Тарасик на відмінно закінчив перший клас гімназії і поїхав у село до дідуся з бабулею, щоб трохи відпочити від тої науки. Бо хто бував у першому класі, той знає, що науки там не прості: потрібно добряче попотіти, щоб запам’ятати ті закарлюки, що буквами називаються, та ще й вірно скласти з них гарне слово. А про арифметику годі й говорити — не встигнеш вивчити лічилку до десяти , щоб знати скільки маєш пальчиків на руках, як дивишся, і на ногах їх не менше, а потім починається: скільки в мами?.. а в тата, а в дідуня з бабулею?.. І пішло й поїхало — кінця й краю тим цифрам немає, і яку-то голову потрібно мати, щоб все це в ній вмістилося?!
Тож не даремно першокласникам роблять відпочинок на ціле літо, щоб в голівці закріпилось все, що потрібно запам’ятати, і вивітрилось з неї незначне, всякий непотріб, наприклад ось таке: “Леся зробила кляксу в моєму зошиті, то не забути посадити кляксу і в її зошит”. Такі речі потрібно з голови викидати, та вивільнити більше місця для нових наук.
От Тарасик і приїхав до дідуся і бабулі в село щоб відпочити і набратись сил для вивчення наук вже слідуючого — другого класу тої гімназії. Тарасику не подобалась така назва – “гімназія”, він не розумів, що це слово значить. Якісь дивні і не зовсім зрозумілі асоціації викликає в Тарасика така назва, та приходиться миритись, бо не будеш вступати в суперечку з дорослими дядьками, та ще й чужими, бо не мама з татом те придумали.
Та все це вже в минулому; ось Тарасик уже в селі, в дідусевій хаті.
А в селі – яблука, груші, черешні, сливи, абрикоси і виноград ростуть прямо на дереві; у дворі гуси, кури і собака Тявка, а за городами зелена ливада і річка Молочна, в котрій глибина до самого пупка — купайся доки мурашки по шкірі не забігають; тоді вже дідусь виганяє з води на сонечко зігріватись.
– Які маємо успіхи?— запитує дідусь, як тільки Тарасик скинув з спини рюкзачок.
– Все на відмінно! — гордо відповідає Тарасик.
– Молодець! – похвалив Тарасика дідусь і ввічливо, як би жартома, уточнює,— і поведінка на відмінно?
Тарасик посмикав плечима, наче за комірець комашка заповзла, дідусеве уточнення йому не сподобалось.
– Розумієш, дідусе, поведінка це не наука, і тут не потрібно мати великого розуму, щоб з нею впоратись.
– Мда-а!.. – сказав дідусь, – Бачу ти не дармо за партою штани протирав цілу зиму. З тобою вести дискусію вже не просто, потрібно добру дипломатію знати.
– Дипломатію чи не дипломатію, – відповідає Тарасик, – а можу порахувати твої гуси, кури, кролики і все, що в твоєму домі, і навіть пенсію твою й бабуліну.
– Он воно як!.. – щиро здивувався ошелешений такою зухвалою заявою дідусь. – Чуєш, бабцю!? Маємо в домі свого ревізора. Вправно вміє гроші рахувати.
– І добре, тепер голова не буде боліти, куди пенсію дівати, – сказала бабуля і поставила на стіл повну миску, геть з верхом, спілої черешні. – Це тобі, Тарасику, за відмінне навчання, а поведінка за літо виправиться біля гусей. Будеш пасти бабині гуси?
– Буду!.. – бадьоро відповідає Тарасик, а сам зирить оченятами на миску з черешнею.
А черешня червоно-бока, кожна ягідка з хвостиком та така м’ясиста і спокуслива, що в Тарасика повний рот слюни набралось, так йому захотілось посмакувати свіженької черешні.
– Всю можна з’їсти? – запитав, хутко сідаючи до столу.
– Скільки здужаєш, – сказав дідусь.
Бабуля біля миски з черешнею поставила порожню тарілочку:
– Кісточки не ковтай, щоб животик не заболів, а складай у тарілочку.
– Ні!.. — зразу заперечив Тарасик. — В його характері був присутній такий дивний норов: все, чому його навчали, йому кортіло переіначити, щоб було хоч би трошки по іншому, а інколи, і зовсім навпаки.
Ось і тепер бабуліну пораду Тарасик переіначує по-своєму:
– Бабулю, постав мені не одну тарілочку, а дві, в одну буду складати кісточки, а в другу хвостики.
– Добре, – погодилась бабуля і поставила біля Тарасика ще одну порожню тарілочку для хвостиків.
І сіли дідуньо з бабулею збоку на диванчику і спостерігають, як вправно Тарасик лопає соковиту черешню.
Тарасик взяв за хвостика ягоду, відкинув головку назад, так що підборіддя направилось прямо в стелю, покрутив черешенькою над відкритим ротиком, а потім гульк її в ротик – і розкусив зубками, і не зчулився, як солодку, як мед, ягоду проковтнув разом з кісточкою. І тут він не на жарт злякався. Поклав хвостика в тарілочку і притих, як мишка, — бабуля ж попреджала, що від кісточки животик заболить. Посидів нишком десь з хвилину, прислухався що там в животику діється, але в животику нічого особливого на діялось, тільки в ротику стало так смачно, що не терпілось покласти в нього наступну черешеньку. Так Тарасик і зробив, але вже без “фокусів”: сів рівненько, дістав з мисочки за хвостика ягоду і поклав до ротика, розкусив зубками, язичком виловив кісточку і акуратно виплюнув у тарілочку, а хвостика поклав у другу тарілочку, де вже лежав один хвостик від черешеньки, яку проковтнув з кісточкою.
Потім Тарасик дістав з мисочки третю черешеньку, відірвав хвостика і поклав у тарілочку, а ягоду в ротик, – розкусив зубками і вже не спішив швиденько ковтати, йому захотілось солодку ягоду, трохи посмакувати. Тож він неспішно розкусив черешеньку, з насолодою пожував і вже намірився акуратно виплюнути кісточку в тарілочку, але тут йому в голову прийшла цікава ідея – не випльовувавти кісточку в тарілочку, а витягти кісточку з ротика пальчиками.
Кісточка була кругленька і слизька і втримати її пальчиками виявилося не просто, прийшлось кісточку міцно стискати пальчиками. І не згледівся Тарасик, як кісточка випорснула з поміж пальчиків і полетіла, як ядро з пушки, прямісінько у відкриту кватирку. Це так сподобалось Тарасику, що він тієї ж миті придумав для себе цікаву гру: одну черешеньку розкушував і ковтав з кісточкою, другу розкушував, язичком виловлював кісточку і акуратно випльовував у тарілочку, а з третьої черешеньки кісточку з рота витягував пальчиками і вистрілював кісточкою прямо у відкриту кватирку.
Хвостики ж від усіх черешенок акуратно складав в окрему тарілочку.
Так Тарасик їв черешеньку і одночасно забавлявся, поки мисочка не спорожніла. Коли в мисочці не залишилось жодної черешеньки, Тарасик встав із-за столу, погладив долонею животика, – бо чимало в той животик попало черешень з кісточкою і без кісточки.
А хвостиків від черешні набралась повна тарілочка.
– Ну, козак-неборак, наївся черешні? – запитав дідусь.
– Наї-ївся!.. – відповів Тарасик.
– А тепер, – каже дідусь, – гарненько подумай і дай відповіді на декілька запитань. Бабця дуже тривожиться і хоче знати:
Скільки у твій животик попало черешеньок з кісточками; чи, бодай, не прийдеться на ніч тобі клізмочку ставити?
І скільки всього черешеньок було в мисці?
І скільки кісточок ти вистрілив у відкриту кватирку?
На роздуми даю тобі годину часу.
Тарасик пошкрябав пальчиками потилицю, задумався: черешню всю з’їв, як же її тепер порахувати? В животик не заглянеш…
– Чи можу я звернутись за допомогою до Того, Хто все про все знає? – запитав він у дідуся.
– Можеш, – відповів дідусь.
Тарасик хутко пройшов у дідусеву потаємну кімнату, де на столику лежала чарівна Книга, до якої дідусь часто звертався, коли йому була в чому потреба.
Через деякий час Тарасик вийшов з кімнати, попросив у дідуся аркуш паперу, олівець і почав робити розрахунки.
Не пройшло й пів години, як Тарасик подав дідусеві аркуш паперу з вірними відповідями на всі запитання. Дійсно, як сказав дідусь, Тарасик не даремно “протирав штани” в гімназії, – арифметику вивчив на відмінно.
– Молодець! – похвалив Тарасика дідусь, – ми з бабулею присвоюєм тобі звання: дійсний домашній професор. А раз професор, то бабуля тобі доручає самостійно пасти гуси, а я дозволяю при теплій погоді досхочу купатися в річці Молочній.
А тепер і ти, мій друже, пошукай відповіді на ті запитання, над якими ломав голову Тарасик, а в додаток скажи ще:
– Хто то є Той, Хто все про все знає?
– І що робив Тарасик у потаємній дідусевій кімнаті?
– і що забув зробити Тарасик перед тим, як сісти до миски з черешнею?
– І що не зробив, коли добряче наївся черешні і з повним животиком виліз із-за столу?
Якщо даси вірні відповіді на всі запитання, і це підтвердять твої дідусь з бабулєю, то будеш справжній молодець і отримаєш звання дійсного домашнього професора.
Василь Мельник
Липень, 2013 р. Сімферополь.