікаві дискусії, що народжувалися спонтанно з непередбаченими висновками, гарно  розслаблювали не тільки  перенасичені інтенсивністю сучасної інформатики мізки, а і все тіло, бо якби не цей домашній припис, то чи зміг би професор по добрі волі викроїти бодай годину часу для прогулянки на свіжому повітрі, та ще й у приємній компанії.

— Ну-с, яку диз”юнкцію на сьогоднішніх лекціях розтлумачувала  вам ваша чарівна Леся Петрівна? — запитав школярика професор у звичні манері доброго наставника намагаючись, наскільки дозволяла різниця у віці і статусі, спонукати юного  співрозмовника до серйозної дискусії.

Школярик пересмикнув плечима, поправляючи лямки рюкзака, вийняв з кишені смартфона, побігав пальчиком по дисплею і, зневажливо чмокнувши розовими, як спіла вишня, губами, відправив апарат назад до кишені.

— Що так знервовано? — запитав професор. — Не вдається витягнути  функцію з пункції?..

Школярик не удостоїв увагою професорський каламбур, чи то не зрозумів про що йдеться, чи був заглиблений у свої роздуми.

Тим часом чоловіки неспішною ходою наблизились до дитячого майданчика. Школярик хутко скинув із спини рюкзак, акуратно, навіть з деякою педантичною  пунктуальністю, поклав на травку і щодуху побіг долати нещодавно змонтований дитячий  комплекс  “Одиниця спорт”.

Професор терпеливо дочекався поки його юний друг і цікавий співрозмовник не здолав  усі перешкоди. Коли захеканий, розкуйовджений і в повній мірі задоволений школярик  повернувся, професор  похвально висловився з приводу його спритності:

— Молодець!.. Все пробіг  на відмінно.

— Думаю, що незабаром  підтягнуся на перекладині разів десять, а може і — сто… – прихвастнув школярик.

— Не має сумнівів…  А зараз скільки разів підтягуєшся?

— Леся Петрівна сьогодні зарахувала два. Уявляєш?.. Третій раз достав до кінчика носа… Але для повного потрібно торкнутися бородою, тому зараховано два.

— Ну-с, — згримасував професор витягнувши  губи трубкою, — ваша Леся Петрівна не тільки чарівна, а ще й принципова. Певна річ, якщо норма до бороди, то ніс не зараховується.

На протилежному березі річки  брьохався у траві англійський бульдог. Собака помітно нервувала, обнюхавши навколо себе частину території, подалася вверх по течії річки, потягнувши за собою добротний шкіряний  повідок,  що плутався поміж  лапами.

— Загубилась, — зробив висновок школярик. — Хочеш я піймаю?

Професор подумав і не підтримав ініціативу:

— Пес може бути агресивним і хворим, до того ж і господар можливо поруч, ми тільки його не бачимо.

І дійсно, через сотню метрів назустріч вийшла жінка і запитала:         — Чи не бачили бульдога з повідком?

Школярик докладно пояснив жінці в який бік побігла її собака. Коли жінка відійшла, зауважив:

— Собаки дуже розумні… розумніші котів.

— Це правда, — погодився професор, — але й коти бувають не ликом шиті…

Школярик  ногою футбольнув пластикову пляшку, що валялася посеред тротуару.

— Ну-у, брат, це ти даремно, — пожурив школярика професор. -Ліпше  підняв би і кинув  у бак для сміття.

Школярик не відповів,  напоумлення професора поплутавшись в пасмах старої верби, булькнуло у воду.

Через деякий час чоловіків наздогнала жінка з собакою,  англійський бульдог, видно, добре зголоднів – так поспішав до кормушки, що жінка ледь утримувала за повідок.

— Скажи мені, — запитав школярик , — чому  собаки наші слова розуміють,  а люди не розуміють про що вони гавкають?..

Професор задумався. Наука не дає чіткої і ясної відповіді на окреслену школяриком проблему. І дійсно, навчена тварина чітко виконує команди господаря, а чому ж людина за тисячі років сумісного існування, так і не навчилася розшифровувати  розмову своїх  молодших братів?..

Заглибившись у роздуми, професор на деякий час забув про свого юного приятеля.

Ажурною аркою, перекинутою через річку, перейшли на  протилежний беріг.  Професор розмірковував  над декількома варіантами відповіді, гублячись у сумнівах: який  подати першим.

Школярик, покректуючи мов старий дідок, зняв із спини рюкзак і довго в ньому копався, врешті, витягнув недоїдену в школі паляничку, залишив рюкзак біля ніг професора, а сам подався ближче до води покормити колонію качок, що підпливала до берега, і вже звідти гукнув, якби між іншим:

—  Про це у Лесі Петрівни запитав наш Шпунтик.

— Яке ж пояснення видала ваша чарівна Леся Петрівна? – поцікавився професор,  йому конче не терпілось  дізнатись, чи збігається вердикт Лесі Петрівни хоч би з одним із варіантів ним підготовлених.

Школярик  кинув  качкам останній шматочок палянички, витер об штанішки руки, і, закинувши на спину рюкзак, прорік:

—  Леся Петрівна, так як і ти, cтала в ступор.

—  Як це розуміти?! —  здивовано вигукнув професор.

— Як розуміти… Так і розуміти…  Ступор — це коли стоїш, мимриш щось собі під носа, а сказати не можеш.

— Ну, брат, ти  неправий. Леся Петрівна, можливо, й попала в ступор, а я маю декілька варіантів…

— Я й кажу, — зупинив палку промову професора школярик. – Ти в ступорі…  Вірним може бути один варіант, а ти надумав декілька. От тобі і ступор.

Професор знітився, зрозумів, що  його відповіді на поставлене школяриком запитання «про що гавкають собаки?»  вже не мають сенсу.

Далі йшли мовчки. Виглядало так, що дискусія  закінчена.          Школярик дістав з кишені смартфона,  поклікав по дисплею пальчиком і прочитав:

— Бог не відкриває таємниці людям, щоб люди не зашкодили тваринам.

Професор здивовано запитав:

— Сам придумав?

— Не сам, — відповів школярик. – Леся Петрівна надиктувала.

— Так в ступорі ж була…

— Що?.. цілий день у ступорі?.. Побула трохи і вийшла.

Професор не відповів. Коли пройшли Меморіал пам”яті загиблим у чорнобильські катастрофі і спустилися східцями в низину прилеглого  парку, школярик зупинився біля високого, як корабельна щогла,  дерева:

— Послухай… Дерево розмовляє.

Професор нашорошив вуха. У верхів”ї дерева почулося: «К-р-р…  к-р-р…» — звук повторювався монотонно через рівні проміжки часу.

— Що хоче розказати дерево?..

Професор важко зітхнув, обняв школярика за плечі і вони – двоє чоловіків причетних до серйозних наук, — пішли неспішною ходою по набережні Салгіра тонко відчуваючи настрій один одного, і, разом з тим, перебуваючи у різних сферах помислів і уявлень що до сутності буття…

Легкий вітерець перешіптувався з листям у верхів”ях  дерев.

У високому голубому небі купалася в лагідному сонячному промінні зграя голубів.

Раптом угорі хлопнуло з такою силою, що заболіло  у вухах…

Обоє подивилися в небо.

Трійка російських винищувачів  навпіл перерізала небесну блакить білими пасмами їдкого диму…

Решту дороги йшли мовчки.

Професор розмірковував про те, що світ, обтяжений гріхами,  з кожним днем стає все крихітнішим, наче весняний лід, і беззахисним, —  стрімко наближаючись до прірви, чи всесвітньої катастрофи,  що кому до вподоби…

Школярику не  давала спокою ідея навчитися розуміти  мову тварин, пташок, метеликів – всього живого на землі… «Якби, — думалось йому, — все живе, навіть черв”ячок,  могло  розуміти  одне одного і всіх, — було б так класно всім людям на землі і тоді…”   На цьому  роздуми  школярика ставали в ступор…  Його молоденькі мізки відчували велич можливого, — а складність  інформативного поля не дозволяла в повній мірі осягнути дитячою уявою кінцевий результат…

Коли вже підходили до свого помешкання, ланка винищувачів з шаленим гуркотом пролетіла над їхніми головами, повертаючись на  аеродром.

У вікнах задеренькотіли шибки… жалібно і тоскно…

Василь Мельник.

Сімферополь, лютий 2017р.

                                                                        

                                                                         

Рубрика: Церковь и общество

RSS канал Следите за поступлением новых комментариев к этой статье через RSS канал

Оставьте свой комментарий к статье:

Для форматирования своего комментария (жирный, курсив, цитировать) - выделите текст в окне курсором и нажмите одну из кнопок форматирования. Более подробно об этом читайте на странице "Помощь".
Если Вы желаете исправить свой комментарий или удалить его - напишите нам в редакцию.
Запрещается размещать комментарии через прокси-сервера, с целью скрыть свои данные.
Запрещается размещать комментарии с использованием множественных фиктивных имен с целью создать видимость участия в обсуждении группы людей. Постоянные псевдонимы допускаются.
Запрещается размещать в комментариях URL ссылки на статьи, размещенные на сайтах враждебных к Церкви АСД или призывающих к расколу, независимо от изложенного там материала.
Если, по Вашему мнению, какой-то комментарий является оскорбительным или унижающим Вас или Ваши религиозные верования, или является таковым в отношении других читателей - напишите нам в редакцию. Мы рассмотрим этот вопрос, и если нужно, примем меры.
© Интернет-газета "ПУТЬ", 2006-2017
При использовании материалов указывайте эл.ссылку на цитируемую статью, в бумажной публикации – короткую ссылку на наш ресурс. Все права на тексты принадлежат их авторам. Дизайн сайта: YOOtheme GmbH. Техническая поддержка сайта: info@asd.in.ua

Христианский телефон доверия: 0-800-30-20-20 (бесплатно по Украине), 8-800-100-18-44 (бесплатно по России)
или с мобильного: Life (093) 50-157-80, МТС (066) 707-000-5, Киевстар (098) 707-000-5.