Скіфи і сармати були християнами задовго до хрещення Русі

Існує думка, що християнство почало поширюватись на наших землях починаючи з хрещення киян Володимиром в 988 р. Такий погляд дуже поширений, але чи відповідає він дійсності? Що кажуть літописи минулого відносно початку широкої присутності християн на території Русі?

«Християнство розповсюджується в усьому світі, так що навіть гунни вивчають Псалтир, а холоди Скіфії палають жаром віри» Євсевій Єронім (340-420)

Цього року Україна святкує 1025-ліття хрещення Русі Володимиром. Але маловідомим для широкого загалу є той факт, що тільки «Повість временних літ» оповідає про хрещення князем Володимиром жителів Русі. Постає запитання: чи може бути достовірною така історична подія, яка ґрунтується на авторитеті лише одного єдиного документа? Адже ні в жодному іноземному джерелі немає ніяких відомостей відносно християнізації Русі в Х ст. Польскі, чешські, німецькі джерела — не кажучи вже про італійські чи французські — не згадують про цю подію. Найцікавіше те, що і у візантійських джерелах не згадується такої важливої події, як охрищення величезної держави за Володимира.[1]

В той же час, митрополит Української Православної Церкви Іларіон (І.Огієнко) стверджував: “Християнство прищепилося на українській землі ще в апостольський вік, і це християнство вже ніколи потім не зникало з нашої землі”[2]. Цю тезу про значне поширення християнства на землях України, ще в І-ІV ст. н.е. доводять свідчення багатьох отців та істориків Церкви того періоду.

СВІДЧЕННЯ ОТЦІВ ЦЕРКВИ ПРО ХРИСТИЯНСТВО НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ В І-ІV СТ.Н.Е.

Сама давня згадка про поширення християнства на українських землях належить Тертуліанові. Згодом про прийняття християнства народами, які жили на території сучасної України, зокрема скіфами, сарматами, готами писали в своїх творах Афанасій, Іван Златоустий, Єпіфаній, Теодорит, батько церковної історії Євсевій; Гермій Созомен, Іполит Портуенський, Дорофій Тирський. Читаючи деякі з їхніх цитат ми маємо дати відповідь самим собі на такі питання: На чому заснована моя віра – на авторитеті Біблії чи на людських традиціях та ідеях? Чи відповідає вона вірі перших християн?

НАЗВИ НАРОДІВ, ЯКІ ПРОЖИВАЛИ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ В ПЕРШІ СТОЛІТТЯ НАШОЇ ЕРИ

Та частина людства, яка проживала на території України на початку нашої ери відома в греко – римських творах під різними назвами — скіфи, сармати, гунни, анти, готи, склавіни. Але часто скіфами називали готів, антів, гуннів і навпаки. ”У багатьох випадках українському дослідникові вдалося довести, що під безликим іменем скіфів малися на увазі саме наші предки”.[3] «Давньогрецькі автори називали нашу країну Скіфією, а її населення — скіфами суто за географічною ознакою — незалежно від етнічної приналежності. Слов’янські племена також позначались цим іменем, що фіксується з часів Геродота»[4]. Скіфи і сармати не були підкорені Римом, і тому були поза сферою впливу державної церкви. Тому вони ще довго зберігали апостольське вчення і виконували всі заповіді Божі.

ІМЕНА ПРОПОВІДНИКІВ ЄВАНГЕЛІЯ ТИХ ЧАСІВ ТА КІЛЬКІСТЬ ХРИСТИЯН В І — ІV СТ. Н.Е.

Епифаний Констанцский (314-367) свідчить: ”Старець Авдій, був вигнаний і висланий царем в межі Скіфії. Перебуваючи там, і йдучи вперед, в внутрішню Готію, він проповідував християнське вчення багатьом готам” [5] У 310 р. серед скіфів проповідували місіонери з Єрусалиму: Василь — у Херсоні, Єфрен — у Скіфії. Незабаром вони були замучені язичниками. Згодом із Єрусалиму прибули інші місіонери: Євген, Еліпід і Агафодор. Їхні проповіді були настільки впливовими, що незабаром виникла потреба у ще більшій кількості місіонерів. Також відомі імена Овдія, Ульфіли, Селени, Марени.[6]

Євсевій Памфіл в «Хроніках» пише «від Равенни й до Фессалоніки, склавів, арарів, скіфів, до ріки Данувія обіймає церковні межі єпископів»[7]. Він називає першим єпископом серед скитів Теофіла Скитського. Він брав участь у І-му Вселенському соборі. Єпископ Макарій (Булгаков) згадує 12 видатних скитських єпископів III-VII ст. Християнство на наших землях настільки зросло й зміцніло, що почали посилати єпископів для інших церков. Один із них, Силуан був єпископом в Сирії.[8] Про кількість християн М.Брайчевський пише: “Висланий в Херсонес (Севастополь) Климент Римський в 99 р. знайшов в Криму вже дві тисячі християн в різних місцях, як результат проповіді ап. Андрія”[9]

СВІДЧЕННЯ ЛІТОПИСЦІВ ПРО ВІРНІСТЬ ПЕРШИХ ХРИСТИЯНИ В СКІФІЇ ТА САРМАТІЇ БОЖИМ ЗАПОВІДЯМ

Теодорит Кірський (386-457), один із найосвіченіших богословів V ст., автор «Церковної історії», джерелами для якої служили твори Євсевія, Руфіна, Філосторгія, Євстафія, Афанасія. Він повідомляє про єпископа Бретаніона, який ”правив містами всієї Скіфії”[10]. Також він писав, що місіонери”принесли всім людям євангельські закони і переконали прийняти закон Розп’ятого не тільки римлян і підвладні їм народи, але і племена скифські і савроматські”[11] . «до скіфів та інших варварських народів закони перейшли після їх (апостолів) смерті, і, незважаючи на протидію всіх, не тільки варварів, але й самих римлян, (закони) продовжували зберігати однакову силу.[12] Цей уривок показує переміну християнського вчення в імперії, коли Констянтин в 321 р. ввів святкування неділі замість суботи. А на території Скіфії Божі заповіді не були відмінені, а «продовжували зберігати однакову силу».

В усі часи вірність Божим заповідям була «лакмусовим папірцем», який показував відмінність між справжнім та фальшивим християнством. Християни згодні були померти, ніж порушити Божі 10 заповідей, і цим само зректися свого Господа. В історії залишилось ім’я лідера народу антів (територія України) Божа, якого разом із синами і сімдесятьма старійшинами, як християн, в 372 р. розп’яли ґоти — язичники на хрестах, за відмову порушити Божі заповіді і поклонятися ідолам. А минологія імператора Василя II містить оповідь про учнів Андрія — Інну, Римму і Пінну, які походили зі “Скіфії, країни північної” та навчали скіфів зберігати все те, що Христос їм заповів, і багатьох охрестили. Пізніше вони були замучені — їх прив’язали до стовпів вставлених у воду і заморозили.[13]

СВІДЧЕННЯ ІСТОРИКІВ ПРО ПЕРЕКЛАДИ БІБЛІЇ НА МОВИ НАШИХ ПРЕДКІВ ТА ЇХ СТАВЛЕННЯ ДО БОЖОГО СЛОВА

Іван Златоу?ст (347-407) патріарх Константинопольський: «І скіфи, і савромати… перекладаючи Святе Писання кожен на свою мову, філософствують про ці словеса.»[14] Згідно цих слів, переклади Біблії на мові скіфів та сарматів в ІV ст. були звичним явищем. Але про це в наступних статтях.

Євсевій Ієронім Стадонський (340- 420) з захопленням писав: “Християнство розповсюджується в усьому світі, так що навіть гунни вивчають Псалтир, холоди Скіфії палають жаром віри, руде і біляве військо готів возить із собою намети церков».[15] Холоди Скіфії палали жаром віри… А чим характерна наша віра? Чи читаємо ми щодня Святе Письмо? Чи палає наше серце жаром віри?

Свідоцтва сучасників про віру скіфських християн та їх відносини з Богом

Тертуліан(160-220) свідчить про ранній початок проникнення християнства в Скіфію: “різні галльські племена, і недоступні для римлян місця Британії скорилися Христу, а також і країни сарматів, даків, германців, скіфів”.

Гермій Созомен в ”Церковній історії”, (події описані до 423 г.), писав: ”Вже визнали християнську віру кельти.., а також готи і племена, які жили раніше по сусідству з ними по берегам ріки Істра, (Дунаю) давно уже, прийнявши віру в Христа, перемінили свої звичаї на більше лагідні та розумні”[16] В приведеному уривку особливу увагу привертає слово ”давно”. Навряд чи може йти мова про десятиліття, скоріше – про століття.

Афанасій Олександрійський (300-373) серед народів, які прийняли ”слово Христове”, називає скіфів та готів.[17] В епіграмі Альціма Авіта (V ст.) до ”благочестивого союзу Христа” зараховані: ”склави, сармати, остроготи, даки, алани… Всі вони радіють, що пізнали Бога”[18]

СПРАВЖНЯ ВІРА ПРОЯВЛЯЄТЬСЯ В ПОСЛУХОВІ БОЖИМ ЗАПОВІДЯМ

Зауважте, як літописці описують віру наших предків – скіфів, сарматів та готів – «вони скорилися Христу, перемінили свої звичаї на більш лагідні та розумні, радіють, що пізнали Бога». Ми бачимо, що їхня віра характеризується послухом Божому Закону. Ось як про справжню віру сказав сам Христос: «Не кожен, хто каже до Мене: Господи, Господи! увійде в Царство Небесне, але той, хто виконує волю Мого Отця, що на небі. Багато-хто скажуть Мені того дня: Господи, Господи, хіба ми не Ім’ям Твоїм пророкували, хіба не Ім’ям Твоїм демонів ми виганяли, або не Ім’ям Твоїм чуда великі творили? І їм оголошу Я тоді: Я ніколи не знав вас… Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня! Отож, кожен, хто слухає цих Моїх слів і виконує їх, подібний до чоловіка розумного, що свій дім збудував на камені. І линула злива, і розлилися річки, і буря знялася, і на дім отой кинулась, та не впав, бо на камені був він заснований. А кожен, хто слухає цих Моїх слів, та їх не виконує, подібний до чоловіка того необачного, що свій дім збудував на піску. І линула злива, і розлилися річки, і буря знялася й на дім отой кинулась, і він упав. І велика була та руїна його!» Матв.7:21-27 А ми слухаємося Його слів кожного дня? Чи підкоряємо ми свою волю Христу? На чому збудована наша віра – на Божому Слові та послухові Його заповідям, чи на людських ідеях та традиціях?

І дійсно на підставі цих авторитетних письмових свідчень ми можемо стверджувати — на землях сучасної України в ті давні часи серед скіфів, готів і сарматів християнство набуло значного поширення, ми можемо говорити, що християнство в Україні у III ст. набирало ще більшої сили, ніж це було у ІІ ст. І Блага вістка про спасіння почала проповідуватися не з днів Володимира, а задовго до нього. Тому ми з радістю можемо подякувати Богові за те, що наші прабатьки сповідували справжнє християнство, засноване на Біблії, а не на людських переданнях. Думаю варто і сьогодні кожному з нас, шукати Божу Церкву та вірити в ті біблійні істини, які сповідували Ісус, та його перші послідовники.

Важливим фактором є підтвердження цих даних свідченнями археології — зокрема доведення ймовірності існування значного відсотка християн серед племен черняхівської археологічної культури II-Vст. (анти). Про це в наступній статті.

Віталій Нероба, викладач релігієзнавства Українського гуманітарного інституту

 


[1] Н.Полонська- Василенко Історія України т.1 с. 116 Брайчевський М. Ю. Утвердження християнства на Русі. К.: Наукова думка, 1989. С.37

[2] Огієнко І.І. Українська Церква. К., 1993. С.5

[3] Брайчевський М. Ю. Утвердження християнства на Русі. К.: Наукова думка, 1989. С. 11

[4] Граков Б. Н., Мелюкова А. И. Две археологические культуры в Скифии Геродота // СА. – 1953 – Т. 18. С. 663

[5] Латышев В. В. Известия древних писателей о Скифии и Кавказе // ВДИ. –1948, № 3, с. 246

[6] Іваськів Й. В. Український народ і християнство: Історичний нарис. Х.: Глобус., 2005. С.27

[7] Латышев В.В. Известия древних писателей о Скифии и Кавказе. Вестник древней истории. — М.-Л., 1948. №3 (25) с. 667

[8] Іваськів Й. В. Український народ і християнство: Історичний нарис. Х.: Глобус., 2005. С.26

[9] Брайчевський М. Ю. Утвердження християнства на Русі. К.: Наукова думка, 1989. С.13

[10] Латышев В. В. Известия древних писателей о Скифии и Кавказе // ВДИ. 1948, № 3, С. 296

[11] Там же, С. 300

[12] Латышев В. В. Известия древних писателей о Скифии и Кавказе // ВДИ. 1949, №3, С.239

[13] Огієнко І.І. Українська Церква. К., 1993. С.14

[14] Латышев В.В. Известия древних писателей о Скифии и Кавказе. Вопросы древней истории- 1949 № 3 С.271

[15] Там же С. 229

[16] Латышев В. В. Известия древних писателей о Скифии и Кавказе // ВДИ.  1948, №3, С.303

[17] Там же, С.682

[18] Латышев В.В. Известия древних писателей о Скифии и Кавказе. Вопросы древней истории. 1949 №3. С. 294