Археологічні докази поширення християнства в землях України І — ІV ст. н.е.

В сучасну епоху науково-технічного прогресу однією з найавторитетніших наук стала археологія, яка займається вивченням речових історичних залишків давніх народів і на їх основі досліджує їх звичаї, культуру та релігію.

На цьому фоні, дивним є мовчання археологів відносно доказів охрещення Русі в 988 році. По якійсь причині сучасні науковці не спішать використати авторитет археології для доведення вірності данної дати, яка нагадаю, має в своїй доказовій базі – лише одне єдине джерело – «Повість временних літ», документ який багато вчених ставить під сумнів.

Причина даного мовчання в тому, що християнство було широко поширене в Причорноморї починаючи вже з першого століття нашої ери. Але це християнство дуже відрізнялось від сучасного, бо мало в основі свого вчення Біблію, а не народні традиції та передання.

Черняхівська археологічна культура

Перш за все ми маємо пояснити деякі терміни. Археологічна культура — це умовне поняття, яке об’єднує спільними рисами культури та мистецтва ті народи, які проживали в той час на її території. В перші століття нашої ери в Україні була поширена черняхівська археологічна культура,(назва від с.Черняхів). Ця культура займала територію від Волині та Галичини аж до Курського Надсейм’я на сході, тобто фактично всю територію сучасної України. Проживали в той час на цій території сармати, анти, готи, скіфи – саме під такими іменами відомі представники цієї культури в творах їх сучасників.

Не підлягає сумніву, що більшість населення черняхівської культури було поганським, причому його язичество мало досить усталений протягом віків ритуальний канон, особливо що стосується обрядів поховань. Про це свідчать тисячі курганів та кам’яних ідолів, що зображують поганські божества, розкиданих по всій Україні.

Думка про те, що християнство було досить поширеним серед черняхівських племен, вперше висловлена відомим радянським вченим Е.Симоновичем у 1955 р. і грунтовно розвинена ним в ряді праць протягом 60-70-х р. Е.Симоновича підтримали багато тих дослідників, які вбачили можливість пов’язати археологічні відомості з писемними свідченнями про християнізацію готських і скіфських племен вже в перші століття нашої ери.[1]

Храмове будівництво

Говорячи про археологію в нашій уяві перш за все руїни кам’яних храмів. Але як відомо храмове будівництво розпочалося після офіційного утвердження християнства в Римській імперії, тобто у IV ст. (римські базиліки та баптистерії, церква Гроба Господня в Єрусалимі, церква Різдва у Віфлеємі). ”Важно помнить, однако, что в первые века христианство не имело значительного числа культовых принадлежностей, так что судить о распространенности христианства в том или ином регионе исходя из отсутствия прямых археологических данных (храмовых построек) было бы поспешно”[2] Коли почали споруджуватися перші церковні будівлі в Надчорномор’ї, точно невідомо. Євсевій Ієроним твердив, що готи «возили за собою намети церков», тобто в них не було спеціальних храмових будівель капітального типу.

Черняхівська культура лісостепової України не знала кам’яних будинків, отже, й мурованих церков, напевно, не існувало, а найдавніші базиліки Херсонеса датуються V ст. Дослідження дерев’яних споруд становить в плані інтерпретації значні труднощі. Можливим свідченням успіху християнства говорять розкопки будівель, що нагадують молитовні доми в шести містах на Дніпрі та Дністрі.[3] Е.Симонович припускає, що деякі з цих великих будівель, добре відомих в черняхівських поселеннях, могли служити приміщеннями для молитовних зборів.

Він описує одну з таких споруд, виявлену при розкопках селища у с. Журівка на Черкащині. Вона мала не житловий характер, була орієнтована по лінії схід-захід і серед інших будівель, виділялась своїми розмірами (довжина близько 14 м). На одному з торцевих боків були виявлені підвищення. [4] Заперечувати вірогідність подібної інтерпретації, звичайно, немає підстав, але й наполягати на її безумовності передчасно.

А чи знаходили археологи християнську символіку?

Велике значення мають знахідки символів. При цьому необхідно мати на увазі, що символ хреста вироблено та утверджено, як християнський символ не одразу. Хрест в свідомості громадян Римської імперії призначався для ганебної страти. Тому пройшло багато поколінь, поки хрест став символом християнств. В ранній період пайпоширеніші символи християнської віри — зображення риби та виноградної лози. Хоча зображення хреста трапляється на керамічному посуді місцевого виробництва. В більшості ці зображення належать до типу косих хрестів — монограми імені Христа.[5]

Археологічні факти зміни обряду поховань

Як правило язичники ховали своїх померлих двома основними способами — кремація і поховання в курганах з необхідним інвентарем для потойбічного життя. Поміняти поховальні обряди дуже складно – лише кардинальна переміна світогляду значної маси населення може спонукати їх піти проти усталених століттями звичаїв та обрядів. Спробуйте наприклад поміняти обряд навіть зараз, в вік демократії — покладіть труп на кучу хмизу і спаліть його (так робили язичники). Уявляєте, що з людиною зроблять її односельці!!

Послідовники Ісуса ховають небіжчиків в домовинах і в ямі. Християнський ритуал передбачав захоронения в землі, що продиктовано вченням про воскресіння. Тому в літературі, присвяченій давньослов’янському поховальному обряду, панує тенденція пояснювати поступову заміну кремації інгумацією (трупопокладенням) поширенням ідей християнства. [6]

Якби християнство запровадилось у нас тільки з днів Володимира, то й зміна поховальних обрядів, які є дуже важливі для жителів України і дотепер, відбулася б в той же період. Але обряд трупоположения, головой на запад, получает распространение в нашей стране не с 988 г., а по крайней мере от рубежа христианской эры.

Черняхівські поховання і причина зміни обряду поховання

Могильники черняхівської культури мають біритуальний характер: трупоспалення тут незмінно поєднується з трупопокладенням. Поєднання обох обрядів становить притаманну рису практично всіх черняхівських поховальних пам’яток. Археологи виявили — поступове витіснення інгумацією ранішого обряду кремації. Дійсно, в пізніших некрополях добре простежується переважання трупопокладень. В той же час не підлягає сумніву, що йдеться про одне й те саме населення, у частини якого змінився культовий обряд.

Поступова заміна кремації трупопокладенням можливо пояснити лише поширенням ідей християнства. Факт поширення християнства в Україні в І-ІV cт. було доведено Симоновичем 1955р. на підставі аналізу змін у поховальному обряді [7]. З трупоспалення на трупопокладення головою на захід. Найактивніше зміна обряду діє від рубежу III-IV ст., тобто тоді, коли християнство починає інтенсивно поширюватися серед племен України. Зразу зазначимо, що, звичайно, мова не йде про загальне хрещення всього населення. Основна частина його лишалася поганами. Християнство тоді ще не було офіційно визнаним. Його сповідувала лише певна частина населення, яка кількісно поступалася язичеській.

Безінвентарність християнських поховань

В черняхівських похованнях можна виділити два типи поховань з трупопокладенням: частина кістяків лежали головою на північ, а частина — на захід. Більшість «західних» поховань безінвентарні. Цікаво, що разом із зміною орієнтації у черняхівських похованнях різко скорочується кількість супровідного інвентарю. Відсутність супровідного інвентаря є принципово важливим фактом, оскільки інвентар за традиційними уявленнями про язичеський потойбічний світ мав би служити померлому в загробному житті. Але в похованнях відсутні залишки жертовної їжі, побутові предмети, зброя тощо[8]

Привертає увагу, зокрема, відсутність металевих деталей одягу (пряжок, прикрас). Звідси можна дійти висновку, що померлого клали в могилу не у звичайному вбранні, а загортали у плащаницю. Подібний ритуал є характерним саме для ранніх християнських поховань, які суперечили язичеським уявленням про загробне життя. А це безумовно говорить про вплив перших християн, які були юдейського походження і не вірили в безсмертя душі.

Відсоток християнських поховань

Підкреслимо, що «західні» поховання не тільки не витискають «північні», але й не становлять більшості. ”Загалом, поховання із західною орієнтацією в черняхівських поселеннях в ІІІ ст. досягають 30%. У Надчорномор’ї вищий відсоток — 40%, отже ця нова традиція є південного походження, бо саме звідси поширився християнський вплив» [9]

Отже, археологічні свідчення допомагають нам дійти висновку, що християнство серед племен України, зокрема скитів, готів і сарматів, було відоме ще з апостольських часів. Оскільки обряд трупопокладення набуває поширення в нашій країні не в IX ст., коли начебто в нас почало поширюватися християнство, а щонайменше від рубежу нової ери.

Співвідношення археологічних і письмових свідчень

Отже, на думку археологів, зміна поховального ритуалу безпосередньо пов’язана з поширенням християнства. Красномовним є збіг в хронології: черняхівське населення почало класти небіжчиків головою на захід саме тоді, коли, за свідченням писемних джерел, християнські ідеї активно почали проникати до Причорномор’я. Тертуліан(160-220) свідчить про ранній початок проникнення християнства в Скіфію: “уже скорилися Христу, також і країни сарматів і скіфів”. А Гермій Созомен писав: ”Уже сповідали християнську віру… готи і племена, які жили раніше по сусідству з ними по берегах річки Істра, (Дунаю) давно вже, прийнявши віру в Христа, перемінили свої звичаї на більш короткі і розумні”[10] Вони «скорилися Христу і змінили свої звичаї на більш лагідні та розумні».

Причини зміни обрядів

Чому ж багато представників черняхівської культури змінили свої століттями установлені звичаї та обряди? Висновок один – вони повірили в Другий прихід Христа, оскільки ховали своїх покійників, на відміну від язичників, головою на захід – тобто покійник при воскресінні буде дивитися лицем на схід, бо саме зі сходу християни очікують Другого приходу Ісуса.

Їхні поховальні обряди висловлюють впевненість саме в біблійному вченні: «бо це ми вам кажемо словом Господнім, що ми, хто живе, хто полишений до приходу Господнього, ми не попередимо покійних. Сам бо Господь із наказом, при голосі Архангола та при Божій сурмі зійде з неба, і перше воскреснуть умерлі в Христі, потім ми, що живемо й зостались, будемо схоплені разом із ними на хмарах на зустріч Господню на повітрі, і так завжди будемо з Господом. 1Сол.4:15-18

Хоча християни були меншістю в І — ІІІ ст. на землях України, але вони вірили Божому Слову, виконували Його заповіді і проповідували своїм народам світло Євангелія. Їхнє життя перемінилося. Насіння благовістя, яке було посіяне ще апостолами і їх учнями, принесло плоди. А чи є плоди в нашому християнському житті? Що ми виберемо – послух Богові, чи дотримання людських ідей, які протирічать Біблії?

Віталій Нероба

[1] Брайчевський М. Ю. Утвердження християнства на Русі. К.: Наукова думка, 1989. С.18

[2] Брайчевський М. Ю. Утвердження християнства на Русі. К.: Наукова думка, 1989. С.19

[3] Іваськів Й. В. Український народ і християнство: Історичний нарис. Х.: Глобус., 2005. С.24

[4] Брайчевський М. Ю. Утвердження християнства на Русі. К.: Наукова думка, 1989. С. 20

[5] Брайчевський М. Ю. Утвердження християнства на Русі. К.: Наукова думка, 1989. С. 20

[6] Брайчевський М. Ю. Утвердження християнства на Русі. К.: Наукова думка, 1989. С. 23

[7] Сымонович Э.А. Памятники черняховской культуры степного Поднепровья // Советская археология. — 1955. — Т. 24]; Магия и обряд погребений в черняховскую эпоху // Советская археология. — 1963. — № 1] та “ О культовых представлениях населения юго-западных областей СССР в позднеантичный период” 1978. — № 2

[8] Брайчевський М. Ю. Утвердження християнства на Русі. К.: Наукова думка, 1989. С.7

[9] Брайчевський М. Ю. Утвердження християнства на Русі. К.: Наукова думка, 1989. С. 24

[10] Латышев В. В. Известия древних писателей о Скифии и Кавказе // ВДИ. 1948, №3, С.303