«Уся Вінниця — наша команда». Розповідь Маленької Людини, яку любить Великий Бог

28-06-2010, Комментариев нет Просмотров: 1 618

dsc00863

Моє знайомство з Раїсою Панасюк відбулось чудового весняного дня. У дорозі до очолюваного нею центру — Вінницької громадської організації молоді з обмеженими фізичними можливостями „Гармонія» — я милувалась розмаїттям травневих барв. У думках я налаштовувалась на майбутню розмову. Адже нам, звичайним людям, не завжди випадає замислюватись про становище тих, хто має фізичні вади, про кого ми так мало знаємо. Як їм живеться в нашому середовищі? Чи мають можливість адаптуватись в ньому та знайти своє місце в житті? Чи достатньо участі ми беремо в їх проблемах?

З хвилюванням переступила поріг установи, яка розмістилась в затишному місці мікрорайону Вишеньки в колишньому дитячому садочку. І з перших хвилин знайомства з господаркою цього незвичайного закладу мій внутрішній неспокій зник. З щирою посмішкою на устах, тихим лагідним голосом повела свою розповідь пані Раїса про себе і свій нелегкий шлях.

***

„Усе в моєму житті: і в особистому, і в суспільному робить Господь. Я — маленька людина, на візку, мало на що здатна сама, хіба що обійти себе в межах кімнати. А якщо глянути на моє громадське життя — воно активне і навіть дуже. Доводиться багато їздити по країні і за кордоном бувати. І все це — завдяки Богу. Моє життя — це суцільний досвід з Ним. І мій теперішній фізичний стан є підтвердженням тому. Адже за висновками лікарів життя моє мало б бути дуже коротким, можливо до 30 років. А я вже переступила межу 37-річного віку і чим раз далі відчуваю в собі більше життєдайної сили. Маючи дуже серйозний діагноз (міопатія з хрупкістю кісток, які постійно ламались), я була щасливою, коли мене нічого не боліло. Та це траплялось дуже рідко.

В той час, коли я ще не знала Бога, якось по-дитячому молилась і просила в Нього, щоб не було болю і я могла жити, а життя моє щоб було благословенням для інших людей. Я розуміла, що коли мені погано, то і мої близькі теж страждають і мій фізичний стан від цього ще погіршувався. До того ж мій ослаблений організм піддавався частим застудам, які закінчувались запаленням легень. Та довірившись Господу поступово я стала відчувати себе сильнішою. Мій організм подужчав, навіть взимку можу переносити низьку температуру повітря і не так часто хворію, як раніше.

Колись мені були незрозумілі слова із Біблії: „Когда я немощен, я силен». Але згодом Господь відкрив їх мені і так багато зробив в моєму житті, що я можу розповідати про це безкінечно. Кожного дня Він вчить пам’ятати, що Він для мене зробив. Інколи починаю сприймати все, як належне, але Він вчить бути за все вдячною і цінувати кожну хвилину. З самого ранку, коли прокидаюсь, починаю дякувати Йому, бо все — від Нього!

З ЧОГО ПОЧАВСЯ ВАШ САМОСТІЙНИЙ ШЛЯХ?

Існує думка, що людина з інвалідністю нічого не може сама і нею потрібно постійно опікуватись. Господь завжди давав мені друзів, які мали бажання допомогти. З їх участю почалось моє нове життя. Самій мені було б дуже страшно!

Я закінчила дев’ятирічку в місті Цюрупінську. Потім батько забрав мене додому в село. Він мене дуже любив і робив для мене все, щоб відчувала себе добре. Але хотілось більшого! Не могла бути тягарем і завдавати рідним клопоту. Мені не вистачало самореалізації, хотілось іншого життя. Я зверталась до Бога в молитвах і Він дав мені значно більше, ніж я могла навіть уявити! Чи думалось, що буду працювати, подорожувати? В той час і гадки не було про те, чим тепер живу і чим займаюсь.

Друзі допомогли переїхати до Вінниці. Не маючи можливості купити квартиру, оселилась у будинку престарілих. Це був дуже важливий крок в моєму житті. Батько хвилювався, що оточуючі не сприймуть мене, будуть ображати. Але по милості Господа працівники інтернату пройнялись до мене любов’ю і увагою, допомогли стати самостійною. Там же  зустрілась з людиною, яка допомогла зробити перші кроки в громадському житті. Той чоловік був з соціальної служби (в нашому місті на той час не було організації, подібної до нашої). Підготували радіопередачу і відгукнулись люди, які потребували уваги і допомоги. Почали листуватись, спілкуватись.

Потім познайомилась зі своєю подругою Лєною Чорнобровенко (Гусак), яка стала мені сестрою, а її сім’я прийняла мене, як рідну.

А ЯК УВІЙШЛИ В ЦЕРКОВНУ СІМ’Ю?

В церкву я прийшла завдяки Лєні. Вона мне привела туди, знайомила з братами і сестрами. Пастором громади був в той час Олег Харламов. Мені було дуже приємно, що люди мене сприймають, хотілось бути серед них. Я зрозуміла, що Бог чує мої молитви і відповідає. З того часу побажала, щоб Він керував моїм життям і заключила з Ним завіт. Це був мій свідомий вибір. Він — мій Батько. Він відповідає за мене. Я довірилась Йому.

В той час помер мій рідний батько, мені було дуже важко перенести це горе. Та прийшла така думка, що я маю ще одного Батька, в Ньому — захист. Він подарував мені свою сім’ю, де мені раді і без неї я не уявляю свого життя. Навколо з’явилось стільки нових друзів і добрих людей! Моє життя складається, як пазли: кожна людина приносить в нього щось цікаве, світле, приємне.

А ЧИ БУВАЮТЬ ХВИЛИНИ ВІДЧАЮ, НЕВДОВОЛЕННЯ?

Звичайно, буває важко, буває відчай, але з Богом це можна здолати. Знаєш,кому довіряєш, в кого просити допомоги. Буває потреба кожного дня спілкуватися з Ним. Стільки справ можна вирішити коли ти сповнений цим спілкуванням! Читаю Біблію,через Слово Своє Бог шліфує мене. Не грубо, не відрубує, а показує: ось там потрібно змінити, а там по-іншому повестись. Ніколи не потрібно забувати, що Він поряд, що Він живий, Він люблячий і все,що в твоєму житті допускає, то все — на користь. Наша людська сутність хоче все більшого і більшого, а Господь каже: тут потрібно терпіння, а тут — мудрість. Все приходить в свій час. Він знає, коли нам що потрібно дати. Наскільки Він вірний, залежить від того, наскільки ми близько з Богом. Велике щастя, що Господь прощаючий і люблячий. Поновлює, дає сили. А ще я думаю, який Він терпеливий і наскільки я нетерпляча!

p1060216

ЯКІ ЩЕ КРОКИ ВДАЛОСЬ ЗРОБИТИ В ЖИТТІ?

Все, що відбувається в моєму житті — це тільки з Божого благословення! У Вінниці я стаціонарно закінчила 10 і 11 класи середньої школи. Потім подала документи до інституту журналістики, що у Києві. Я віддалася в руки Божі! І знайшлися друзі, які зі мною їздили до Києва. Склала іспити. Незважаючи на труднощі, я була щаслива, що поступила і отримала виклик на навчання. Багато хто говорив: „Як будеш навчатись? Адже в будинку інституту багато сходів, він не пристосований до таких, як ти». А я так щиро вірила,що якщо Господь дав можливість поступити, то і все інше дасть! Як виявилось, що то був один із інститутів у м. Києві, де були ліфти. Це мені і допомогло. Під час сесії мені надали місце в інтернаті. За час навчання все так складалось, ніби Сам Господь мене на руках носив. Як добре знаходитись в Його турботливих батьківських руках!

ЯК ЗАПОЧАТКУВАЛИ ВАШУ ОРГАНІЗАЦІЮ?

В свій час ми з подругою Лєною Чорнобровенко довго молились, щоб створити організацію, де могли б допомагати людям з фізичними вадами, щоб це була реальна допомога, а не просто ще одна подібна організація.

Після відпочинку в санаторії до нас почало надходити багато листів з проханням про допомогу, пораду. Ми розуміли,що потрібна юридична структура, без якої багато питань не вирішити. Наші друзі підтримали нас і зараз в нас велика команда. Всі програми, які ми започаткували, дійсно потрібні людям. І Господь дає нам нові ідеї і нові можливості їх вирішення.

Ми тісно співпрацюємо з владою, бізнесовими структурами. Є багато спонсорів і меценатів. В кожній програмі об’єднуються зусилля всіх.

Безпосередньо в центрі працює восьмеро осіб, але можна сміливо сказати, що вся Вінниця — це наша команда.

ЯКІ СТОСУНКИ З ВЛАДОЮ, ЧИ НЕ БУВАЄ ПЕРЕШКОД?

Влада не чинить нам перешкод. Навпаки, і мер, і губернатор підтримують все, що ми робимо. Тому не доводиться витрачати сили на боротьбу, а направляємо їх на створення. Ми все робимо разом і це дає свої результати. Ви бачите пандуси по місту — це вже конкретна наша спільна робота.

p1210470

Наші програми — це поєднання сили громади, влади і бізнесу. Є програми, які частково фінансує міська влада, частково — бізнесові структури. Існує вислів: „Бажання шукає можливості, а небажання — причини».

img_0281

Кожна наша справа керується Господом. Ось наприклад, звернулись в одну компанію, де запевняли нас, що директор непоступливий, не достукаємось. А він, навпаки, виявив інтерес до наших нужд. Що потрібно: вікна, двері? Дарує нам двері, а вікна відпускає за півціни!

Отримуємо на нашу організацію безкоштовно візки і безкоштовно відпускаємо тим, хто їх потребує.

Служба перевезення людей на візках — це теж наш крок зі службами міста, міською владою.

У ВАС ТУТ ТАК ЗАТИШНО І ГАРНО…

Ми довго не могли знайти приміщення для центру. Тут, де ми зараз знаходимось, раніше був склад. Все було в занедбаному стані. З Божого благословення почали ремонт приміщення. Люди приходили сюди після роботи, навчання, щоб взяти участь в наведенні порядку. Одні робили будівельні роботи,інші приносили різна матеріали і все це безкоштовно. Ось так спільними зусиллями отримали ці прекрасні світлі кімнати, де надаємо також безкоштовно послуги тим, хто цього потребує. Ми надаємо професійну допомогу психолога, реабілітолога, соціального працівника. Проводимо навчання на семінарах, тренінгах, залучаємо до занять в різних гуртках та ін. Про все це можна дізнатись на нашому сайті в інтернеті та з рекламних інформаційних буклетів.

ЧИМ Є ДЛЯ ВАС РОБОТА?

Я люблю свою роботу, живу нею. Коли почали створювати організацію, зарплати ще не було. Все трималось на нашому ентузіазмі, підкріпленому Божими благословеннями. Навпаки вкладали свої кошти, час і все, що мали. А зараз маю свій невеличкий дохід, на необхідне вистачає. Для мене це і служіння, і робота. Господь дав можливість ї поєднати. Якщо любиш те,що робиш, то можеш викладатись на_повну силу і тоді можеш любити ближнього, як самого себе.

Всі, хто до нас приходять, в якому б стані вони не були, потребують допомоги. Ми не в змозі зробити їм щось надзвичайно велике, але найперше намагаємось їх підтримати. Для багатьох людей це дуже важливо, щоб їх почули, зрозуміли і бажали їх тут бачити. Зараз такий темп життя, що все робимо швидко і інколи не помічаємо ближнього. Глобальні плани втілюємо, а ближній — почекай, колись до тебе дійде черга…

ЯК АДВЕНТИСТСЬКА ЦЕРКВА ДОПОМАГАЄ У ВАШОМУ СЛУЖІННІ?

Господь посилає з різних церков людей, які бажають надати нам допомогу. Інколи в наших програмах беруть участь і члени нашої церкви. Коли ми роздавали візки, то брати надавали автомашину для розвезення їх по домівках. Але для мене неважливо, з якої церкви допомога, важливо інше: Господь просто посилає людей. Він не дивиться на ранги. Якщо між нами складається атмосфера любові і радості, то знаю, що це дає Господь і дуже радію, коли нам це вдається. Молюсь, щоб Він завжди відкривав наші серця назустріч один одному.

З власного досвіду скажу, що коли до мене приходили з різних церков і лише розповідали, як мене любить Бог, то я і так бачила це в своєму житті. А допомога зазвичай приходила від зовсім „невіруючих» людей. Зараз дуже багато промовляється речей, а дій дуже мало. Коли до нас приходять в центр, хочу, щоб відчували атмосферу любові і у всьому бачили Господню руку.

ЧИ НЕ СТАВИТЕ ЗА МЕТУ ПРИВЕСТИ ЛЮДИНУ ДО БОГА, ДО ЦЕРКВИ?

Якщо людина хоче спілкуватись на духовну тему, я розповім. До наших людей часто приходять з різних церков з проповідями і вони ставляться до цього навіть агресивно. А я не ставлю за мету лиш привести їх до церкви і залишити. Господь дає сили і можливості. Я не насаджую вірування нашої церкви нікому. Як директор центру не маю права цього робити. Я сприймаю всіх такими, якими вони є. Це міський центр і ми приймаємо всіх, хто потребує допомоги, незалежно від віровизнання. Моя місія — любити людей, допомагати їм, дати їм відчути, що їх люблять. Ось в мене в руках лист від Юри Прокопенка, де він пише про центр, що тут він навчився жити по-новому. І моя радість в тому, що він в цьому пізнав Боже благословення. Якщо наші відвідувачі приходять до висновку, що ніде такої любові і турботи немає, як у нас, то в цьому і проявляється Божа благодать!

Всі бачать, як я живу. Я не приховую, що являюсь членом церкви. Але вважаю, що нав’язувати своє бачення не слід. Багато разів були пропозиції привезти наших людей на євангельські програми. Але, на мою думку, це той контингент людей, який у першу чергу потребує практичного прояву любові, турботи і щоденної участі в їхньому житті.

Чи лідер я по натурі? Можливо. В своїй роботі, мабуть, так. Та тут не лише моя заслуга. Я б сказала, що мій 1%, а решта — то все Господь. Як написано: „Будете просити, будете мати». А насправді маємо ще більше, ніж просимо.

p1030738

ЧАСТО ЧУЄМО, ЩО В ЦЕРКВІ МЕНШАЄ ЛЮБОВІ…

В мене буває таке відчуття, що звикаєш відвідувати церкву. Але розумію, що проблема не в церкві, а в мені. Коли таке трапляється, потрібно щось в собі змінити, щось більше почитати,дослідити, помолитись. Потрібно кожному вирішити міняти не когось, а себе. „Возлюби ближнего, как самого себя». А любити себе — це зробити все, щоб вірно представляти людям Бога, якому служимо, щоб не соромно було сказати, що ти — віруючий, що ходиш до церкви Божої і що все в моєму житті зробив Господь.

ЯКИМ ВБАЧАЄТЕ СПІВРОБІТНИЦТВО З ЦЕРКВОЮ У ВАШИХ ПРОГРАМАХ?

Є у нас така програма як „Індивідуальний підбір візка». Справа не лише в тім, щоб правильно підібрати візок і доставити його за місцем проживання. Потрібно провідати ту людину, поспілкуватись з нею, виявити, в яких умовах проживає, в чому має потребу. Дати їй відчути турботу про участь в її житті. Тут потрібні і транспорт, і кошти, і зацікавлені люди. Якби церква приєдналась до цієї справи, було б дуже добре.

Мріємо організувати влітку масовий виїзд молоді на природу на відпочинок і для проведення там цікавих заходів. Власними зусиллями не справитись, а от допомога церкви була б доречною.

Можемо разом працювати в програмі „Комп’ютер-друг». Ми збираємо і роздаємо людям комп’ютери для допомоги їм в навчанні чи праці.

Є ще побажання до керівництва церкви, щоб в наших молитовних будинках побудувати пандуси, щоб можна було інвалідам на візках самостійно відвідувати церкву.

Думаю, що ми повинні служити людям і спільно, і кожен на своєму місці так, як Господь учить нас. Не лише проповідувати, а проявляти на практиці свою любов і турботу про ближніх.»

***

Наша зустріч добігала кінця. І я щиро подякувала цій дивній самовідданій молодій жінці за розмову, в якій я взяла участь з радістю і задоволенням. Мене до глибини серця зворушила дитяча довіра сестри Раїси до Великого Бога. І я в цю мить відчула себе такою маленькою людиною і захотіла так само з довірою впасти в обійми нашого Небесного Батька, щоб прийнявши Його любов, віддавати її іншим. І на фоні почутого всі мої проблеми стали такими мізерними, що я подумала: „ Ні, ви не такі, як ми. Ви — кращі! Ви- сильніші! Бо ви навчились перемагати з Господом!

Воістину, „Гармонія» єднає в добрі і любові!

Розмовляла Людмила Мельник, керівник інформаційного відділу першої громади м. Вінниці

В сюжеті:

Очолювана адвентисткою організація неповносправної молоді не зважає на перешкоди

Рубрика: Здоровье, Образ жизни, Опыт с Богом, Социальное служение, Церковь и общество

RSS канал Следите за поступлением новых комментариев к этой статье через RSS канал

Оставьте свой комментарий к статье:

Для форматирования своего комментария (жирный, курсив, цитировать) - выделите текст в окне курсором и нажмите одну из кнопок форматирования. Более подробно об этом читайте на странице "Помощь".
Если Вы желаете исправить свой комментарий или удалить его - напишите нам в редакцию.
Запрещается размещать комментарии через прокси-сервера, с целью скрыть свои данные.
Запрещается размещать комментарии с использованием множественных фиктивных имен с целью создать видимость участия в обсуждении группы людей. Постоянные псевдонимы допускаются.
Запрещается размещать в комментариях URL ссылки на статьи, размещенные на сайтах враждебных к Церкви АСД или призывающих к расколу, независимо от изложенного там материала.
Если, по Вашему мнению, какой-то комментарий является оскорбительным или унижающим Вас или Ваши религиозные верования, или является таковым в отношении других читателей - напишите нам в редакцию. Мы рассмотрим этот вопрос, и если нужно, примем меры.
© Интернет-газета "ПУТЬ", 2006-2017
При использовании материалов указывайте эл.ссылку на цитируемую статью, в бумажной публикации – короткую ссылку на наш ресурс. Все права на тексты принадлежат их авторам. Дизайн сайта: YOOtheme GmbH. Техническая поддержка сайта: info@asd.in.ua

Христианский телефон доверия: 0-800-30-20-20 (бесплатно по Украине), 8-800-100-18-44 (бесплатно по России)
или с мобильного: Life (093) 50-157-80, МТС (066) 707-000-5, Киевстар (098) 707-000-5.