Юдаїзм від початку не містив плюралістичних тенденцій. Як монотеїстична релігія, яка утворилася з містичних одкровень патріархів і оформилась у цілісну систему за часів Мойсея, він звичайно піддавався різним політеїстичним впливам ханаанських, месопотамських і єгипетських культів. Ці віяння, змішуючись з юдаїзмом Тори, утворювали різні синкретичні напрямки. Але завжди існувала основна ідеологія, яка визначала релігійну доктрину єврейського народу в біблійні часи. Релігійний еклектизм водночас проявлявся в суміші строгого монотеїзму і культів Ваала та Астарти. В різні часи синкретизм ставав домінантним у єврейському суспільстві (IX ст.до н.е.). Існували й різні течії всередині самого юдаїзму, наприклад – рехавіти (Єрем.35).
В період після вавилонського полону (VI–II ст. до н.е.) юдаїзм зберігав свою цілісність, але під впливом елліністичних віянь при правлінні Селевкідів отримав, крім традиційної, ще й еллінізовану форму. Переважно такого впливу зазнали євреї діаспори.
Після здобуття незалежності від Селевкідів та зішестя на трон династії Хасмонеїв з роду Аарона релігійна ситуація змінюється. Якщо до вавилонського полону існувала загроза поглинання юдаїзму зовнішнім політеїстичним впливом оточуючих народів, то в цей період юдаїзм набуває самобутньої єврейської плюральності. Ця ситуація унікальна тим, що протиріччя виникають всередині юдаїзму на основі тлумачення Тори різними школами.
В юдаїзмі елліністичної доби немає панівної релігії, всі релігійні напрямки відображають певні суспільні настрої і погляди на дотримання постанов Тори. Їх швидше можна було б назвати партіями, тому що їхні витоки пов’язані з політичним становищем Ізраїлю.
До основних напрямків в юдаїзмі (за Йосипом Флавієм) відносяться: фарисеї, садукеї, єссеї, кумраніти. Фарисеї з івр.»прушім»- відкремлені: напрямок, який бере свій початок за правління Хасмонеїв. Фарисеї найсуворіше дотримувались законів Тори та передань отців і були стримані в усіх сферах життя. В самому напрямку існувало дві основних школи: Гілеля та Шамая. Фарисеї своїм вченням швидше відображали настрої народу на противагу касті священиків, які мали як царську владу, так і духовну. Тому народні маси переважно підтримували фарисеїв. Хоча вони внесли в юдаїзм традиції, але це було швидше тенденцією до адаптації норм Тори до сучасних умов на основі нових інтерпретацій давніх тестів. Ці нововведення були захистом єврейської культури від новомодних елліністичних віянь, які швидко сприймались священицькою елітою. Фарисеї вчили, що закони Тори повинні сприяти добру? людини. «І виконуйте закони Мої і постанови Мої, бо виконуючи їх людина буде жити ними»(Лев.18.5). «Жити ними буде, а не помре через них» (Йома 85б), – говорили фарисеї. Вони навчали народ, що людина після смерті досягає безсмертя та воскресіння з мертвих. Важливим аспектом їх вчення була віра в долю та свободу волі як моральний обов’язок перед Богом. В іншому їх вчення торкалось в основному правових питань.
Іншою течією в юдаїзмі були садукеї. Названі в честь священика Садока і Боетуса, які жили незадовго до повстання Маккавеїв. Їх течія в основному підтримувала священицьку партію Хасмонеїв. Садукеї відображали юдейську знать, багату та політично впливову. З неприхованим презирством вони ставились до фарисеїв і простолюду. Отримавши політичну владу, вони втратили авторитет в очах народу. Їхнє вчення швидше відображало настрої верхівки, яка намагалась утвердити свою владу. Саме в інтерпретації Тори і ставленні до передань отців полягали основні претензії садукеїв до фарисеїв. Садукеї не вірили в безсмертя душі та воскресіння, ангелів, піддавали сумніву потребу в релігійній традиції і обрядах фарисеїв. Різнилось від фарисейського й їхнє розуміння храмових постанов.
Єссеї – течія, представники якої жили на околицях юдейської пустелі та в різних місцях країни, вели усамітнений, асоціальний спосіб життя. Йосип Флавій згадує про них, відносячи їх до партії фарисеїв як крайнього правого крила. Талмудичні джерела не згадують цієї течії. Єссеї жили общиною і мали деталізований устав. Вели дуже скромний спосіб життя, багато працювали та молились. Дуже ретельно дотримувались суботи й очищувальних ритуалів. Неоднозначно ставились єссеї до Храму в Єрусалимі. Посилаючи добровільні дари туди, самі вони в церемоніях участі не брали. Вони поділяли віру фарисеїв у фатум і алегорично тлумачили Тору. Під час Юдейської війни 66- 73 років н. е. були розсіяні і зникли з історичної арени.
Кумраніти жили в місцевості поблизу Мертвого моря. Вважали, що тільки їм належить правильне тлумачення Тори. Складаючись в основному зі священників, які відкололись від садукеїв, кумраніти сповідували апокаліптичні очікування та сподівались на швидке настання месіанської ери.
Ці течії певним чином виявляють те багатоманіття вірувань і напрямків, які існували в юдаїзмі. У цей період у єврейському суспільстві виникає християнство. Воно було ще однією течією в юдаїзмі, що в принципі відобразилось у ставленні до християн з боку римлян та іншими народами, та поділяло більшість вірувань з фарисеями (воскресінням з мертвих, етичні норми, ритуали прийняття до членів руху).
Його засновник Ісус, за свідченнями його послідовників, народився в Бетлехемі, але прожив усе життя в Галілеї в Назареті, аж до публічного служіння. Як свідчать Євангелії, він був благочестивим євреєм, який проголосив себе Месією. Але хоча він мав великий авторитет в очах народу і чимало учнів (інколи за ним слідували тисячі осіб), фарисеї та садукеї не визнали його. Його публічні промови в синагогах про Царство небесне та явні чудеса спричинили змову садукеїв і фарисеїв, щоб знищити незручного проповідника, віддавши його в руки римської влади. Римський намісник Понтій Пілат не побачив у звинуваченнях Ісусові політичного змісту й намагався відпустити арештованого. Проте садукеї та деякі з фарисеїв домоглися його страти через розп’яття.
За Євангеліями, Ісус воскрес на третій день після страти, що стало початком проголошення цієї вістки його учнями в Юдеї та Самарії. Ідея про воскресіння Ісуса розколола юдейське суспільство й викликала переслідування його послідовників в Юдеї. Проте християнство не щезло, а поширилось по всій території Римської імперії і її околицях, у першу чергу серед євреїв діаспори та прозелітів юдаїзму.
Чому виникнення християнства стало такою проблемою в юдейському суспільстві? Чому юдейський плюралізм не зміг вмістити ще одну течію всередині себе? Що спричинило такий поділ і несприйняття? В юдаїзмі не раз поставали особи, які претендували на статус месії (Юда Галілеянин, Тевда). Однак усі вони піднімали повстання проти Риму і були знищені військами намісників. На противагу їм Ісус не закликав до повстання, і це під час допиту зрозумів Понтій Пілат.
Ісус більше був схожий на лагідного фарисейського вчителя Гілеля, ніж на політичного ватажка. Він учив: «Не противтеся злому… любіть ворогів… підстав другу щоку…» Хіба такий міг стати перешкодою правлінню Риму?
В юдейському суспільстві християнство мало суттєві відмінності. Через що духовна верхівка юдаїзму не сприйняла цю ідеологію? Можна виокремити принаймні три причини:
1) Ідеологічна;
Фарисейська партія, стежачи за тим, як зростає авторитет Ісуса в народі, не змогла примиритись з цим. Страх, що вчення Ісуса може витіснити їх тлумачення Тори, спонукало фарисеїв об’єднатися із садукеями з метою усунути конкурента.
2) Політична;
Садукеї тримали духовну владу в Єрусалимі й оскільки посада первосвященика мала бути узгоджена з римською владою вони мали й певну політичну вагу. Але це не означало, що священики-садукеї підтримували Рим. Вони прагнули будь-яким шляхом знову отримати повноту керівних повноважень у країні, як це було за Хасмонеїв. Коли прийшов Ісус, його миролюбне вчення стало причиною їх занепокоєння, адже воно підривало патріотичний дух суспільства. Віра в месіанство Ісуса робила Єрусалимський Храм непотрібним, що підривало їхній прибуток від жертвоприношень. Це позбавляло садукеїв політичних і економічних привілеїв.
3) Теологічна;
Ісус проголосив себе Месією. Але таким, який прийшов принести себе в жертву за гріхи людства. Таке тлумачення постаті Месії не влаштовувало ні фарисеїв, ні садукеїв, ні крайніх політичних екстремістів — кананіїїв (зілотів), які прагнули в збройний спосіб знищити римські війська. Усі ці течії очікували Месію-Царя, який прийде і встановить Царство в Ізраїлі і знищить ворогів цієї держави, в першу чергу окупантів-римлян. Їхнє уявлення щодо ролі Месії, не узгоджувалось з тією роллю, яку відображав у своєму житті й ученні Ісус.
Відтак, є потужні фактори, які вплинули на те, чому християнство не змогло стати органічною частиною юдаїзму в Ізраїлі, а було прийнято в основному в діаспорі та в грекомовному населенні Римської імперії. Можливо, ці фактори й не відіграли б визначальної, якби не будувались на неординарній особистості та харизмі Ісуса. А це спричинило прояв послідовної нетерпимості у досі плюралістичному єврейському суспільстві першого століття.
Використані джерела
1. Л.Шифман. От текста до традиции. Мосты культуры. М., 2001.
2. Й.Флавий. Иудейские древности.
3. Библия. Синодальный перевод.
4. А.Б.Ранович. Античные критики христианства.
5. Эмиль Факенгейм. Израиль и народы.
6. Д.Цолин. Лекции по истории еврейского народа.
***
Текст — Віталій Обревко