Міні-медіа в інформаційному полі України (на матеріалі протестантських ЗМК)

Однак протестанти критикують і заперечують медіатизовану — масифіковану й технічно опосередковану — релігійність практикуючого християнина. В їх уявленні «електронна церква» (термін Бена Армстронґа) є підміною, ерзацом спільноти реальних людей, справжніх віруючих. В такій церкві-симулякрі можлива тільки неповноцінна, фальшива віра. Ціла дослідницька течія (найвідоміші представники — Малколм Маґґеридж [Muggeridge M. Christ and the media / Malcolm Muggeridge. — Grand Rapids, MI : Eerdmans, 1977.] і Вірджинія Овенс [Owens V. The total image or Selling Jesus in the modern age / Virginia Stem Owens. — Grand Rapids, MI : Zondervan Publ., 1980. — 97 p.]) намагається довести неспроможність (електронних) медій як таких, незалежно від намірів мовників, транслювати сутність християнства.

У внутріцерковній комунікації міні-медіа грають стратегічну роль, уможливлюючи форму богослужіння як комунікації та будь-якої християнської комунікації як богослужіння. Головним медіумом тут є Біблія. Її читають, учать, слухають (медіуми — музика, мелодекламація, пісні, аудіокниги, розмовні жанри), дивляться (постановки церковних аматорських театрів, слайди, наліпки, плакати, листівки, картинки, календарі, кіно, відеофільми, фланелеграф), її вчення обговорюють, критикують його єретичні тлумачення, вчать напам’ять (т.зв. «пам’ятні вірші» — щотижневий фрагмент для заучування), виспівують, розповідають (проповідь, свідчення), переповідають (белетристика, притчі, повчальні анекдоти), моляться по біблійних обітницях або за біблійними зразками (той же «Отче наш»), малюють (розмальовки, картини), розгадують (загадки, притчі, кросворди), мурують (пам’ятник Біблії в Черкасах, пам’ятні дошки перед церквами й семінаріями, внутрішні барельєфи в домах молитви), переписують фрагменти, роздруковують вирази з неї (як пам’ятки, для молитов), дарують прозелітам, організовують за її вченням увесь спосіб життя.

Ось біблійна модель міні-комунікації: «І будуть ці слова, що Я сьогодні наказую, на серці твоїм. І пильно навчиш цього синів своїх, і будеш говорити про них, як сидітимеш удома, і як ходитимеш дорогою, і коли ти лежатимеш, і коли ти вставатимеш. І прив’яжеш їх на ознаку на руку свою, і будуть вони пов’язкою між очима твоїми. І напишеш їх на бічних одвірках дому свого та на брамах своїх» (Повт. 6:6—9, виділення мої — М.Б.).

Копцепт слухання найперше визначає комунікацію з Богом: молитовне споглядання, прогулянки, роздуми над біблійним текстом із застосуванням уяви. На підтримку контемплятивного настрою працює слухання посеред робочого тижня християнських радіопрограм, музики, аудіопроповідей. Вислуховування свідчень, покаяння, сповіді є важливим терапевтичним засобом у групах підтримки (особливо — хімічно залежних осіб у реабцентрах). Вимоги до якості музичного супроводу під час тривалих богослужінь поклоніння у п’ятидесятницько-харизматичному русі змушують служителів до придбання висококласної звукової апаратури: «Я був у місії в Південноафриканській республіці… На моє здивування, зал цієї місії було обладнано звуковою системою за двадцять тисяч доларів, хоч більшість її членів жила за межею бідності. …мусульмани поруч із християнами, чорні з білими, й ніяких бійок.

Поважна причина на користь такого придбання — щоденні служіння поклоніння, на які приходили всі незалежно від відмінностей. Люди дійсно любили поклонятися. …мати звукову систему за двадцять тисяч було слушною інвестицією, тому що поклоніння було таким ефективним; воно приносило мир у цю громаду» [Henrich D. Internet Evangelism in the 21th century : a reader / Daniel Henrich. — Handclasp International, 2007. — P. 104].

Говоріння є провідним каналом міжперсонального спілкування: «говорити — значить вірити» [Wanner C. Advocating new moralities : conversion to evangelicalism in Ukraine / Catherine Wanner // Religion, State and Society. — 2003. — Vol. 31. — No. 3. — P. 275]. Сюди відносяться проповідь, свідчення, відповіді на груповому вивченні Біблії, молитва (спільні молитовні ланцюжки, дистанційні молитви (по телефону, в прямому ефірі), дистанційні молитовні групи з подачею прохань через інтернет-сайт), телефон довіри, спів (тут медіумами є пісенники, слайди, фонограми).

Писання / читання є надзвичайно важливим для протестантів, оскільки рух Реформації пережив Лютера завдяки винайденню друкарського верстата. Християнська друкована продукція включає журнали й газети для інформування членів церкви; пакет для новачків (інформацію про церкву, її символ віри, розклад богослужінь, домашніх осередків та інших заходів); підручники для дорослих і молоді; уроки для дітей; буклети й об’яви; підручники для біблійних шкіл; довідкову літературу; християнську белетристику; списки нужд для молитовних служінь; різні плани читання Біблії; буклети для поширення Євангелія; надруковані проповіді [Печатное служение в церкви. Курс лекций. Прочитан в Высшей Духовной Школе в январе 1996 г. и феврале 1997 г. Яном Хаммондом, Австралия. — К., 1997. —C. 14—15], а також анкети, брошури, послугу «книга — поштою», прес-релізи, паперові запрошення, трактати. Інші способи надання інформації для читання — стіннівка, дистанційна богословська освіта, лист, sms, e-mail, чат, ICQ, інтернет-форум, читацький коментар до інтернет-статті, групи в соціальних інтернет-мережах.

Бачення не грає визначальної ролі в протестантській церкві. Недовіра до видимого виражається в критиці богослов’я процвітання (рос. преуспевания) навіть українськими харизматами — очікуваними прихильниками таких ідей. Можливо, мав рацію Маршалл Маклюен, вважаючи слов’янські народи усними, а не письмовими суспільствами [Маклюэн М. Галактика Гутенберга. Сотворение человека печатной культуры / Маршалл Маклюэн. — К. : Издательский дом Дмитрия Бураго, 2003. — C. 31, 138], а православ’я (колиску українського протестантства) — усною церквою, на відміну од візуального католицизму [Маклюэн, с. 100]. Відеоряд записаної проповіді може бути не тільки одноманітним, а й просто непотрібним: принаймні, автор цих рядків (і не тільки він) «зрізає» звук таких записів і слухає його на mp3-плеєрі. Оглядачі протестантських медіа вважають подкасти перспективнішими для поширення у Світовій Павутині, ніж відеоінформацію. Харизмати самі відчувають тиск медійних стереотипів у своїй роботі; зважмо на симптоматичне гасло акції «Загальна молитва за пробудження»: «Це піст, а не шоу» [Онищенко А. В Киеве прошла «Всеобщая молитва за пробуждение» / Анна Онищенко // Christian Telegraph (Київ). — 2009. — № 7 (28).]. Пріоритет видовищності викликає у критиків відчуття неавтентичності: віртуальної церкви та хибної віри [Гараджа П. Слово без маски / Павел Гараджа // Гараджа П. Слово без маски. — Одесса : Христианское просвещение, 2008. — С. 138—153.].

Тим не менше, роль візуального компонента все зростає. Відносимо це на рахунок всюдисущих стандартів Голлівуду, слідування яким чималою мірою обумовлює світовий успіх релігійної тематики в кіно («Ісус» 1979 року, «Страсті Христові» 2004 року тощо), а також телебачення як головного медіума світу. Сюди відносяться: - ігрові фільми, документалістика, відеозаписи проповідей, семінарів, відеопрезентації, слайд-презентації, відеокліпи, рекламні ролики, телефільми, відеорепортажі, діафільми; - начиння ритуалів: причасні хліб і вино, вітрина свята жнив; - дрес-код: однострої Армії спасіння, слідопитів і бойскаутів, ряси єпископів, мантії хористів; аксесуари: срібні обручки неодруженої молоді (знак рішення берегти цноту до шлюбу), «фєнєчки»: шкіряні шнурки з різнокольоровими намистинами — своєрідне «визнання віри»; - свідоцтва про хрещення, сертифікати біблійних курсів; - реклама: розтяжки, інтернет-банери, бігборди, лайтбокси, «прищіпки», листівки, штампи, написи й зображення на автомобілях, чашках, футболках, блокнотах, ручках, значках, календарях, закладках, наліпках, плакатах, беджах, липучках із магнітом.

ВИСНОВКИ Медіатизація як масифікація, віртуалізація взаємодії індивіда зі світом не визначає протестантську комунікацію України. Ці медіа спрямовано не на державу чи масу, а на особу як представника соціальної верстви. Чималою мірою це здійснюється за допомогою міні-медій, які використовують мас-медійну технологію й тотожні прийоми, але з іншою метою — найглибшого впливу на по змозі всіх членів невеликої спільноти. Причинами їх популярності є порівнянна дешевизна міні-медіа, простота в обслуговуванні, ентузіазм протестантських парафіян при низькій професійній підготовці, стабільна мотивація до місіонерської роботи, імунітет суспільства до спонтанної проповіді, дефіцит конфесійно визначеного персоналу. Міні-комунікація дозволяє досягати головну мету місцевої громади: приведення способу життя своїх членів у відповідність з етичними принципами Євангелія, як їх розуміє община. Постання в Україні цієї верстви homo moralis є, на думку дослідників, важливим кроком у доланні радянського минулого, а відтак, громадянською дією протестантських медійників. А(ле) це тема наступної статті.

Максим Балаклицький

Фото: http://www.coverbrowser.com/image/books-about-media/197-4.jpg