Людмила Филипович. Відгук офіційного опонента на дисертацію Балаклицького Максима Анатолійовича «Розвиток протестантської журналістики в Україні: генеза та сучасний стан»

04-11-2014, комментария 2 Просмотров: 440

2345252454526546456345654подану на здобуття наукового ступеня доктора наук із соціальних комунікацій

за спеціальністю 27.00.04 – теорія та історія журналістики

Зміна ролі релігії в індивідуальному та суспільному житті України в останні десятиліття, посилення її значення в публічній сфері актуалізувало дослідження цього феномену різними науками. Крім такої безпосередньої галузі гуманітарного знання, якою є релігієзнавство, що вивчає різноманітні релігійні явища, їх розвиток та сучасний стан, до аналізу трансформацій в них беруться й інші професіонали. Соціологів релігія цікавить як соціальний інститут, істориків як еволюція історичних форм, філософів як система поглядів, в баченні місця людини в світі, психологів як певні стани, в яких людина переживає зв’язок із трансцендентним тощо. Не дивно, що й спеціалісти із соціальних комунікацій зацікавилися релігією як комунікаційним феноменом. Релігія загалом, виконуючи різноманітні функції в житті суспільства і людини (компенсаційну, світоглядну, регулятивну, інтегративну, терапевтичну тощо) відіграє і комунікативну роль, яка полягає в підтримуванні відносини між віруючими шляхом створення почуття віросповідної єдності під час релігійних дій, в особистому і сімейно-побутовому житті, а також в стосунках у межах різноманітних клерикальних організацій і навіть клерикальних політичних партій.

Для всіх очевидно, що ЗМІ є елементом, засобом, способом, методом такого комунікування. На нашу думку, представлена дисертація за своїм змістом виходить за межі традиційного і очікуваного інтерпретування комунікації в релігійному аспекті. Автор не просто з усією можливою повнотою досліджує розвиток релігійної журналістики, в даному разі протестантської, а й вдало систематизує її форми. Він вписує релігійну комунікацію в парадигму медіатизації всього суспільства, зокрема релігійного його сегменту, він розглядає релігію через медійні її версії, він бачить небезпеки заміни реального образу релігії медійним. Медіатизація релігії, поняття, яке пронизує собою весь текст дисертації, породжується успішно використаною міждисциплінарністю, яка слугує автору для поглибленого аналізу явища, що характеризує не тільки протестантську журналістику, і не тільки журналістику, але й все наше життя.

Текст дисертації дає чудовий матеріал для роздумування над питаннями, які є значно ширшими за назву роботи, що має вписатися в обрану спеціальність для захисту — «теорія та історія журналістики». Вони — філософські. Як філософа, мене не може не цікавить проблема буття, яка завжди була і залишається однією з центральних у філософії. У контексті даної дисертації ця проблема трансформується з розуміння буття як існування взагалі в те, що гарантує існування людини і світу, як пошук того, що «дійсно є» — в даному разі релігія, віра, Бог, а не той образ релігії, віри, Бога, який формується мас-медіа. Відомо, що ставлення мислення до буття є основним питанням філософії тому, що саме через ставлення людини, її мислення, свідомості, її духовної, психічної діяльності до навколишнього світу усвідомлюється місце людини у світі, її призначення, сенс її існування. В даному разі йдеться про якість і форми цього ставлення, наскільки адекватно презентоване буття релігії в ЗМІ, наскільки ці ЗМІ в своєму змістовному наповненні є об’єктивними і суб’єктивними, тобто незалежними і залежними від свідомості людини, наскільки правдиво журналісти, медійщики пізнають і осмислюють релігію, чи здатні вони скласти вірне відображення дійсності. Знайомлячись з релігійною журналістикою, чи є підстави у мене, як філософа, сумніватися або навіть заперечувати можливість достовірного пізнання сутності релігії, можливості релігійного досвіду? Не піддаючи сумнівам пізнавальні можливості людини, в даному разі журналіста, в його здатності розкрити суть релігії, чи можу я абсолютно довіряти тій картині про релігійні феномени, яку він створює?

Розумію, що подальше філософування над проблемою відношення «світ — людина», що є центральною для будь-якої філософії, якарозглядає останні як відношення об’єкта і суб’єкта пізнання, виявляючи при цьому зв’язок почуттєвого і раціонального як двох сторін пізнавального процесу, досліджуючи проблему істини та її критерію, а також інші гносеологічні питання, може увести від предметного поля дослідження Максима Балаклицького, який такою метою і не задавався, і такі завдання і не ставив. Але цим екскурсом у філософські проблеми та їхнім контекстуванням мені хотілося сказати, що результати дослідження, його вплив на тих, хто знайомиться з його висновками, може несподівано перевищувати очікувані результати. Про це добре пише дисертант в розділі «Теоретичне і практичне значення отриманих результатів» (с.10 дисертації), але його цікавить інструментальний бік справи, а не сенсуальний.

Серед усіх розділів, які вражають широтою охвату джерел, аналітичних розвідок з теми (історіографічна частина, що увібрала величезну кількість використаної літератури – 770 найменувань, серед яких, на жаль, я не виявила хрестоматійну статтю відомого релігієзнавця А.Колодного «Свобода совісті для і в мас-медіа» із колективної праці « Релігійна свобода: мас-медіа, школа і церква як суспільні фактори її утвердження. Науковий щорічник». –Число 5. – К., 2001. – С. 66-70), найбільш цікавими, як для філософа, мені видався розділ 1.2, де йдеться про поняття медіатизації, зокрема і релігії, та різноманітні її аспекти, а найбільш несподіваним – 1.3. — про передумови сучасної медіатизації, оскільки в такому ракурсі жодний релігієзнавець ніколи не думав, наприклад, про першодруки Священного Писання як медіатизаційний процес, але автор дисертації виявився доволі переконливим.

Загалом дисертація справляє позитивне враження: і своїм актуальним об’єктом дослідження, і широтою предметного поля, і міждисциплінарністю підходів, і різноманітністю методологій, і багатством фактажу, і вправністю у систематизації матеріалу, і вдалістю наведення прикладів, і багато іншим. Як науковець, я ціню науковий доробок М.Балаклицького із введення конфесійної журналістики протестантів як об’єкту дослідження у сферу наук із соціальних комунікацій. Завдяки дисертанту реконструйовано історію становлення й розвитку журналістики протестантських церков. Зрозумілою є оригінальність визначення, яке дав дисертант поняттю «медіатизація релігії», тим самим удосконаливши термінологічну базу дослідження. Можна і далі перераховувати очевидні позитивні доробки автора, що випливає з основного тексту дисертації, а особливо з її висновків та пунктах наукової новизни. Але мене переконала у якості роботи не так професійність Максима Балаклицього як історика журналістики, чого я, не будучи журналістом, оцінити в усій повноті не можу, скільки його обізнаність в сфері релігієзнавства.

Дисертант чудово орієнтується у всій палітрі не тільки протестантських, а й християнських церков. Він коректно вживає їх назви, з повагою ставиться до різних традицій, але при цьому йому не бракує критичного мислення, щоб здраво писати про церкви та їхню медійну діяльність, яка справедливо критикується, але й розумно пояснюється. Знання специфіки протестантизму дало можливість автору ввести поняття «міні-медіа» стосовно протестантських видань. Глибоке ознайомлення з історією протестантизму привело до періодизації історії розвитку протестантської журналістики, виявлена їх специфіка як особливого типу комунікації, її функції, типи клерикальних видань, характеристики сегментованих аудиторій тощо. Включеність в реальний протестантський простір не тільки як теоретика, спостерігача, а й як практика в сфері медіатизації релігії сприяло інтегруванню в науку великої кількості нормативних документів, віросповідних джерел, практичних рекомендацій щодо створення протестантських медіа та їхньої ефективної діяльності. Зроблено цікавий висновок про вітчизняних протестантів, мислення яких формується передусім не сцієнтичним, а богословським дискурсом, що свідчить про знання психології сучасного протестанта. Автор справедливо вважає, що основний вплив протестантські видання здійснюють на членів релігійних громад і функціонують як альтернатива світським ЗМК, а не виданням інших конфесій, що говорить про орієнтацію автора у міжконфесійних відносинах в Україні. Одним словом, аналіз, який дисертант дає протестантським медіа, можна використовувати як матрицю, за якою можна дослідити всі інші конфесійні ЗМК.

Таким чином, наукова новизна поданої на захист дисертаційної роботи не піддається сумнівам і полягає, передусім, у тому, що репрезентує перше в українській науці комплексне дослідження генези та сучасного стану української протестантської журналістики, що розкривається через конкретні пункти, з якими важко не погодитися: дійсно вперше застосовано термін «медіатизація» до релігії; досліджується церковна журналістика протестантів, а не образ цієї церкви у світських медіа; чітко обмежені часові рамки дослідження (1991–2010), які визначені як період становлення протестантської журналістики; вперше в українській науці розглянуто богословське підґрунтя інформаційної діяльності протестантів; запроваджено термін міні-медіа; проаналізовано протестантський досвід недержавного впливу на зміст світської медіапродукції; запропоновано метод оцінювання ефективності релігійних ЗМІ; прогнозовано перспективи взаємодії релігійних ЗМК із загальним журналістським процесом України тощо.

Автор логічно структурував роботу, яка складається зі вступу, чотирьох розділів, які збалансовано об’єднують 16 підрозділів, висновків до розділів і загальних до всієї дисертації та списку використаних джерел, додатки, що підпорядковано загальній логіці наукового дослідження.

Але навіть така довершена праця викликає певні запитання в опонента, що потребують прояснень і уточнень автора.

Перш за все це стосується назви роботи, де наявна лінгвістична та змістовна тавтологія. «Розвиток протестантської журналістики в Україні: ґенеза та сучасний стан». Ґенеза, ґенезис і означає походження, зародження, процес розвитку, виникнення, процес утворення тощо. Перше слово без всяких негативних наслідків можна прибрати. Крім того, у назві розмито подається час, який уввійшов до аналізу – «сучасний стан». Це бажано було б уточнити і пояснити, чому саме це десятиліття стало важливим для розвитку протестантської журналістики (крім етапу становлення, про що пише автор).

Говорячи про аспекти медіатизації, автор справедливо виділяє наступні: технічні, соціальні та психологічні, і докладно розкриває кожний з виділених. Нам здається, що, крім змін у технічній сфері та соціумі або свідомості і поведінці людини, можна говорити про етичний аспект, який покриває таку специфічну сферу людської життєдіяльності, як мораль. Тим більше це актуально для людей з релігійним світоглядом, де для людини базовими стають норми, імперативно оголошені релігією як божественні. До речі і на суспільному рівні ми можемо говорити про етику як систему моральних зобов’язань відносно суспільства, не кажучи вже про божественну етику — систему моральних зобов’язань відносно Бога.

Характеризуючи процеси медіатизації релігії, автор вбачає в них великі переваги, які отримує релігія і віруюча людина. Складно з цим сперечатися, особливо сучасній людині, яка активно користується тими новітніми технологічними можливостями для підняття авторитету своєї релігійної традиції, поширення знань про неї тощо. При цьому дисертант згадує і про недоліки медіатизаційного процесу, але він тільки констатує їх, не даючи цим наслідкам негативні оцінки. Тому не ясно, чи бачить дисертант як, наприклад, негативно і в фізичному сенсі, і в психічному, на людину впливає техніка (стан здоров’я, залежність від інтернету, синдром втоми тощо). Відносно своїх наслідків, медіатизація може розглядатися як глобальний та інтенсивний процес дії ЗМК на суспільну свідомість, який призводить до уярмлення, зомбування, колективних психозів тощо, що руйнує не тільки психіку людей, але й структуру людського досвіду, традиційну культуру. Такі деструктивні наслідки спричиняють підміну світу реального світом віртуальним, справжнє життя його подобою. Бажано було б почути про небезпеки медіатизації релігії та упереджувальні кроки щодо цих небезпек з боку церков.

Однак, вищезазначене не впливає на загалом позитивну оцінку дисертаційної роботи М.Балаклицького. Головні ідеї дисертації відображені в індивідуальній монографії (379 с.), а також в 40 наукових публікаціях автора. Позитивним моментом є апробація дисертаційної роботи на численних науково-практичних конференціях.

Як висновок відзначимо, що дисертаційна робота М. А. Балаклицького «Розвиток протестантської журналістики в Україні: ґенеза та сучасний стан» на здобуття наукового ступеня доктора наук   виконана згідно з вимогами

«Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння звання старшого наукового співробітника» ВАК України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 7 березня 2007р., №423.

На основі вивчення тексту дисертації, автореферату та опублікованих праць, вважаю, що дисертаційна робота Балаклицького Максима Анатолійовича «Розвиток протестантської журналістики в Україні: ґенеза та сучасний стан» є самостійним і завершеним дослідженням, відрізняється новизною у постановці й вирішенні актуальних дослідницьких проблем, теоретичним і практичним значенням, обґрунтованістю наукових положень, відповідає вимогам п. 13, 14 «Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2009 р. №1197, від 12.09.2011 р. №955, які висуваються до кандидатських і докторських дисертацій, а її автор заслуговує на присудження наукового ступеня доктора наук із соціальних комунікацій за спеціальністю 27.00.04 – теорія та історія журналістики

Офіційний опонент,

доктор філософських наук, професор,

завідувач відділу історії релігії

та практичного релігієзнавства

Інституту філософії імені Г.С.Сковороди

НАН України

Л.О.Филипович

Рубрика: История Церкви, Наука и религия, Образ жизни, Церковь и медиа, Церковь и общество


Комментарии (2):

RSS канал Следите за поступлением новых комментариев к этой статье через RSS канал

Оставьте свой комментарий к статье:

Для форматирования своего комментария (жирный, курсив, цитировать) - выделите текст в окне курсором и нажмите одну из кнопок форматирования. Более подробно об этом читайте на странице "Помощь".
Если Вы желаете исправить свой комментарий или удалить его - напишите нам в редакцию.
Запрещается размещать комментарии через прокси-сервера, с целью скрыть свои данные.
Запрещается размещать комментарии с использованием множественных фиктивных имен с целью создать видимость участия в обсуждении группы людей. Постоянные псевдонимы допускаются.
Запрещается размещать в комментариях URL ссылки на статьи, размещенные на сайтах враждебных к Церкви АСД или призывающих к расколу, независимо от изложенного там материала.
Если, по Вашему мнению, какой-то комментарий является оскорбительным или унижающим Вас или Ваши религиозные верования, или является таковым в отношении других читателей - напишите нам в редакцию. Мы рассмотрим этот вопрос, и если нужно, примем меры.
© Интернет-газета "ПУТЬ", 2006-2016
При использовании материалов указывайте эл.ссылку на цитируемую статью, в бумажной публикации – короткую ссылку на наш ресурс. Все права на тексты принадлежат их авторам. Дизайн сайта: YOOtheme GmbH. Техническая поддержка сайта: info@asd.in.ua

Христианский телефон доверия: 0-800-30-20-20 (бесплатно по Украине), 8-800-100-18-44 (бесплатно по России)
или с мобильного: Life (093) 50-157-80, МТС (066) 707-000-5, Киевстар (098) 707-000-5.