Суперечливий образ комунікаційних технологій у публіцистиці українських протестантів

22-02-2010, комментариев 6 Просмотров: 3 035

massmedia

АКТУАЛЬНІСТЬ РОБОТИ походить від бурхливого розвитку протестантських ЗМК в незалежній Україні. Автору статті відомо більше сотні назв українських періодичних видань, редагованих протестантами, з яких близько десятка мають міжнародне розповсюдження, а найбільший наклад дорівнює 400.000 примірників (адвентистська всеукраїнська безкоштовна газета «Вічний скарб»). У нашій країні засновано міжнародні медіахолдінги «Еммануил» (дітище CBN) і незалежний «InVictory»; супутникові телеканали «CNL» (Казахстан) і «ТБН» (Росія) відкрили українські відділення. Через відсутність географічних кордонів складно визначити обсяг протестантського інтернет-контенту, продукованого й споживаного нашими співвітчизниками, але варто сказати, що засновані українцями портали uucyc.ru, invictory.org, adventus.info, bible.com.ua, maranatha.org.ua, jesuschrist.ru, 4oru.org очолюють рейтинги релігійного Рунету.

415unsupported-media

РІВЕНЬ ДОСЛІДЖЕНОСТІ ТЕМИ. Аналіз цього комунікаційного процесу неможливий без визначення того, з яких міркувань сучасні церкви засвоюють новітні технології, ставлячи їх на службу своїм завданням, — без відтворення ідеологічної бази протестантських журналістів. Алевтина Ігнатуша [1], Ярослав Клачков [2], Олександр Лахно [3] вивчають попередні історичні періоди протестантської журналістики України. Праці Олени Назаркіної [4] (Панич), Ольги Спис [5], Михайла Черенкова [6] містять матеріал для вітчизняних медіадослідників. У статті «Протестантське розуміння масово-інформаційної діяльності» я аналізував погляди представників даної течії християнства на комунікаційну діяльність як таку, найперше на матеріалі богословської науки протестантських церков.

1204_mz_media

МЕТА РОБОТИ. Розвиваючи цю тематику, важливо також окреслити ставлення до самих комунікативних технологій, на котре (ставлення) протестанти спираються у своїй церковній практиці. Це найкраще зробити на прикладі славетної тези Маршала Мак-Люена «засіб комунікації є повідомленням», вплив якої на сучасні медіастудії порівнянний зі значенням праць Фройда для розвитку психоаналітичної теорії.

creative_media_enterprise_centre_warwick

Мак-люенівську тезу я розумію так: будь-який засіб комунікації (медіум) неодмінно трансформує повідомлення в певний спосіб. Тип і міра цієї трансформації становить власне «повідомлення» медіума, виражаючи його роль у процесі інформаційного обміну [7].

ist2_1690400-shiny-icons-mass-media

СПРИТ АРХЕОЛОГА І ДЕТЕКТИВА

Зауважмо, що можлива хіба що реконструкція таких уявлень, бо дискусії з цієї тематики у (між)церковних колах не існує: предмет об’єднує доволі далекі сфери знання, здається абстрактним і «академічним», тому не привертає широкої уваги; технологією цікавляться комп’ютерні «фанати» й інші «технарі», які часто є церковними маргіналами, а інтелігентський прошарок українського протестантства опікується питаннями ідеології; більшість журналістських проектів конфесії здійснюється ентузіастами без спеціальної освіти; у багатьох віруючих зберігається підозра до «мирських» наук, а соціологія, психологія, журналістикознавство, культурологія майже цілком входять до цієї «зони стигми». Існує низка принагідних згадок і кілька позицій різного ступеня доказовості, чиї прихильники уважають їх за вичерпне розв’язання проблеми й не сприймають контраргументів.

mass-media

Та й розвивається протестантська медіасфера зовсім не лінійно: 1998 року в Донецькому християнському університеті було закрито програму «Християнське радіомовлення», спрямовану «виключно на місіонерську діяльність у галузі засобів масової інформації» [4, с. 111], на відділенні журналістики Християнського гуманітарно-економічного університету в Одесі практично немає студентів-християн [8]. Як сказав Михайло Черенков, «[а]ктивність християнських медіа не співмірна професіоналізму». Сам термін «професіоналізм» викликає у протестантської громадськості швидше негативні асоціації з готовністю поступитися моральними принципами ради наживи, психологічною «незалежністю» від Божої допомоги й настанови: «Апогеєм явища стала… фраза, яка просочилася з-за дверей пасторського кабінету, де проходила молитва служителів: «Ми виганяємо тебе, дух професіоналізму!» [лінк, с. 21]. Тому все відчутнішими стають картання протестантською інтелігенцією церковної маси за інертність, відсталість, небажання користатись перевагами сучасності: «Історичний досвід доводить, що церква зазвичай… не виходила за рамки сучасного їй контексту, й більшість євангельських віруючих були виконавцями часу, відстаючи від нього на кілька десятиліть. Ні стратегії, ні тактики подальшого розвитку в них не було. (…)

mass_media

Якщо у відповідності зі Святим Письмом уважати, що християни постійно перебувають на полі духовної битви, от виходить так, що вони все ще партизанять на війні, яка вже давно скінчилася. (…)

Не розуміючи принципів комунікації та часу, в якому ми живемо, ми стаємо не виконавцями Божої волі, а статистами, виконавцями часу, котрі підбирають «останні колоски». (…)

1220784054363_media_t

У кожній сфері нашого життя: в політиці, бізнесі, соціальній поведінці, сфері релігії чи моралі ми перебуваємо під впливом дуже невеликої кількості осіб, які розуміють ментальні процеси і соціальні дії мас. Нами керовано, наші уми формовано, смаки ліплено, наші ідеї — це ідеї людей, про яких ми ніколи не чули. (…)

Ми дозволили витіснити себе на узбіччя, а затим іще й ображаємось на цей світ, який відчайдушно потребує Бога, але не розуміє мови, якою з ним про Нього намагаються говорити християни… Багато років я пропонував обучити перекладачів із церковної на світську мову. Хоча б по одному на кожну велику церкву, в крайньому разі, на область. І назва для такого спеціаліста є підходяща: «спеціаліст зі зв’язків із громадськістю». Кожна поважна фірма має спеціалістів, які розуміють ази інформаційного служіння. Бо в сучасному інформаційному суспільстві без знань комунікації й кроку не ступнути. Чому ж у церкви немає таких спеціалістів?

mass-media1

(…) Чому в навчальному закладі, де є можливість отримати необхідні знання з комунікації, немає баптистів? Чому їх не буває на високоякісних у професійному плані семінарах «Новомедіа»? Чи вони й далі хочуть бути сектантами в очах обивателів?» [лінк].

МОМЕНТИ, КОТРІ СПРИЙМАЮТЬСЯ ОДНОСТАЙНО

portable_digital_media_center_1-480x480

Метою українських протестантів щодо розвитку церковних медіа є місіонерська робота — охоплення людства євангельською вісткою: розповідь про Бога й запрошення до християнського способу життя. Такий modus vivendi реалізується в церковному товаристві, а мас-медіа готують «ґрунт» для особистого контакту з місіонером, будь то християнський книгоноша, вуличний євангеліст або проповідник в орендованому приміщенні: мінімізують / усувають стереотипи, формують релігійний «порядок денний», можуть надати пораду й підтримку в скрутну хвилину; апологетичні передачі дозволяють оцінити рівень послідовності й переконливості віровчення, інформування про діяльність церкви створює її прийнятний образ в очах громадськості.

На користь уживання комунікаційних технологій у цій роботі працюють і нові можливості, які вони несуть із собою. Дистанційна комунікація формує додаткову аудиторію, не обмежену критерієм географічної помісності релігійних зібрань чи громадською думкою щодо відвідування певної конфесії. Це люди у специфічних умовах: фізичних (неповносправні), юридичних (ув’язнені), соціальних (політична й бізнес-еліта, представники силових структур). Додаткова емансипація особливо дається взнаки при інтернет-контактах: «практика показує, що люди розкутіші при спілкуванні онлайн, ніж лицем до лиця, охочіше діляться своїми нуждами, задають питання й готові слухати (читати) відповіді як на свої питання, так і на питання інших осіб» [9, с. 195].

Володіння навичками масової комунікації також дозволяє протистояти інформаційним атакам конкурентів: «Хто був Голіаф… котрий зневажав Ізраїль? У сучасному світі це певні радіопрограми, телеканали і газети. Вони зневажають нас, збиткуються над нами. Тому нам треба виступити з їх же мечем, щоб перемогти їх» [лінк, с. 6]. Асоціація «Новомедіа» зробила інформаційні «війни» одним зі своїх статутних завдань: «10 лютого… [2008 р. вона] виступила із Заявою відносно показу фільму «Горбата гора» на каналі «1+1» і вимагала у відповідних держструктур підсилити контроль над показом фільмів, які несуть особливу небезпеку українській нації. Незабаром Національна Рада України з питань телебачення і радіомовлення на підставі висновків Національної експертної комісії із захисту суспільної моралі погодилась з аргументами Асоціації «Новомедіа». З тих пір українським телеканалам заборонено демонструвати фільм «Горбата гора» про двох ковбоїв-геїв до 23:00» [лінк]; «Сумський осередок Асоціації «Новомедіа» 10 липня 2009 р. звернувся до місцевої газети «Ваш шанс» з приводу розміщення на сторінках цього видання матеріалу, зміст якого спотворює й невірно тлумачить діяльність… протестантських церков і громадських організацій. У серпні Асоціація «Новомедіа» отримала відповідь від Сумської державної адміністрації на заяву Асоціації. Лист був підписаний заступником губернатора Сумської області Олегом Медуницею. Керівництво області погодилося з тим, що у статті «Невеселі думки про «веселий майданчик» газета не надала достовірну інформацію про Християнський духовний центр» [лінк].

Надзавданням масово-інформаційної діяльності протестантів є перетворення суспільства за біблійним зразком: «саме ЗМІ мають кардинальний вплив на погляди, думки, свідомість і мораль суспільства» [10, с. 6]; «Теперішній час — це доба ЗМІ. Те, про що сьогодні не сказали в ЗМІ, не існує. Того, чого не показали по телевізору, не сталося» [лінк, с. 36];  відтак, «ЗМІ — це перше, що треба для впливу на будь-яке суспільство» [лінк, с. 7, тут і далі курсив мій — М.Б.].

Ось приклади застосування такого підходу. Пастор зі Слов’янська Сергій Демидович, один із засновників національної акції усиновлення «Тебе буде знайдено», повідомляє, що показ у парламенті України створеного за його участю документального фільму «Лист мамі» «вплинув на прийняття закону про детей-сиріт. …програми і проповіді [Демидовича] спонукали багатьох людей у різних країнах прийняти сиріт у свій дім». Київський журналіст Анатолій Шарій, який успішно працює з рядом світських ЗМІ, твердить, що після його статті «Чому спить дитина» «щезло в Києві ціле явище! Прохачки зі сплячими дітьми на руках щезли і з багатьох інших міст по всьому СНД» [листування з автором статті].

ЗАГАЛЬНИКИ МІРКУВАНЬ ПРОТЕСТАНТСЬКИХ АНАЛІТИКІВ

— войовничий пафос проти окультного та аморального медіаконтенту. Попри відсутність у більшості церковних ЗМК оглядів культурної продукції як рубрики, діатриби проти «Гаррі Поттера» і «Коду да Вінчі» зайняли сторінки багатьох видань і сайтів. Київський пастор Сандей Аделаджа скликав прес-конференції, щоб засудити фільми «Код да Вінчі» й «Сафо. Любов без меж» (Україна, 2008) й пропонував заборонити їх прокат і поширення в Україні. Коли пролунали голоси обурення через заборону прокату гомосексуальної стрічки «Бруно», Анатолій Шарій виступив у «жовтій» інтернет-газеті from-ua.com з емоційною підтримкою рішення державної комісії. Останньою подією такого типу стало прийняття Верховною Радою Закону «Про внесення змін і доповнень у деякі законодавчі акти (стосовно боротьби з дитячою порнографією)» (набув чинності 9 лютого 2010 року, автор проекту — депутат Павло Унгурян (баптист, фракція БЮТ). Закон «покладає… відповідальність на провайдерів — компанії, які надають послуги доступу до всесвітньої мережі Інтернет. Віднині вони зобов’язані ретельніше стежити за фактами зберігання і поширення в Мережі продукції, яку можна кваліфікувати як дитячу порнографію».

— лейтмотив запевнень щодо нейтральності технологій: «Інтернет не є монстром. [Мережа] …має свої проблеми і не є самостійною сама по собі, а лише інструментом у руках людей, які її створюють». Подібні роздуми іноді породжують самозрозумілі тези: «…апаратна частина телевізора чи комп’ютера без інформаційного «заповнення» є мертвою, бездушною, — твердить кандидат технічних наук Іван Лещук. — Технічний апарат, як і людина, небезпечний тільки тоді (в духовному смислі), коли він керований (одержимий) злими духами (негативною інформацією).

…саме інформація… «оживлює» пристрій» [11, с. 57, 58]. Це reductio ad absurdum підміняє предмет дискусії. Пошуки ролі технічного засобу в процесі комунікації мають аналізувати не наявність чи силу благоговіння перед матеріалом, із якого створено корпус медіума, а об’єктивно існуючий «голос», який він додає при передачі повідомлення.

Щоправда, твердження про нейтральність комунікаційної техніки можуть сусідити з поважними свідченнями протилежного, тому вірити таким заявам не завше варто. Особливо рельєфною ця суперність є в дальших частинах книги Лещука. «[Н]еправильно розуміти інформаційні технології тільки як «залізо», — застерігає автор і наголошує на «можливості «накладання печаті» машинного образу на дух людини і на образ її мислення» і  «занурення людства в окультно-віртуальний світ» [11, с. 225, 232, 238]. Незрозуміло, що тут має на увазі автор під словом «віртуальний»: породжений технологією різновид реальності (технологічний аспект явища), характер її сприйняття людиною (психологічний аспект) чи, наприклад, відеоматеріали, що розвивають цю тематику (змістовий аспект).

Однак, коли нижче мова заходить про небезпечні наслідки споживання телевізійного матеріалу, автор пише: «Апріорі, всякій розсудливій людині зрозуміло, що саме по собі це дивовижне відкриття зовсім не є злим або добрим. Як і багато інших технічних винаходів, воно нейтральне, і тільки в залежності від застосування може завдавати шкоди чи приносити благо, стати джерелом благословення чи прокляття», на тій же сторінці пропонуючи «чітко визначитися у відношенні до сучасного телебачення в цілому» [11, с. 244]. Проти запевнень у нейтральності тих же телекомунікацій промовляють апеляції І. Лещука до психології сприйняття («І стороннє випромінювання ЕМП [електромагнітних полів], «тиснучи» на нормальну електромагнетику мозку, здатне привести її на рівні пригніченості, депресії та тяжчих психоемоційних розладів. (…) На ґрунті інформаційного перевантаження виникає невизначеність, невпевненість при прийнятті рішень»; «Варіюючи кольорову гаму, використовуючи різні види модуляції, можна викликати стрес, утому, депресію і все, що завгодно»), соціології мас-медіа («Мільйони осіб справно споживають видовища, виготовлені невеликою групою» [11, с. 181, 196, 251]) тощо.

ТЕХНОЛОГІЇ ТА КОНФЛІКТ ПОКОЛІНЬ

p41_mass-media

Ця суперечливість книжки Лещука пояснюється соціально-психологічними обставинами. Автор озвучує позицію войовничо консервативного крила пострадянського протестантства, яке стикнулося з вимогою молодшого покоління церковної людності (по змозі раціонально) аргументувати свої погляди. Старі лідери церкви не люблять згадувати радянську епоху, коли видимий контроль над інформаційним горизонтом вірян був відповіддю на виклики часу. Він і тепер має місце в практиці незареєстрованих громад: «з метою виявлення у своїх вірних телевізорів, відеоапаратури по домівках здійснюються так звані рейди перевірки, після яких вірні можуть отримати зауваження з причини «прив’язаності до світу» [5, с. 72]. Але в мейнстримі євангелічного християнства такі методи стали неприйнятними, хоч «свого часу проблема «мати чи не мати у домівці телевізор» викликала бурхливу дискусію на з’їзді Всесоюзної Ради євангельських християн-баптистів… наразі табу на телебачення відсутнє. Але лідери категорично висловлюються проти перегляду програм і фільмів, які містять насильство, розбещеність, елементи окультизму» [12, с. 90]. Поганою може бути тематика журналістських повідомлень, але не сам засіб комунікації — такою є поступка консерватизму в обмін на респектабельний образ церкви, а також через страх обвинувачень у «тотемізмі» у сприйнятті технічних засобів і культурній відсталості. Останнє, безумовно, має місце: консерваторів підводить незнання того, що західне журналістикознавство експериментально довело тезу, якою (підсвідомо) давно керувалися виробники «порядку денного» в підрадянському протестантстві.

Не вільні від подібних запевнень і західні роботи з протестантської місіології: «Ми розуміємо, що технологія є позаморальною. Характер використання робить її моральною чи аморальною»; «Нам потрібні… гарні адаптувальники, які скажуть: «Справа не в технології, тут немає «священних корів». Я зрозумію, що приносить ефект, і буду прославляти Бога, транслюючи свій контент через цей засіб» [лінк, с. 4, 70].

Однак ця межа є не такою щільною, як здається. З одного боку, лунають голоси на утвердження людиноцентричних критеріїв оцінки масової комунікації: «Божий метод — це люди. Де б і коли б радіо та література стали самоціллю, а не засобом — Боже благословення буде втрачено» [13, с. 239]. «У християнській комунікації ми є каналами, по яких Євангеліє Ісуса Христа «розширюється» [в мак-люенівському смислі — М.Б.] до інших людей, — пише наступний автор, — і ми використовуємо медіа, щоб «розширити» себе, донісши, в такий спосіб, своє повідомлення до них» [14, с. 41]. Отже, технології міняють світ і суспільство. Протистояти технологічному поступу даремно й безглуздо. Натомість слід використовувати ці засоби для впровадження біблійних цінностей, а безумовність такої мети зредукує побоювання щодо сторонніх ефектів опосередкованої комунікації: «[с]ила Божа на спасіння людям походить від Євангелія, а не від технології, методології чи окремої особи» [лінк, с. 3].

З іншого боку, технологічний пафос наражається на численні свідчення обумовленості людської поведінки не масовими комунікаціями, а стосунками зі своїм оточенням. Безпрецедентна ефективність персонального спілкування заперечує позірну всесильність медіа. Ба більше, «технологічні рішення… збільшують потребу в безпосередньому міжособовому спілкуванні» [15, с. 304]. Розмови з сім’єю та друзями грають важливішу роль у формуванні та зміні життєвих оцінок особи, аніж вплив будь-яких або всіх видів мас-медіа. Це особливо стосується глибоко закорінених оцінок і вірувань, наприклад, релігійних переконань [16, с. 557]. Дослідження демонструють, що соціальна група черпає із зовнішніх інформаційних каналів тільки ту інформацію, якою вона вже володіє. Принципово нове її членами не сприймається або заперечується [17, с. 46]. Відтак, будь-яка мас-медійна кампанія без ефективного особистого спілкування з аудиторією не принесе намічених довгострокових результатів [15, с. 311].

Ці спостереження спонукають місіологів до наступних висновків: «Схоже, що в сучасному євангелізмі на мас-медіа зроблено непропорційно великий акцент. Особливо коли йдеться про таке базове поняття, як релігійна віра, не існує заміни для міжособистісного спілкування. І проблема полягає не в нашому використанні медіа, а в недбалості щодо доповнення медійних повідомлень особистими контактами з ініціативи членів місцевих громад. Кожне зусилля повинно спрямовуватись на з’єднання мас-медійного євангелізму з місцевим, персональним свідченням і научанням» [18, с. 220], а відтак, «[і]дея, що найкращий спосіб євангелізувати світ — використання радіо і телебачення, є фікцією. В реальності ж потенціал мас-медіа почасти обмежений, і вони повинні доповнюватись міжперсональною комунікацією. (…)

По-справжньому важливі детермінанти соціальних змін, демонструє дослідження, це «міжперсональне спілкування, життя місцевої спільноти й політична агітація». Усе це вказує на «мал[у] корисність мас-медіа як важелів соціальних змін» [17, с. 50]. Аудиторія очікує, що ЗМК працюватимуть на підтримку наявного статус-кво.

merit-media-pr

ЦЕРКОВНЕ КОЛО ВПЛИВОВІШЕ ВІД МАС-МЕДІА

В українському протестантстві величезна увага до особистого спілкування з одновірцями викликає критику технічно опосередкованої віри, релігії, церкви. «Характерним для радикального протестантизму залишається те, — пише Ольга Спис, — що віруючим прищеплюється думка про громаду як єдине гідне і дійсно необхідне джерело різнобічного, насамперед приватного, спілкування, оскільки будь-яке інше призводить до проникнення в світогляд і характер людини небажаних рис «грішного світу». Ось чому в деяких євангельських громадах, особливо традиційних баптистських і п’ятидесятницьких, протягом всього досліджуваного періоду зберігалася заборона дивитись телевізор, хоча кількість таких громад поступово зменшується» [4, с. 141-142]. Ось характерні міркування блогера-протестанта щодо перспектив застосування досвіду рекламних кампаній на користь церкви: «Я хочу, — відповів Бог, — щоб ти зрозумів, що ніяка реклама не замінить особистого спілкування з людьми. Я хочу, щоб ти особисто йшов і говорив людям про Мене, а не передавав цю дану тобі відповідальність бездушному телевізору». Як правило, й доступу людини до друкованої продукції буває недостатньо для передачі їй дару віри: «Газета — це проповідь на папері, яка приходить до майбутнього християнина додому, він іще не почав ходити до церкви, але церква газетою вже почала ходити до нього. (…)

Але те, чого техніка не замінить ніколи, це процес спілкування з людиною. Тут усі найостанніші комп’ютерні досягнення безсилі, тут треба працювати один на один. Тільки тоді буде хороший результат».

Характер коментування технологічного прогресу в галузі комунікацій залежить від ставлення конкретного автора до останніх тенденцій у ній. Цитовані публіцисти представляють погляди церковних груп, а ті, в свою чергу, віддзеркалюють розмаїття життєвого досвіду пострадянської людини: або оптимізм молодості щодо перемоги громадянського суспільства й ринкової економіки, готовності використати переваги нових соціальних умов для самореалізації та зміни свого оточення (прогресисти), або її розгубленість у постмодерному світі, страх перед сучасністю, яка руйнує звичне минуле, ставлячи перед грізними викликами (консерватори).

БОГОСЛОВСЬКІ ВІДМІННОСТІ

Необхідність пояснити й виправдати свої переживання формує відмінне богослов’я комунікації у цих частин протестантської громадськості. Прогресисти запевняють у божественному походженні технологічного поступу. Оскільки Бог є автором технологій, то людині належить «не витрачати час» на безкінечну моральну експертизу конкретних медіумів або загальної комунікативної ситуації, а якнайенергійніше спрямовувати ці засоби на богоугодні цілі: «Це справедливо і у відношенні до можливостей, які Бог дав церкві разом із розвитком технологій. Господь створив технологію як корисний інструмент для досягнення Своїх мет» [лінк, с. 3]. Натомість консерватори сумніваються у можливості однозначно атрибутувати технологічний поступ Богу. З огляду на масу нових проблем, які технологія несе з собою, вона може кваліфікуватись як підозріла, а то й одверто сатанинська за суттю: «можна говорити про наявність реальних передумов для «одухотворення» комп’ютерних систем і мереж, а також про можливість перетворення їх на «звіра», в якого вкладено «духа… щоб заговорив» (Об’явл. 13 розд.). Іде процес возведення Вавилонської вежі інформаційно-комп’ютерної ери і плацдарму для антихриста»; «Всесвітнє царство антихриста будет являти собою загальну систему управління, що фізично й духовно закріпачує людину. І технічний прогрес уже створив передумови, за допомогою яких антихристу вдасться закріпачити все людство й держати його під своїм контролем» [11, с. 252, 12].

Зі зрозумілих причин консервативні позиції набагато чіткіше прописано й розрекламовано. Згадувана вище книга Івана Лещука є ілюстрацією крайніх проявів підозрілості до технологізованого сьогодення аж до демонізації останнього і прозрівання грядущого царства «АйТіхриста». В цій роботі присутні різні шари змісту, серед яких є

— переконливі аргументи:

«сучасні віруючі нерозбірливо ставляться до багатьох інформаційних «продуктів» (літератури, радіо, телебачення, живопису, театру і т.д.). …через особисте духовне невігластво християни дозволяють мирському духові проникати в свою душу, що призводить… до духовного зараження» [11, с. 13];

«Сприймаючи ту чи іншу інформацію, людина неодмінно піддається певному зовнішньому впливу на фізичному й духовному рівнях» [11, с. 50];

«Людина починає поневажувати реальні інформаційні потоки людських спільнот (від осередку суспільства — сім’ї — до більших утворень) і жити своїми інтересами у видуманому… світі, де їй гарно і зручно самій (глобальний егоцентризм)» [11, с. 223];

— твердження, яким бракує емпіричної бази:

«Залежність від телевізора (комп’ютера) може привести до депресивних  форм божевілля, позаяк одриває людину від реального життя. В результаті особа перетворюється на масу, з якої можна ліпити все, що завгодно!» [11, с. 11-12];

«засоби масової комунікації та інформації за своєю суттю, спрямованістю і способом навіювання породжують у людині трафаретні (як правило, перекручені) реакції та оцінки, уніфіковані уявлення, небачену раніше стандартизацію і нівелювання культури мислення, що призводить до отупіння особистого сприйняття, викликає втому і байдужість» [11, с. 182];

«парадоксальна ситуація: радіо, телевізія, комп’ютери, сучасні «інтелектуальні системи», «експертні системи», покликані гарантувати надійність прийнятих рішень, сприяють зменшенню людської активності… розвивають споживацьке ставлення до знань» [11, с. 183];

«Більшість же глядачів, як відомо, розкриваються назустріч екрану простодушно і безхитрісно, як діти» [11, с. 187];

— не до кінця коректні питання:

«Чи буде розвиток сучасної техніки, особливо технологій віртуальної реальності, сприяти вдосконаленню моральної свідомості…?» [11, с. 181];

— та й просто журналістські «страшилки»:

«Можливо, що в майбутньому віруси «навчаться» вбивати на тільки комп’ютери, а й живих людей, операторів ЕОМ» [11, с. 195].

СПАДОК ГУТЕНБЕРГА

Однак друкована технологія, яка забезпечила постання і поширення протестантства, знаходить у текстах церковних аналітиків протилежне тлумачення. Тут на користь уже відомої тези щодо богоданності конкретного засобу комунікації працює півтисячолітній досвід релігійного друку. Протягом цього часу християнство вперше реально стало всесвітньою релігією, а протестантизм — питомо глобальною тенденцією на всіх континентах. «Якби можна було поставити одну роботу вище від іншої, то найважливішою була б та, яка дозволяє нашим публікаціям досягати людей, спонукаючи їх досліджувати Писання», — твердить найвідоміша адвентистська письменниця.

skiny_dlja_media_player1

Апологети друкарства називають такі переваги літературного служіння: завдяки книжкам послання потрапить туди, куди не дійде живий проповідник і де неможливо проводити зібрання; скептично налаштовані особи ймовірніше візьмуть до рук книжку, ніж погодяться на бесіду; друкована сторінка не потребує додаткового технічного забезпечення, не залежить від електропостачання, практично не має терміну придатності, може бути придбана однією особою, а вплинути на іншу. Книги «не схожі на телепередачі або радіоефір, котрі щезають одразу після закінчення» [19, с. 58]. Навіть скромно оформлені видання гамують інформаційний голод у бідних районах світу (тому ж вікні «10/40»). Самостійне читання прилучає реципієнта до лінійного сприйняття богословських схем протестантських церков, породжених раціоналістичним проектом Модерну. Останні розробки електронних технологій доповнюють друк, але не виключають його, тож, «[н]езважаючи на бурхливий ріст числа користувачів комп’ютерів… література продовжує залишатись основним засобом передачі людству вістки Євангелія» [19, с. 367]. Справа Гутенберга — в безпеці, вважають ці автори.

Не всі поділяють їх оптимізм. Буклети й брошури мають невелику цінність, якщо не привертають уваги, не орієнтовані на відчутні нужди аудиторії та не вписані в місцевий контекст. І навіть тоді люди в основному не цінують їх, бо дістали їх задарма — така позиція інших місіологів. «На додачу до неписьменності як такої, поважний відсоток населення, яке вважають грамотним, функціонально не є таким, — твердять вони. — Крім того, деякі з тих, хто може читати, все-таки не робить цього… У деяких країнах дарма сподіватись охопити навіть десять відсотків населення за допомогою друкованих медіа» [16, с. 558]. Успадкувавши від СРСР поголівну шкільну освіту, частка українців є функціонально неграмотною. Наприклад, селяни, які не отримують періодику, зустрічаються з друкованим текстом всього декілька разів на місяць. ТБ, радіо та прокат DVD-дисків, насичений розклад дня чи, навпаки, лінощі відучують наших співвітчизників читати.

Комбінованим підходом є літературний євангелізм, коли важливим, а іноді головним аргументом на користь придбання й читання видань є особа християнського книгоноші. Літературний євангеліст переконує своєю персоною, манерами, світоглядом, цінностями, чого не буває при механічному поширенні часописів. За умови професійної роботи колпортера продаж літератури по суті не є масовою комунікацією. Це міжособисте спілкування в світовому масштабі.

ВИКЛИК ЕЛЕКТРОННИХ МЕДІА

stei081213_med

Електронні медіа знаходять іще менше захисників. Церковна адміністрація відчуває, що електронне зображення віщує занепад раціоналістичної парадигми, породженої друкарством. Далеко не однозначна конкуренція друкованого Слова й телеверсій його сюжетів викликає стурбованість, подібну до тривоги, що її спричиняє у представників т.зв. «традиційних» церков протистояння біблійного кодексу та ікон. Цю стурбованість можна було б знову пояснити культурною обмеженістю, коли медіум (друкований том) і окремий спосіб комунікації (читання) уособлюють Біблію як таку, підміняючи собою сакральний текст як комунікативний канал. Однак консерватори справедливо вказують на зміни, що їх вносить у повідомлення новий медіум.

Так, навіть морально бездоганний фільм утілює тему в готові образи, роблячи те, що читач здійснює самостійно. Нахил споживати неосмислену інформацію викликає небажання читати, й навіть фільми на біблійні теми можуть відохочувати од роздумів над Святим Письмом [20, с. 20]. Звичка до розумової праці, що її вимагає читання, слабне також через загальнодоступний характер системи символів, котрі формують телезображення. «Читання потребує абстрактного мислення, послідовного з’єднання ідей і багатого внутрішнього життя» [21, с. 121], і відсутність таких вимог до реципієнта робить телебачення осереддям маскульту. Однак, відмічає той же автор, постмодерністська парадигма не скасовує логоцентризм модерну, тому «[т]і, хто продовжує писати й читати, залишаться законодавцями культури в добу тотальної безграмотності» [21, с. 122]. Тут доречно згадати аргументи Мак-Люена на користь того, що сприйняття кінокадру вимагає навичок читання [22, с. 54-61].

Однозначно негативну оцінку отримують комп’ютерні ігри: на думку аналітиків, їх шкідливість проявляється на рівні

психології: вони розвивають агресивність, звужують коло інтересів, збіднюють емоційну сферу, викликають дратівливість і стурбованість. Гра стає нормою життя; «геймер звик завжди перемагати і отримувати все, що тільки заманеться» [23, с. 22]. Тому можливе тяжіння до спрощених, «ігрових» підходів у розв’язанні життєвих ситуацій;

психофізіології: смертельні випадки серед геймерів мають причиною тромбоемболію судин легень од знерухомлення, відсутності сну й тривалого стресу від жадання виграти. Самі «ігри побудовано так,  щоб гравець не міг вчасно зупинитись» [23, с. 22]. Велика кількість гравців є викликом для геймера. Енергозатратність гри, миготіння кольорів і зображень подразнює кору головного мозку й може спричинити смерть. «Такі ігри, як «Diablo II», тримають людину в постійній напрузі й майже в істеричному стані. Серцевий напад — цілком сподівана реакція на таке навантаження» [23, с. 23], — наголошує авторка;

соціології: безсумнівним недоліком ігор є даремна втрата часу;

моралі: статистика показує великий відсоток реальних убивств і проявів жорстокості серед геймерів. Найпопулярніші ігри обов’язково включають убивства, насильство, екстремізм, окультизм, а то й відкритий сатанізм;

релігійної свідомості: у геймерів щезає тяжіння до відвідування церкви, молитви й читання Біблії, що, відповідно, руйнує моральну орієнтацію підлітка, провокує конфлікти з батьками, асоціальну поведінку.

ЧУТКИ ЩОДО ШКІДЛИВОСТІ МЕРЕЖІ ПЕРЕБІЛЬШЕНО

us-media-consumption-234915975_ffe3e4f6b7-o

Як і в ситуації з будь-яким новим медіумом, поширення інтернету в 1990-х роках викликало настороження. Однак критика швидко врівноважилася розумінням переваг Мережі. Причина цього полягає у підсвідомому сприйнятті інтернету як «свого». Протестантський Рунет і Уанет базуються на тексті, в такий спосіб продовжуючи раціональний, лінійний друкарський проект Модерну: інтернет-радіо розвивається мляво, в мережевій телевізії превалюють усе ті ж розмовні, оповідні жанри: проповідь, свідоцтво, документалістика, новини. Фактично, релігійний сектор інтернету привчає читати. Є заміною книги, а часто поверненням до неї: людина знаходить цікавий фрагмент, шукає ціле, далі купляє книжку / роздруковує текстовий файл / копіює його на КПК або мобільний телефон, щоб отримати цілісне уявлення про авторське бачення предмета. Мережа є найдоступнішим у технологічному й фінансовому плані медіумом, відсутність цензури в ній означає свободу і релігійного самовираження, поцінування чого об’єднує панівні й маргінальні релігійні спільноти, креативність і знання законів інтернету є головною запорукою досягнення практично необмеженої аудиторії. «Інтернет замінив нам те, чим раніше була книга, і він усе ще перебуває на початковій стадії розвитку, — заявив у своєму інтерв’ю один з ідеологів «цифрової Реформації» Леонард Світ. (…) Будь-яка реформація в історії супроводжується розвитком найновіших технологій…

Той, хто володіє певною формою засобів масової комунікації та її височезним рівнем софістики і грамотності, стикнеться з найскладнішим переходом, або реформацією, від одної форми ЗМІ до іншої. Таким чином, ті деномінації, які насправді оволоділи культурою друку і зробили її частиною своєї «особистості», намагаються утриматися за соломинку. (…) Вони продали себе респектабельності. А респектабельність — це менталітет Гутенберга» [лінк, с. 5].

Подібним є і ставлення до радіо. Аналітики вказують на оперативність його повідомлень, враження задушевної бесіди, зверненої до багатьох, долання географічних і політичних кордонів. Масовість мовлення за порівнянно невеликі кошти — головний аргумент на його користь: «[з]а один день більше осіб чує Євангеліє сьогодні по радіо, ніж чуло його протягом перших трьох століть християнської ери» [13, с. 235]. Водночас дослідники не схильні переоцінювати вплив радіо: що більшою є цільова аудиторія, тим меншим є значення загального інформаційного продукту для окремого її представника.

Наймолодші конфесії, особливо харизматичні, бачать в електронних медіа мало не панацею у стосунках із суспільством: «В епоху твіттерів, соціальних мереж, громадянської журналістики, веб 2.0 церкви можуть легко набути мільйони прихильників. (…) Кожен із нас повинен стати патріотом своєї небесної Вітчизни — Царства Божого, і почати осолювати все навкруги себе, використовуючи сучасні технології. І тоді все вийде». Некерованість Мережі, засилля в ній аморального контенту ці автори не тільки не вважають за перешкоду, вони є для них просто сміховинними обставинами: «Інтернет — прекрасна річ. Звичайно, деякі нічого там не можуть знайти, крім оголених жінок. Але, як кажуть, хто на що має приціл» [лінк, с. 14].

ІЛЮЗОРНІСТЬ КІНОВІРИ

Кінематограф не грає серйозної ролі в практиці українських протестантів. Причини більш ніж очевидні: занепад вітчизняної кіноіндустрії, монополія голлівудської продукції на ринку, в тім числі церковному, мізерні результати протестантської проповіді серед творчої інтелігенції, негативне ставлення раціоналістичних рухів пізнього протестантства до вимислу («Нам не потрібні романи, бо ми маємо справу із суворими  реаліями життя»), неуявні складнощі створення професійної кінострічки відлякують протестантів од подібних замислів. Скажімо, кінопробу Олександра Турчинова («Ілюзія страху», 2007) церковні кола зустріли байдужо. Як правило, протестанти поводяться як активні споживачі: намагаються протистояти найгіршим прикладам «гріховного» кіно, про що говорилося вище, і підтримувати трансляцію «своїх» фільмів («Ісус», «Страсті Христові», «Хроніки Нарнії», «Магдалина: звільнена від ганьби») в церквах і (світських) кінотеатрах.

Складно оцінювати впливовість зафільмованих релігійних нарацій. Як твердять західні місіологи, «[з]віти про величезну кількість осіб, які «прийшли до Христа» після перегляду того чи іншого християнського фільму, мають сприйматися з певним скепсисом» [16, с. 562]. У 1990-і роки фільм «Ісус» неодноразово транслювався в абсолютній більшості кінотеатрів України (якщо не у всіх). Інтерв’ю з тими, хто після перегляду виголошував молитву каяття, доводить суто підготовчий характер подібного досвіду в контексті релігійної біографії людини. Наприклад, один з інтерв’юентів після перегляду цієї стрічки почав відвідувати баптистську церкву, під тиском родичів повернувся у православ’я й майже десятиліття працював парафіяльним священиком, щоб після тривалих сумнівів і конфліктів із церковною адміністрацією хреститись у адвентистів сьомого дня, й там будучи вельми «проблематичним» послідовником. Ось іще один приклад поверховості візуального увірування. Син віруючих батьків прийняв хрещення після перегляду «Страстей Христових», але потому жодного разу не відвідував богослужіння, завів «громадянську дружину» і через «нехристиянську поведінку» відрахований з лав церкви.

 

socail-media-stats

ТЕЛЕВІЗІЙНІ БАТАЛІЇ В ЦЕРКОВНИХ СТІНАХ

Дотепер телебачення є предметом запеклих ідеологічних воєн у протестантських колах. Орієнтовані на експансіонізм особи сприймають моралістичні дискусії з цієї теми як зайву рефлексію, ознаку слабості й нерішучості, які заважають переможній ході євангельської вістки. П’ятдесятницький пастор із Казахстану Максим Максимов, директор телеканалу «CNL», намагається реабілітувати телевізію, пояснюючи дистанцію церковної громадськості від цього медіума асоціальним статусом підрадянських протестантів і безпідставно упередженим ставленням до ТБ в теперішній час. Проводячи паралель із друкарством, показує, що в XV столітті протестанти були піонерами в засвоєнні новітніх технологій, чого, мовляв, не можна сказати про сучасну церкву. Максимов називає три завдання протестантської телевізії: 1) євангелізм — «досягнення людей Доброю вісткою. За допомогою телебачення ми йдемо в оселі, які закриті для проповідників. Потрапляючи туди, ми говоримо з ними не лічені хвилини, а 24 години на добу. Християнський канал  CNL мовить за допомогою чотирьох супутників на Україну, Європу, Америку, Сибір»; 2) збадьорення віруючих в інформаційній облозі сучасного світу; 3) повернення до Бога тих, хто облишив християнський спосіб життя.

Протестанти критикують телебачення з особливим запалом. Опоненти вказують на

— самодостатність цього медіума, витворення замкненого світу телезнаменитостей, теленовин і корпоративної стилістики: «ми бачимо телепрограми про телепрограми, телебачення, змістом якого  виключно телебачення» [21, с. 128].

— орієнтацію програм на зовнішню частину життя, практичний матеріалізм — культ фізичної краси, сили, багатства, влади,

— спокусу надприбутками, граничну комерціалізованість, яка змушує виробників телепродукції орієнтуватись на низинні інстинкти людини,

— лицемірство, яке проявляється в запереченні реального впливу ТБ. Дволикість виявляють надприбутки телереклами: «Режисери, продюсери… заявляють, що їх робота не здійснює жодного впливу на глядачів. А після цього вони повертаються до виробників і говорять… «ви можете розгорнути свої рекламні оголошення в наших програмах, і за п’ять секунд ви вплинете на бажання споживачів купити ваш продукт», і знову повертаються до нас і кажуть: «але сама програма ніяк не впливає на вас».  Чи не дивно?»,

— створення фіктивної реальності, яка підміняє собою реальне життя, виникнення недосяжних сподівань, джерела гіпертрофованої сентиментальності, розчарувань, психологічного виснаження,

— підміну і втрату особистого життєвого досвіду глядача,

— формування впевненості, що будь-яке пізнання має проходити в легкій, розважальній формі,

— величезний маніпулятивний потенціал телебачення: стирання грані між фікцією і реальністю в новинах, де дійсні події трансформуються в «телевізійні новини дня». Будь-яке тривіальне явище стає надзвичайно значущим після показу по ТБ. Критерій відбору — очікуване сприйняття матеріалу глядачами як чогось збуджуючого, хвилюючого. Життя подається як розвага, пародія або бездумна, весела гра. В документальній драмі реальні події перекроюються так, щоб історія була більш розважальною, в той час у глядача складається враження, що він пізнав істину. З’єднання ігрових сцен із реальною зйомкою створює видимість фактів [21, с. 123, 125],

— руйнування соціальних зв’язків, експлуатація конфлікту поколінь.

— щезання інтересу до реального життя: «Ви помітили, як швидко сьогоднішнє молоде покоління впадає в стан нудьги, як скоро вони говорять: «о, це так нудно»? Тому що в порівнянні з тим, що проходить по екранах телевізорів, реальне життя, дійсно, виглядає доволі прозаїчно і нудно»,

— споживацьке ставлення до життя,

— зниження сенсибільності сприйняття, яке найперше виражається в притупленні емоційних реакцій. Це, в свою чергу, веде до пасивності по відношенню до людських потреб: «Телебачення… це штучне джерело, через яке до наших очей поступає колосальна кількість людських нужд, які ти фізично не можеш удовольнити. Тоді виходить, що, звертаючись до цього джерела, ти тренуєш себе бачити чиїсь потреби й нічого не робити»,

— аморалізм, насильство, окультизм, які пронизують телевізійний світ,

— слабкі важелі контролю і найменша кількість релігійної інформації на ТБ роблять його справжнім антиподом християнського світогляду й цінностей. Як результат, у телеманів відбувається ослаблення тяги до релігійних практик,

— навіть християнські телепрограми можуть виховувати нехіть до особистого дослідження Святого Письма, фактично, відмову од інтерактивного використання Біблії для спілкування з Богом,

— ослаблення розумової активності: «відкидання слова на користь образу, розуму на користь емоційного імпульсу, смислу на користь розваги… Глядач відкриває себе потоку непов’язаних образів, спостерігаючи лише за зовнішнім і поверховим» [21, с. 122],

— телебачення відучає од аналітичного мислення. Людина отримує так багато даних за короткий проміжок часу, що це змушує її приймати інформацію, не аналізуючи її, що редукує пізнавальну активність,

— телебачення розвиває здатність забувати інформацію, хоча вона відбивається на підкорці мозку. Коли людина дивиться одну передачу, затим переключається на другу, далі на третю, вона старатиметься забути все, щоб звільнити місце для нового. Це викликає загальне ослаблення пам­’яті, в тім числі для корисної інформації (наприклад, під час навчання),

— знерухомлення і неконтрольоване харчування призводить до ожиріння, підвищеного тиску і підвищеного рівня холестерину,

— телевізія постає найпотужнішим провідником секуляризації в суспільстві: «Картини сексу й насильства в Біблії показують, до чого призводить непослух Богу і небажання слідувати Його Закону. Суть же телебачення в тому, що воно прославляє життя, відпале од Бога» [лінк, с. 26],

— даремна втрата часу: «Навіть якщо б зміст телевізійних програм був повністю нейтральним, котрий не мав на нас жодного впливу, я наполягаю на тім, що ці програми все одно були б для нас прокляттям, відбираючи у нас той час, коли ми могли б споглядати на Ісуса. Усім… серцем я вірю: якби наш народ проводив у вивченні життя Ісуса стільки ж часу, скільки ми проводимо перед телевізором, ми були б у Царстві Божому вже давно».

ГОЛОВНИЙ ПАРАДОКС

Амбівалентність сприйняття мас-медіа українськими протестантами виражається в тім, що позитивна оцінка технологічного поступу представниками цих церков і широке використання ними комунікаційних засобів (перш за все в місіонерській роботі) сусідить із послідовною критичною рефлексією над сутністю та ефектами роботи ЗМК. Одностайно представники цих церков виступають проти медійного контенту аморального та окультного характеру.

 

У їх ставленні до конкретних медіумів можна виокремити дві основні, нерівномірні щодо впливовості, позиції. Перша — оптимістичний прагматизм: засіб не має значення, ефективність ЗМІ універсальна, головне — щирість мотивації мовників і активність у їх використанні. Друга — упереджений консерватизм: тотальна критика сучасної культури, і позаяк сьогодення уґрунтовано в медіа, безжальна «експертиза» новітніх технічних засобів. Тут теза Мак-Люена відчувається підсвідомо і функціонує в таких версіях: будь-які зміни мають наслідки і мета не виправдовує засоби. Тільки Біблія є непорушною і як медіум випадає зі сфери критицизму. Головним об’єктом критики є телебачення за те, що воно руйнує досягнення друкарської цивілізації.

windows-media-player-11-skins-wml

Консервативний погляд помітно переважає в лавах українського протестантства. Причинами цього є масовість консервативних церков, їх привабливість для українців, які переступають через суспільні стереотипи щодо протестантів у надії на знаходження смислу життя, примирення із совістю, перемогу над шкідливими звичками, розв’язання сімейних конфліктів тощо.

Важливу роль в очах церков має фактор контролю над конкретним медіумом. Щойно виникає можливість його «приручення», використання для завдань церкви — покращується і його оцінка протестантською спільнотою.

Важить і міра впливу конретного засобу комунікації на повсякдення вірника, органічність вплітання інновацій у християнський спосіб життя, щоб технологічна революція не зашкодила віками апробованим практикам благочестя: роздумам над Святим Письмом, застосуванню своїх здібностей у служінні спільному благу, турботі про своє здоров’я, доброчинству, спілкуванню з одновірцями, молитовному поклонінню тощо.

Звичайно, експансіоністські проекти із «захоплення» медіа-потужностей і територій, які нагадують більшовицькі наміри встановити контроль над телефоном і телеграфом, в умовах відкритого суспільства є настільки ж утопічними, як і сектантські мрії створити маленьку громаду монастирського типу, непроникну для «гріховних» інформаційних потоків.

Отже, тотальна підозрілість консерватизму робить його критичним дослідником сучасної культури. В цьому полягає головний парадокс даної теми. Аби критикувати технічний поступ, його мають на оці. Це дозволяє, відкидаючи (поки що) неприйнятне, ставити технічні новинки на службу своїм завданням.

Література

1. Ігнатуша А. Перші протестантські періодичні видання, що поширювалися в Україні (ХІХ століття — 1917 рік) / Алевтина Євгенівна Ігнатуша // Історія релігій в Україні : наук. щорічник. Кн. І. — Львів : Логос, 2009. — С. 361-367.

2. Клачков Я. Протестантська преса для українців у Польщі (1918-1939 рр.) / Ярослав Клачков // Збірник праць Науково-дослідного центру періодики. — 2004. — Вип. 12. — С. 62-82.

3. Лахно О. Підпільна видавнича діяльність як прояв опозиційності Спілки Церков євангельських християн-баптистів / О.П. Лахно // Наука. Релігія. Суспільство. — 2007. — № 2. — С. 45-51.

4. Назаркіна О. Протестантські конфесії України в 90-ті роки ХХ ст. : баптистські та п’ятидесятницькі течії / Назаркіна Олена Іванівна : Дис… канд. іст. наук : 07.00.01 / Донецький національний ун-т. — Донецьк, 2003. — 221 арк.

5. Спис О. Соціально-політичні і соціокультурні імплікації пізнього протестантизму в процесі трансформації українського суспільства / Спис Ольга Анатоліївна : Дис… канд. філос. наук : 09.00.11. — К., 2008. — 219 арк.

6. Черенков М. Європейська реформація та український євангельський протестантизм : Генетико-типологічна спорідненість і національно-ідентифікаційні виміри сучасності : Монографія / Черенков Михайло Миколайович. — Одеса : Християнська просвіта, 2008. — 566 с.

7. McLuhan M., Fiore Q. The medium is the massage : An inventory of effects / Marshall McLuhan and Quentin Fiore. — New York, London, Toronto : Bantam books, 1967. — 159 p.

8. Інтерв’ю автора статті з Петром Павлюком, деканом журфаку ХГЕУ, 25.09.09. Тривалість 38:24.

9. Ядвичук Т. Интернет — альтернатива или реальность / Т. Ядвичук // Матеріали ІІ Всеукраїнської міжконфесійної християнської науково-практичної конференції «Формування основ християнської моралі в процесі духовного відродження нації» [14-15 січня 2010 р., Кам’янець-Подільський]. — Кам’янець-Подільський : ПП Буйницький О.А., 2009. — С. 193-196.

10. Кухарчук Р. Свобода слова по-христиански / Руслан Кухарчук // КАМЕНЬ краеугольный. — 2003. — № 1. —  С. 6.

11. Лещук И. Экология духа / Иван Лещук. — Одесса : Христианское просвещение, 1998. — 290 с.

12. Спис О. Релігійно-суспільні та соціокультурні зміни в пізньопротестантських громадах (за результатами експертного опитування) / Спис О. // Українське релігієзнавство. — 2005. — № 2. — С. 86-94.

13. Fife E., Glasser A. Missions in crisis. Rethinking missionary strategy /  Eric S. Fife, Arthur F. Glasser. — Chicago : Inter-Varsity Press, 1961. — 269 p.

14. S?gaard V. Research in church and mission / Viggo S?gaard. — Pasadena, Calif. : William Carey Library, 1996. — 258 p.

15. Pocock M. et al. The changing face of world missions. Engaging contemporary issues and trends / Michael Pocock, Gailyn Van Rheeenen, Douglas McConnell. — Grand Rapids, Michigan : Baker Academic, 2005. — 389 p.

16. Hesselgrave D. Communicating Christ cross-culturally. An introduction to missionary communication. 2nd edition / David J. Hesselgrave. — Grand Rapids, Michigan : Zondervan Publ., 1991. — 672 p.

17. Bluck J. Christian communication reconsidered / John Bluck. — Geneva : WCC Publications, 1989. — 78 p.

18. Hesselgrave D. Planting churches cross-culturally. A guide for home and foreign missions / David J. Hesselgrave. — Grand Rapids, Michigan : Baker Book House, 1980. — 462 p.

19. Чудеса благодати. — Заокский : Источник жизни, 2007. — 384 с.

20. Машницька І. Вплив телебачення на дітей / Інна Машницька // Вісник правди. — 2007. — № 5. — С. 20-21.

21. Вейз Дж. Времена постмодерна. Христианский взгляд на современную мысль и культуру / Джин Эдвард Вейз мл. — Фонд «Лютеранское наследие», World Wide Printing, 2002. — 239 с.

22. Мак-Люэн М. Галактика Гутенберга : Сотворение человека печатной культуры / Маршалл Мак-Люэн.- К. : Ника-Центр, 2003.- 432 с.

23. Кузнецова А. Игра не на жизнь, а на смерть / Анна Кузнецова // Голос истины. — 2008. — № 11. — С. 21-24.

Максим Балаклицький

Рубрика: Здоровье, Наука и религия, Образ жизни, Педагогика, Рецензии, Семья, Церковь и медиа, Церковь и общество, Экономика


Комментарии (6):

  • Иван Лещук

    |

    Максим,

    Спасибо за интересный анализ и исследование в котором Вы ссылались на мою книгу «Экология духа»… Мне показалось, что Вы не до конца поняли замысел книги и несколько категоричны в своих выводах… Аналогичную процедуру критики можно осуществить касательно и Вашей обстоятельной, но все-таки, неидеальной статьи. Никогда не считал себя тем, кто «озвучує позицiю войовничого консервативного крила»… Вы считаете, что «книга Івана Лещука є ілюстрацією крайніх проявів підозрілості до технологізованого сьогодення аж до демонізації останнього і прозрівання грядущого царства «АйТіхриста».
    Думаю, что Вы ошибаетесь… Не спешите с выводами… Как трезвый христианин и человек занимающийся наукой и творчеством, я не меньше Вас пользуюсь технологиями. Но, видя, что происходит с современной культурой, детьми и молодежью в нравственном плане — я попытался еще раз напомнить всем нормальным людям о духовной чистоте, об информационной культуре и осторожности … Удалось ли мне это сделать идеально правильно? По-видимому не совсем… раз даже такие эрудированные специалисты как Вы не сумели увидеть главного, полезного… — ЭКОЛОГИЮ ДУХА… Приглашаю Вас посетить мою страничку http://www.proza.ru/avtor/ecology, на которой я разместил некоторые свои последние статьи и размышления… не только об информации.

    С уважением, Иван Лещук


  • Максим Балаклицкий

    |

    Иван,

    Спасибо за отзыв на мою неидеальную статью. Весьма польщен. Не ожидал, что заметите и напишете.

    Целью статьи был показ противоречивого, неоднозначного отношения к коммуникационным технологиям в среде украинских протестантов.
    И главным выводом — фактически, очередная попытка противостоять демонизации консервативного крыла в протестантстве, из-за которой «прогрессивная» церковная молодежь предостережения типа Вашей книги считает нудными нотациями, с помощью которых отставшие от жизни «старики» мешают им радоваться жизни.

    Я показываю, что средства коммуникации НЕ ЯВЛЯЮТСЯ нейтральными. Они изменяют наши возможности, а значит, и социальную структуру общества и церкви.

    Хрестоматийный пример: в родовом обществе самый старый человек является самым информированным, потому что его память содержит наибольший объем знаний о прошлом – Традиции, на которой базируется жизнь племени. Электронные медиа перевернули ситуацию на 180 градусов: теперь самыми информированными членами семьи являются подростки, зарытые по уши в медиа, а их родители могут понятия не иметь, что такое чат, iPhone, торрент-трекер и прочие источники колоссальных объемов совершенно не контролируемого знания о чём угодно — наркотиках, вуду и терроризме.

    Поэтому нам нужно договориться, какое проблемное поле мы размечаем нашими определениями. В вопросе восприятия технологий Вы обозначаете свою позицию: предупредить о возможных НЕГАТИВНЫХ последствиях их использования. И эти последствия — не геморрой из-за жизни перед монитором, а опасность зомбирования наших детей, фактически, инфицирования духом Зверя через масс-медиа от неизвестных «кукловодов». Вы не рекламируете новые медиа, не побуждаете шире использовать их. А другие авторы — наоборот, агитируют именно за это.

    А «воинственное крыло» потому, что пишет об этом устрашающие книги, а не просто ворчит на задних скамейках молитвенных домов.

    А вот В ЭТОЙ ПЕРСПЕКТИВЕ противоположное мнение Сергея Вельбовца:
    В эпоху твиттеров, социальных сетей, гражданской журналистики, веб 2.0, церкви могут ЛЕГКО приобрести МИЛЛИОНЫ сторонников. (…) Решение заключается в том, чтобы каждый из нас понял, что он может влиять на мир вокруг, независимо от того, где он живет. Каждый из нас должен стать патриотом своей небесной отчизны — Царства Божьего, и начать осолять все вокруг себя, используя современные технологии. И ТОГДА ВСЕ ПОЛУЧИТСЯ (http://news.invictory.org/issue27342.html).

    Харизматы почти не говорят о побочных эффектах масс-медиа. В то же время они гораздо шире используют то же телевидение: телеевангелизм стал знаковым явлением эпохи, оказывающим прямое влияние на политику и культуру США.
    Думаю, что в отношении к гомосексуализму и Вас, и Вельбовца содомиты запишут в один ряд как «воинствующее крыло церковников, зажимающих свободу сексуальной ориентации». Но в данной теме ваши взгляды различны.

    Итак, нам нужен взвешенный взгляд, глубокое понимание сущности коммуникационных процессов и библейское учение о коммуникации и сущности человека, эсхатологической перспективы и намерений Христа и Сатаны в ней.

    Ваши взгляды в этом отношении крайние, потому что мало кто настолько последовательно говорит об этом публично. Возможно, среди представителей незарегистрированных общин, скажем, баптистов или адвентистов реформационного движения существуют и более радикальные взгляды.

    Например, на то, что телевизор как таковой является орудием Сатаны. Но эти движения малочисленны, их влияние мало, их взгляды не репрезентативны в анализе украинского протестантизма. И, кроме того, у меня нет надежных свидетельств об этом, а слухам типа «говорят, что у некоторых реформистов в шкафах стоят замаскированные телевизоры» не место в научном тексте.

    Да, я увидел в Вашей книге некоторую демонизацию светских масс-медиа. Этой демонизации нет только у тех протестантских авторов, кто не задумывается о признаках последнего времени, сбывающихся у нас на глазах, и не хочет осознавать колоссальной роли коммуникационных технологий в процессах глобализации и секуляризации, например. А потом эти процессы приводят к тому, что идеи Нового века начинают господствовать в «потомственно христианском» мире. Это видно по беспрецедентному успеху фильма «Аватар» — во всех отношениях ПРОХОДНОЙ киношки. Но эта киношка озвучивает те догадки, которые возникают в мозгах горожан большей части стран мира, промытых всё теми же масс-медиа. И когда мы говорим, что телевидение «НИКОГДА не показывает мир таким, каким его видят христиане» (адвентистский автор Джон Паулин, «Библейская истина в современном мире») — это демонизация. Это анализ духовных истоков тех или иных взглядов, активно пропагандируемых мировыми СМИ.

    А как именно украинские протестанты защищают ЭКОЛОГИЮ своего ДУХА, я написал в следующей статье: «ЗМІ в культурних війнах українських протестантів».

    Так что я не намеревался выступать против Вашей или чьей-то позиции. Моя задача — собрать взгляды на данный предмет, их систематизировать, максимально подробно описать, проанализировав состоятельность аргументации.

    Предлагаю ознакомиться с ходом моих размышлений в комплексе:

    http://www.asd.in.ua/archives/1188296741

    http://www.asd.in.ua/archives/1188295577

    http://www.asd.in.ua/archives/1188294293

    http://www.asd.in.ua/archives/1188293665

    http://www.asd.in.ua/archives/1188294279

    http://www.asd.in.ua/archives/1188292486

    http://www.asd.in.ua/archives/1188291110

    http://www.asd.in.ua/archives/667

    http://www.asd.in.ua/archives/630

    http://www.asd.in.ua/archives/605

    http://www.asd.in.ua/archives/886

    http://www.asd.in.ua/archives/757

    http://www.asd.in.ua/archives/520

    http://www.asd.in.ua/archives/202

    http://www.asd.in.ua/archives/201

    Чтобы следить за новыми публикациями, можно подписаться на наши обновления здесь.

    Буду рад новым отзывам.


  • Иван Лещук

    |

    Максим,

    Спасибо за Ваши комментарии… Я желаю Вам творческих и научных успехов, водительства Свыше… Да благословит Вас Бог во всем полезном (экологичном) деле…

    Задачей «Экологии духа» было сделать акцент на отрицательных моментах «информационного моря» (собственно этим и занимается экология, не доказывая очевидный факт неизбежности и реальности окружающей среды, атмосферы, водоемов и т.д.). Ниже привожу лишь некоторые выдержки из «Экологии духа», говорящие о трезвом подходе к реалиям информационной эпохи, на которые Вы почему-то не сослались:.

    «…неразумно отрицать полезность новых мультимедий­ных возможностей…»

    «…очень важно, не “впадая в крайности”, без предвзятостей, объективно – рационально выяснить, какова степень положительного и/или отрицательного влияния различных информационных потоков и компьютерных технологий на человеческое тело, душу и дух…»

    «…необходимо ввести некие «граничные условия». В частно­сти, нужно всегда анализировать (критически оценивать) конкретные телевизионные программы, «конкретное телевидение», не отвергая телевидения как явления в целом. Следуя такому подходу, легко показать, что на сегодняшний день, наряду с полезным использованием прогрессивных теле­визионных технологий, возрастает невидимая и необузданная власть телевидения…»

    «…хаотический, часто безпринципно-корыстный метод наполнения информацией сети Интернет, а также демонизация культуры в целом приводят к тому, что каждый христианин должен выработать библейскую стратегию общения со столь противоречивой и духовно зараженной «Всемирной Паутиной». Поэтому, в данной книге мы не будем доказывать очевидный факт положительного использования ресурсов Интернет, а обратим внимание на некоторые теневые стороны сети которые часто выпадают из поля нашего осуещенного зрения…»

    В будущем, я обязательно учту Вашу критику и постараюсь более ясно и конкретнее излагать свою «войовничу» позицию, возможно для этого нужно написать другу книгу, что-то вроде «Освящение Всемирной Паутины»… Думаю также, что в плане использования технологий (с детства, это часть моей жизни, работы, служения…) мы едины с представителями харизматического движения, однако, мне кажется, что не только им, но всем нам как раз и не хватает здравого экологического подхода не только к технологиям, но особенно в области духовных проявлений, форм самовыражения…». — «Харизматы почти не говорят о побочных эффетах масс-медиа», — пишете Вы… Очень жаль… Возможно именно поэтому я изложил свою позицию так радикально и «перегнул» с негативом? Ваши статьи обязательно прочитаю… нахожу для себя очень много полезного и интересного… Спасибо Богу и технологиям за возможность общаться, меняться, усовершаться…

    Искренне, Иван Лещук


  • Максим Балаклицкий

    |

    Иван,

    да нет же, всё в порядке

    на любой спорный вопрос всегда будет несколько точек зрения

    и так как на самостоятельное влияние технологий как таковых никто до Маклюэна толком не обращал внимания, слепота харизматов в этом вопросе, ошибочно принимаемая за прогрессивность, вполне понятна

    повторю мой главный вывод о ПРОЗОРЛИВОСТИ КОНСЕРВАТИЗМА

    выходит, что охранительные подходы в комплексной оценке оправдывают себя, т.к. исходят из изучающей и осторожной позиции к любым изменениям:

    Все испытывайте, хорошего держитесь.

    я не показывал Вашу оценку медиа как однобокую

    моей задачей было выделить общее и различное в оценках медиа укр протестантами

    Вам не следует извиняться или пытаться как-то скорректировать свою позицию, если только ВЫ в ней не сомневаетесь

    как видите, я с удовольствием упомянул Вашу ученую степень и далек от желания представить Вас как фанатика, бросающегося с топором на паровоз

    Ваша позиция дополняет и уравновешивает энтузиазм харизматов

    перефразируя поэта, «больше книг, хороших и разных»!

    1Кор.11:19 Ибо надлежит быть и разномыслиям между вами, дабы открылись между вами искусные.


RSS канал Следите за поступлением новых комментариев к этой статье через RSS канал

Оставьте свой комментарий к статье:

Для форматирования своего комментария (жирный, курсив, цитировать) - выделите текст в окне курсором и нажмите одну из кнопок форматирования. Более подробно об этом читайте на странице "Помощь".
Если Вы желаете исправить свой комментарий или удалить его - напишите нам в редакцию.
Запрещается размещать комментарии через прокси-сервера, с целью скрыть свои данные.
Запрещается размещать комментарии с использованием множественных фиктивных имен с целью создать видимость участия в обсуждении группы людей. Постоянные псевдонимы допускаются.
Запрещается размещать в комментариях URL ссылки на статьи, размещенные на сайтах враждебных к Церкви АСД или призывающих к расколу, независимо от изложенного там материала.
Если, по Вашему мнению, какой-то комментарий является оскорбительным или унижающим Вас или Ваши религиозные верования, или является таковым в отношении других читателей - напишите нам в редакцию. Мы рассмотрим этот вопрос, и если нужно, примем меры.
© Интернет-газета "ПУТЬ", 2006-2016
При использовании материалов указывайте эл.ссылку на цитируемую статью, в бумажной публикации – короткую ссылку на наш ресурс. Все права на тексты принадлежат их авторам. Дизайн сайта: YOOtheme GmbH. Техническая поддержка сайта: info@asd.in.ua

Христианский телефон доверия: 0-800-30-20-20 (бесплатно по Украине), 8-800-100-18-44 (бесплатно по России)
или с мобильного: Life (093) 50-157-80, МТС (066) 707-000-5, Киевстар (098) 707-000-5.