Переміна серця людини в творчості діячів Русі

15-11-2015, комментария 2 Просмотров: 280

krewenie_rusi_15Основана на Біблії «філософія серця» була широко поширена на території Київської Русі у 11–13 століттях, про що свідчать твори багатьох видатних мислителів того часу. Феномен переміни людського серця через Слово Боже досліджує Віталій Нероба, магістр релігієзнавства та викладач історії релігії Українського гуманітарного інституту.

Кордоцентризм — філософія серця

Основними рисами всієї середньовічної філософії та теології були догматизм (обрядовість) та осмислення ролі церкви в спасінні та духовності людини, оскільки вони не могли здійснитися людиною наодинці з Богом. Все в тогочасній Західній Європі та Візантії було підпорядковано церкві, і якщо хтось пробував проявити самостійність, то він переслідувався церквою. Аж до 13 ст. майже єдиною офіційно визнаною філософією був неоплатонізм, згідно з яким людина розглядалася як істота, що має подвійну природу: духовну і тілесну, божественну і тварну. Середньовічні філософи намагалися з`ясувати, що в людині божественного, робили спроби розібратися в духовній сфері людини (дух, душа, розумна душа, воля, свобода волі).

На противагу цим поглядам «українська філософія була і залишається практичною, кордоцентричною (що йде від серця), в якій найбільшою вартістю на світі визнається конкретна людина» (С. Ярмусь). Така теологія та філософія цілковито ґрунтувалась на Святому Письмі, яке в нас в епоху Київської Русі набуло широкого розповсюдження, на відміну від Західної Європи та Візантії, де воно було заборонене для мирян. Саме завдяки впливові Святого Письма, яке було досить поширене на Русі в епоху 11-13 ст., в нас панував світогляд, основою якого був принцип «кордоцентризму» — зміни людського серця через Слово.

Поняття «серце» в Біблії

Перш за все необхідно дослідити розуміння поняття «серце» в Святому Письмі, оскільки багато дослідників помилково вважають, що «серце» в Біблії та українській філософії означає виключно почуття. Але поняття «серце» в Біблії — це центр мислення, переживань, емоцій, прагнень. Серце — центр духовного і фізичного життя людини (Вт.11:13; Дії.4:32), її внутрішній світ (Вт.9:4) та істинна сутність (Євр.17:9). Біблія пов’язує із серцем всі функції свідомості: мислення, рішучість, відчуття, прояв любові, прояв совісті. Більше того, серце становить центр життя взагалі — фізичного, духовного та душевного. Згідно з однією працею поняття «серце» вказує на «внутрішню сутність людини» і «є тією частиною людської особистості, яка лине до Бога, в якій корениться релігійне життя і яка визначає моральну поведінку людини».

Отже, слово «серце» стосується всього внутрішнього життя людини. У біблійних текстах «серце» означає не одну з властивостей душі, а всю людину, цілісність всіх її властивостей і загального ставлення до інших, до Бога, до світу. Коли у Святому Письмі згадується, що ми маємо любити Бога «всім серцем своїм», то це означає: «усією душею своєю, всією думкою своєю і всією силою своєю» (Мт.22:37, Мр.12:30, Лк.10:27).

Слово «серце» позначає у Біблії в основному сутність людської особистості, зосередженість душі і духа. Так, серце людини відчуває пригніченість, смуток, здивування, скорботу, радість. Людське серце сповнене волі і рішучості діяти, воно «осмислює свій шлях» (Прип.16:9). Людське серце відкрите на інших людей (2 Кор.7:3), там мешкає відданість (2 Цар.15:6), але може оселитися і ненависть (Лев. 19:17). У серці живуть мудрість і глупота (3 Цар.3:12; Пс.13:1; Прип.22:15), бажання і надія (Пс.36:4), уявлення і знання (1 Кор.2:9). «З повноти серця уста промовляють» (Мт.12:34). Серце має властивість розмірковувати (1 Кор.7:37), його прирівнюють до совісті. У серці закорінені глибинні мотиви людських вчинків, як злих, так і добрих. Серце може бути не лише чистим і добрим (Пс.50:12; Лк.8:15), але й злим і невірним (Лк.6:45; Євр.3:12). Серце позначає людську сутність (Прип.4:23). Людина, яка робить щось від усього свого серця, протиставляється у Біблії тим, які чинять показове благочестя (1 Цар.16:7; Єр.29:13; Ос.7:14; Йоіл.2:13; Мт.18:35; 2 Кор.5:12). Головна справа людського життя записана «у серцях наших» (2 Кор.3:2).

Філософія серця у Київській Русі

Зміст києворуської «філософії серця» висловлений в цитаті письменника 7-8 ст. Іоанна Дамаскіна в його «Діалектиці», наведеній у перекладеному з болгарської мови «Ізборнику Святослава» (1073 р.). Він пише: «Філософія є уподібненням Богові… Філософія є мистецтвом мистецтв і наукою наук, оскільки філософія є початком усякого мистецтва… Далі, філософія є любов’ю до мудрості: істинна ж мудрість є Бог. А тому любов до Бога є істинна філософія» (Антология мировой философии в 6 т. — М, 1969. — Т. 1 — С. 622). А походить ця мудрість від Бога, через пізнання книжного Божого Слова. Збірник Святослава (1076 р.) так говорить про «книжне читання»: «…узда кермує конем і здержує його, праведника ж книги. Бо корабель не будується без цвяхів, ні праведник без книжного читання».

Наші мислителі займалися не абстрактним теоретизуванням, так як це робили схоласти Західної Європи, а питаннями практичної моралі та зміни людського серця через пізнання Слова Божого. Вони стверджували, що знання має бути спрямоване не на зовнішній світ, а на оволодіння божественною істиною, яка має надприродний характер, бо походить від Бога. Це відбилось у творах видатних книжників Русі: Іларіона, Нестора, Володимира Мономаха, Климента Смолятича, Кирила Туровського, Данила Заточника та інших.

Києворуські мислителі про філософію серця

Кордоцентризм києворуського світогляду досить виразно змальовує мислитель Кирило Туровський (1130-1182 рр.). У своєму «Слові до розслабленого» філософ, звертаючись до «розслабленого» (людини), стверджує, що людина є творінням Божим. Органом розуміння (просвіщення) як способу осягнення істини тут виступає серце. У людині, що є точкою перетину світу благодаті та світу гріха, центром цих протидіючих сил є серце, яке зводить воєдино думку, волю та віру. На відміну від панівних у західноєвропейському середньовіччі уявлень про абсолютну відчуженість душі від тіла (тіло — «темниця душі») києворуські мислителі, в тому числі і Кирило Туровський, наголошують на органічній єдності плоті й душі в тілі. Душа людини уявлялась «сутністю живою», яка тільки у поєднанні з тілом стає реальністю.

Такий кордоцентризм ми спостерігаємо в праці митрополита Іларіона «Слово про закон і благодать» (11 ст.) Він продовжує розвивати ідею зміни людського серця через Книгу, бо й адресував він свій твір тим, хто «доволі наситилися книжної насолоди». В той час читання книг, особливо Біблії, було поширеним і заохочувалося. Він пише про те, що князь Володимир, задумавши ввести християнство, тим самим прилучився до Божої мудрості: у нього в серці «засяяв розум». І наслідком цього «осяяння розуму», яке приходить через Слово Боже, є спасіння від Господа. «І збулось на нас, народам проречене: «Одкриє Господь руку свою святу перед всіма народами, і уздрять усі кінці землі спасіння од Бога нашого». Іларіон наводить приклад зміни серця князя Володимира: «велике і дивне діло сотворив…» та «зажадав він серцем, загорівся духом, щоб і собі стати християнином і землю свою до християнства навернути. Що й сталося…» Іларіон стверджує, що наслідком внутрішніх змін в серці були видимі переміни життя та поведінки. «Уже і ми не ідолослужителями зовемося, а християнами; і не без надії живемо, а сподіваючись на життя вічне. І вже не капища сатанинське городимо, а христові церкви зводимо; вже не заколюємо бісам один одного, а Христос за нас заколюється і приноситься в жертву Богу і Отцю. І вже не жертовну кров куштуючи, погибаємо, а причащаючись, Христовою святою кров’ю, спасаємось».

До речі цікаво, як дану фразу перекладають різні автори.

  1. Причащаючись, Христовою святою кров’ю спасаємось, — спасіння через кров Христа
  2. Причащаючись Христовою святою кров’ю, спасаємось, — перетворення (преосуществління).

Про потребу переміни серця писав знаменитий Нестор (бл. 1056 р.- після 1113 р.) в «Повісті временних літ»: «Ніколи не майте гордощів у своєму серці і розумі. Старих шануйте як батька, а молодих як братів. Премудрих слухати, старшим підкорятися, з рівними і молодими мати згоду. Не лютувати словом, не ганьбити нікого в розмові. Ні їжі, ні питтю не віддавайтесь без міри, ні солодкому сну. Брехні остерігайтесь, і пияцтва, і облуди».

А «книжник» Ярослава Мудрого, єпископ Лука Жидята (невід.-1059 р.) писав у творі «Повчання архієпископа Луки до братії» про необхідність любові, злагоди, миру, неосудження у людських відносинах, тобто про зміну серця.

Київський митрополит Никифор (помер у 1121 р.) писав «Послання» до князів Володимира Мономаха та Ярослава Святославовича. Він прагнув вирішити проблему спасіння та переміни життя людини, пояснюючи сутність людської природи, яка є нероздільним поєднанням тілесної та духовної субстанцій, які перебувають у єдності. І саме в серці людини відбувається боротьба добра та зла. Душа людини складається з трьох сил: словесне, люте і бажане. Перше — це ум, розум, Логос, це Божа присутність в серці. Друге — почуття, пристрасті, емоції. Третє — це воля, прагнення, цілеспрямована дія. Суть боротьби — підпорядкувати бажання розуму за допомогою Слова. Людина повинна розрізняти добро і зло, для цього їй потрібні знання Слова. Дані органів почуття є недосконалими, їх потрібно перевіряти розумом через Слово. Никифор наголошує на результатах знання Божого Слова: мудрості, доброчесності, моральності, порядності людини.

«Повчання» князя Володимира Мономаха (1053-1125 рр.) є чудовим прикладом переміни серця. Світ у ньому постає в усій досконалості і красі як взірець премудрості Бога. Бог-людинолюбець не відповідає, як люди, злом на зло, терпить гріхи людські. Він хоче від людей трьох дій: покаяння, сліз розкаяння та милостині. Мономах вчив поважати старших і молодих, не прагнути до накопичення багатства, берегтися від клятвопорушення і неправди, гордині, «лінощів, лжі, пияцтва і блуду, бо в сьому душа погибає і тіло». Основою життя він бачив працю як розумову, так і фізичну, закликав людей до знання, суд — до справедливості, засуджував смертну кару, вважав морально-етичні засади головними при вирішенні економічних та політичних питань.

«Не наслідуй лиходіїв, не завидуй тим, хто творить беззаконня, бо лиходії винищені будуть, а ті, що надіються на Господа, заволодіють землею. …розумійте, як ото єсть Чоловіколюбець-Бог милостив».

«…убогих не забувайте, але, наскільки є змога, по силі годуйте і подавайте сироті, і за вдовицю вступіться самі, а не давайте сильним погубити людину. Ні правого, ні винного не вбивайте (і) не повелівайте вбити його; якщо (хто) буде достоїн смерті, то не погубляйте ніякої душі християнської.

Недужого одвідайте, за мерцем ідіте, тому що всі ми смертні єсмо. І чоловіка не миніть, не привітавши, добре слово йому подайте.

Жону свою любіте, але не дайте їм (жінкам) над собою власті.

А коли добре щось умієте — того не забувайте, а чого не вмієте — то того учітесь, як отець мій (Ярослав). Удома сидячи, він зумів знати п’ять мов, а се за почесть єсть од інших країв. Лінощі ж — усьому (лихому) мати: що вміє, те забуде, а чого ж не вміє — то того ж не вчиться».

Апогеєм переміни серця в даному творі є власний приклад князя: прощення ним вбивці сина!

В Київській Русі прагнули навчити кожну людину наближенню до Божого ідеалу. Наприклад, києворуський мислитель Климент Смолятич (12 ст.) виділяє два шляхи зміни серця: приточим (через міркування над книгами — «притчами») та благодатний — «осяяння» божественним світлом, Словом. Пошук Божої мудрості набуває особистого суб’єктивного характеру і має здійснюватися кожною людиною, з метою зміни власного життя та характеру.

Прямими спадкоємцями даних поглядів були широко розповсюджені на території колишньої Русі і оголошені пізніше «єретичними» так зване «богомильство», стригольництво та жидовствуючі («ожидовілі»). Їх представники виступали проти офіційної церкви, приймаючи тільки апостольську, відкидали догми про безсмертя душі та потойбічне райське життя, не визнавали церковних обрядів, ікон тощо. «Ожидовілі» (а так їх називали за знання і використання єврейської мови — мови оригіналу Святого Письма) виступали проти багатьох церковних порядків, якими намагалися підмінити потребу народження згори та переміну серця кожною людиною. Вони відкидали церковні обряди, моління іконам і мощам, не визнавали чернецтво. «Ожидовілі» відстоювали віротерпимість та свободу релігійних поглядів, виступали проти засудження єретиків. Офіційна церква в 1490 та 1504 рр. прокляла це вчення і стратила багатьох її прихильників. Центральне місце їх творчості займають питання добра і зла, таких чеснот, як справедливість, простота, поміркованість, засудження скупості, заздрості тощо, пропагується культ розуму, мудрості. А все це походить із серця.

Джерела кордоцентризму Русі

Принцип кордоцентризму був взятий вищеназваними особистостями та рухами зі Святого Письма. Людське серце завжди відкрите перед Богом: Слово Боже «судить помисли і наміри серця» (Євр.4:12), а на суді Господь відкриє усі «сердечні наміри» (1 Кор.4:5). Бо саме серце, згідно з Біблією, приймає духовне рішення про відношення до Бога, обираючи віру в Нього або непослух. Та й заклик любити Бога звернений в першу чергу до серця, тобто до його думок та почуттів. Серце змушує людину робити той чи інший вчинок, тому Бог хоче написати Свій Закон у людському серці, навіть більше — дати нам нове серце: «Я дам вам нове серце і новий дух вкладу у ваше нутро» (Єз.36:25).

Отже, творчість письменників Русі доводить, що саме серце людини є джерелом її свідомої і вільної особистості, котра мислить, місцем її остаточних рішень, неписаного Закону (Рим.2:15) і таємничої дії Божої. Серце — те місце, де людина зустрічається з Богом, а ця зустріч остаточно здійснюється в людському, коли ми приймаємо Ісуса в своє серце, тобто коли Христос народжується і живе в ньому.

 

Віталій Нероба,
магістр релігієзнавства,
викладач історії релігії Українського гуманітарного інституту

Читайте також:

Принцип «Соло Скриптура!» — «тільки Біблія!» та українська реформація ХІХ ст.

Рубрика: История Церкви, Церковь и общество


Комментарии (2):

  • Юрий Тимошенко

    |

    Хорошие исследования на тему функциональной деятельности сердца сделал православный Архиепископ Лука (Валентин Феликсович Войно-Ясенецкий, 1877 – 1961 г.г.), очень неординарная личность, хирург с мировым именем, лауреат Сталинской премии 1-й степени 1946-го года в своем эссе «Дух, душа и тело», которое очень неоднозначно было воспринято в православных кругах. Вот маленький отрывок из этого труда:
    «Иннервация сердца поразительно богата и сложна. Оно все оплетено сетью волокон симпатической нервной системы и через нее теснейшим образом связано с головным и спинным мозгом. Целую систему церебральных волокон получает оно от блуждающего нерва, по которым передаются ему многосложные воздействия центральной нервной системы и , весьма вероятно, посылаются в мозг центростремительные чувственные импульсы сердца. Мало еще изучены и полны неизвестности функции симпатической и вегетативной нервной системы, но уже теперь ясно, что они глубоко важны и многосторонни. Что особенно важно для нас, этим нервным узлам и волокнам несомненно принадлежит очень важная роль в физиологии чувствительности.
    Таким образом, наши анатомо-физиологические знания о сердце не только не мешают, а скорее даже побуждают нас считать сердце важнейшим органом чувств, а не только центральным мотором кровообращения.
    Но, Священное Писание говорит нам о сердце гораздо больше. О сердце речь идет чуть ли не на каждой странице Библии, и впервые читающий не может не заметить, что сердцу придается значение не только центрального органа чувств, но и важнейшего органа познания, органа мысли и восприятия духовных воздействий. И больше того: сердце по Священному Писанию есть орган общения человека с Богом, а следовательно, оно есть орган высшего познания»

    (Архиепископ Лука – В.Ф.Войно-Ясенецкий, «Дух, душа и тело», стр. 25-26).


RSS канал Следите за поступлением новых комментариев к этой статье через RSS канал

Оставьте свой комментарий к статье:

Для форматирования своего комментария (жирный, курсив, цитировать) - выделите текст в окне курсором и нажмите одну из кнопок форматирования. Более подробно об этом читайте на странице "Помощь".
Если Вы желаете исправить свой комментарий или удалить его - напишите нам в редакцию.
Запрещается размещать комментарии через прокси-сервера, с целью скрыть свои данные.
Запрещается размещать комментарии с использованием множественных фиктивных имен с целью создать видимость участия в обсуждении группы людей. Постоянные псевдонимы допускаются.
Запрещается размещать в комментариях URL ссылки на статьи, размещенные на сайтах враждебных к Церкви АСД или призывающих к расколу, независимо от изложенного там материала.
Если, по Вашему мнению, какой-то комментарий является оскорбительным или унижающим Вас или Ваши религиозные верования, или является таковым в отношении других читателей - напишите нам в редакцию. Мы рассмотрим этот вопрос, и если нужно, примем меры.
© Интернет-газета "ПУТЬ", 2006-2016
При использовании материалов указывайте эл.ссылку на цитируемую статью, в бумажной публикации – короткую ссылку на наш ресурс. Все права на тексты принадлежат их авторам. Дизайн сайта: YOOtheme GmbH. Техническая поддержка сайта: info@asd.in.ua

Христианский телефон доверия: 0-800-30-20-20 (бесплатно по Украине), 8-800-100-18-44 (бесплатно по России)
или с мобильного: Life (093) 50-157-80, МТС (066) 707-000-5, Киевстар (098) 707-000-5.